Вплив оточуючого середовища, як правило, є негативним для мікроорганізмів в результаті дії на більшість із них температури зовнішнього середовища, висушування, радіації, дезинфікуючих засобів, антогонізму інших мікробів.
Третій фактор інфекційного процесу – умови зовнішнього середовища- впливають як на збудника інфекції, ТАК І НА РЕАКТИВНІСТЬ МІКРООРГАНІЗМІВ.
На реактивність макроорганізму також впливають фактори зовнішнього середовища. Так, низька температура і висока вологість повітря зменшує стійкість людини до багатьох інфекцій, а больш за все - до грипу і ОРЗ. Щодо людської популяції , то надзвичайно важливими є соціальні фактори середовища.
Як вже відзначалось, інфекційні хвороби відрізняються від неінфекційних такими фундаментальними особливостями, як контагіозність ( заразність), специфічність етіологічного агенту і формуванням у процесі хвороби імунітету. Закономірності імуногенезу при інфекційнх хворобах обумовлюють ще одну їх кардинальну властивість – циклічність течії, яка проявляється послідовно зміюючимися періодами інфекційного процесу.
З моменту проникнення збудника в організм до клінічного прояву симптомів хвороби проходить певний час, який отримав назву інкубаційного (скритого періоду). Його тривалість може бути різною. При одних хворобах (грип, ботулізм) він рахується годинами, при інших – сказ, вірусний гепатит – тижнями і навіть місяцями. Для більшості інфекційних хвороб тривалість інкубаційного періоду складає 1-3 тижня.
Тривалість інкубаційного періоду обумовлена декількома факторами. Певною мірою вона зв’язана із вірулентністю і інфікуючою дозою збудника. Інкубаційний період тим коротший, чим вище вірулентність і доза збудника. Для розповсюдження мікробу його розмноження вироблення ним токсичних речовин необхідний певний час. Однак головна роль належить реактивності макроорганізму, яка визначає не тільки можливість виникнення інфекційної хвороби, але й інтенсивність і темпи її розвитку.
З початку інкубаційного періоду в організмі змінюються фізіологічні функції. Ці зміни досягнувши певного рівня проявляються у клінічних симптомах. З появою перших клінічних ознак хвороби починається продрамальний період або період передвісників. Симптоми його
( недомагання, головний біль, розбитість, підвищення температури тіла) властиві багатьом інфекційним хворобам і тому в цьому періоду діагноз встановити важко. При більшості інфекційнизх форм продромальний період триває 1-3 дні.
Тривалість періоду наростання симптомів не перевищує 2-4 дні. Цей період має різну тривалість- від декількох днів ( кір, грип), до декількох тижнів ( черевний тиф, вірусний гепатит, бруцельоз). Саме у цей період найбільш яскраво проявляються характерні доля данної хвороби симптоми.
Розгар хвороби змінюється періодом згасання клінічних проявів і на йогг зміну приходить період видужання ( реконвалесценції).
Тривалість цбього періоду різна і знаходиться у залежності від форми хвороби, тяжкості перебігу, ефективності терапії і багатьох інших причин.
Видужання може бути повним, коли усі порушені в результаті захворювання функції відновлюються, або неповним, якщо зберігаються залишкові ( резидуальні) явища.
У будь якому періоді інфекційної хвороби можливі ускладнення- специфічні і неспецифічні.
До специфічних відносяться ускладнення, визвані збудгником данної хвороби і які є результатом незвичайної вираженості типової картини і морфо-функціональних проявів інфекції ( перфорація виразок кишковника при черевному тифі, печінкова кома при вірусному гепатиті) або атипічної локалізації тканинних порушень ( сальмонельозний ендокардит).
Ускладнення, визвані мікроорганізмами чншого типу, є неспецифічними для данної хвороби.
Виключно важливе значення у клініці інфекційних хвороб мають небезпечні для життя ускладнення, що потребують термінового втручання, інтенсивного спостереження і інтенсивної терапії. До них відноситься шок, а також печінкова корма ( вірусний гепатит), гостра печінкова недостатність ( малярія, менінгококкова інфекція, лептоспіроз), набряк легенів ( грип), набряк головного мозку ( блискавичний гепатит, менінгіти).
Шок - симптомокомплекс, що виникає у результаті якої-небудь надзвичайної дії, проходить у своєму розвитку декілька стадій і фаз і характеризується прогресуючим порушенням діяльності усіх фізіологічних систем організму.
У інфекційній практиці зустрічаються такі види шоку:
Анафілактичний, гіповолемічний, гемморагічний ( постгеморрагічний, точніше), токсико-інфекційнийенгдотоксичний.
Патогенез і клінічні прояви шоків різного виду принципово не відрізняються при різних причинах шоку. А підходи до терапії залежать від тяжкості шоку.його фази, стадії.
Comments