МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ПИТАНЬ ГЛОБАЛЬНИХ  ЗМІН КЛІМАТУ  ЗЕМЛІ

 

Pамкова Конвенція ООН з питань зміни клімату.

1990-ті були часом міжнародних досліджень та пошуків з питань довкілля. Що ми робимо з нашою планетою? Все більше і більше, ми усвідомлюємо, що Промисловий Переворот змінив назавжди відносини між людством і природою. Дійсну тривогу викликає ймовірність, що до середини або кінця наступного століття людські види діяльності  змінять основні умови, які забезпечували процвітання житя на землі.

Рамкова Конвенція Організації Об'єднаних Націй із Зміни Клімату є однією з серій недавніх угод, за допомогою яких країни світу об'єднуються разом, аби зустріти цей виклик. Інші договори регулюють забруднення океанів, поширення пустель,  пошкодження озонового шару  і стрімке зникнення рослинних і тваринних видів. Конвенція із Зміни Клімату фокусується на тому, що особливо турбує: ми змінюємо спосіб, яким сонячна енергія взаємодіє з та вертається від атмосфери нашої планети.Діючи таким чином, ми створюємо ризик зміни всесвітнього клімату. Між очікуваними наслідками є зростання  середньої температури поверхні землі і зміни всесвітніх погодних стандартів, що є несумісним з існуванням життя а тому суперечить законодавству. Інший -- непередбачений – наслідки не підлягають управлінню.[4, c.1; 5, c.7]

           Вчені вбачають дійсну загрозу того, що клімат зміниться стрімко і суттєво протягом майбутніх десятиріччь і столітть.

Коли ми спалюємо вугілля, нафту,  природний газ,  виділяються  величезні об’єми вуглекислого газу в повітря. Коли ми знищуємо ліси, вуглець, який зберігається у деревах виділяється в атмосферу. Інші  види діяльності, як наприклад, розведення великої рогатої худоби і вирощування рису виробляють метан, закис азоту та інші парникові гази. Якщо емісії продовжуватимуть збільшуватись, в порівнянні з поточними рівнями, то це вже напевне, що атмосферні рівні вуглекислого газу подвоються, щодо пре-індустріальних рівнів, протягом 21-го століття.І якщо жодних  кроків не здійснять для сповільнення емісії парникових газів, то є доволі можливою перспектива потроєння даного рівня в термін до 2100 року. [19, c.52-60]

У той час, як вчені сперечаються, аби зрозуміти більш чітко наслідки наших емісій парникових газів,  країни по всьому світу об'єднуються, щоб конфронтувати проблему, а саме шляхом правового регулювання даних питань, як першочертових заходів.

 Конвенція визнає таку проблема, що вже є значним кроком.  Не легким є для націй світу погодження спільного курсу дій, особливо тих, що зачіпають проблему, наслідки якої сумнівні і які будуть більш важливими для наших внуків, ніж для теперішньої генерації. Конвенція обговорювалася та підписувалася 165 країнами трохи більше ніж два роки, і більше 100 вже її ратифікували, а тому керуються нею як законом. Конвенція почала діяти  21 березня 1994.

Дана Конвенція встановлює "необхідну мету" стабілізації " концентрації парникових газів  в атмосфері на рівні, який повинний запобігти небезпечному антропогенному ( який спонукається людьми) втручанню в систему клімату. " Мета не конкретизує, якою ця концентрація повинна бути тільки, що вона має бути на рівні, який не є небезпечним. Це підтверджує, що на даний момент немає впевненості науковців про те, який рівень є небезпечним. Вчені вважають, що це займе наступне десятиріччя (і наступну генерацію суперкомп’ютерів) перед тим, як сьогоднішні невпевненості (або багато з них) суттєво зменшуться. Ось чому мета даної Конвенції  в основному  не має жодного відношення до того як розвивається наука. Хоча, в той же час  залишається гнучкою до змін у світлі наукових досягнень, які світова спільнота бажає прийняти.

          Незважаючи на невизначеність, дані проблеми просто волають про необхідність врегулювання:

-Регіональні опади дощу можуть змінитися.

-Клімат і сільськогосподарські зони може переміститися в напрямку до полюсів.

- Розтоплення глетчерів і поширення морської води внаслідок потепління може підняти рівень моря, загрожуючи областям з низьким побережжям, а також  малим островам.

Конвенція встановлює рамки і процес для погодження специфічних дій -- пізніше. Дипломати, які складали Рамкову Конвенцію із зміни клімату вбачали в ній пускову подушку для потенційних подальших дій в майбутньому. Вони усвідомлювали, що це не було можливим в 1992 році для урядів світу домовитися про детальний план щодо стримання зміни клімату.  Але шляхом створення загальних принципів та установ, та шляхом  заснування процедури, за допомогою якої уряди могли регулярно зустрічатися, розпочався сам процес.

Ключова вигода цього підходу полягає в тому, що дозволяє країнам почати обговорення питання ще перед тим як його буде фактично визнано проблемою. Навіть скептично настроєні країни визнають доцільність участі.(Чи, якщо розглядати з іншого боку, їм було б скрутно бути поза цим.) Це забезпечує законність питання, і щось на зразок міжнародного тиску пера для забезпечення серйозного сприйняття мети. [25, c.34-50]

Конвенція є розроблена таким чином, щоб дозволити країнам ослабити або підсилити договір  відповідно до нових наукових досягнень. Наприклад,  вони можуть погодити здійснення більш специфічних дій (як, наприклад, зменшення емісії парникових газів до певної величини) за допомогою прийняття  "поправок" або  "протоколів" до Конвенції.

Конвенція забезпечує дії, незважаючи на невпевненість внаслідок недавнього розвитку в міжнародному праві та дипломатії, яку називають "застережним принципом." Згідно традиційного міжнародного права,  взагалі діяльність  не може бути обмежена або заборонена, поки прямий причинний зв'язок між діяльністю і особливою шкодою не  буде доведений. Але багато екологічних проблем, таких як  пошкодження озонового шару і забруднення океанів, не можуть бути конфронтовані, якщо вимагається кінцевий доказ причини та наслідку. У відповідь, міжнародне суспільство поступово усвідомило прийняття застережного принципу, згідно  якого ті види діяльності, які загрожують серйозним або неповоротним пошкодженням, можуть бути обмежені або навіть заборонені поки не встановиться абсолютна наукова впевненість про їхні наслідки. [3, c.4-10]

-Конвенція вживає попередніх заходів, які ясно створюють відчуття часу. Країни, які ратифікували Крнвенцію -- називаються "Сторонами Конвенції" в дипломатичному жаргоні -- погодилися враховувати зміну клімату  в таких сферах, як сільське господарство, енергетика, природні ресурси і діяльності,  пов’язані з морським побережжям. Вони погоджуються розвивати національні програми для сповільнення зміни клімату.  Конвенція заохочує їх співпрацювати різими способами, щоб зменшити емісії парникових газів, особливо внаслідок таких видів діяльності як енергетика, транспорт, індустрія, сільське господарство, лісове господарство та управління відходами, які разом виробляють приблизно всі емісії парникових газів.

-Конвенція заохочує наукові дослідження щодо зміни клімату.  Вона вимагає збирання даних,  дослідження, і спостереження за кліматом, а також створила "допоміжний орган" з "наукових та  технологічних порад", щоб допомогти урядам вирішити те, що має виконуватися наступним. Кожна країна, яка є стороноюКонвенції, повинна також вести список" винахідників" парникових газів, національні джерела (як наприклад, фабрики і транспорт) і  "поглиначів" (ліси і інші природні екосистеми, що абсорбують парникові гази з атмосфери). Ці списки необхідно буде поновлювати регулярно і оприлюднювати. Інформація, яку вони надаватимуть, торкатиметься таких питань як - якими видами діяльності випускаються, скільки кожного газу буде достатньо у викидах для зміни контролю і визначення наслідків заходів, здійснених, щоб контролювати емісії.

Існує фундаментальна несправедливість щодо проблеми зміни клімату, яка накаляється у вже неспокійних відносинах між багатими і бідними народами світу. Країни з високими життєвими рівнями здебільшого відповідальні за підвищення парникових газів.  Ці ранні індустрії -- Європа, Північна Америка, Японія і декілька інших – створили своє багатство частково шляхом викидів в атмосферу величезних кількостей парникових газів ще за довго до того як  ймовірні наслідки були зрозумілі. Тепер країни, що розвиваються, побоюються повідомлення, що вони повинні  скоротити свої власні індустріальні види діяльності  -- що межа безпечності атмосфери є цілком витраченою. 

Згідно Конвенції - це покладає левову частку відповідальності за зміну клімату, з якою треба боротися, -- і левову частку чеку  -- на багаті країни. Конвенція звертає увагу на те, що найбільша частина історичних і поточних емісій походить з розвинених країн. ЇЇ першим основним принципом є те, що ці країни повинні виступити ініціатором боротьби із зміною клімату та зворотнім впливом цієї зміни. Специфічні зобов'язання в Конвенціїі, які стосуються фінансових і технологічних питань, торкаються тільки  24  розвинених країн, які входять до Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (OECD – за вийнятком  Мексіки, яка приєдналася до OECD в 1994). Вони погоджуються підтримати ті види діяльності, які пов’язані із зміною клімату в країнах, що розвиваються шляхом надання фінансової підтримки до і помимо фінансової допомоги, яку вони вже надавали цим країнам.

Специфічні зобов'язання, які стосуються  зусиль по обмеженню емісії парникових газів і збільшення застосування природних поглиначів, покладаються на країни OECD також як і на 12 "з перехідною економікою" (Центральна і Східна Європа і колишній Радянський Союз). Хоч переговори залишили мову переговорів менш  ніж зрозумілою, та загально прийнятим є те, що OECD і  країни з перехідною економікою повинні принаймні намагатися повернути той рівень емісії парникових газів до 2000 року, який вони мали в 1990.

-Конвенція визнає, що бідніші народи мають право економічного розвитку. В ній зазначається, що частка всесвітніх емісій парникових  газів в країнах, що розвиваються ростиме по мірі розширення своїх індустрій для вдосконалення соціальних та економічних умов для своїх громадян.

          Це підтверджує вразливість бідніших країн  до наслідків зміни клімату.  Один з основних принципів Конвенції полягає в тому, що специфічні потреби і обставини країн,що розвиваються, повинні розглядатися щодо будь-яких дій, які здійснюються. Це застосовується зокрема до тих, чиї крихкі еко-системи  надзвичайно вразливі до впливів зміни клімату.  Конвенція також визнає, що країни, які залежать від прибутку від вугілля і нафти  зустрінуться лицем до лиця з труднощами, якщо  енергетика вимагатиме змін.

Міжнародні договори, які регулюватимуть відповідальність і є тим, чи не єдиним впливом, який можуть мати бідніші країни на багатші.

Наступною проблемою є надмірне споживання. Оскільки людське населення продовжує рости, вимоги, які людські істоти ставлять до довкілля, ростуть.  Вимоги стають все більшими, через те, що число людей стрімко зростає і вони також хочуть жити кращим життям. Більше і краща якість провізії, більше і чистіша вода, більше електрики, холодильників, автомобілів, будинків та кімнат, земель, на яких розміщують будинки і кімнати…

-Дана Конвенція підтримує концепцію "сталого розвитку." Якимось чином людство повинне навчитися як полегшити бідність для величезної і зростаючої кількості людей без знищення природного довкілля, від якого залежить все людське життя. Якимось чином необхідно знайти шлях аби розвиватися економічно у спосіб, який буде сталим протягом довгого періоду часу.Спірним (камень преткновения) для цього виклику між екологами і міжнародними бюрократами є "сталий розвиток". Хитрість полягає в тому аби знайти методи для хорошого існування в той час, коли  критичні природні ресурси використовуватимуться не швидше, ніж, вони замінюватимуться. На жаль, міжнародне суспільство пішло набагато дальше у визначенні проблем, які формулюються сталим розвитком, ніж у їх вирішенні.[23, c.218-230]

- Договір вимагає розвитку і розподілу екологічно здорових технологій та ноу-хау. Технологія очевидно відіграватиме головну роль щодо зміни клімату.  Якщо ми зможемо знайти практичні шляхи для використання чистіших джерел енергії, як наприклад сонячна енергія, то ми зможемо зменшити споживання вугілля і нафти. Технологія може зробити індустріальні процеси більш ефективними, очищення води більш життєздатним,   сільське господарство більш продуктивним за рахунок тієї ж кількості ресурсів, які інвестуються. Така технологія повинна бути широко доступною -- нею повинні  ділитися багатші і більш науково передові країни з біднішими країнами, які мають велику потребу в ній.

Конвенція відзначає потребу виховувати людей свідомими про зміну клімату та наслідки цього. Світ -- клімат і всі існуючі речі -- є замкненою системою; що ми робимо має наслідки, які зрештою повертаються, щоб вплинути на нас. Що веде ...

В 21-му  столітті і далі зміна клімату матиме тривалі наслідки.  Один гігантський астероїд впав 65 мільйон років тому і то був кінець для динозаврів.

При зіткненні із зумовленою людиною зміною клімату, люди мають мислити в рамках десятиліть, а то і століть. Велика кількість наслідків переміщень клімату не буде очевидною для двох або трьох генерацій. У майбутньому, кожний чутиме про – і житиме з -- цією проблемою.

Рамкова Конвенція приймає це до уваги. Вона націлена на наступне століття, так само як і на це. Вона засновує установи, щоб підтримати зусилля по здійсненню довго-термінових зобов'язань і, щоб контролювати довго-термінові зусилля по мінімізації -- і пристосуванню до -- зміни клімату.  Конференція Сторін, в якій представленими є всі ті країни, які ратифікували договір, є верховним органом Конвенції. Вони збиралися вперше в березні 1995 і після цього щорічно. Це підвищить і забезпечить здійснення Конвенції і, якщо доцільно, підсилить її. Конференція Сторін здійснюватиме свою діяльність разом з двома допоміжними органами, один для наукових  і технологічних порад, а інший для виконання. Конференція Сторін може також здійснювати додаткові домовленості в майбутньому, щоб допомогти забезпечити потреби Конвенції.

Конвенція також відображає розсудливу точку зору про те, як світ функціонуватиме, з політичної точки зору, в майбутньому, і припущення про те, як проблеми можуть найкраще бути вирішеним протягом наступного століття. Це базується скоріше на кооперативному, ніж конфронтаційному  підході – вона підсумовує, що країни можуть успішно пробувати вирішувати проблеми, як наприклад, зміна клімату, тільки якщо вони працюватимуть разом, як команда. І це є розробленим так, щоб добре працювати  в багато-полярному світі, в якому багато країн мають вплив та владу, щоб застосувати тиск для  переконання інших підтримувати їхні обов'язки.

Як можемо ми вибороти перше місце  для балансу з природними умовами, який дозволяє нам існувати?  Це і є те питання, яке людство значною мірою ігнорувало до данного моменту, поки не опинилося в небезпеці. Відтепер це буде викликом, з яким нам можливо необхідно буде стикатися поки існуватиме людський рід.

​

Кіотський протокол.

Група Берлінського мандату, утворена КС1 проводила свої засідання 1995-1997 роках з метою досягнення прогресу з питань спрямованих на уникнення зміни клімату. Після інтенсивних переговорів, делегати КСЗ, що відбулася в Кіото, Японія в грудні 1997, погодилися прийняти Протокол до Рамкової Конвенції з питань зміни клімату, який  встановлює зобов'язання кількісних обмежень або зменшення викидів з боку розвинутих країн, перелік яких міститься у Додатку В до Протоколу (Сторони Додатку В). Протокол стосується шести парникових газів(ПГ), найважливішими з яких є двоокис вуглецю та метан. В доповнення до зобов'язання кількісних обмежень або зменшення викидів. Кіотський Протокол містить положення, що дозволять набуття та передачу кількості викидів ПГ у вигляді кредитів здобутих в рамках спеціальних проектів захисту клімату або шляхом списання викидів (так звані Кіотські механізми).

За цим Протоколом розвинені країни та країни з перехідною економікою беруть на себе зобов'язання по зменшенню викидів парникових газів. Ці країни, визначені в РКЗК як країни Додатку І, беруть на себе зобов'язання зменшити викиди шести парникових газів на 5% в порівнянні з базовим 1990 роком на період з 2008 по 2012, з окремими зобов'язаннями для кожної з цих країн. Протоколом також передбачено запровадження трьох механізмів, щоб допомогти країнам Додатку І виконувати їхні зобов'язання - торгівля викидами, проекти спільного впровадження між країнами Додатку І та механізми чистого розвитку (CDM) - спільні проекти країн Додатку І та країн, що не входять до нього.

У відповідності зі Статтею 6 Протоколу, Сторони, перелічені у Додатку 1 до UNFCCC (Сторони Додатку І), можуть передавати до. або набувати віл. будь-якої іншої Сторони Додатку І одиниці зменшення викидів, що утворюються в результаті проектів, спрямованих на зменшення джерел викидів або збільшення ліквідації поглиначів ПГ у будь-якому секторі економіки. Цей механізм часто називають механізмом спільного впровадження (СВ) зобов'язань Сторін UNFCCC. За допомогою механізму чистого розвитку (МЧР), що впроваджується Статтею 12 КП, Сторони Додатку І можуть набувати гарантовані зменшення викидів, що накопичуються в результаті запровадження проектів, що допомагають Сторонам, що не містяться у Додатку І (іншими словами країни, що розвиваються та нові промислово-розвинуті країни) досягнути стійкого розвитку. Сторони Додатку І можуть застосовувати одиниці зменшення викидів набутих у результаті СВ та гарантовані зменшення викидів набуті в результаті МЧР з метою досягнення відповідності зі взятими на себе згідно КП обмеженнями викидів та/або зменшеннями викидів. Ці два механізми (МЧР та СВ) відрізняються від торгівлі викидами, передбаченими Статтею 17, що закликає Конференцію Сторін UNFCCC визначити основи, моделі, правила та керівні принципи торгівлі викидами між Сторонами Додатку В (іншими словами передача та набуття обсягів призначених Сторонам переліченим у Додатку В до протоколу, за звичай так званий "допустимий продаж"). У додаток до цих Кіотських механізмів. Стаття 4 передбачає додаткові гнучкі механізми для Сторін Додатку 1, що домовились виконувати свої зобов'язання кількісних обмежень або зменшення викидів спільно (інакше вони ще називаються "bubble", очікується, що ці механізми застосовуватимуться Європейським Союзом).[7, c.8-12]

Вважається, що Кіотські механізми можуть стати цікавим інструментом для країн. що розвиваються і нових промислово-розвинутих країн, так само як і для країн Додатку І в центральній та східній Європі і країн колишнього Радянського Союзу. які можуть володіти великим потенціалом для впровадження зменшення викидів ПГ. Інструменти, в особливості ті, що створюють зменшення викидів за допомогою інвестиційних проектів, можуть не тільки призвести до модернізації існуючих основних фондів для виробництва і споживання енергії, але також можуть створити фінансовий прибуток для приймаючої держави у вигляді додаткових фінансових потоків.

В рамках сприяння ринкових інструментів для зменшення викидів ПГ. Світовий Банк допомагає своїм країнам-клієнтам усвідомити можливості та переваги, що можуть бути отримані ними в разі участі у ринку зменшення викидів ПГ. Національні Стратегічні Дослідження шляхом ЗВС (заходи, що впроваджуються спільно)/СВ/МЧР сприяють вивченню країнами можливих національних стратегійскорочення ПГ, таким чином зосереджуючись на спеціальному середовищі та інтересах країн партнерів. Дослідження розміщені в рамках програми Світового Банку, з посиланням на програму Національних Стратегічних Досліджень (НСД) зі Зміни Клімату, що була розпочата у вигляді спільної ініціативи з Швейцарією, Фінляндією, Німеччиною, Австралією та іншими країнами-донорами одночасно з залученням коштів Світового Банку. Більш ніж 15 країн вже беруть участь у програмі НСД. Загалом, передбачається, що буде охоплено близько 20-25 країн, з яких у 10-15 країнах, що розвиваються, планується застосування МЧР. НСД в Україні вважається одним з найважливіших серед загальної програми НСД.

Кожне дослідження головним чином проводиться національними експертами з відповідної держави-партнера під загальним керівництвом керуючої комісії (Міжвідомчої комісії) в якій беруть участь головні зацікавлені державні установи, а також представники Світового Банку і уряду(ів) - донору цього дослідження. Світовий Банк у цих дослідженнях виконує дорадчу та сприяючу роль. Банк надає допомогу у складанні проекту Умов проведення (TOR) запропонованого дослідження; надає часткову міжнародну експертизу як внесок в дослідження; а також Банк організовує двостороннє фінансування кожного дослідження з боку донорів.

​

Структура органів ООН з питань зміни клімату

Конференція сторін, допоміжні органи і Бюро обслуговуються секретаріатом, чий мандат в загальному викладений в статті 8 Конвенції. Головні функції секретаріату – здійснювати організацію засідань органів Конвенції,  допомогати Сторонам в здійсненні їхніх зобов'язань, забезпечити підтримку триваючих переговорів і їх координацію з секретаріатами інших відповідних міжнародних органів, таких як Глобальна Екологічна Допомога (GEF) і Міжурядова Панель по Зміні Клімату (IPCC). Специфічні завдання секретаріату включають підготовку службових документів для Конференції Сторін і допоміжних органів, координації  в-глиб оглядів національних зв’язків сторін Додатку Iі компіляція даних інвентаря парникових газів.  З часу прийняття Кіотського Протоколу необхідною стала технічна робота (наприклад по механізмах, методологіях і зміні використання землі та лісового господарства), яка веде до збільшення необхідності технічної експертизи всередині секретаріату. Секретаріат Конвенції також обслуговуватиме Протокол.[12]

Секретаріат інституційно є з'єднаним з Організацією Об'єднаних Націй і управляється згідно Правил і Регулювань Організації Об'єднаних Націй. Він, на даний момент, наймає приблизно 100  чоловік штату з усього світу. Голова секретаріату -  Виконавчий Секретар призначається Генералальним Секретарем Організації Об'єднаних Націй шляхом консультування з Конференцією Сторін через їхнє Бюро і на даний момент утримує ранг Асистента Генерального Секретаря. Виконавчий Секретар доповідає Генеральному Секретарю через Під- Генерального Секретаря, який очолює Відділ Управління адміністративним і фінансовими справами, і через Під-Генерального Секретаря, який очолює Відділ  Економічних і Соціальних Справ по іншим справам. Теперішній Виконавчий Секретар, Майкл Замміт Кутаджар (Мальта), очолював секретаріат відколи його було засновано в 1991.

З серпня 1996, секретаріат  розміщується в Бонні, Німеччина. Він перемістився з попереднього місцезнаходження - Женеви, Швейцарія, за пропозицією Німечини, яка була затверджена КонференцієюСторін 1.

Кожні два роки, Виконавчий Секретар пропонує Бюджет Програми, який розглядається  Допоміжним органом по імплементації (SBI), який потім, в свою чергу рекомендує Бюджет Програми для схвалення  Конференцією Сторін. Для поточного періоду 2000-2001, Бюджет Програми для секретаріату складає приблизно US$12 мільйонів за рік і фінансується за рахунок внесків Сторін, їхні частки формуються відповідно до оціночної шкали ООН.  Уряд Германії (приймаюча країна секретаріату) забезпечує подальший щорічний вклад до запланованих інших видатків,  в даний момент, який дорівнює DM 1.5 мільйону, а також щорічний вклад DM 3.5 мільйона, щоб підтримати витрати конференції, зустрічних допомог і відповідних вимог для подій в Бонні (Фонд "Бонна "). Також є додаткові добровільні вклади, що також фінансують участь країн, що розвиваються  (приблизно US$1.8 мільйона на рік) і додаткові види діяльності (приблизне середнє число US$3 мільйона на рік). Структура секретаріату відповідно підтримується таким чином, щоб гарантувати, що вона реагує на  змінювані потреби процесу зміни клімату. 

Секретаріат на даний момент поділяється на шість програм, кожна очолюється "Координатором", головними сферами відповідальності яких є:

Напрям Виконання і Управління (EDM): EDM, офіс Виконавчого Секретаря, підтримує Виконавчого Секретаря в повному управлінні секретаріатом, в розвитку політики і в гарантії відповідності роботи секретаріата. Виконавчий Секретар дає поради органам Конвенції і їхньому Бюро,  посилює партнерство з іншими організаціями. Виконавчому Секретарю допомагає Замісник, визначений з поміж Координаторів інших програм.

Наука і Технологія (S&T): S&T має справу з методологічними, науковими і технологічними аспектами процесу Конвенції,  здійснюючи таким чином  підтримку допоміжному органу з наукових та технологічних питань.

Здійснення (IMP): IMP є основною програмою асистування країн щодо здійсненні їхніх зобов'язань і є відповідальною за підтримку допоміжного органу з виконання. IMP компілює та синтезує Національні Зв'язки і дані інвентаря,  координує В-Глиб Огляди  Національних Зв'язків країн Додатку I, допомогає країнам, що розвиваються у їх діяльностях щодо побудови потенціалу і гарантує зв'язок з фінансовим механізмом Конвенції (керований Глобальною Екологічною Допомогою). IMP також відповідальна за  підтримку переговорів за системою надання відповіді згідно Протоколу та  уразливість країн, що розвиваються, до зміни клімату.

Планування, Координація і Невідкладні Питання (PCEI): Ця програма забезпечує підтримку переговорів щодо розробки механізмів Кіотського Протоколу і є відповідальною за аналіз нових і перехресних питань. Вона також підтримує Виконавчого Секретаря в стратегічному плануванні, і в контролі відповідності самостійної підготовчої роботи секретаріату  Конференції Сторін. Інше ключове завдання полягає у підтримці здійснення Спільноздійснюваних видів діяльності (AIJ).

Міжурядові та Конференційні Справи (ICA): Основною діяльністю секретаріату є організація засідань Конференції Сторін,допоміжних органів неформальних зборів, як наприклад, воркшопи. ICA організовує самостійний регламент засідань Конференції Сторін, забезпечує збори Бюро Конференції Сторін і підтримує Президента Конференції Сторін. Крім того, забезпечує підхожі місця зустрічі для засідань Конференції Сторін і допоміжних органів, координує виробництво і розповсюдження офіційних документів,а також здійснює всі логічні заходи щодо забезпечення перекладу на шість мов ООН, акредитування  делегатів та відповідних служб. До того ж, має  відповідальність за відносини зі Сторонами.

Інформація і Адміністративні Послуги (IOAS): Розповсюджує інформацію про зміну клімату і процес Конвенції,  включаючи службові документи, дані і засоби громадської інформації. Ключова мета роботи - підняти громадську правосвідомість щодо зміни клімату і створити можливість існування мережі, обмінної інформації  і технологій зв'язку.  IOAS є активною в налагодженні зв'язків з іншими Об’єднаними націями та міжурядовими органами, які залучені до роботи, пов’язаній із зміною клімату (наприклад, Програма ООН з навколишнього середовища (UNEP), Програма  Розвитку ООН (UNDP), Конференція ООН з Торгівлі і Розвитку (UNCTAD), Організація ООН з Індустріального Розвитку(UNIDO), Конвенція по Біологічному Різноманіттю тощо). IOAS також відповідальна за адміністрацію і фінансове управління секретаріату, тобто управління фінансовими ресурсами і штатом; підтримання зв'язку з Об'єднаними Націями і Урядом приймаючої країни щодо адміністративних питань.