1. Особливості та значення діагностики
2. Аналіз видів діагностики
3. Клінічне обстеження
4. Симптоми та симптомокомплекс
5. Лабораторні та інструментальні методи
1. Особливості :
-збільшення питомої ваги стертих ( атипічних) затяжних форм інфекційних хвороб
-збільшення частоти змішаних інфекцій бактеріальної та бактеріально-вірусної.
Це пов’язано із змінами усіх 3-х факторів, що приймають участь у патогенетичному процесі: збудник, макроорганізм, навколишнє середовище.
Причинами цих трансформацій є:
1. підвищення загальної і спеціфічної реактивності організму
2. масова вакцинація та ревакцинація населення
3. профілактика і лікування з застосуванням g-глобулінів
4. широке впровадження у практику антибіотиків та інших хіміопрепаратів, що підвищують неспецифічну алергізацію організму.
Значення діагностики ІХ :
-ранній і точний діагноз дає можливість провести раціональну ефективну терапію
-дозволяє запобігти ускладнень
-є вихідним моментом для проведення своєчасних і направлених протиепідеміологічних профілактичних заходів.
Дігноз базується на:
-зборі анамнезу ( у тому числі – і епідеміологічного)
-об’єктивному динамічному обстеженню органів і систем
-аналізі результатів лабораторних і інструментальних обстежень хворого.
2. Анамнез хвороби ( anamnesis morbi).
- треба встановити особливості початку хвороби ( гостра, хронічна форма)
- присутність лихоманки
- ступінь підвищення температури, її коливання
- характер диспептичних явищ
- локалізацію болю ( головний, суглоби….)
- порушення сну……
Епідеміологічний анамнез
-місце
-обставини і умови зараження
- можливі шляхи і способи передачі інфекції іншим людям
- відомості про можливий контакт із хворими ( люди, тварини)
- перебування в епідеміологічній або епізоотичній місцевості
- питання побуту, відпочинку, харчування
- укуси комах, поранення, травми, операції, гемо- та серотрансфузії, що супроводжувались порушення шкіри
- інформація про перенесені інфекції, профілактичні щеплення ( ускладнення)
- застосування сировоток або Ig, глюкокортикоїдів, актибактеріальних засобів.
3. Клінічне обстеження.
- оцінка стану хворого ( свідомість, психічний стан, ейфорія, неадекватність поведінки…)
- оцінка шкіряних покровів ( забарвлення шкіри: жовтяниця, блідість, гіперемія), висипи
- якщо є висипи: локалізація, характер, розповсюдження
- огляд слизових оболонок і ступінь гіперемії, зів, мигдалики.
- огляд лімфатичних вузлів ( окремі збільшені, чи їх багато, біль, консистентність, рухомість).
Вивчення стану внутрішніх органів.
-серцево-судинна система.
-дихальна
-травна
-система крові
-сечо-видільна
-нервова система.
Велике значення має оцінка стану крові- гемограма ( інфекційний мононуклеоз, черевний тиф, гепатит…)- та сечі – урограма ( лептоспіроз, геморагічна лихоманка).
5. Симптоми - будь-яка ознака хвороби, яку можна визначити будь-яким методом. Визначають при обстеженні хворого або лабораторно-інструментальними методами.
Симптоми бувають специфічні та неспецифічні (загальні).
Неспецифічні ( загальні ) симптоми:
-підвищення температури
-тахікардія
-головний біль
-втрата апетиту
-слабкість….
Вони присутні майже при всіх інфекційних хворобах і не мають вирішального значення для встановлення діагнозу.
Специфічні ( патогномонічні) симптоми, характерні тільки для цієї нозологічної форми ( судомний кашель при коклюші, опістотонус при стовбняку, водобоязнь при сказі…).
Для встановлення діагнозу у цьому випадку треба:
-вилучити збудника із крові або ексудатів (екскрементів)
-виявлення діагностичного титру антитіл (нарощеня титру антитіл!!!).
Між специфічними і неспецифічними симптомами є середні :
-збільшення розмірів печінки ( може бути при цілому ряді хвороб: цироз, гепатит, отруєння..), збільшення селезінки ( черевний тиф, малярія, сепсіс…), такими є також судоми ( стовбняк і висока температура загальна), болі у животі, зміни у крові.
Синдром - поєднання ознак, обумовлених єдиним патогенезом ( інтоксикаційний синдром, ентеральний синдром, жовтяниці…)
Іноді синдром є об’єднанням не тільки клінічних симптомів, а й клінічних і лабораторних показників. Наприклад, жовтяниця – поєднання гіпербілірубінемії і пов’язаного з цим забарвлення шкіри і слизових оболонок, ексудатів і транссудатів). Разом з тим, іктеричність шкіри ( без гіпербілірубінемії) лише симптом при застосуванні ріванола, пікрінової кислоти.
Сучасній медицині відомо біля 1500 синдромів і 5 000 хвороб, тобто, одні і тіж синдроми можуть бути при багатьох хворобах. Наприклад, клінічна картина дизентерії характеризується комплексом симптомів, що складається із проявів колітичного синдрому на фоні синдрому інтоксикації. У данному випадку говорять про симптомокомплекс- поєднання потогенетично пов’язаних синдромів і симптомів, які зустрічаються при даній нозологічній формі у більшості випадків.
На різних стадіях хвороб свій симптомокомплекс. Наприклад, при вірусному гепатиті у продрамальний період -інтоксикація, диспепсія, а у період жовтяниці – жовтяниця, холестаз.
6. Лабораторно-інструментальні методи.
Мета: встановлення етіологічного ( нозологічного ) діагнозу.
Матеріалом при цьому є:
-кров
-спиномозкова рідина
-мокрота
-фекалії
-сеча
-дуоденальний вміст
-біоптати органів
-рвотні маси
-змиви слизових оболонок
-виділення виразок.
Найбільш важливі специфічні методи:
бактеріологічні, вірусологічні, паразитологічні, серологічні.
Бактеріологічне обстеження .
Включає посів матеріалу на поживні середовища, виділення чистої культури збудника і його ідентифікацію.
- При бактеріальних інфекціях найбільшого розповсюдження отримали реакції аглютинації, пасивної ( непрямої) гемаглютинацуії, преципітації, зв’язування комплементу.
Вірусологічна діагностика .
Більш складна, бо пов’язана із біологією вірусів. Серед них найбільш важлива облігатний внутрішньоклітинний паразтитизм вірусів
( використовують при їх виділенні тканьові культури або куриних ембріонів).
Для діагностики вірусних інфекцій у якості антигену використовують амніотичну рідину, суспензію оболонок хоріону, рідку фракцію і клітини тканинних культур, суспензії із органів тварин, заражених відповідними вірусами.
Вірогідні результати серологічної діагностики отримують при вивченні “парних” сировоток крові хворих, взятої у перші дні хвороби і через різні терміни від початку хвороби. У цьому випадку отримують динаміку наростання титру антитіл.
- При вірусних інфекціях діагностичне значення має тільки підвищення титру антитіл у 2-й сироватці у 4 і більше разів.
- При вірусних інфекціях – найбільш розповсюджені реакції пригнічення гемаглютинації, , зв’язування комплементу, гемабсорбції, нейтроалізації.
І бактеріологічні і вірусологічні обстеження можуть бути : повні, прискорені, експресні.
Паразитологічне обстеження.
Базується на мікроскопії товстої краплі мазків крові ( малярія) і кісткового мозку ( лейшманіоз), пунктатів лімфатичних вузлів ( токсоплазмоз).
Серологічні дослідження .
В основі – взаємодія антиген/антитіло. Принцип: у сироватці крові інфікованого хворого антитіла знаходяться у глобуліновій фракції і відносяться до різних класів імуноглобулінів. Дослідження проводять із завідомо відомими антигенами.
При серологічній діагностиці бактеріальних та протозойних інфекцій у якості антигенів застосовують живі і вбиті мікроби і простіші, екстракти або ізольовані із нього фракції.
Зараз широкого поширення набули нові методи – реакція ензимомічених антитіл, що застосовується головним чином для діагностики паразитарних та вірусних хвороб. Це високочутлива, проста і доступна реакція.
Експресний метод (швидка діагностика). Використовують імунофлуоресценцію ( метод Кунса). Метод базується на спеціфічному свічінні комплексу “аентиген/антитіло”. Результат – через декілька хвилин.
У серологічній діагностиці застосовується , наприклад, метод визначення належності антитіл до певних класів Ig.
У діагностиці також допомагають:
-проби з алергенами (внутрішньошкіряні)
-клітинні тести алергічної діагностики in vitro.
Лабораторно-інструментальні методи:
- біохімічні
- -ендоскопічні
- -гістологічні
- -радіоізотопні
- -ультазвукові
- ЯМР
- рентгенологічні.
Comentarios