До цієї групи відносяться: грип, парагрип, аденовірусна, респіраторно-синцитіальна, риновірусна і мікоплазменна інфекції. В останні роки до цієї групи внесено і реовірусні хвороби.
ОРЗ займають важливе місце у патології людини. За даними офіційної статистики, грипом та іншими ОРЗ кожного року хворіє понад 40 млн людей, що становить 15-20% втрат від непрацездатності. У період епідемій хворіє від 30 до 80% людей.
ГРИП –гостра інфекційна хвороба з інтоксикацією та ураженнями слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.
У Росії і інших країнах ця хвороба відома дуже давно під назвою “інфлюєнція” ( від лат – influere- вторгатися). З кінця Х1Х століття людство пережило 4 тяжкі пандемії грипу: 1889-1890, 1918-1920,1957-1958,1968-1969. Пандемія 1889-1890 ( іспанка) забрала життя 20 млн людей. У проміжках між пандеміями у середньому кожні 2-3 роки відбуваються епідемії грипу з меншими показниками смертності.
Вірусна етіологія грипу була встановлена у 1933 р У. Смітом, К. Ендрюсом і П. Лейдлоу. Відкритий ними вірус пізніше отримав назву вірусу грипа типу А. .У 1940 р відкрито вірус типу В, у 1947 – тип вірусу грипу С.
Збудник - віруси грипу відносяться до групи пневмотропних РНК- вмісних вірусів, характеризуються значною мінливістю поверхніх антигенів. Віруси групи В і С мають більш стабільну антигенну структуру.
Віруси грипу нестійкі у зовнішньому середовищі, швидко гинуть при нагріванні, дуже чутливі до ультрафіолетового випромінювання та дезинфікуючих засобів.
Джерело інфекції - хвора людина, особливо у перші дні хвороби. Через 5-9 днів організм звільнюється від вірусу. Діти до 6 місяців не боліють грипом, бо отримують від матері імунітет. Епідемії грипу бувають частіше взимку.
Кожні 1-3 роки бувають епідемії, визвані вірусом грипу А, а кожні 10-30 років– пандемії, визвані новими серотипами вірусу А. Епідемії грипу типу А мають вибуховий характер: упродовж 1-1,5 місяців хворіє 20-30% населення. Епідемії грипу типу В – повторюються кожні 3-4 роки, повільно поширюються і тривають 2,5-3 місяці, хворіють не більше 25% населення. Вірус грипу типу С визиває лише спорадичні захворювання. Частіше всього нові форми грипу виявляються у районах Південнно-Східної Азії, звідки поширюються на інші країни.
Зараз виявлені циркулюючі віруси грипу у птиці, перельотних водоплаваючих птиць, деяких тварин ( індики, свині, коні). Вважають, що саме ці форми впливають на створення нових патогенних для людини варіантів вірусу.
Періодичність епідемій і рівень захворюваності залежить від тривалості отриманого типоспецифічного імунітету у населення.
Шлях поширення – повітряно-крапляний.
Віруси грипу мають тропність до епітелію дихальних шляхів.
Патогенез і патологічна анатомія.
Розрізняють 5 основних фаз:
1. репродукція вірусу у клітинах дихальних шляхів
2. вірусемія, токсичні та токсико-алергічні реакції в результаті дії токсичного фактору, що потрапляє до крові
3. ураження дихальних шляхів з локалізацією в одній ділянці
4. бактеріальні ускладнення з боку дихальної та інших систем
5. зворотній розвиток процесу.
Розрізняють типовий і нетиповий перебіг, а за клінічними проявами – легку, середню, тяжку форми. Деякі виділяють ще блискавичну ( гіпертоксичну) форму.
Інкубаційний період – 1-2 дні, або від декількох годин або до 3-х днів.
Симптоматика: починається частіше гостро. Розрізняють два періоди - інтоксикації і і ураження дихальних шляхів ( катаральний синдром). Лихоманка, головний біль, температура до 38,5-40 0 С, слабкість. Відчуття розбитості, болі у м’язах, кістках і крупних суглобах. Головний біль локалізується у лобній або лобноскроньовій долі, очних яблуках, іноді – світобоязнь. Може бути блювання, носові кровотечі, запаморочення, втрата свідомості.
У першу добу – сухість у носоглотці, закладений ніс.На 2-3 день- сухий кашель, болі за грудиною, нежить. Через 4-5 днів кашель стає вологим.
У випадку грипу типу А без ускладнень лихоманка триває 1-6 днів, при типу В – дещо більше.
Гіперемія обличчя, язик – обклаждений білим нальотом, кінчик язика- червоний, болісний.
У дітей хвороба має більш тяжкий перебіг.
Ускладнення. Частіше всього – пневмонія. Поєднання мікробної флори призводить до рініту, фарінгіту, ларінгіту, трахіобронхіту, отиту. Можуть бути ускладнення з боку нервової системи: менінгіт, арахноідит, поліневрит, радикуліт.
В цей час загострюються хронічні хвороби, наприклад – серцево-судинні.
Лікування – на дому. Вводять також гамма-глобулін, дорослим – 3-6 мл, дітям – 1-3 мл. При тяжкій інтоксикації дозу вводять повторно. Якщо немає гамма-глобуліну, вводять сиворотковий поліглобулін або протикорьовий гамма-глобулін ( вони також містять протигрипозні антитіла).
Лейкоцитарний інтерферон використовують у начальний період, щоб завадити ускладненням. Його вводять кожні 1-2 години упродовж 2-3 днів.
Антибіотики і сульфаніламіди не призначають.
Профілактика:
1. Комплексний захист населення шляхом вакцинації
2. Диференційоване застосування протигрипозних прпепаратів ( вік, стать, ускладнення…)
3. Масові профілактичні протиепідеміологічні заходи
4. Медико-гігієнічна пропаганда та інформація
З метою профілактики застосовують інактивовані і живі вакцини.
ПАРАГРИП – гостра вірусна інфекція з інтоксикацією та ураженням верхніх дихальних шляхів, вибірково – гортані.
Збудник - парагрипозний вірус. Був вперше виділений у 1954 р.
Джерело інфекції – хвора людина.
Шлях поширення – повітряно-крапляний.
Парагрипом хворіють навіть новонароджені і діти перших місяців життя. Антигенна стабільність вірусів парагрипу запобігає його епідеміям.
Патогенез . Розмножується головним чином у клітинах епітелію верхніх дихальних шляхів. Локалізація – вибірково- нижні відділи дихальних шляхів, бронхіоли, альвеоли. Гіперемія і набряк слизової гортані призводить до крупу ( стеноз гортані).
Інкубаційний період –3-4 дні.
Симптоматика : хвороба починається повільно, головний біль з локалізацією у лобній долі, рідше – у ділянці скроні або очних яблуках.
Закладений ніс, болі у горлі; з першого дня із носа – сірозні або гнойні виділення. Ринорея, більша, ніж при грипі. З першого дня – кашель, грубий, лаючий. Охриплість або сипливість голосу. Блідість шкіри, слизова оболонка носа гіперимована і набрякла.
Ускладнення : круп ( набряк гортані).
Профілактика:
1.Ізоляція хворого
2.Стимулятори інтерферону ( 1 раз у тиждень) або лейкоцитарний інтерферон ( 3-4 рази в день)
3.Дорослим – змазувати носові ходи оксаліновою маззю.
АДЕНОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ – гостре респіраторне захворювання з ураженням лімфоїдної тканини і слизових оболонок дихальних шляхів, очей, кишковника і помірними симптомами інтоксикації.
Збудник – аденовірус. Включає збудників хвороб людини і тварин. Типи аденовірусу задежать від віку людини.
Джерело інфекції – хвора людина, рідко – вірусоносії.
Шляхи ураження – повітряно-крапельний, дуже рідко- фекально-оральний шлях. Більшість дітей до 6 місяців мають вроджений пасивний імунітет до аденовірусу. До 5-ти років у дітей, як відомо, з’являються у крові антитіла, і зменшується ризик захворюваності. 95% людей мають у крові антитіла проти найбільш поширених серотипів аденовірусу. Дорослі хворіють у 5 разів менше, ніж діти.
Найбільш уразливі – діти від 6 місяців до 5 років.
Патогенез:
Аденовірус локалізується у епітеліоцитах слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, очей, кишковника. Він локалізується у ядрах клітин, куда проникає ДНК вірусу. При цьому подавляється фагоцитарна активність клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи. ( частіше – у печінці і селезінці), підвищується проникливість клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи і вірус потрапляє у кров. Запальний процес проходить із участю кишковника і тому часто - діарея.
Інкубаційний період – 1-13 днів.
Симптоматика: гострий початок із лихоманкою, головний біль, біль у м’язах, суглобах, кістках. Безсоння, блювання, діарея і болі у епігастральній ділянці. З 1-го дня – закладений ніс, сірозні, а потім - слизово-гнойні виділення. Рініт, кашель, охриплість голосу. На 1-3 день – конюнктевіт, біль у очах., катаральний процес. Мигдалики з набряком і білуватим рихлим нальотом.
В залежності із ділянки ураження ( дихальні шляхи, очі) різна тяжкість хвороби ( лихоманка при аденовірусній пневмоніяї – до 14-18 днів).
Профілактика:
1. Протиепідеміологічна засоби у ділянці інфекції
2. Дітям у дитячих закладах – стимулятори інтерферону
3. Дорослим – застосовувати оксалінову мазь.
РЕСПІРАТОРНО-СИНЦИТІАЛЬНА вірусна інфекція - гостре респіраторне захворювання з помірно вираженою інтоксикацією і вибірковим враженням нижнього відділу дихальних шдяхів.
Збудник - респіраторно-синцитіальний вірус. Вірус має РНК і комплементнозв’язуючий антиген. Нестійкий у навколишньому середовищі, легко вбивається при нагріванні та дезинфекції. Хворіють навіть новонароджені.
Джерело ураження : хвора людина та вірусоносій.
Шляхи передачі – повітряно-крапляний.
Патогенез: вражаються нижні відділи дихального шляху , у дітей – поширюється на бронхи, легені, визиваючи навіть емфізему легенів.
Інкубаційний період - 3- 6 днів.
Симптоматика: невелика слабкість, головний біль, лихоманка невелика
( субфібрильна температура), сухість у носоглотці, закладений ніс, кашель
спочатку сухий, потім – вологий).
Ускладнення : отит, пневмонія.
Профілактика :
1. У дитячих закладах – стимулятори інтерферону або лейкоцитарний інтерферон
2. Дорослим – оксалінова мазь.
РИНОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ– інфекційна хвороба з ураженням слизової оболонки носа.
Збудник – ріновіруси груп H i M. Добре переносять низькі температури, але інактивуються - при високих.
Джерело інфекції – хвора людина
Шлях поширення- повітряно-краплянгий
Патогенез: вірус розмножується у епітеліоцитах слизової оболонки носа, катаральні порушення слизової оболонки. У дітей – уражується гортань, трахея, бронхи.
Інкубаційний період: 2-3 дні, іноді – до 6.
Симптоматика: різький початок, лихоманка, тяжкість у голові, закладений ніс, сухість слизових оболонок. Гіперекмія та набряклість слизових оболонок носа. Іноді – герпес.
Профілактика:
1. Ізоляція хворого
2. Контактним – інтраназально- оксалінову мазь.
РЕОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ– гостре інфекційне захворювання з ураженням верхніх дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту.
У самостійну групу ці віруси виділено нещодавно - у 1959 році.
Збудник – реовірус, містить РНК.
Джерело – хвора людина і вірусоносій.
Шлях поширення – повітряно-крапляний (рідко –фекально-оральний).
Інкубаційний період – 2-5 днів.
Симптоматика: слабкість, головний біль, нежить, іноді – блювання та діарея.
Профілактика : як і при інших гострих респіраторних захворюваннях.
РЕСПІРАТОРНА МІКОПЛАЗМЕННА ІНФЕКЦІЯ - гостре інфекційне захворювання з інтоксикацією та ураженням респіраторних органів.
Збудник – мікоплоазми. Вони займають проміжне місце між вірусами
( теж здатні проходити через фільтри) і бактеріями ( здатні культивуватись у безклітинних середовищах).
Джерело інфекції - хвора людина або носій мікоплазм.
Шлях поширення – повітряно-крапляний.
Патогенез: основний процес розвивається у слизових оболонках носоглотки, гортані, трахеї, бронхах і альвеолярній тканині. Іноді – зміни у печінці, суглобах, лімфатичних вузлах. Некроз епітеліальних тканин, набряки.
Інкубаційний період – від 4 до 25 днів, частіше – 7-14.
Дві основні клінічні форми:
1.Гостре респіраторне захворювання у вигляді фарингиту, ринофаренгиту, ларингофарингиту, бронхіту
2.Гостра пневмонія.
Ускладнення : отити. Синусити.
Гостра мікоплазменна пневмонія – починається гостро, висока температура, сухий кашель, який потім стає вологим із слизовою гнойною мокротою. У частини хворих- збільшується печінка, діарея, блювоти, метеоризм.
Ускладнення: ексудативний плеврит, менінгоенцефаліт, міокардит.
Профілактика : як і раніше визначена.
МЕНІНГОКОКОВА ІНФЕКЦІЯ – менінгіт – гостре інфекційне захворювання з клінічним поліморфізмом, яке супроводжується запаленням м’якої оболонки головного мозку.
Запалення м’якої і павутинної оболонки називається лептоменінгіт.
Збудники різноманінті - менінгокок, стафіло-стрепто- ентерококи, мікобактерії туберкульозу, віруси паротиту тощо. Збудник не стійкий у навколишньому середовищі.
В залежності від збудника хвороби менінгіт буває гнійним або серозним.
Менінгіт виникає як первинная хвороба, або як ускладненя інфекційної хвороби.
Шляхи поширення : повітряно-крапляний
Джерело інфекції : хворі і носії інфекції.. У другому випадку збудник потрапляє з мозкової оболонки гематогенним або лімфогенним шляхом з віддалених осередків інфекції при пневмоніях, отитах, синуситах, фурункульозі та інш. Хворіють тільки люди.
Інкубаційний період –від 1 до 10 днів.
Патогенез: вхідні ворота інфекції – верхні дихальні шляхи, частіше – носоглотка. Після подолання бар’єру слизових оболонок збудник потрапляє у кров.
Симптоматика: однотипова, незалежно від причини,- головний біль, повторне блювання, не пов’язане із прийомами їжі, висока температура, світобоязнь, гіперестезії, напруження м’язів потилиці.
Характерним є положення хворого на менінгіт у ліжці: голова відкинута назад, хребет прогнутий дугою вперед внаслідок скорочення м’язів потилиці, шиї, спини. Інколи виникає ураження черепномозкових нервів ( зорового, окорухового, слухового). Може бути часткова або повна втрата свідомості.
У дітей раннього віку при мінінгіті відмічається вибухання і напруження великого тім’ячка, загальні або локальні судоми. Крім того, у малюків спостерігається енцефалітичні ознаки: млявість, адинамія, відмова від їжі, сонливість, яка змінюється тривожним станом.
Остаточний діагноз менінгіту ставиться на основі дослідження спиномозкової рідини – ліквору, який отримують після спиномозкової пункції. При менінгіті ліквор витікає під підвищеним тиском, може бути мутним, із збільшеною кількістю лейкоцитів і білка.
Ускладнення: менінгококовий сепсіс ( менінгококцемія), характерний прояв якого – геморагічний висип на шкірі.
Профілактика:
1. Ізоляція і госпіталізація хворого на менінгіт. Після видужання діти можуть відвідувати дитячий колектив через 10 днів після виписки із лікарні.
2. Дезинфекція приміщення дитячого закладу, де був випадок менінгіту. Встановлення карантину на 7 днів.
3. Діти і дорослі, що були у контакті із хворим на менінгіт, заходяться під наглядом медичного працівника і допускаються в дитячі колективи лише після повторного негативного дослідження слизу із носу на збудника менінгіту.
4. Активне виявлення носіїв інфекції серед персоналу дитячих дошкільних закладів
5. Ретельне дотримання сагітарно-гігієнічного режиму в дитячизх установах
6. Своєчасне і якісне лікування та ліквідація гострих і хронічнизх осередків інфекції в організмі.
ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ - хвороба Філатова- госте інфекційне захворювання з лихоманкою, ангіною, враженням лімфатичних вузлів, печінки, селезінки і харарактерними змінами гемограми. Частіше хворіють діти і молоді люди.
Збудник – вірус ( не доведено).
Джерело інфекції – хворі та вірусоносії. Вважають, що вірус знаходиться у секреті ротової порожники і виділяється із слиною.
Шляхи поширення – контактний, аліментарний, трансфузійний.
Патогенез: збудник проникає через слизову оболонку носоглотки, локалізується у рінофарингеальній лімфоїдній тканині. Гіперемія зєва, збільшення мигдаликів.Потім поступає в кров.
Інкубаційний період – 6-18 днів. Іноді – продрамальний період – 2-3 дні.
Симптоматика: слабкість, втрата апетиту, висока температура, головний біль, біль у горлі, спітнілість, в’ялість. Гіперплазія шийних лімфатичних вузлів, ангіна. Збільшення печінки і селезінки.
Ускладнення : пневмонія, отит, іноді – розрив селезінки, гостра гемолітична анемія, неврити.
Профілактика:
1.Госпіталізація хворих
2.Спостереження за контактними не встановлюється, дезинфекційні засоби не застосовуються.
ОРНІТОЗ – ПСІТТАКОЗ - гостре інфекційне захворювання з інтоксикацією, вибірковим ураженням легенів, нервової системи і печінки.
Збудник- мікроорганізм роду хламідій, що займає проміжне місце між вірусами і рикетсіями. Має ряд спільних властивостей із збудником венеричної пахової лімфогранулёми і трахоми. Хламідії є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, мають ДНК і РНК і складний цикл розвитку, що завершується через 24-48 годин. Чутливі до деяких антибіотиків, стійкі до заморожування, чутливі до нагрівання та дезинфікуючих засобів.
Джерело інфекції- біля 140 видів домашніх та диких птиць. Серед голубів майже 50% хворі на орнітоз.
Після перенесеної хвороби – нестійкий імунітет.
Патогенез: вхідні ворота – верхні дихальні шляхи. Аерогенно збудник потрапляє у кепітелій бронхів та бронхіол, потім – у кров. Довго може зберігатися у внутрішніх органах.
Інкубаційний період - 6-17, частіше – 8-12 днів.
Симптоматика: розрізняють такфі форми- гострий, хронічний, післяорнітозна неспецифічна хронічна пневмонія.
Різьке підвищення температури до 400 С, головний біль, лихоманка, зпітнілість, міалгії,безсоння, нудота, заторможеність. На 2-4 день- кашель сухий, біль у грудях, потім – ознаки пневмонії. Пневмонія, майже завжди – у нижніх долях легенів, одностороння. Проніс або запор. Язик потовщений, з сірим нальотом, краї- чисті, з відбитками зубів. У кінці 1 тижня – збільшення печінки, у кожного третього – селезінки. Астенія, анемія. Атіпічні форми протікають по типу сенінго-пневмоній.
Для раньої діагностики застосовують внутрішньошкіряну пробу І.І.Терских ( позитивна – алергічна проба визиває гіперемію і накопичення інфільтрату).
Профілактика :
1. Санітарно-ветеринарні засоби на птицефабриках і там, де займаються обробкою пір’я і пуху
2. Карантинні засоби при ввозі екзотичних та господарчіх птиць
3. Регулювання чисельності голубів та обмеження контакту із ними.
Ефективних вакцин для специфічної профілактики орнітозу у людей -немає.
ХВОРОБА ЛЕГІОНЕРІВ - у 1976 році у американському легіоні захворіло 182 людини, із яких 29 - вмерли.
Збудник – вперше був виділений із морської свинки – грамнегативні палички, які вбиває спирт , 1% формалін, йод.
Шляхи поширення - повітряно-крапляний.
Джерело інфекції - рідко передається від хворого здоровому.
Інкубаційний період – 2-10 днів.
Симптоматика- недомагання, біль у м’язах, лихоманка, дуже сильна. Нежить, біль у грудях. Кашель – спочатку сухий, потім – із гноєм. Діспептичні явища, блювання і діарея. Шлунково-кишкові і носові кровотечі, пневмонія, у 50% хворих –шок.
Профілактика :
1.Ізоляція хворих
2.Посуд, одяг, білизну, виділення хворих – обеззаражують ( 2% розчин фенолу, кипячіння, автоклавування).
3. Усю мікробіологічну роботу проводять у боксах.
НАТУРАЛЬНА ВІСПА – гостре вірусне захворювання з тяжкою інтоксикацією і розвитком на шкірі і слизових оболонках визикулёзно-пустулёзних висипів.
Схильність до пандемічного рорзповсюдження, відноситься до групм особливо небезпечних інфекцій. У 1980 р ВООЗ підтвердила ліквідацію натуральної віспи на планеті і була відмінена офіційна обов’язкова вакцинація проти віспи.
Збудник - вірус. Стійкий до факторів зовнішнього середовища та дезинфікуючих агентів. У віпяних кірочках вірулентність зберігається багато років.
Еталонні штамми вірусів натуральної віспи зберігаються у спеціальних лабораторіях ВООЗ.
Джерело - хвора людина, заразна з останніх днів інкубації до повного видужання і відпадіння кірочек. Максимально заразна людина із 7-9 дня хвороби.
Шляхи поширення – повітряно-крапляний, повітряно-пильовий, контактно-побутовий, інокуляційний і трансплацентарний. У людей абсолютне сприйняття до збудника. Після перенесення хвороби – стійкий імунітет.
Інкубаційний період – від 9 до 14 днів, але може бути 5-7 або 17-22 дні.
Патогенез.
Потрапивши в організм, вірус розмножується в регіонарних лімфатичних вузлах, потім із кров’ю ( первинна вірусемія) потрапляє до внутрішніхь органів, розмножується у елементах мононуклеарно-фагоцитарної системи ( упродовж 10 днів). Після цього розвивається генералізована інфекція ( вторинна вірусемія).
Виражений тропізм до тканин ектодермального походження, тому визиває в них набряк, запалення, інфільтрацію, висипання на шкірі і слсзових оболонках.
При усіх формах хвороби розвиваються паренхіматозні зміни внутрішніх органів.
Симптоматика:
Розрізняють тяжку -геморагічну віспу ( віспова пурпура, чорна віспа), середньої тяжкості ( розсіяна віспа) і легку ( віспа без сипу, алястрим).
Прояви поділяють на 3 фази:
1.Інкубаційний період
2.Продрамальний період- 3-4 дня, температура. Біль у попереку, міалгії, головний біль, блювання. До кінця продромального періоду температури знижується, на шкірі і слизових оболонках з’являється віспені висипи.
3.Стадія висипу - упродовж 2-3 діб у хворого з’являються кореподібні або скарлатиноподібні висипи, локалізовані головним чином у ділянці бедреного трикутника і грудних трикутників. Повторно збільшується температура, висипи мають центробіжну локалізацію- від лиця до підошв ступнів. Висипи рожевого кольору швидко перетворюються у папули, а через 2-3 дні – у віспові пухирики із пупковидним втяжінням всередині і оточені зоною гіперемії. На 7-8 день- гнійне запалення віспених елементів, у 15-17-й день папули розриваються, підсихають. Утворюються кірочки. Упродовж 4-5 тижня хвороби- інтенсивне шелушіння. На місці відпавших кірочок – рубці ( “рябість”).Найбільш страшна геморагічна форма ( летальність від 70 до 100%).
Профілактика:
1. Ізоляція хворих
2. Обсервація упродовж 14 днів контактних із хворими
3. Вакцинація контактних
4. Повний об’єм карантинних заходів.
СТАФІЛОКОКОВА ІНФЕКЦІЯ – стафілокок – дуже розповсюджений у природі мікроорганізм, пристосований до несприятливих змін. Існують патогенні стафілококи, тобто такі, що можуть викликати захворювання, непатогенні і між ними багато перехідних форм. За певних умов непатогенні стафілококи можуть набувати нових біорлогічних властивостей, що визначає їі вірулентність.
Широке застосування антибіотиків і сульфаніламідних препаратів призвело до набуття мікробами стійкості щодо антибактеріальних препаратів – виникнення антибіотикорезистентних штамів. Вони довше затримуються в організмі, інфекційний процес при цьому значно важчий.
Джерело інфекції - практично здорові люди носії стафілококу.
Шляхи поширення - повітряно-крапляний, повітряно-пильовий, контактний ( через предмети), оральний ( при вживанні заражених продуктів харчування, насамперед з- сметани, тісточок, тортів, морозива і інш.).
Інкубаційний період – від кількох годин до еількох діб.
Патогенез- основним резурвуаром патогенного стафілококу у його носіїв є носова порожнина. При кашлі, чиханні, у повітря виділяється велика кількість мікроорганізмів. Стафілококи виділяють ферменти і лейкотоксини, які руйнують лейкоцити і разко пригнічують фагоцитарну реакцію; вони здатні коагулювати плазму крові, мають виражену сенсибілізуючу дію, сприяють алергізації організму.
Саме тому, що вражають всі органи і системи в організмі, перебіг захворювань різноманітний: запалення легенів, плеврит, менінгіт, енцефаліт, серцеві захворювання із розвитком вад, печінки і жовчо-вивідних шляхів, жовчного міхура. Також – нефрити, пієлонефрити, цистити, вульвовагініти. Понад 90% захворювань вуха, горла, носа ( отит, ангіни, фарингіт, гайморит тв інш), а також органу зору ( кон’юнктевіт, ячмень та інш), - викликані стафілококом. Значну роль цей збудник відіграє у виникненні захворювань опорно-рухового апарату ( артрит, остеомієліт, гнійний міозит).
У новонароджених проникнення стафілококу через пупкову ранку може призвести до сепсісу. Досить частостафілокок уражає шкіру, підшкірну клітковину, лімфатичні вузли ( фурункул, карбункул, піодермії, лімфаденіт, пухирчатка новонароджених, флегмона).
Профілактика повинна бути комплексна:
1. Виявлення носіїв патогенних стафілококів і їх санація
2. Дотримання санітарно-гігієнічного режиму у дитячих дошкільних закладах
3. Обов’язкове відокремлення хворих від здорових
4. Запгальне оздоровлення організму з метою підвищення імунітету
5. Активна імунізація сприйнятливих осіб,насамперед – дітей, з метою створення несприятливості
6. Санітарно-освітня робота серед носіїв хвороботворних мікроорганізмів.
ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЇ
До дитячих інфекцій належать кір, дифтерія, скарлатина, коклюш, вітряна віспа, краснуха, епідемічний паротит, поліомієліт.
Поняття «дитячі інфекції», не зовсім вірне. Ці хвороби можуть бути і у дорослих людей. Більш того, чим пізніше вони виникають, тим більш тяжкий їх перебіг, частіші ускладненя. Назва закріпилася тому, що організм людини надто сприятливий до збудників цих хвороб і раніше, коли не було ефективних засобів профілактики ( щеплень), хвороби виникали у раньому віці, тому і створилося уявлення, що хвороби дитячі. Після себе вони залишали стійкий, часто,- на все життя,- імунітет.
КІР- дитяча інфекційна хвороба.
Збудник – фільтруючий вірус, нестійкий у навколишньому середовищі.
Джерело інфекції – хвора людина, заразний період у якої триває протягом 10 днів з початку нездужання і підвищення температури тіла.
Шляхи поширення – повітряно-крапляний. Сприйнятливість до хвороби у нещеплених – 96%.
Захворюють на кір передусім діти після року життя. Новонароджених і грудних дітей захищає від кору пасивний імунітет, який пов’язаний з циркуляцією в організмі материнських протикорових антитіл. Ці антитіла потрапляють до дитини ще в період внутрішньоутробного розвитку, а також у разі вигодовування немовля материнським молоком.
Після перенесеної хвороби- імунітет стійкий, випадки повторного захворювання – дуже рідкі.
Інкубаційний період – 7-10 днів.
Симптоматика: перші ознаки кору нагадують звичайне респіраторне захворювання: дитина стає млявою, неспокійною, вередливою, порушується сон, апетит, підвищується температура тіла, кашель, нежить.
Через 2-3 дні температура спадає, але кашель і нежить збільшуються, виникає чихання, світлобоязнь ( неприємно і боляче дивитись на світло). На слизовій оболонці щік, а іноді і губ, з’являються дрібні червоні плями, начебто посипані висівками. Це типова рання ознака кору – плями Бельського-Філатова, яка не зустрічається при інших хворобах.
На 4-5 день хвороби температура тіла знов підвищується до 39-400 С, на шкірі з ‘являється висип у вигляді рожевих або червоних плямочок, які злегка височать над поверхнею. Висип виникає спочатку за вухами, на обличчі, шиї. Наступного дня він поширюється на тулуб, потім- на кінцівки. Водночас з появою висипу самопочуття хворого погіршується: головний біль, марення, неспокій, запаморочення.
При сприятливому перебігу хвороби на 4-5 день після висипу температура знижується, самопочуття поліпшується, висип тьмяніє, але залишається ще протягом 1-3 тижнів у вигляді пігментації. Дитина поступово одужує.
Разом з тим, у перші 2-3 тижні після початку інфекції опірність організму щодо інших інфекцій надто слабка і дитина може легко заразитись. Тому дітей, що нещодавно перехворіли на кір, слід дбайливо оберігати від контактів із хворими.
Ускладнення: частіше всього - пневмонія.
Профілактика:
1. Активна імунізація живою коровою вакциною, починаючи з 12-місячного віку. Ревакцинація – у 6 років.
2. Пасивна імунізація контактних коровою сироваткою або гамма-глобуліном. Якщо ввести ці препарати не пізніше 6 дня інкубації, дитина не захворіє, або перенесе захворювання у легкій формі, без ускладнень. Препарат діє протягом 3-4 тижнів.
3. Запобігання контакту здорових дітей з хворими на кір.
4. Встановлення карантину на 21 день.
5. Ізоляція контактних дітей на 3 тижні.
ДИФТЕРІЯ – ( від грецького – шкірочка, плівка) – одне із найтяжчих гострих інфекційних захворювань. В останні роки значно поширилась у св’язку із збільшенням неімунізованого прошарку населення.
Збудник- дифтерійна паличка Леффлера, яка продукує в організмі людини дуже небезпечний токсин.
Джерело інфекції – хвора людина, людина, що видужує, а також бактеріоносії.
Шляхи поширення – повітряно-крапляний, повітряно-пиловий, контактний ( через заражені предмети).
Інкубаційний період - від 2 до 12 днів. За локалізацією розрізняють дифтерію зіва ( найбільш поширена- 93% випадків), носа, гортані, трахеї, бронхів, очей, вух, зовнішніх статевих органів ( у дівчаток), шкіри.
Симптоматика:
Початок раптовий: дитина стає сумною, байдужою, в неї зникає апетит, температура тіла підвищується, на шиї припухають лімфатичні вузли. В зіві з’являються плівки сірого кольору з блискучою поверхнею, які погано знімаються тампоном. Дитині важко і болісно ковтати.
Токсична форма- різьке підвищення температури тіла, блювання, значний набряк зіва і підшкірно-жирової клітковини на шиї, пульс пришвидшений, шкіра бліда.
У дітей молодшого віку ( 3-4 роки) дифтерія може розпочатися з гортані. Таку дифтерію називають справжнім крупом. Починається круп з незначного підвищення температури, нездужання, грубого уривчастого кашлю, який нагадує гавкання собаки. Через 1-2 дні голос стає сиплим і зовсім зникає. Плівки в гортані і набряк заважають дихати і можуть призвести до задухи.
При дифтерії носа плівки утворюються на слизовій носової порожнини, носове дихання утруднюється, з ніздрів тече сукровиця.
При дифтерії очей дуже набрякають повіки, з-під них виділяється густий гній, інколи – із кров’ю.
Ускладнення:
1.Найбільш небезпечне - ураження нервової системи ( розвиток паралічів)
2.Ураження серця( міокардит)
3.Ураження нирок.
Профілактика:
1. Запобіжні щеплення вакциною АКДП, починаючи із 3-місячного віку ( триразово з інтервалом в 1 –1,5 місяців). Ревакцинація- згідно календаря щеплення – через 18 місяців.
СКАРЛАТИНА –( від лат. –багряний).
Збудник - b-гемолітичний стрептокок групи А. Токсини цього мікроба сенсибілізують організм дитини, що сприяє розвиткові таких хвороб, як ревматизм, гострий гломерулонефріт. Збудник присутній у виділеннях хворого - мокротинні, слині, слизу із носа, сечі, чим і обумовлений шлях розповсюдження хвороби.
Джерело інфекції - хвора людина; заразний період триває з моменту появи перших ознак хвороби.
Шляхи поширення : повітряно-крапляний, контактно-побутовий через предмети, заражені виділеннями хворого ( іграшки, посуд, білизна, одяг..).
Інкубаційний період- від 2 до днів.
Симптоматика: починається раптово з підвищення температури, блювання. Діти скаржаться на біль у горлі, болісність при ковтанні. У зіві – ознаки ангини. У перший чі другий день хвороби з’являється яскравий висип у вигляді дуже дрібних плямочок. Шкіра стає рожевою, а іноді- навіть червоною. Характерним є обличчя хворого на скарлатину – на тлі яскравого рум’янцю виділяється білий носогубний трикутник. На шиї збільшуються лімфатичні вузли. Язик у перші дні хвороби обкладений нальотом, надалі очищується, його поверхня стає зернистою і червоною, нагажуючи стиглу малину ( симптом “ малинового язика”)
Через 5-6 днів температура тіла знижується. Висип зникає. На другому тижні на місці висипу з’являється лущення. На тулубі лущення дрібне. На долонях і підошвах – більшими пластинками.
Нерідко, особливо у маленьких дітей, скарлатина може мати нетиповий перебіг: невисока температура, блювання відсутнє, висип дуже блідий, помітний тільки на ліктьових згинах і пахвині.Інколи висипу взагалі не буває. У таких випадках діагноз поставити важко, хворі діти залишаються серед здорових і можуть їх заразити.
Ускладнення. Скарлатина небезпечна перш за все своїми ускладненнями. Серед них – міокардит, нефрит, пневмонія, артрит, отит, гломерулонефрит.
Профілактика:
Специфічної профілактики немає.
1. Хвора дитина відокремлюється від здорових на 21 день.
2. Встановлення карантину на 21 день у дитячому закладі.
КОКЛЮШ –гостре інфекційне захворювання дітей до 3-х років, хвороба тяжка і небезпечна, особливо для новонароджених та немовлят.
Збудник – коклюшна паличка, нестійка у навколишньому середовищі.
Джерело інфекції – хвора дитина, яка є заразною вже з інкубаційного періоду і на протязі 6 тижнів хвороби.
Шляхи поширення - повітряно-крапляний, іноді – контактний – через предмети, якими користувалася хвора дитина, або через людей, які доглядають за хворим.
Інкубаційний період – від 5 до 14 днів, частіше – 5-8.
Патогенез:
Хвороба починається поступово. В розвитку можна виділити 3 періоди:
-катаральний ( до 2-х тижнів)
-спазматичного кашлю ( до 2-х тижнів)
-зворотного розвитку (1-3 тижні).
Симптоматика:
В катаральному періоді відмічається легкий нечастий кашель, температура тіла нормальна або трохи підвищена. Разом з тим, з кожним днем хвороби кашель посилюється і нарешті набуває спазматичного нападоподібного характеру. Напади кашлю часто настають вночі. Напад складається із багатьох кашльових поштовхів, які відбуваються швидко один за одним і перериваються тривалим вдихом. Під час нападу обличчя хворого червоніє, очі сльозяться, може бути носова кровотеча, крововилив у склери очей. Закінчується напад блюванням або виділенням в’язкого мокротіння. Кількість нападів на добу може бути різною ( від 5 до 50 і більше,- при тяжкій формі коклюшу).Легка форма – 5-10 нападів на добу, середня – 10-50, більше 50 – тяжка.
У новонарожених, дітей з малою вагою ознаки хвороби можуть бути дещо іншими: кашель несильний і нерізький, але під час нападу порушується дихання, дитина синіє.
Коклюш триває 6-8 тижнів. В цей період організм дитини дуже ослаблюється і стає сприятливим до різних хвороб.
Ускладнення: отит, бронхіт, рідше- пневмонія, яка має тривалий і тяжкий перебіг. Пупкові грижи, випадіння прямої кишки.
Профілактика:
1.Активна імунізація вакциною АКДП, яка вводиться з 3-х місячного віку за схемою. Ревакцинація – у 18 місячному віці.
2.Ізоляція хворого на 30 днів від початку захворювання.
3. Діти до 7 років, які були в контакті з хворими на коклюш, відокремлюються на 14 днів. Діти до 1 року отримують ін’єкцію гамма-глобуліну.
ВІТРЯНА ВІСПА – дитяча інфекційна хвороба.
Збудник – фільтруючий вірус, нестійкий у навколишньому середовищі.
Джерело інфекції – хвора дитина.Заразний період починається з кінця інкубаційного періоду і триває близько 3-х тижнів.
Шляхи поширення – повітряно-крапляний.Сприйнятливість до вітряної віспи майже загальна ( до 100%). Найбільш чутливі діти від 6 місяців до 7 років.
Інкубаційний період - 11-23 дні, частіше – 2 тижні.
Патогенез: хвороба починається раптово. Має більш тяжкий перебіг, якщо крім шкіри, висип з’являється ще й на слизових оболонках ротової порожнини і статевих органів.
Симптоматика: головний біль, підвищення температури, висипи на тілі. Висип виникає на різних ділянках тіла у вигляді дрібних плямочок. Невдовзі вони перетворюються у пухирці, наповнені прозорою рідиною. Через 3-4 дні пухирці підсихають і вкриваються кірочками, які відпадають через 6-7 днів. Висип з’являється поштовхами, в кілька етапів, ( дитина “цвіте”) що супроводжується кожен раз підвищенням температури тіла. На шкірі хворої дитини таким чином, можна побачити і свіжі пухирці, і кірочки. Дитина відчуває сильний свербіж. На місці відпавших корочок ніяких слідів не залишається.
Ускладнення: бувають рідко і тільки у ослаблених дітей. Насамперед це гнійна інфекція шкіри, пневмонія, отит, віспяний круп, ураження нирок.
Профілактика:
1.Ізоляція хворої дитини на 21 день.
2.Відокремлення контактних дітей від здорових, не хворівших раніше на віспу .
3.Введення гамама-глобуліну ( пасивна імунізація)
4.Для попередження гнійних уражень шкіри хворої дитини слід ретельно дотримуватись чистоти шкіри, а також білизни і одягу. Одяг повинен бути вільним. Треба стежити, щоб дитина не розчесувала уражені ділянки шкіри, обробляти їх дезинфікуючими розчинами (бриліантова зелень).
Після перенесеної хвороби виникає стійкий на все життя імунітет.
КРАСНУХА.
Збудник- фільтруючий вірус, стійкий у навколишньому середовищі.
Джерело інфекції - хвора людина, яка стає заразною вже наприкінці інкубаційного періоду. Через 10-15 днів рісля висипання хворий не виділяє вірусу.
Шляхи поширення – повітряно-крапляний, а також трансплацентарний - від хворої матері до її зародка.
Сприйнятливість до краснухи дуже висока. Хворіють перед усім діти 2-10 років. Після перенесеної інфекції залишається стійкий імунітет.
Інкубаційний період – до 18 днів.
Патогенез та симптоматика:
Починається хвороба з підвищення температури тіла до 380 С, кашлю, нежиті, почервоніння очей. Збільшуються і стають болісними лімфатичні залози на шиї та потилиці. На 2-3 день нездужання з’являється блідорожевий висип- спочатку на голові, шиї, тулубі. Він швидко розповсюджується на кінцівки. Характерним є рясний висип на спині, сідницях, розгинальних поверхнях рук і ніг. Висип тримається 2-3 дні, потім раптово згасає, не викливаючі по собі пігментації або лущення.
Перебіг краснухи у дітей може бути досить легким, без висипу, при нормальній температурі тіла. Ускладнень майже не буває.
Зараження краснухою особливо небезпечне для вагітних жінок, бо вірус потрапляє через плаценту до ембріона або плоду і вражає його. Діти народжуються з тяжкими аномаліями розвитку: вадами серця, катарактами, глухотою і інш. Страждає майже кожен орган, тканина.
Якщо внутрішньоутробне інфікування відбулося в перші 2 місяці, частота і важкість уражень є максимальною, бо припадає на критичний період – закладка органів.
Після народження дитина з вродженою інфекцією краснухи ще довго (1-20 місяців) виділяє вірус і є небезпечним джерелом пощирення інфекції.
Захворювання жінки на краснуху в першому триместрі вагітності, яке підтверджене лабораторними дослідженнями, є абсолютним показанням для штучного аборту.
Профілактика:
1. Ізоляція хворих
2. Відокремлення дітей, які були в контакті на краснуху
3. Проведення заключної дезинфекції у вогнищі інфекції
4. Введення вакцини у 12- місячному віці, ревакцинація – у 15-16 років.
ЕПІДЕМІЧНИЙ ПАРОТИТ ( свинка, завушниця) - гостре інфекційне захворювання з ураженням слинних завушних залоз.
Частіше хворіють діти старші від 5-ти років.
Збудник хвороби - фільтруючий вірус, нестійкий у навколишньому середовищі.
Джерело інфекції – хвора дитина, заразна з кінця інкубаційного періоду з 1 по 9 день захворювання.
Шлях поширення інфекції – повітряно-крапляний.
Після перенесення хвороби – стійкий імунітет.
Інкубаційний період - 11-23 дні.
Патогенез та симпоматика:
Захворювання починається нездужанням, зниженням апетиту. Дитина скаржиться на біль у вусі, шиї, голові. Жування болісне, може бути нудота, блювання. Через 1-2 дні температура тіла підвищується, з’являється болісна пухлина за одним вухом, а за кілька днів – за іншим. Пухлина поширюється до підборіддя, змінюючі конфігурацію обличчя хворого. Дитині боляче розкривати рота, рухати щелепами, тому вона часто відмовляється від їжі.
При легкій формі хвороби через 3-5 днів температура тіла стає нормальною і опух спадає. У тяжких випадках температура може досягати 400 і триматись до 10 днів.
Ускладнення: запалення інших залоз- підшлункової, щитоподібної, яєчок у хлопців і яєчників у дівчаток. Можливі також отит, менінгіт.
Профілактика:
1.Активна імунізація паротитною вакциною, починаючи з 12-ти місячного віку.
2.Ізоляція хворої дитини.
3.Дітям, бувшим у контакті з хворим на паротит, вводять гамма-глобулін і відокремлюють від здорових з 11по 21 день.
4.Для попередження такого ускладнення паротиту як отит треба гігієнічне утримання ротової порожнини, після їжі полоскати рот 2% розчином борної кислоти або кип’яченою водою.
ПОЛІОМІЄЛІТ ( ДЦП) - гостра інфекційна хвороба з ураженням сірої речовини головного і спинного мозку.
Збудник- вірус, який виявляє стійкість у навколишньому середовищі, чутливий до високих температур: при кипя’ячинні моментально гине.
Джерело інфекції – хвора людина, вірусоносій.
Шляхи поширення : фекально-оральний ( основний), додатковий – повітряно-крапляний.
Інкубаційний період – найчастіше триває 9-12 днів, але бувають коливання від 5 до 35 днів.
Патогенез: вірус поліомієлиту, потрапивши в організм дитини, по нервових волокнах проникає у спиний і головний мозок, у тому числі вражаючи центри, які керують руховою діяльністю м’язів. В залежності від ступеню пошкодження клітин, паралічі або зовсім не розвиваються, або виникають неповні паралічі – парези, які невдовзі зникають. У тих хворих, нервові клітини яких повністю руйнуються, з’являються паралічі, найчастіше – ніг і рук.
Симптоматика:
Початок хвороби раптовий - з підвищенням температури, лихоманкою, головним болем. У дитини зникає апетит, порушується сон, розлад роботи шлунково-кишкового тракту, нудота, блювання, пронос. У 4-5% випадків початковий період поліомієліту нагадує гостре респіраторне захворювання з такими ознаками як нежить, кашель, ангіна.
Одним із характерних ознак саме поліомієліту є болісність при дотику до тіла хворої дитини руками, ковдрою, простирадлом. Маленькі діти починають голосно плакати, як тільки їх беруть на руки, змінюють їх положення у ліжку, переодягають або саджають на горщик.
Діти більш старшого віку скаржаться на біль у ділянках шиї, спини, кінцівок. Через біль діти намагаються лежати у ліжку нерухомо.
Спостерігається підвищена пітливість, особливо- потилиці. Такий стан триває до 5 днів, після чого температура знижується і самопочуття поліпшується. Але саме в цей час деякі діти перестають рухати ногою чи рукою, або втрачають здатність тримати голову, самостійно сидіти, вставати, - це є результат паралічу відповідних м’язів. Якщо паралізована кінцівка, порушується її рост, поступово вона стає коротшою і тоншою за здорову. Дитина стає інвалідом.
Профілактика:
1. Введеня перорально живої вакцини, починаючи з 3-місячного віку триразово з проміжком в один місяць. Ревакцинації проводять у 1,5;3;6; 14 років.
2. Ізоляція хворого на поліомієліт в інфекційному стаціонарі.
3. Проведення заключної дезинфекції в осередку інфекції з відповідною обробкою одягу, постільної білизни, посуду хворого.
4. Накладання карантину на квартиру хворого та дитячий заклад, який він відвідував, протягом 20 днів.
5. За всіма контактними встановлюється медичний нагляд, щоденне вимірювання температури тіла та інш.
6. Санітарні заходи та дотримання правил особистої гігієни.
ПЕДИКУЛЬОЗ ( від лат.- воша).
Належить до паразитних хвороб, що розповсюджуються контактним шляхом. Поширенню хвороби сприяють недотримання правил особистої гігієни, низька санітарна культура населення ( користування чужими особистими речами- гребінцями, капелюхами). Частіше виникає розповсюдження хвороби там, де є скупченість людей.
Розрізняють 3 види вошей що паразитують на людині: головна, платяна, лобкова.
Найбільше розповсюдження має головна, що оселяється на волосистій частині голови. Найбільш небезпечна - платяна воша, яка ховається у складках одягу і може бути переносчиком збудника дуже тяжкої хвороби – сипного тифу.
При педикульозі хворий відчуває свербіння шкіри, обумовлене укусами вошей, розчесує, подряпує ці місця, що може стати причиною виникнення вторинної інфекції.
Головна воша відкладає яйця і міцно приклеює їх до волосся. Улюблені місця – скроневі та потилична ділянки.
При виявлені педикульозу у когось із членів сім’ї або у дитячому колективі, треба ретельно обстежити всіх інших, хто був у контакті із захворівшим.
Обробку хворому на педикульоз краще пройти на дезинфекційній санепідстанції , але можна і в домашніх умовах, використовуючи спеціальні аптечні лікарські препарати за схемою. Одночасно з обробкою шкіри треба обов’язково продезинфікувати натільну та постільну білизну ( кип’ятіння, прасування).
Профілактика педикульозу передбачає систематичяне миття тіла, голови, підтримання чистоти одягу, користування тільки особистими речами, засобами гігієни та догляду. У дітей, особливо дошкільного та молодшого шкільного віку, треба регулярно оглядати шкіру голови, волосся і приймати вище зазначені заходи при виявленні паразитів або їх яєць.
Komentarze