Методичні рекомендації щодо організації та змісту діяльності вчителя загальноосвітнього навчального закладу в умовах інклюзивного навчання. Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл / Уклад. Ю.Д. Бойчук, О.С. Бородіна. – Харків : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2013. – 20 с.
Дана методична розробка рекомендована для вчителів загальноосвітніх навчальних шкіл, які працюють в умовах інклюзивного навчання. Вона містить загальну інформацію про інклюзію й інклюзивне навчання, його особливості і переваги, та основні вимоги до вчителя, який працює з дітьми, що мають обмежені можливості здоров’я, в умовах інклюзивного навчання.
У всьому світі, у тому числі й в Україні, тривалий час панувала “сегрегативна” модель навчання громадян з обмеженими можливостями здоров’я, що передбачала навчання цих осіб у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах. Така модель штучно позбавляла дітей з обмеженими можливостями здоров’я права перебувати у звичайному оточенні, серед своїх однолітків, які не мають проблем зі здоров’ям. Протягом останніх років за рекомендаціями ЮНЕСКО у багатьох країнах світу (у першу чергу, високорозвинутих) було змінено модель навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я із “сегрегативної” на “інклюзивну”, що передбачає організацію спільного навчання осіб з обмеженими можливостями здоров’я та їхніх здорових однолітків у загальноосвітніх навчальних закладах шляхом створення необхідних умов для такого навчання відповідно до потреб і можливостей осіб з обмеженими можливостями здоров’я.
У свою чергу питання щодо необхідності переходу до інклюзивного навчання осіб з обмеженими можливостями здоров’я в українській системі освіти знайшло своє відображення у низці державних документів. Зокрема, щодо законів України в галузі освіти варто відзначити: Закон “Про загальну середню освіту”, Закон “Про освіту”. Серед законів України з питань прав інвалідів: Закон “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Закон “Про реабілітацію інвалідів в Украні”, Закон “Про охорону дитинства”. Серед актів Кабінету Міністрів України: Державна типова програма реабілітації інвалідів, Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006–2011 роки, Державний стандарт початкової освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, “Про схвалення концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів”, “Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах”. Серед указів Президента України: “Про додаткові і невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”, “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”, “Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”. Серед актів Міністерства освіти і науки України: Концепція Державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами, Концепція розвитку інклюзивної освіти.
У той же час, в галузі інклюзивної освіти дітей з обмеженими можливостями здоров’я можна виділити три взаємообумовлені проблеми. Перша полягає в тому, що частина дітей, які чимось відрізняються від однолітків, виявляються фактично соціально ізольованими. Педагоги при цьому не завжди володіють методикою формування позитивних міжособистісних стосунків у колективі, до складу якого входять такі діти. Як наслідок, загострюється проблема формування життєвої компетенції дітей з обмеженими можливостями здоров’я. При обмеженій соціальній взаємодії ці діти не набувають необхідного їм позитивного досвіду поведінки в різних життєвих ситуаціях. Нарешті, третя проблема, від якої багато в чому залежить ефективне вирішення перших двох, пов’язана з кадровим забезпеченням розвитку інклюзивної освіти.
Перш за все, інклюзія – це розкриття кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є досить складною і водночас відповідає можливостям дитини. Зрозуміло, що діти досягають успіхів з різною швидкістю, залежно від індивідуальних здібностей і задатків. Учитель цю специфіку розвитку повинен брати до уваги і намагатися знаходити оптимальні форми допомоги дитині в навчанні й спілкуванні. У разі уповільнення цього процесу вчитель має визначити, якої саме (спеціальної чи додаткової) допомоги потребує дитина, залучити фахівців, батьків, з’ясувати бажання самої дитини, її потреби тощо. Мають визначатися цілі й очікувані результати наданої допомоги, проводитись детальна оцінка потреб дитини. Залежно від діагнозу дитини, педагог повинен залучати до навчально-виховного процесу різних спеціалістів, а саме: психологів, дефектологів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, логопедів, невропатологів тощо. Для надання якісного психолого-медико-соціально-педагогічного супроводу необхідним є формування команди різних спеціалістів, які ефективно працювали разом на благо дітей.
Водночас, процес інклюзії висуває серйозні вимоги щодо науково-методичного, матеріально-технічного його забезпечення, використання інформаційних, кадрових ресурсів. Інклюзія можлива за умов: створення відповідного безбар’єрного середовища, яке пристосовано для перебування в ньому дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, сенсорними дефектами та іншими вадами; здійснення особистісно-орієнтованого підходу до дитини з боку вчителів, розробки для неї індивідуальної навчальної програми, забезпечення необхідними навчальними посібниками тощо; забезпечення необхідного для дитини психолого-педагогічного супроводу з метою корекції недоліків її розвитку і усунення проблем, що викликані неуспішністю у засвоєнні нею навчальної інформації, труднощами спілкування з оточуючими тощо; позитивного ставлення до дитини з обмеженими можливостями здоров’я з боку педагогічного колективу, колективу однолітків, батьків здорових дітей, готовності всіх учасників освітньо-виховного процесу до співпраці, взаємодопомоги, толерантного ставлення один до одного.
Процес інклюзії має ряд позитивних рис і без всякого сумніву, свідчить про серйозні соціальні зрушення у нашому суспільстві. Впровадження інклюзії демонструє прагнення нашої держави орієнтуватися на міжнародні стандарти та загальнолюдські цінності у питаннях створення системи допомоги особам з обмеженими можливостями здоров’я, забезпечення для них рівних прав та можливостей. Найголовніше, що може дати інклюзія, – це усунути будь-які прояви соціальної ізоляції дітей і підлітків, що мають обмежені можливості здоров’я.
Головною і крім того важливою ланкою, від діяльності якої залежить успішність процесу навчання, є вчитель. При цьому ми не повинні забувати, що це звичайний вчитель загальноосвітньої школи, який не має спеціальної корекційної освіти. Важливим питанням ефективності інклюзивної освіти є підготовка вчителя до роботи в інклюзивному середовищі з метою його відповідності до професійних вимог, які висуває до нього інклюзивне освітнє середовище.
Завантажити:
Comments