Охорона рослинного світу

Для підтримання організованості біосфери як глобальної екосистеми важливо зберегти таксономічне багатоманіття ландшафтів, необхідне для еволюції біологічних видів і філоценогенеза рослинних угруповань.

Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природних лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція і акліматизація повинні вестися на науковій основі.

Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубування всіх порід дерев і правильне розміщення лісозаготівель, яке виключає перерубки в малолісних районах. При правильному веденні лісового господарства вирубки чергуються так, що на кожній окремо взятій ділянці вони повторно проводяться тільки через 80-100 років, коли ліс досягне повної стиглості. В кожній географічній зоні повинні бути встановлені науково обгрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та фактичних можливостей промислового освоєння їх.

Не допускається вирубування водорегулюючих і водоохоронних лісів.

При охороні лісу передбачається охорона багаторічних дерев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеревів, лісові озера та ін.), охорона існуючих та перспективних місць відпочинку, боротьба з лісовими пожежами.

Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна організація лісової промисловості та раціоналізація використання деревини. Створення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечити більш повне використання деревини. Найбільший ефект у відношенні підвищення продуктивності повинні дати лісовідновлювальні роботи.

Велику роль в підвищенні продуктивності лісів відіграє боротьба з лісовими пожежами, шкідниками і хворобами деревних порід.

Агролісомеліорація – це система лісівничих заходів, які спрямовані на покращення природних умов територій та забезпечення підвищення продуктивності лісових угідь. Агролісомеліорація полягає у використанні грунтозахисних, водорегулюючих та інших середовищезахисних властивостей захисних лісових насаджень.

Агролісомеліоративними роботами займаються лісгоспи, ліспромгоспи, лісомеліоративні станції та станції захисту лісу.

Лісомеліоративні станції засновуються в районах, які піддаються впливу повітряної та водної ерозії, для виконання робіт по закріпленню захисними насадженнями ярів, схилів, балок, пісків та інших еродованих земель; створення захисних лісових насаджень на сільськогосподарських землях.

Земельні ділянки, на яких створюються захисні лісові насадження, належать до лісомеліоративного фонду. До нього також належать береги річок і водойм, гірські схили, надмірно зволожені, осушувані та зрошувані землі, аридні та тундрові пасовища, терикони, смуги водовідведення на залізницях та автомобільних дорогах.

Захисне лісорозведення відіграє важливу роль в збільшенні загальної біологічної продуктивності територій. Окрім прямого меліоративного ефекту захисні лісові насадження мають важливе значення для розширення сировинної бази дикорослих плодових дерев, грибів, лікарської та технічної сировини, медоносних трав.

Для захисту лісу від шкідливих видів хвоє- і листогризучих видів комах використовуються різні методи, серед них найбільш перспективним і екологічно безпечним є біологічний метод (див.розділ 8).

Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох заходів. Це і осушення заболочених земель, вапнування, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу травостою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає правильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.

Створити нові лісонасадження можна за рахунок вилучення з сільськогосподарського вжитку низькопродуктивних земель (які мають високу ступінь еродованості, низький якісний стан грунтів, негативний баланс гумусу).

Для збереження біологічної стійкості агроекосистем, рекомендується серед великих площ оброблюваних земель залишати ділянки природної рослинності (зарості чагарників, групи дерев, трав’янисті угруповання як регулятори ландшафтного балансу) та створювати штучні лісосмуги.

Створення штучних лісових насаджень – один з найбільш ефективних шляхів рекультивації територій, порушених в результаті будівництва жилих районів в містах та крупних транспортних магістралей. При цьому дуже важливо правильно оцінювати причини і характер змін, які відбуваються в розташованих поблизу лісових насадженнях і проектувати найбільш перспективні типи лісових культур з урахуванням їх можливої трансформації в майбутньому.

Особливу увагу слід приділити формуванню на території лісопарків пейзажних лісових культур, в першу чергу – ландшафтних груп, які є одними з найбільш цікавих елементів рекреаційних лісів.

Велике значення має підбір асортименту порід. Компоненти штучних насаджень повинні в повній мірі відповідати лісорослинним умовам, бути високостійкими до антропогенного впливу і добре поєднуватися при сумісному проростанні на всіх етапах існування насадження.

Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарських рослин вимагає законодавчого затвердження норм та правил їх використання, розвиток науково-дослідницьких робіт по введенню в культуру цінних рідкісних та зникаючих видів, пошук резервів лікарських рослин офіційної медицини з наступною організацією угідь спеціального використання на території виявлених природних масивів лікарських рослин. Передача природних угідь в оренду, під садово-городні ділянки, під забудову та інше повинно проводитися тільки на основі експертної оцінки вартості вилучених природних рослинних ресурсів на території даних угідь.

Збереження біологічного розмаїття (біофілія) – це глобальна проблема екології. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву той факт, що тільки у випадку збереження біорізноманіття можливе стабільне функціонування біосфери і збереження життя на нашій планеті.

Наукове узагальнення інформації про охорону популяцій окремих видів рослин міститься в Червоних книгах. До Червоної книги України (1992) занесено 541 вид рослин і грибів ( з них: судинних рослин – 439 видів; мохоподібних – 28 видів; водоростей – 17 видів; лишайників – 27 видів; грибів – 30 видів) (див.розд.14).

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у випадках збереження всіх рослинних угруповань. Природні рослинні угруповання – це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища.. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання пов’язані екологічно і філоценогенетично. Задачу збереження рослинного світу і підтримання природного філоценогенетичного процесу в природі необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду і фітоценофонда, всього генетичного і фітоценотичного розмаїття природних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, розповсюдження і видовий склад.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з’ясування закономірностей формування різних її типів.

Положенням про Зелену книгу України зазначено, що визначається п’ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та занесення Зеленої книги України, а саме:

корінні рослинні угруповання, в складі яких домінують види рослин, занесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин;

корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межу свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;

рослинні угруповання що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо), які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;

рослинні угруповання, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;

рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і покращення їх структури. Разом з формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого напівфункціонального типу – природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділені зони помірної охорони і рекреації.

Нераціональне рекреаційне використання ландшафтів часто викликає порушення грунтового та рослинного покривів, погіршення зв’язків в біогеоценозах. Це явище носить назву рекреаційної дигресії. В зв’язку з цим охорона рослинного світу в процесі рекреаційного використання ландшафтів стає важливим розділом охорони природи.

Ефективним шляхом збереження рідкісних видів і генофонду рослинного світу є створення їх живих колекцій в ботанічних садах, використання в озелененні. Так, в Королівському ботанічному саду в К’ью (Великобританія) з метою охорони генофонду рослин створений банк насіння. В банку зібрано 25 тисяч рослин, що складає більше 10% насінних рослин світу.