Моніторинг – це система спостереження, оцінки і прогнозу стану навколишнього середовища, яка здійснюється в різних масштабах, в тому числі і в глобальному. Система контролю над навколишнім середовищем включає основні види діяльності: систематичні спостереження над станом навколишнього середовища, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел такого впливу.
Ведення моніторингу закріплено в ст..22 Закону “Про охорону навколишнього середовища”, Положенні про державну систему моніторингу навколишнього середовища, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р.
На відміну від змін стану біосфери, що викликаються природними причинами, її зміни під впливом антропогенних факторів можуть відбуватися дуже швидко. Так, зміни, що відбулися з цієї причини в деяких елементах біосфери за останні декілька десятків років, можна порівняти з деякими природними змінами, що відбувалися за тисячі і навіть мільйони років.
Зміни стану навколишнього середовища, короткочасні і тривалі, в значному ступені фіксуються існуючими геофізичними службами (гідрометеорологічною, сейсмічною, іоносферною, геліофізичною, гравіметричною, магнітометричною, службою цунамі та ін.). Ці ж служби здійснюють спостереження за факторами, що викликають подібні зміни. В більш вузькому понятті моніторингом називають систему повторних спостережень одного або декількох елементів навколишнього природного середовища в просторі і часі з певною метою у відповідності з раніше поставленою програмою.
Необхідною умовою для раціонального управління навколишнім середовищем є заснований на повторних спостереженнях попередній і достовірний прогноз, тобто передбачення і попередження можливих змін в біосфері.
Таким чином, моніторинг повинен вирішувати такі завдання:
· Спостереження за станом біосфери, виділення змін, обумовлених діяльністю людини, і узагальнення результатів спостережень за геофізичними і фізико-географічними параметрами стану середовища; отримання геохімічних даних, що характеризують кругообіг речовин і енергії в природі, спостереження за реакцією біоти та ін.;
· Прогноз і визначення тенденцій в зміні біосфери, щоб з витікаючими звідси рекомендаціями можна було узгоджувати плани діяльності людського суспільства;
· Оцінка змін і тенденцій змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище;
Сучасний моніторинг навколишнього середовища для виконання контрольних функцій повинен опиратися на систему науково обгрунтованих нормативів, що мають певне екологічне значення. Для виконання прогнозних функцій – на систему оптимальних екосистемних моделей, розроблених на основі певних наукових концепцій і господарських вимог.
Загальний предмет моніторингу – багатокомпонентна сукупність природних явищ, яка піддається різноманітним природним динамічним змінам і відчуває впливи з боку людини. Всебічне спостереження над станом цієї сукупності явищ є досить складним питанням, вирішити яке можна лише шляхом виділення з всього моніторингу окремих блоків.
Основна задача біологічного моніторингу полягає у визначенні стану біотичної складової біосфери і її реакції на антропогенний вплив. Біологічний моніторинг включає моніторинг живих організмів – популяцій. Особливу роль тут відіграють види-біоіндикатори, які найбільш чутливі до різних впливів з боку людини.
Його провідною ланкою є спостереження над станом навколишнього середовища з точки зору його впливу на стан здоров’я людини – медико-біологічний моніторинг. Особливе місце тут належить генетичному моніторингу – спостереження за можливими спадковими змінами.
Для слідкування за станом здоров’я населення повинна використовуватися система показників, які відбивають основні типи екологічних реакцій людини на навколишнє середовище: інфекційних, алергенних, мутагенних, психогенних та ін.
Найбільш відпрацьованими для використання в цій системі є нормативи гранично допустимої концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, водному середовищі, грунтах і живих організмах.
В усіх країнах вже давно діють різні контрольно-спостережні служби (санітарно-гігієнічна, епідеміологічна, контроль за забрудненням середовища та ін.), які в тому чи іншому ступені виконують завдання екологічного моніторингу. Сучасне завдання полягає не тільки в їх збереженні і розвитку, але і в підвищенні їх наукового і технологічного рівня, ступеня репрезентивності і інформативності.
Зміст геоекологічного моніторингу полягає в спостереженнях над змінами головних геосистем, з яких складається навколишнє середовище. Геосистемний моніторинг є необхідним доповненням до біоекологічного.
До складу найважливіших контрольних індикаторів геоекологічного моніторингу повинні входити показники природної здатності природного середовища до самоочищення від забруднюючих речовин, що дозволить прогнозувати гранично допустиме навантаження (ГДН) геосистем різними побутовими і промисловими викидами з урахуванням показників природної стійкості екосистем. Ці показники слід визначати на основі вивчення трофічних зв’язків і інтенсивності біологічного кругообігу речовин в певних типах екосистем. В геоекологічний моніторинг повинні бути включені також і певні індикатори біологічної продуктивності, що дасть змогу визначити рівні ефективного і раціонального використання ряду природних ресурсів.
Істотна відмінність біо- і геоекологічного моніторингів полягає в тому, що перший має в основному локальний характер, а другий використовує не тільки мережу контрольних пунктів, але і систему особливих тестових площ, або полігонів, тобто має в основному регіональний характер. На таких полігонах можна здійснювати слідкування за станом основних геосистем: природних, природно-технічних (перш за все типових сільськогосподарських екосистем) і антропогенних “вищої категорії” (наприклад, міських). В першій групі полігонів основним об’єктом є трофічні зв’язки і їх порушення та ГДК забруднювачів, в другій – характеристики ступеня використання природних ресурсів природних екосистем для виробництва біомаси, в третій – дієздатність методів управління процесами використання природних умов і ресурсів з точки зору збереження і покращення навколишнього середовища для населення.
Важливе значення має контроль за глобальним ефектом антропогенного впливу на клімат – кліматичний моніторинг.
Екологічний моніторинг є найбільш універсальним, який охоплює питання і біологічного, і геофізичного моніторингу в їх тісному взаємозв’язку. Це особливо важливо, коли спостереження здійснюється на рівні екологічних систем.
Важливими з точки зору практичних дій при організації моніторингу в будь-яких масштабах, є моніторинг забруднюючих речовин (інгредієнтний моніторинг), моніторинг різних середовищ (верхніх і нижніх шарів атмосфери, гідросфери, літосфери (в першу чергу грунтів), моніторинг джерел впливу та ін.
Завданням біосферного моніторингу є спостереження, контроль і прогноз можливих змін вже не в регіональному (екосистемному), а в глобальному масштабі, тобто в відношенні біосфери в цілому як середовища існування життя на Землі.
Найважливішими параметрами біосфери є геофізичні характеристики сонячної радіації – головної енергетичної бази всіх біосферних процесів, - поступаючої в атмосферу і на земну поверхню. Сюди належать спостереження над станом озонового екрана, над умовами проходження радіаційної енергії через атмосферу, запиленістю атмосфери і зміною її газового складу, над виділенням антропогенного тепла і балансом вуглекислого газу в атмосфері. До складу основних параметрів сучасного моніторингу повинні входити вимірювання глобальної біологічної продуктивності грунтів, суші і вод Світового океану.
Біосферний моніторинг спирається на мережу геоекологічних зональних і регіональних пунктів контролю за навколишнім середовищем, які розташовані і інтенсивно розвиваються по всьому світу. В США функціонують 5290 станцій місцевого контролю і 490 загальнонаціональних станцій моніторингу, в Японії – 1532 наземних станцій, у Франції на 120 станціях працюють 2000 приладів
Зміни стану біосфери, що виявляються на великих територіях (навіть незначного рівня) досить точно виявляються за фізичними, хімічними і біологічними (біоіндикаційними) показниками. Особливе місце тут належить дистанційним методам супутникового моніторингу.
Comments