З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплу-таною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч рі-зних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.
З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплу-таною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч рі-зних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.
Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.
Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед, більш ніж п'яти мільярдів людей на нашій планеті не існує двох зовсім однако-вих людей, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєд-нує представників людської раси.
Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення осо-бистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З по-гляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.
Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності особис-тості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаю-чи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні тео-рії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і власти-вості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони форму-ються і розвиваються.
Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних власти-востей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрі-шні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.
Предметом мого дослідження є процес формування людської особистості під впливом сімейного фактора.
Влив сімейного фактора на формування особистості
Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найваж-ливіших є родина. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в родині, він зберігає протягом всього наступного життя. Важливість родини обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя. У родині заставляються ос-нови особистості.
У процесі близьких відносин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й ін-шими родичами в дитини з перших днів життя починає формуватися структура особистості.
У родині формується особистість не тільки дитини, але і його батьків. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, підсилює його соціальний досвід. Найчастіше це відбувається в батьків несвідомо, але останнім часом стали зустрічатися молоді батьки, що свідомо вихову-ють також і себе. На жаль, ця позиція батьків не стала популярної, незважаючи на те, що вона заслуговує найпильнішої уваги.
У житті кожної людини батьки грають більшу й відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поводження, з їхньою допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх сво-їх діях. Ця тенденція усе більше підсилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з родителями і його прагненні бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дити-ни, то вони поводяться так, що всі їхні вчинки й поводження в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йому передати. Та-кий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль над сво-їм поводженням, за відношенням до інших людей, увага до організації сімейного життя дозво-ляє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їх всебічному й гармоніч-ному розвитку.
Родина впливає на особистість дорослих не тільки у зв'язку з вихованням дітей. Більшу роль грають у родині взаємини між представниками різних поколінь, а також у межах того самого покоління (чоловіками, братами, сестрами, дідусями, бабусями). Родина як мала соціальна група впливає на своїх членів. Одночасно кожний з них своїми особистими якостями, своїм поводженням впливає на життя родини. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти фор-муванню духовних цінностей її членів, впливати на мети й життєві установки всієї родини.
Всі етапи розвитку жадають від людини адаптації до нових соціальних умов, що допомагають індивідові збагачуватися новим досвідом, ставати соціально більше зрілим. Багато етапів роз-витку родини можна передбачати й навіть підготуватися до них. Однак у житті бувають такі си-туації, які не піддаються передбаченню, тому що виникають миттєво, як би стихійно, напри-клад, важка хвороба когось зі членів родини, народження хворої дитини, смерть близької лю-дини, неприємності на роботі й т.п. Подібні явища також жадають від членів родини адаптації, тому що їм доводиться вишукувати нові методи взаємин. Подолання кризової ситуації найчас-тіше підсилює згуртованість людей. Однак буває, що така ситуація стає поворотним пунктом у житті родини, приводить до її розпаду, дезорганізує її життя.
Родина має величезне значення для розвитку особистості. Діти, позбавлений можливості без-посередньо й постійно брати участь у житті малої групи, що складає з рідних і близьких їм лю-дей, багато чого гублять. Особливо це помітно в маленьких дітей, що живуть поза родиною - у дитбудинках й інших установах цього типу. Розвиток особистості цих дітей нерідко протікає іншим шляхом, чим у дітей, що виховуються в родині. Розумовий і соціальний розвиток цих ді-тей часом запізнюється, а емоційне - загальмовується. Те ж саме може відбуватися з дорослою людиною, тому що недолік постійних особистих контактів є суттю самітності, стає джерелом багатьох негативних явищ і служить причиною серйозних особистісних порушень.
Відомо, що на поводження багатьох людей впливає присутність інших осіб. Багато індивідів поводяться в присутності інших людей інакше, чим тоді, коли залишаються одні. Причому як-що людина відчуває доброзичливе, добре відношення присутніх, то в нього найчастіше з'яв-ляється певний стимул до таких дій, які викличуть схвалення навколишніх його людей і допо-можуть йому стати в кращому світлі. Якщо ж людина відчуває недоброзичливе відношення, то в нього з'являється опір, що проявляється самими різними способами. Добре вихована люди-на переборює цей протест зусиллям.
У малій групі, де панують дружні взаємини, колектив робить досить сильний вплив на індиві-да. Це особливо проявляється у формуванні духовних цінностей, норм і зразків поводження, стилю взаємин між людьми. Завдяки своїм особливостям родина як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналеж-ність до суспільства, підсилюють почуття його безпеки й спокою, викликають бажання надава-ти допомогу й підтримку іншим людям.
Родина має свою структуру, певну соціальними ролями її членів: чоловіка й дружини, батька й матері, сина й дочки, сестри й брата, дідусі й бабусі. На основі цих ролей складаються міжосо-бистісні відносини в родині. Ступінь участі людини в житті родини може бути найрізноманітні-шої, і залежно від цього родина може робити на людину більший або менший вплив.
Родина відіграє колосальну роль у житті й діяльності суспільства. Функції родини можна роз-глядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків сто-совно суспільства. Родина як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби й вико-нує важливі соціальні функції.
Завдяки своїй репродуктивній функції родина є джерелом продовження людського життя. Це та соціальна група, що споконвічно формує особистість людини. Родина сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Родина вводить у суспільство його нових членів, пере-даючи їм мова, вдачі й звичаї, основні зразки поводження, обов'язкові в даному суспільстві, уводить людини в мир духовних цінностей суспільства, контролює поводження своїх членів. Соціальні функції родини проявляються не тільки у відношенні дітей, але й відносно чоловіків, тому що життя в шлюбі є процесом, що грає більшу роль у житті суспільства. Одна з найголов-ніших функцій родини - створення умов для розвитку особистості всіх своїх членів. Родина за-довольняє різні потреби людини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спіл-кування. Народження дітей викличе радість не тільки від свідомості продовження свого роду, але й дає можливість впевненіше дивитися в майбутнє. У родині люди піклуються друг про друга. Також у родині задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнім житті лю-дини найбільше яскраво проявляється почуття любові й взаєморозуміння, визнання, повага, почуття безпеки. Однак задоволення своїх потреб пов'язане з виконанням певних функцій ро-дини.
На жаль, родини не завжди виконують свої функції. У таких випадках виникає проблема асоці-альної ролі родини. Не виконують своїх функцій родини, які не в змозі забезпечити своїм чле-нам безпека, необхідні умови побуту й взаємодопомога, якщо в родині неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, коли родина виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почут-тям небезпеки, з людськими якостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу.
Розглядаючи роль родини в житті кожної людини, необхідно також відзначити її психологічну функцію, тому що саме в родині формуються всі ті якості особистості, які являють цінність для суспільства.
Кожна людина протягом свого життя, як правило, є членом двох родин: батьківської, з якої він відбувається, і родини, що він створює сам. На життя в родині батьків доводяться періоди при-близно до юнацького віку. У період змужніння людина поступово знаходить самостійність. Ніж далі, тим більше життєвого, професійного й соціального досвіду накопичує людина, і все біль-шу роль для нього починає грати родина.
Для розвитку родини дуже важливим етапом є вступ чоловіки-чини й жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап, а після знаходження дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинного подружнього життя. Окремим періодам у житті родини відповідають різні відрізки часу й різних потреб. Визначення тривалості окремих періодів жит-тя родини утрудняється через різні строки вступу партнерів у шлюб. У зв'язку із цим буває до-сить складно погодити розвиток родини з періодами розвитку особистості, однак узгодження насінного й життєвого циклів необхідно.
Ролі батьків всеосяжні й багатогранні. Батьки відповідають за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини й необхідність забезпечення йому умов для розвитку спричиняють певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, роль батьків поширюються й на формування особистості дитини, миру його думок, почуттів, прагнень, на виховання його влас-ного "Я".
Гармонічний розвиток особистості дитини зв'язано не тільки із присутністю й активною діяль-ністю в родині кожного з батьків, але й погодженістю їхніх виховних дій.
Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозумі-ти й осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між родителями порушується, коли найближчій дитині люди особи, що є його опорою, перебувають у сварці, так до того ж він чує, що це відбувається із причин, що стосується його, те він не може почувати себе впев-нено й у безпеці. А звідси й дитяча тривога, страхи й навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами родини. І особливо важливо для нього розуміти, як до-рослі ставляться до нього.
Характер емоційного відношення батьків до дитини можна назвати батьківською позицією. Це один з найважливіших факторів, форми-рующих особистість дитини. Існує кілька варіацій цьо-го фактора, від домінування до повної байдужності. І постійне нав'язування контактів, і повна їхня відсутність шкідливо дитині. Дуже важливо налагодити контакт із дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку дитини.
Із самого раннього віку правильний процес розвитку дитини здійснюється в першу чергу за-вдяки турботам батьків. Маленька дитина вчиться у своїх батьків мислити, говорити, розуміти й контролювати свої реакції.
Завдяки особистісним зразкам, якимись є для нього батьки, він учиться тому, як ставитися до інших членів родини, родичам, знайомим: кого любити, кого уникати, з ким більш-менш ува-жатися, кому виражати свою симпатію або антипатію, коли стримувати свої реакції. Родина го-товить дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йому духовні цінності, моральні норми, зразки поводження, традиції, культуру свого суспільства.
Напрямні, погоджені виховні методи батьків учать дитини розкутості, у той же час він учиться управляти своїми діями й учинками відповідно до моральних норм. У дитини формується мир цінностей.
У цьому багатобічному розвитку батьки своїм поводженням і власним прикладом надають ди-тині більшу допомогу. Однак деякі батьки можуть утрудняти, гальмувати, навіть порушувати поводження своїх дітей, сприяючи прояву в нього патологічних рис особистості.
Дитина, що виховується в родині, де особистісними зразками для нього є батьки, одержує під-готовку до наступних соціальних ролей: жінки або чоловіки, дружини або чоловіка, матері або батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск. Дітей звичайно хвалять за поводження, що відповідає їхньої підлоги, і гудять за дії, властивої протилежної підлоги. Правильне полове виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї підлоги становлять одну з ос-нов подальшого розвитку їхньої особистості.
У результаті розумного застосування заохочень розвиток заохочень розвиток людини як осо-бистості можна прискорити, зробити більше успішним, чим використовуючи покарання й за-борони. Якщо все-таки виникає нестаток у покаранні, то для посилення виховного ефекту по-карання по можливості повинні випливати безпосередньо за його провиною, що заслуговує. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина, за який дитина покарана, доступно йому пояснений. Дуже суворе може викликати в дитини страх або озлобити його. Будь-який фізичний вплив формує в дитини переконання, що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує.
Поводження дитини багато в чому залежить від виховання в родині. Дошкільники, наприклад, часто бачать себе очами дорослих. Позитивне або негативне до нього відношення з боку до-рослих формує його самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в родинах, де батьки часто лають дитину або ставлять перед ним завищені за-вдання. Крім того, дитина, що бачить, що батьки не ладять, часто обвинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знов-таки занижується. Така дитина почуває, що не відповідає бажан-ням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Звичайно це відбувається в роди-нах, де дитини заохочують по дріб'язках, а система покарань дуже м'яка. Саме собою, що діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми й собі, і своїм близьким. Тому із самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Виключається похвала при дитині, рідко да-руються подарунки за вчинки, не використовуються вкрай тверді покарання.
Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй дія-льності й відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх, і у випадку невдачі з одержати важку психічну трав-му. Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на багато чого ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніва-ються у своїх можливостях, швидко упокорюються з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються.
У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система вихо-вання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і облік того, що можна й чого не можна допустити відносно дитини. Можуть бути виділені 4 тактики вихован-ня в родині й відповідаючи їм 4 типи сімейних відносин, що є передумовою й результатом їх-нього виникнення: диктат, опіка, невтручання й співробітництво.
Диктат у родині проявляється в систематичному придушенні родителями ініціативи й почуття власного достоїнства в дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні висувати вимоги своїй дитині, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально виправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам впливу наказ і насильство, зіштовхуються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді й відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним відбувається ламання багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власного достоїнства, ініціативність, віра в себе й свої мож-ливості, все це - гарантія невдалого формування особистості.
Опіка в родині - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею, задоволення всіх потреб дитини, обгороджують його від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаю-чи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного бу-динку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснова-ний на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощам у спілкуванні.
Існує також протилежне поняття - гіпоопека, що припускає під собою сполучення байдужного відношення батьківського відношення з повною відсутністю контролю. У результаті, подорос-лішав, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх.
Система міжособистісних відносин у родині, що будується на доцільності незалежного існу-вання дорослих від дітей, може породжуватися тактикою невтручання. При цьому передбача-ється, що можуть співіснувати два мири: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність ба-тьків як вихователів.
Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відно-син у родині загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає гру-пою високого рівня розвитку - колективом.
Багато батьків із завмиранням серця чекають так називаного перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання відбувається зовсім непомітно, для когось стає дійсною катастрофою. Ще недавно слухняна й спокійна дитина раптом стає колючим, роздратованим, він раз у раз вступає в конфлікт із навколишніми. Це нерідко викликає непро-думану негативну реакцію батьків, учителів. Їхня помилка полягає в тому, що вони з підкорити підлітка своїй волі, а це тільки озлобляє, відштовхує його від дорослих й, що найстрашніше , - ламає зростаючої людини, роблячи його нещирим пристосованцем або як і раніше слухняним аж до втрати свого Я. Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні до еман-сипації від дорослих, звільненню від їхньої опіки, контролю. Маючи потребу в батьках, у їхній любові й турботі, у їхній думці, вони випробовують сильне бажання бути самостійними, рівни-ми з ними. Те, як зложаться відносини в цей важкий для обох сторін період і після нього, за-лежить, головним чином, від стилю виховання, що зложилося в родині, і можливостей батьків перешикуватися - прийняти почуття дорослості своєї дитини. Існує 3 стилі батьківського пово-дження - авторитарний, демократичний і попустительський.
При авторитарному стилі бажання батька - закон для дитини. Такі батьки придушують своїх ді-тей. Вони жадають від підлітка беззаперечного підпорядкування й не вважають потрібним по-яснювати йому причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя підлітка, причому роблять це не завжди коректно. Діти в таких родинах звичайно замикаються, їхнє спілкування з родителями порушується. Частина підлітків іде на конфлікт, але частіше діти, що ростуть у подібній родині, пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевне-ними в собі, менш самостійними.
Демократичний стиль сімейних відносин є самим оптимальним для виховання. Демократичні батьки цінують у поводженні підлітка й самостійність, і дисципліну. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось областях його життя; не ущемляючи прав, одночасно вима-гають виконання обов'язків; вони поважають його думку й радяться з ним. Контроль, заснова-ний на теплих почуттях і розумній турботі, звичайно не занадто дратує підлітка; він часто при-слухається до пояснень, чому не варто робити одного й варто зробити інше. Формування до-рослості при таких обставинах відбувається без особливих переживань і конфліктів.
При попустительському стилі батьки майже не обертають уваги на своїх дітей, ні в чому їх не обмежують, нічого не забороняють. Підлітки з таких родин часто попадають під поганий вплив, можуть підняти руку на своїх батьків, у них майже немає цінностей. Як би гладко не проходив підлітковий період, конфліктів не уникнути. Конфлікти найчастіше виникають при відношенні батьків до підлітка як до маленької дитини, а також будь-який дріб'язок - від ма-нери підлітка одягатися до питання про годину, до якого йому дозволене перебувати поза бу-динком. Для того, щоб знайти загальну мову з підлітком, потрібно постаратися сприймати його як рівноправного партнера, що просто поки має меншим життєвий досвід, цікавитися його проблемами, вникати в усі виникаючі в його житті складності й допомагати йому. У такому ви-падку підліток обов'язково відплатить своїм батькам увагою й турботою зі своєї сторони.
Висновок
Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних власти-востей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрі-шні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.
Предметом мого дослідження виступав процес формування людської особистості під впливом сімейного фактора.
Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найваж-ливіших є родина. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в родині, він зберігає протягом всього наступного життя. Важливість родини обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя. У родині заставляються ос-нови особистості.
Список використаних джерел
Ди Снайдер. Практическая психология для подростков или Как найти свое место в жизни. – М.: АСТ-ПРЕСС,1999.
Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. - М.: Планета детей, 1997.
Ковалев С.В.Психология современной семьи. - М.: Просвещение, 1988.
Козлов Н.И. Истинная правда, или Учебник для психолога по жизни. – М.: АСТ-ПРЕСС, 2000.
Мухина В.С. Детская психология: Учебник для студентов педагогических институтов. - М., 1985. - С. 251-261.
Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании. - М.: Владос, 1996.
Comments