Мислення — процес відображення в свідомості людини буття в його істотних зв’язках і відношеннях між об’єктами і явищами.
Характерним для ВНД людини є висока здатність до абстрактно-логічного мислення, яке формується в ранньому віці.
В розвитку мислення одне з центральних місць посідає виникнення і формування понять. Як відомо, кожне слово є “сигналом сигналів” — дуже рухливим, пластичним комплексом конкретних подразників, які становлять поняття, виражене даним словом. Утворившись один раз, такий комплекс починає вбирати в себе нові конкретні подразники, засвоюючи одні з них і диференціюючи інші. Протягом усього життя людина безперервно поповнює зміст своїх понять, приводить їх у зв’язок одне з іншим.
Однією з найскладніших форм відображення дійсності є мислення.
Особливістю навчання у шкільному віці є необхідність формування нових уявлень на основі наявних понять.
У навчанні старшокласників значна увага повинна приділятися розвитку в них навичок утворення нових більш абстрактних понять і словесного оперування цими поняттями.
Збагачення змісту понять, встановлення між ними спільних зв’язків і повсякденне тренування їх мовного виразу дозволяє поступово оволодівати дедалі складнішими формами людського мислення.
Здатність мозку до відображення дійсності грунтується на його складній будові, перебігу нейрофізіологічних процесів та ідеальній психічній діяльності, яка протікає на цій основі.
Досліджуючи вищу нервову діяльність тварин, І.П. Павлов спочатку не відокремлював її від психічної діяльності. Згодом він прийшов до висновку, що психічні процеси найтісніше зв’язані з фізіологічними явищами, але не зводяться до них.
При вивченні психічної діяльності користуються здебільшого електрофізіологічними методиками: реєстрацією ЕЕГ, “хвилі чекання”, викликаних та надповільних потенціалів.
Електроенцефалограма дозволяє фіксувати сумарну активність нейронів за різних станів організму. “Хвиля чекання” відображає типи мислительної діяльності в різних людей. Викликані потенціали характеризують особливості взаємодії нейронів і їх ансамблів у процесі аналітико-синтетичної діяльності мозку. Надповільні потенціали відбивають стійкі стани систем мозку, рівень їх збудливості та готовність до діяльності, настроювання на мислительну та інші види діяльності.
Психічна діяльність включає системні процеси, які об’єднують фізіологічні прояви в одне ціле. Значний внесок у розрізнення психічних і фізіологічних явищ було зроблено на основі принципу домінанти (О.О. Ухтомський, 1923). Цей принцип пояснює виникнення інтегрального (психічного) образу як продукта пережитих домінант, як результату суб’єктивного відображення об’єктивно існуючого світу.
Психічні стани та процеси виникають як узагальнені образи, в основі яких лежать коркові домінанти. Вони зберігаються в несвідомій сфері в прихованій формі як сліди минулої діяльності і можуть активно діяти в полі свідомості. Такі домінанти можуть не лише формувати психічні образи, випливаючи в поле чіткої уваги, але й вступати в конфлікт одна з іншою.
Потрібно ще раз наголосити, що всяке поняття й уявлення є слід пережитої колись домінанти. Цей слід, а деколи й уся домінанта може виражатись відповідним сигналом.
Психічна діяльність виникає на певному етапі розвитку життя, як більш досконала форма відображення об’єктивної дійсності у вигляді відчуттів і сприймання, які призводять до її усвідомлення. Свою діяльність свідомість здійснює на основі коркових домінант. З іншого боку свідомість сама формує домінанти, які мають адаптивне значення. Домінанта порушує рівновагу між нервовими центрами і тим самим зближує організм із навколишнім середовищем, збагачує його новими можливостями.
Не всі психічні явища та процеси відбиваються в нашій свідомості. Все те, що вже пізнано, або за певних умов може бути усвідомленим, відносять до неусвідомлених психічних явищ.
Гадають, що в мозку існує механізм психологічного захисту. Він реагує на слабкі, але важливі для людини подразники. І хоча вони не усвідомлюються, однак викликають біоелектричні, вегетативні та психічні зміни.
Пам’ять та її механізми
Пам’ять — здатність сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і забувати інформацію, одержану внаслідок навчання. Пам’ять властива всьому живому. Людина запам’ятовує у мовній формі, а зберігає інформацію у вигляді загальних положень.
Подразники, надходячи з першої сигнальної системи в другу, кодуються словами, які за допомогою мислення формують ідею. Ідея передається для зберігання в довгострокову пам’ять. Відтворення інформації відбувається у зворотному порядку.
Розрізняють короткочасну (первинну) і довготривалу (вторинну і третинну) пам’ять. Деколи виділяють ще чутливу пам’ять.
Об’єм інформації, який сприймає людина, значно менше тієї кількості, яка сприймається аналізаторами. З 50 біт/с інформації, що фіксується всіма органами чуття, лише 0,5 біт/с переходить в довготривалу пам’ять. Запам’ятовування відбувається шляхом витіснення менш важливої інформації. Частина сигналів протягом часток секунди зберігається у вигляді фізичних параметрів подразника і не досягає свідомості (чуттєва пам’ять).
Клінічні спостереження над людьми (хронічні алкоголіки) показали, що в них втрачається пам’ять на недавні події при збереженні давніх пам’ятних слідів. Такі ж порушення спостерігаються після струсів мозку, а також при його вогнищевих ураженнях. На цій підставі було виділено короткочасну та довготривалу пам’ять.
Утримання інформації в короткочасній пам’яті в людей відбувається 20-60 хв, після цього формуються стійкі пам’ятні сліди (енграми).
Короткочасна пам’ять пов’язана з циркуляцією імпульсів по замкнутих ланцюгах нейронів (гіпотеза реверберації збудження). Вона не вимагає змін обміну РНК і ДНК. Вважають, що циркуляція імпульсів по нейронних сітках покращує тимчасову синаптичну провідність. При цьому збільшується число активних синапсів після ритмічного подразнення пресинаптичних волокон.
Таким чином, короткочасна пам’ять пов’язана з виникненням нетривалих зворотних фізико-хімічних властивостей мембран, концентрації медіаторів у синапсах. Це призводить до перебудови нервових сіток.
Довготривала пам’ять зумовлена стійкими змінами хімізму нервових клітин, а саме структури молекул ДНК, синтезу мембранних білків, деяких пептидів. У формуванні довготривалої пам’яті активну участь беруть і гліальні клітини.
Одержані експериментальні дані підтверджують той факт, що введення щурам витяжки глії пришвидшувало вироблення умовних рефлексів. Слід відмітити, що кількість гліальних клітин зростає в ряді від нижчих тварин до вищих.
Ці та інші дані доводять, що короткочасна пам’ять зумовлюється реверберацією імпульсів по нейронних сітках, а довготривала — пластичними процесами за участю глії.
Значну роль у процесах, пов’язаних із пам’яттю, відіграють не окремі нейрони, а об’єднання нейронів — функціональні ансамблі (Д. Хебб, 1949), які мають властивості, неоднакові з окремими нейронами.
🤣🤣🤣