top of page
Фото автораАлекс Чагин

ВПЛИВ ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ПЕРЕБІГ ІНФЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Оновлено: 28 січ. 2023 р.

Вплив оточуючого середовища, як правило, є негативним для мікроорганізмів в результаті дії на більшість із них температури зовнішнього середовища, висушування, радіації, дезинфікуючих засобів, антогонізму інших мікробів.

Інфекційні хвороби

Третій фактор інфекційного процесу – умови зовнішнього середовища- впливають як на збудника інфекції, ТАК І НА РЕАКТИВНІСТЬ МІКРООРГАНІЗМІВ.

На реактивність макроорганізму також впливають фактори зовнішнього середовища. Так, низька температура і висока вологість повітря зменшує стійкість людини до багатьох інфекцій, а больш за все - до грипу і ОРЗ. Щодо людської популяції , то надзвичайно важливими є соціальні фактори середовища.

Як вже відзначалось, інфекційні хвороби відрізняються від неінфекційних такими фундаментальними особливостями, як контагіозність ( заразність), специфічність етіологічного агенту і формуванням у процесі хвороби імунітету. Закономірності імуногенезу при інфекційнх хворобах обумовлюють ще одну їх кардинальну властивість – циклічність течії, яка проявляється послідовно зміюючимися періодами інфекційного процесу.

З моменту проникнення збудника в організм до клінічного прояву симптомів хвороби проходить певний час, який отримав назву інкубаційного (скритого періоду). Його тривалість може бути різною. При одних хворобах (грип, ботулізм) він рахується годинами, при інших – сказ, вірусний гепатит – тижнями і навіть місяцями. Для більшості інфекційних хвороб тривалість інкубаційного періоду складає 1-3 тижня.

Тривалість інкубаційного періоду обумовлена декількома факторами. Певною мірою вона зв’язана із вірулентністю і інфікуючою дозою збудника. Інкубаційний період тим коротший, чим вище вірулентність і доза збудника. Для розповсюдження мікробу його розмноження вироблення ним токсичних речовин необхідний певний час. Однак головна роль належить реактивності макроорганізму, яка визначає не тільки можливість виникнення інфекційної хвороби, але й інтенсивність і темпи її розвитку.

З початку інкубаційного періоду в організмі змінюються фізіологічні функції. Ці зміни досягнувши певного рівня проявляються у клінічних симптомах. З появою перших клінічних ознак хвороби починається продрамальний період або період передвісників. Симптоми його

( недомагання, головний біль, розбитість, підвищення температури тіла) властиві багатьом інфекційним хворобам і тому в цьому періоду діагноз встановити важко. При більшості інфекційнизх форм продромальний період триває 1-3 дні.

Тривалість періоду наростання симптомів не перевищує 2-4 дні. Цей період має різну тривалість- від декількох днів ( кір, грип), до декількох тижнів ( черевний тиф, вірусний гепатит, бруцельоз). Саме у цей період найбільш яскраво проявляються характерні доля данної хвороби симптоми.

Розгар хвороби змінюється періодом згасання клінічних проявів і на йогг зміну приходить період видужання ( реконвалесценції).

Тривалість цбього періоду різна і знаходиться у залежності від форми хвороби, тяжкості перебігу, ефективності терапії і багатьох інших причин.

Видужання може бути повним, коли усі порушені в результаті захворювання функції відновлюються, або неповним, якщо зберігаються залишкові ( резидуальні) явища.

У будь якому періоді інфекційної хвороби можливі ускладнення- специфічні і неспецифічні.

До специфічних відносяться ускладнення, визвані збудгником данної хвороби і які є результатом незвичайної вираженості типової картини і морфо-функціональних проявів інфекції ( перфорація виразок кишковника при черевному тифі, печінкова кома при вірусному гепатиті) або атипічної локалізації тканинних порушень ( сальмонельозний ендокардит).

Ускладнення, визвані мікроорганізмами чншого типу, є неспецифічними для данної хвороби.

Виключно важливе значення у клініці інфекційних хвороб мають небезпечні для життя ускладнення, що потребують термінового втручання, інтенсивного спостереження і інтенсивної терапії. До них відноситься шок, а також печінкова корма ( вірусний гепатит), гостра печінкова недостатність ( малярія, менінгококкова інфекція, лептоспіроз), набряк легенів ( грип), набряк головного мозку ( блискавичний гепатит, менінгіти).

Шок - симптомокомплекс, що виникає у результаті якої-небудь надзвичайної дії, проходить у своєму розвитку декілька стадій і фаз і характеризується прогресуючим порушенням діяльності усіх фізіологічних систем організму.

У інфекційній практиці зустрічаються такі види шоку:

Анафілактичний, гіповолемічний, гемморагічний ( постгеморрагічний, точніше), токсико-інфекційнийенгдотоксичний.

Патогенез і клінічні прояви шоків різного виду принципово не відрізняються при різних причинах шоку. А підходи до терапії залежать від тяжкості шоку.його фази, стадії.



17 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments

Rated 0 out of 5 stars.
No ratings yet

Add a rating
bottom of page