top of page
Фото автораАлекс Чагин

ЗАХИСНІ ВЛАСТИВОСТІ МАКРООРГАНІЗМУ ПРОТИ ІНФЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Оновлено: 28 січ. 2023 р.

Важливою характеристикою збудника інфекції є його тропізм до певних систем, тканинам і навіть – клітинам. Наприклад, збудник грипу тропний головним чином до епітелію дихальних шляхів, епідемічного паратиту – тканин залоз, сказу - до нервових клітин, дизентерії – до ентероцитів.

Інфекційні хвороби

Поняття про “вхідні ворота”.

У процесі еволюції патогенні мікроби виробили здатність потрапляти в організм хазяїна через певні тканини. Місце їх проникнення називають

“ вхідними воротами”.

Вхідними воротами можуть бути:

- шкіряні покрови ( малярія, сипний тиф,шкіряний лейшманіоз),

-слизові оболонки дихальних шляхів ( грип, кір, , травного шляху ( дизентерія, черевний тиф), або статевих органів ( гонорея, сифіліс). Від місця вхідних ворот залежить клінічна картина інфекційного процесу. Наприклад, якщо чумний мікроб потрпляє через шкіру, розвивається бубонна або шкіряно-бубонна чума, а якщо через дихальні органи – легенева.

Із вхідних воріт збудник поширюється в організмі різними шляхами. Іноді він попадає у лімфатичні вузли і токо лімфи розноситься по органах та тканинах - лімфогенний шлях.

У інших випадках збудник потрапляє у органи та тканини через кров – гематогенний шлях. Проникнення збудника у кров і циркуляція в ній називається бактеріємією ( черевний тиф), вірусемією ( грип), рикетсемією ( епідемічний сипний тиф), паразитемією ( малярія).

Мікроб при попаданні в організм може залишатися у місці вхідних воріт ( дифтерія, правець, газова гангрена) і тоді розвивається токсимія.


Місця і шляхи проникнення і розповсюдження збудників, особливості їх дії на тканини, органи і макроорганізм вцілому і реакції-відповіді – складають основу патогенезу інфекційної хвороби і захворювання.

Важливим для перебігу інфекційного процесу є стан макроорганізму на момент зараження.

Фактори організму, що захищають його від агресії мікробів і запобігають розмноженню і життєздатності збудника, поділяють на 2 групи:

- неспецифічні

- специфічні (імунні). Це комплекс отриманих спадково і індивідуально набутих механізмів захисту.


Властивості мікроорганізмів, що впливають на перебіг інфекційного процесу, не можна роздивлятись окремо від властивостей макроорганізму. Доказом цього є, наприклад, антигенність збудника – властивість визивати у макроорганізмі відповідні спеціфічні імунологічні реакції.

Неспецифічні захисні механізми:

1.неушкоджена шкіра і її бактерицидні властивості

2.висока кислотність і ферментативна активність вмісту шлунка, що згубно дії на мікроорганізми

3.нормальна мікрофлора організму, що запобігає приживленню патогенних мікробів

4.повійки респіраторного епітелію, які механічно видаляють збудника із дихальних шляхів.

5. лізоцим

6.нормальні антитіла

7.інтерферон

8.фагоцитоз

9.збалансоване харчування

10.вітаміни

Усі ці фактори разом забезпечують несприятливість до інфекційних хвороб.

Неспецифічна реактивність організму контролюється генетичними механізмами. Наприклад, доведено, що відсутність в організмі генетично детермінованого синтезу нормального поліпептиду ланцюга β- гемоглобіну обумовлюється стійкістю людини до збудника малярії.

Особливе місце у захисті людини від інфекцій займає також генетично контрольований механізм, в результаті чого виключається розмноження того чи іншого збудника в організмі будь якого представника виду у зв’язку з неможливістю утілізації його метаболітів. Наприклад, - несприйняття людини до собачої чуми, а тварин – до черевного тифу.



Формування специфічного імунітету є важливішим, а іноді – вирішальним механізмом захисту макроорганізму від інфекційних агентів. Глибина враження імунної системи людини при захворюваннях проявляється у симптомах.

Захист від інфекцій – одна, хоч і принципово важлива для існування виду функція імунітету. Зараз роль імунітету розглядається більш широко і включає також функцію забезпечення стабільності антигенної ситруктури організму, яка досягається завдяки здатності лімфоїдних клітин взнавати постійно утворюючі в організмі чужі сполуки і еліменірувати їх. Це значить. що імунітет є одним із найважливіших механізмів підтримання гомеостазу.

У людини є дві форми імунологічного реагування:

-клітинна імунна відповідь ( гіперчутливість уповільненого типу )

-гуморальна імунна відповідь (антитілогенез).

У забезпеченні імунної відповіді головну участь приймають взаємодіючі між собою системи клітин :

-Т-лімфоцити (55-60% усіх лімфоцитів періферичної крові),

-В-лімфоцити (25-30%) і

-макрофаги.


Основна роль в імунітеті належить Т-системі.

Серед Т-клітин розрізняють три кількісно і функціонально обособлені субпопуляції:

1. Т-ефектори (відповідальні за протікання реакцій клітинного імунітету)

2. Т-хелпери, помічники ( включають В-лімфоцити в антитілопродукцію)

3. Т-супресори ( регулюють діяльність Т- і В-ефекторів шляхом гальмування їх активності).

Серед В-клітин розрізняють субпопуляції, що синтезують імуноглобуліни різних класів ( IgG, IgM, IgA та інш).

Показано, що одна імунокомпетентна одиниця складається із однієї Т-клітини і 8 В-клітин. Взаємовідношення між ними відбуваються з допомогою прямих контактів і багаточисельних гуморальних медіаторів.


Функція макрофагів - захват, переробка і накопичення антигену, його розпізнавання і передача інформації на Т- і В-лімфоцити.

У імунологічних реакціях приймає участь також система комплементу.


Роль Т- і В-лімфоцитів при інфекціях багатогранна. Від їх кількості і якісних змін може залежити спрямованість і закінчення інфекції. Окрім того, у деяких випадках вони можуть бути ініціаторами імунопатологічних процесів (аутоімунна реакція, алергія), тобто, - ушкодження тканин організму, обумовлених імунними факторами.


Найбільш важливою, універсальною відповіддю системи імунітету на інфекційний антиген є антитілоутворення, яке забезпечується нащадками В-клітин плазматичними клітинами.

Під дією антигенів мікроорганізмів безпосередньо ( Т-незалежні антигени) або після кооперативних взаємодій між Т- і В- лімфоцитами ( Т-залежні антигени) В-лімфоцити трансформуються у плазматичні клітини, здатні до активного синтезу і секреції антитіл. Антитіла, що продукуються, відрізняються специфічністю, яка полягає у тому, що антитіла до одного із видів мікроорганізмів не взаємодіють з іншими мікробами, якщо ті і інші збудники не мають загальних антигенних детермінант.


Носіями активності антитіл є імуноглобуліни п’яти класів: IgA, IgM, IgG, IgD, IgE, із яких три перших виконують найбільш важливу роль. Імуноглобуліни різних класів мають особливості.

Антитіла, що відносяться до IgM, з’являються на самій ранній стадії первинної реакції організму на проникнення антигену ( ранні антитіла) і найбільш активні у відношенні до багатьох бактерій. Серед IgM міститься основна частина антитіл проти ентеротоксинів грамнегативних бактерій. IgM складають 3-10% від загальної кількості імуноглобулінів людини; вони особливо активні в реакціях аглютинації і лізісу.

Антитіла класу IgG (70-80%) утворюються на 2-ому тижні від початку первинного інфікування і особливо ефекетивні у відношенні не тільки вірусів і токсинів, а й- бактерій. При повторній інфекції ( повторна антигенна дія того ж виду токсину) антитіла виробляються значно раніше

( у зв’язку із імунологічною пам’ятю до відповідного антигену), що може бути вказівкою на вторинне інфікування. Антитіла цього класу виявляють найбільшу активність у реакціях преципітації і зв’язування комплементу.

У фракції IgA ( біля 15% усіх імуноглобулінів) також знайдені антитіла проти бактерій, вірусів і токсинів, але їх основна роль – у формуванні місцевого імунітету. Якщо IgM і IgG визначаються в основному у сироватці крові ( смровоточні імуноглобуліни, сировоточні антитіла), то IgА у значно більшій концентрації, ніж у сироватці, міститься у секретах респіраторного, шлунково-кишкого тракту, млозиві ( секреторні антитіла). Їх роль особливо велика при кишкових інфекціях, грипі і ОРЗ, при яких вони місцево нейтралізують віруси, бактерії, токсини.

Значення IgD i IgE не доведено , але вважають що вони тех є сироваточними і виконують захисні функції, IgЕ, окрім того, приймає участь у алергічних реакціях.


При багатьох інфекційних хворобах великого значення набуває формування специфічного клітинного імунітету, завдяки якому певний збудник не може розмножуватись у клітинах іммунізованного організму.

Важливим компонентом імунної відповіді при ІХ є його регуляція, яка відбувається на 3-х рівнях:

-внутрішньоклітинному

-міжклітинному

-організменному.

Працездатність імунної системи організму людини визначається його генотипом. Здатність реагувати на конкретні антигени кодується відповідними генам ( Ir- immune fesponse).


41 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments

Rated 0 out of 5 stars.
No ratings yet

Add a rating
bottom of page