Урбанізація – характерний процес нашого часу, обумовлений швидким збільшенням чисельності населення і числа міст, різким зростанням ролі великих міст, формуванням міських агломерацій і міського способу життя.

Урбанізація створює специфічне середовище існування людини, яке відрізняється якісно новим поєднанням виробничих, соціально-побутових і екологічних умов.

 За деякими оцінками, у світі протягом одного тижня до міст переселяється більше мільйона чоловік. Особливо інтенсивно протікають процеси урбанізації в країнах, що розвиваються. До 2030 року практично все населення світу буде жити в селищах міського типу. Причиною урбанізації є соціально-економічні фактори.

Поряд з позитивним впливом на життя міського населення, який визначається централізованими комунікаціями обслуговування, з ним поєднуються і негативні явища – забруднення середовища продуктами згорання при роботі теплоелектроцентралей, вібрація, зростання шуму.

З ростом міст ускладнюється і їх промислово-господарський комплекс, що призводить до забруднення міського середовища відходами виробництва.

Ступінь впливу міського середовища на здоров’я міських жителів безпосередньо пов’язаний з величиною міста, оскільки по мірі її зростання міське господарство ускладнюється – збільшується число вузлів опалення і водопостачання, розширюється міський транспорт та інші галузі обслуговування населення.

Однією з найбільш важливих характеристик міського середовища, що обумовлюють його специфіку є мікроклімат міста, стан якого визначається головним чином ступенем його забруднення. Саме воно впливає на загальну освітленість, кількість поступаючої сонячної і ультрафіолетової радіації, іонізуюче випромінювання, вологість і кількість опадів, а також на частоту утворення туманів. Деякі з елементів мікроклімату міста спричиняють прямий вплив на здоров’я людини, інші – опосередкований, сприяючи формуванню якісно нових явищ (смог, стійке забруднення повітря), які потім починають виступати як самостійні фактори екологічного впливу.

Одним з видів впливу міського мікроклімату на організм людини – температурний режим повітря. Значне підвищення середніх добових температур в центральних частинах міст виникає за рахунок накопичення в повітрі аерозолів, які перешкоджають нічному випромінюванню, активній акумуляції тепла кам’яними спорудами, пониженій в багатьох випадках вологості і за рахунок теплових виділень промислових об’єктів і транспорту. В цілому теплова енергія, що виділяється великим містом, досить велика і складає 3-5% об’єму енергії, яка отримується від Сонця.

Часто в літній час в містах утворюються справжні “острови спеки”. Багато дослідників вважають, що з їх утворенням може співпадати підвищення загальної смертності населення.

В атмосфері міста кількість ядер конденсації приблизно в 10 разів, а газових забруднювачів в 5-25 разів більше, ніж в сільській місцевості. Крім безпосереднього впливу різних забруднювачів, включаючи аерозолі, на здоров’я людей, вони істотно змінюють мікроклімат міст внаслідок зниження інсоляції, загальної освітленості і особливо інтенсивності ультрафіолетової радіації.

Величина ультрафіолетової радіації в містах зменшується через задимленість в середньому на 15-20% (взимку – на 30, влітку – на 5%), а в містах з металургійними підприємствами її втрати зростають до 35%. Тривалість сонячного освітлення скорочується на 5-15%. Денне освітлення змінюється вечірнім на 30 хв. раніше, ніж в сільській місцевості.

Зменшення величини сонячної радіації негативно впливає на фізіологічний стан людей, підвищуючи втому, зорове напруження, роздратованість. Світловий голод підвищує D- авітаміноз і зменшує стійкість до простудних і інфекційних захворювань, погіршує обмін речовин, самопочуття і настрій, знижує працездатність.

Чим більше місто, тим більше зростає розсіювання ультрафіолетових променів і значна частина людей не отримує необхідної кількості ультрафіолетового опромінення.

Із зменшенням кількості ультрафіолетової радіації зростає бактеріальна забрудненість повітря. Зменшений приток сонячного світла сповільнює процес фотосинтезу зеленими насадженнями і виділення ними кисню. У хворих хронічною пневмонією в мокроті найчастіше виявляється стафілококова і стрептококова флора.

Через більш високу температуру в містах знижується відносна вологість повітря взимку на 2 і влітку на 8%. Наявність в атмосфері великої кількості забруднювачів сприяє збільшенню хмарності і кількості опадів на 5-10%, а також числа днів з туманом взимку на 100 і влітку на 30%.

В зв’язку з більш високими температурами атмосферний тиск в місті нижчий, ніж на оточуючій його території. Швидкість вітру в ньому в порівнянні з сільською місцевістю також знижується на 20-30%. Безвітряних днів в містах на 5-20% більше, ніж за їх межами.

Ослаблення вітрової вентиляції створює умови для стійкої забрудненості міського повітря.

Водоносні горизонти під містами сильно виснажені в результаті безперервних відкачувань свердловинами і колодязями та, крім того, забруднені на значну глибину.

Жителі великих міст вже давно п’ють воду набагато гіршої якості, ніж у селах. Останнім часом у СНД , зокрема в Україні, в більшості таких міст якість питної води не відповідає санітарним нормам (немає можливості як слід очищати величезні об’єми води за браком відповідних технологій та коштів).

Забруднення води є причиною багатьох захворювань. Найбільшу небезпеку розповсюдження через воду становлять такі інфекції, як холера, дизентерія, черевний тиф, сибірська виразка, гепатит, туберкульоз.

Якість грунту в містах, ураховуючи і приміську зелену зону, постійно погіршується. Грунти урбанізованих територій піддаються тим же шкідливим впливам, що й міські повітря і гідросфера, хоча грунт і володіє певною можливістю біологічного самоочищення – розщеплює і мінералізує відходи, що в нього потрапили. Грунти великих міст мають підвищену кислотність, містять мало поживних речовин, переущільнені, витоптані.

До погіршення механічного складу і властивостей грунту веде забруднення побутовими і промисловими відходами, вуличним сміттям. Значний вплив на грунтові процеси спричиняють загазованість і запиленість міст.

Важливою проблемою є шумове забруднення міського середовища. Оскільки джерелами шуму є різні промислові підприємства, транспорт, різні установи сфери обслуговування і сама життєдіяльність населення, найбільша його інтенсивність характерна для міст, а всередині них ступінь його виявлення вар’ює в залежності від географії і сили джерел шуму.

До умов специфічності середовища сучасного міста відноситься біологічна дія електромагнітного поля (ЕМП), яке створюється  різними радіо- і телепередавачами, електрифікованими транспортними лініями і лініями електропередач. У зв’язку з тим, що ЕМП в тому чи іншому ступені впливають на всі функції організму людини, встановлені гранично допустимі рівні електромагнітної енергії для різних діапазонів хвиль і введені санітарно-захисні зони від дії ЕМП в населених пунктах.

Джерелом вібрації у містах є автотранспорт, різні працюючі механізми, метрополітен неглибокого залягання.

Актуальною проблемою міста є утилізація твердих побутових відходів. Накопичення відходів та нечистот – джерело інфекції та виплоджування комах і гризунів – переносників інфекцій.

Кількість твердих побутових відходів залежить від багатьох характеристик міста. Вважається, що в середньому на одного жителя за рік накопичується 250 кг сміття (США – 715 кг, в Швеції – 480 кг, Москві – 270 кг). У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно накопичується близько 40 млн. куб. м сміття, яке знешкоджується на 655 міських звалищах та 4 сміттєспалювальних. Регулярне видалення відходів та сміття – основна вимога гігієни населеного пункту.

Всі тверді відходи вивозяться спеціалізованим транспортом в спеціально відведені місця для знезараження і утилізації три рази на тиждень, а у великих місцях – щоденно.

В Україні практикується планово-регулярне вивезення сміття тобто його вивозять в певні строки незалежно від накопичення. Вивезення вмісту контейнерів з сміттям на спеціальні полігони (сміттєзвалища) екологічно і економічно невигідно. Наприклад, в Москві територія таких звалищ займає 108 га. Щорічно в Росії під полігони для зберігання і подальшої мінералізації сміття щорічно відчужується 10 тис. га придатних для сільськогосподарських потреб земель. Найбільш ефективним методом утилізації побутових відходів є механізовані методи переробки на спеціальних заводах. Для міста з населенням 300 тис. жителів достатньо сміттєпереробної станції з продуктивністю 25-30 тис. тонн за рік. Ефективним методом утилізації сміття є його спалювання.

В Україні лише 12% твердих побутових відходів знешкоджується на сміттєспалювальних заводах (в м. Києві, Дніпропетровську, Харкові і Севастополі). Велике навантаження цих підприємств і відсутність попереднього сортування відходів призводить до значних порушень технологічного режиму. В поєднані з недостатньо ефективними системами очистки димових газів це створює умови для забруднення повітря, в тому числі високотоксичними і канцерогенними речовинами. Певні проблеми існують і з утилізацією та захороненням золи і шлаків сміттєспалювального виробництва.

Концентрація промислових підприємств у великих і малих містах створює ще одну проблему - накопичення промислових відходів. У розвинених країнах на 1 жителя утворюється 400-600 кг промислових відходів, а з урахуванням відходів найкрупніших галузей це показник становить 4-6 тонн. Високими є і темпи приросту об’ємів відходів на душу населення. Цей показник для промислових відходів складає 4-6 % на рік.

Як екологічно небезпечний чинник, промислові відходи є одним з найбільш значних факторів забруднення навколишнього середовища. Розміщення промислових відходів потребує вилучення значних площ землі, а транспортування і зберігання їх стає важким тягарем для підприємств і народного господарства.

Основними джерелами промислових відходів в Україні є: сталеплавильне виробництво, виробництво мінеральних добрив, титано-магнієве виробництво, енергетика, глиноземні шлами, гальванічні виробництва, коксохімічне виробництво та залізо- і марганцеворудне виробництво. Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація та низький технологічний рівень промисловості України висунули її в число країн з мало не найбільшим абсолютним обсягом утворення і накопичення промислових відходів. Щороку в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд. тонн твердих відходів. Загальний обсяг їх накопичення на території України за мінімальними оцінками досягає 23-25 млрд. тонн, з них приблизно 2 % відносяться до категорії високо токсичних. Площа земель, зайнята відходами, становить близько 130 тис.га. На квадратний кілометр площі їх припадає понад 41 тисяча тонн, а на одного жителя – 480 тонн.

На території України знаходиться 2754 полігони, з загальним об’ємом близько 2500 млн. куб.м для зберігання промислових відходів. 63% цих полігонів з різних причин не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам (ненадійна гідроізоляція, не дотримується санітарно-захисна зона, відсутні належні шляхи під’їзду). Багато полігонів відбудовані з відхиленнями від проекту.

В Україні зберігається знешкодженими близько 180 тис. відпрацьованих ртутних ламп; гальванічні шлами в значних обсягах потрапляють у каналізаційні стоки; до сих пір не винайдена технологія зберігання радіоактивних відходів, яка  б гарантувала їх повну безпеку; відсутні  спеціалізовані заводи з переробки токсичних промислових відходів; загалом утилізується не більше третини загальної кількості відходів, при цьому частка вторинної сировини в загальному споживанні ресурсів в Україні не досягає і 20 %.

Аналіз матеріалів санітарно-епідеміологічної служби свідчить не тільки про майже суцільне порушення норм та санітарних правил на сховищах підприємств, де зберігаються токсичні відходи, але також про відсутність на місцях нормативно-технічної документації і, в результаті, конкретних рекомендацій щодо поводження з токсичними відходами. Не існує також даних щодо стану середовища і ризику для здоров’я населення в районах сховищ, а звідси і відсутні заходи щодо попередження токсичної дії відходів.

Висока щільність людей в містах, обумовлюючи емоційний стрес, спричиняє поряд з іншими факторами вплив на серцево-судинні захворювання, хвороби нервової системи та інші патологічні стани.

Висока концентрація людей в місті є передумовою виникнення епідемій грипу та інших інфекційних захворювань.

Помилки в міському плануванні можуть викликати явище під назвою “туга нових міст” – підвищення захворюваності жителів нових міських районів, де умови середовища життя об’єктивно начебто набагато кращі, ніж ті, в яких жили переселені люди раніше. “Туга нових міст” найчастіше пов’язана з багатоповерховим будівництвом, відсутністю колишніх тісних контактів між жителями, відривом від звичайного соціально-психологічного середовища. Це явище можна назвати ще своєрідною ностальгією по звичним умовам існування.

Чи є шляхи охорони міського середовища від локального забруднення ? Так вони є і їх багато.

Перш за все, це перехід на безвідходні і маловідходні технології. Вони включають в себе комплекс заходів по зниженню втрат при виробництві сировини, палива і енергії, максимальні ефективність і економічність Їх застосування; повторне використання відходів в даному чи іншому технічному процесі або безпечне повернення їх в навколишнє середовище. Створення таких технологій пов’язане з розробкою принципово нових засобів виробництва, повною перебудовою традиційної технології і т.п.

Одним з основних напрямів в розвитку безвідходної і маловідходної технологій є утилізація викидів, комплексне використання сировини і матеріалів, створення виробництва з замкненим циклом, без викидів в атмосферу та скидання стічних вод особливо шкідливих речовин. Для  очистки викидів споруджуються різні очисні споруди – фільтри-уловлювачі для газоподібних речовин і пилу. Багато з пристроїв для очищення викидів від токсичних газів, засновані на абсорбційному чи адсорбційному принципі.  Якби всі хімічні підприємства збирали відходи виробництва, одержали б багато тисяч тонн таких цінних речовин,  як азотна і сірчана кислоти, сірчаний ангідрид, фтор і багато інших. Деяких побічних продуктів (наприклад, сірки) можна зібрати стільки, що не треба було б їх видобувати в рудниках. У виробництві кольорових металів, наприклад, використовується в середньому 1% руди, все інше йде у відходи.

До ефективних заходів оздоровлення повітряного басейну  належать винесення виробництв з найбільш шкідливими викидами за межі міст, ліквідація дрібних котелень і створення централізованих котелень з високими трубами, широке використання газового, низькосірчистого і малозольного видів палива.

У містобудівництві планування проводять з використанням моделювання атмосферної дифузії, забруднень повітря і повітряних течій в аеродинамічних трубах, що дозволить оптимально розмістити житлові будинки від джерел забруднення.

Для зменшення впливу вихлопних газів від автомобілів вживається багато заходів. В 1960-роки в США на автомобілях установили пристрої, які знижують викид шкідливих речовин. Щоб відфільтрувати шідливі речовини, сьогодні широко використовують газові нейтралізатори, при яких двигун не повинен працювати на етильованому бензині.Але зростання числа автомашин по всьому світу та обмежене використання нейтралізаторів в країнах, що розвиваються, агльмують виреішення цієї проблеми. Мережа державної екологічної служби повинна відстежувати і приводити кількість викидів шкідливих речовин з вихлопними газами у відповідність з нормами. Якщо говорити про Україну, то це, по-перше, часто-густо робиться формально,суто візуально. На вимогу екологів такими нейтралізаторами обладнано всі автомобілі іноземних марок. Та наш етильований бензин їх просто виводить з ладу. І тоді вони висять під днищами іномарок лише про людське око. По-друге, наші норми застарілі. Якщо вся Європа перейшла на обмеження викидів ще після першої світової війни, а тотально – після другої, якщо, скажімо вміст СО в Європі не може становити вище 1,6%, а в Америці взаглі 1%, то за нашим Держстандартом 17.2.03.87 вміст СО допускається аж у 3%. До речі, у нас створено вітчизняний бензиновий каталізатор-перетворювач «Титан».Він зменшує викиди отрути в 1,5-3 рази, економить від 10до26% палива, збільшує потужність двигуна до 15%, тобто виконує триєдине завдання. Відкриття отримало високу оцінку, прийняте рішення 2003 року обладанати всі автомобілі в Україні каталізаторами «Титан», три заводи освоїли випуск продукції. Та тільки до сих пір доленосне рішення пробуксовує.

Повільна їзда – ще один спосіб скоротити викиди вихлопних газів. В деяких країнах, коли рівень забруднення стає дуже високим, від водіїв вимагається знизити швидкість або навіть взагалі забороняється їздити. Багато міст, у тому числі Афіни і Рим, прийняли заходи, щоб обмежувати рух при певних умовах.

У деяких містах, щоб скоротити вуличний рух, знижені ціни на проїзд в автобусі. В інших – водіям, які за символічну плату залишають машину на стоянці, їздити на автобусі дозволяється безкоштовно. Є міста, де цілі дорожні смуги відведені виключно для автобусів і таксі, щоб дати цим видам транспорту більше свободи руху.

В Нідерландах активно пропагується як зручний вид транспорту – велосипед. В декількох німецьких містах велосипедистам дозволяється їхати по вулиці з односторннім рухом в протилежному напрямі.

Перспективним напрямом є розробка екологічно чистих видів автомобільного транспорту. Запропоновані електромобілі, автомобілі на сонячних батареях, на водневому топливі та ін. Більшість з них ще недосконалі та досить дорогі. Дослідження продовжуються, і очікується подальший прогрес.

Ефективним заходом природного очищення повітря в місцях його забруднення є зелені насадження. Кілька переконливих фактів. Один гектар міських зелених насаджень поглинає за 1 год 8 кг вуглекислого газу, тобто стільки, скільки його виділяє за той самий час 200 чоловік. За підрахунками, 1 га 20-річних соснових насаджень (при щорічному прирості деревини 5 куб.м) поглинає за рік 9,35 тонн вуглекислого газу і виділяє 7,25 тонн кисню. Ще ефективніші дубові насадження: в них за рік на 1 га поглинається 18 тонн вуглекислого газу і виділяється 13,.98 тонн кисню (Медина, 1977).

Листя багатьох дерев і кущів поглинає деякі гази, на них осідає 70% пилу і аерозолів.

При забрудненні повітря випарами бензину, гасу та інших легкозаймистих речовин краще висаджувати березу карельську, вербу плакучу, клен гостролистий, дуб зимовий – вони зменшують окислюваність повітря. А такі рослини, як тополя пірамідальна, слива декоративна, айва, навпаки, підвищують окислюваність повітря. Айва ефективна в районах із задимленим повітрям. Там же будуть корисними насадження білої акації, тополі канадської, шовковиці білої та ін.

Для оцінки стану атмосфери проводиться контроль забруднення. Одиницями вимірювання є одиниці концентрації домішок, які містяться у повітрі. В основному визначають вагову концентрацію в міліграмах на кубічний метр.

Основним критерієм якості повітря є гранично допустима концентрація (ГДК) домішок в атмосфері – максимальна концентрація домішок, яка при періодичному впливі або впродовж тривалого часу не спричиняє шкідливого впливу на людину і навколишнє середовище в цілому. ВООЗ установила чотири рівня забруднення повітря: відсутність впливу; подразнення; хронічні захворювання; гострі захворювання. При встановленні ГДК приймають самий низький рівень забруднення.

Гранично-допустимий викид в атмосферу (ГДВ) – науково-технічний норматив, який встановлюється з умови, що вміст забруднюючих речовин в приземному шарі повітря від джерела або їх сукупності не перевищував нормативів якості повітря для населення, а також для рослинного і тваринного світу.

Прогноз забруднення атмосфери здійснюється з метою визначення очікуваного рівня забруднення повітря. Для цього використовують результати теоретичних і експериментальних досліджень закономірностей розповсюдження домішок від різних джерел в залежності від метеорологічних факторів.

Для отримання інформації про стан повітряного басейну створена мережа пунктів і станцій контролю.. Регулярно проводиться інвентаризація викидів – облік основних джерел забруднення атмосфери, кількості і складу викидів.

Для визначення і реєстрації концентрації окремих домішок, які містяться в атмосферному повітрі використовують автоматичні газоаналізатори. Вони дозволяють отримувати безперервні за часом характеристики забруднення повітря і виявляти максимальні концентрації, які не фіксуються при періодичних відбирання проб повітря.

Надійним способом очищення питної води від збудників вище перелічених інфекцій є хлорування. В більшості європейських міст застосовується для знезараження води озон. Обидва способи мають свої переваги і свої недоліки. При організації водопостачання міст необхідно передбачити створення надійних охоронних зон водозаборів, водосховищ зменшення їх забруднення промисловими викидами за рахунок використання фільтрів очищення стічних вод, застосування оборотного водопостачання.

Можна успішно вирішувати і екологічні проблеми пов’язані з утилізацією побутових відходів. В деяких країнах тверді побутові відходи розглядають як комплексну  сировину і тому вони не спалюються. Підраховано, що до їх складу входить 20-40% макулатури, 2-3% чорних і кольорових металів, 25-40% харчових відходів, 1-5% пластмас, 4-6% скла, 4-6% текстилю. Так, Італійська фірма “Сарайн Чекіні” з 1800 тон сміття щоденно повертає суспільству 50 тон чорних металів і 25 тон паперових волокон (що рівноцінно врятуванню 400 тис. дерев). З харчових відходів там виготовляють гранульоване органічне добриво, а з пластиків – полімерну плівку.

В Японії залізнодорожні білети і білети на метрополітен перероблюються на туалетний папір і картонні коробки. З 5 тонн білетів отримується, наприклад, 9 тисяч 130-метрових рулонів туалетного паперу.

Завдяки спеціальному методу терморозчинення старих автомобільних покришок, з 1 тонни резини отримається 600 кг нафти, і 300 кг попутного газу. Сажа – це наповнювач для пластмас, газ – топливо, а з нафти можна виробити приблизно 200 літрів бензину, 200 літрів солярки і 200 літрів мазуту. Рентабельність при цьому складає більш 50%. .    Американська фірма “Nike” приймає старі, поношені кроссовки і виготовляє з них резинові покриття для бігових доріжок і тенісних кортів.

В Японії налагоджено спосіб переробки пластмас в бензин, газ чи дизельне топливо. Одним з раціональних методів знезараження і утилізації побутових відходів є їх біотермічна переробка на компост, який потім використовується як біотопливо в захищеному грунті та як органічне топливо на полях. Як добриво можна використовувати і термічно висушений осадок міських стічних вод.

В деяких країнах на міських звалищах обладнані спеціальні установки по отриманню і використанню біогазу, який утворюється у відходах в результаті мікробіологічних процесів.

Проблему промислових відходів слід розглядати як сукупність екологічної та ресурсної складових. Підгрунтям для прийняття рішення має бути техніко-економічний аналіз проблеми.

Екологічний напрям має передбачати насамперед проведення детального моніторингу та класифікації відходів, визначення ступеня їх токсичності та впливу на навколишнє середовище. Відповідно до цього й розробляти технології складування й зберігання відходів, оцінювати можливості їх знешкодження та нейтралізації. Для аналізу екологічної небезпеки доцільно використати узагальнюючий показник, наприклад, коефіцієнт екологічної небезпеки, який  ураховує клас небезпечності та умови розміщення – наявність спеціально обладнаних площ, контейнерів для складування тощо.

Ресурсний напрям передбачає оцінку відходів саме як джерела сировини: тобто йдеться мова про визначення вмісту цінних компонентів у конкретних відходах, порівняння можливих технологій їх вилучення та кошторисів переробки та доставки. Для цього треба мати систематизовану інформацію щодо наявності й передбачуваного утворення відходів та знати чи є попит у такій сировині і в яких конкретно підприємств у регіоні. Тобто, необхідно створити кваліфіковану базу даних споживачів цих відходів.

Технічний напрям аналізу пердбачає створення баз даних щодо ефективних маловідхідних та екологічно чистих технологій по галузях, технологій утилізації та знешкодження відходів, впровадження інформаційної системи їх обліку та використання.

Вирішенню багатьох екологічних проблем може сприяти широке використання підземного простору для розміщення об’єктів міського будівництва. З освоєнням підземного простору підвищується ефективність використання земель, покращуються санітарно-гігієнічні умови.

Загострення проблем раціонального планування структури міст та розвиток ландшафтної архітектури призвело до виникнення нового напрямку в екології – біоурбаністики або аркології. Це екологічна архітектура, яка займається питаннями забудови міст з максимальним урахуванням екологічних факторів, збереженням і розширенням зелених зон, оптимізації умов праці і проживання міського населення.

В основні завдання  аркології входить: максимально ураховувати екологічні і соціологічно-екологічні потреби конкретної людини від його народження до глибокої старості; наблизити людей до природи (створення поблизу житлових масивів зелених зон відпочинку; позбавлення їх від монотонності міського простору (будівництво будинків різної конфігурації, забарвлення та ін); правильне розподілення населення по площі (не більше 100 чоловік на 1 га, будівництво мікрорайонів на 30 тис. чоловік з співвідношенням мало – і багатоповерхового будівництва в пропорції 7:3); збереження не менше 50 % простору населеного міста для зелених насаджень; ізолювання населення від трас руху транспорту; створення умов для спілкування між людьми та ін.

Таким чином, урбоекосистема - дуже складна система, в якій біологічні процеси, індустріально-технічні і соціальні умови повинні розвиватися без протиріч одне до одного, і в цілому забезпечувати оптимальні умови життя людині. Зрозуміло, що самі по собі ці умови не створюються. Потрібні зусилля, розумне і дальновидне відношення до екологічних проблем міського середовища.