Залози внутрішньої секреції або ендокринні залози отримали свою назву в зв’язку з тим, що вони виділяють свої секрети безпосередньо у кров. В них немає вивідних проток.Речовина, що утворюються в ендокринних залозах, називаються гормонами. Гормони володіють високою біологічною активністю, вони здатні спрямовано впливати на ті чи інші ланки обміну речовин і регулювати діяльність різних органів, систем і організму в цілому.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
Залози внутрішньої секреції або ендокринні залози отримали свою назву в зв’язку з тим, що вони виділяють свої секрети безпосередньо у кров. В них немає вивідних проток.Речовина, що утворюються в ендокринних залозах, називаються гормонами. Гормони володіють високою біологічною активністю, вони здатні спрямовано впливати на ті чи інші ланки обміну речовин і регулювати діяльність різних органів, систем і організму в цілому.
До залоз вутрішньої секркції відносять:
- гіпофіз
- надниркові залози
- щитовидна залоза
- навколощітовидні залози
- підшлункова залоза
- статеві залози
- епіфіз.
2. ФІЗІОЛОГІЯ ГІПОФІЗА
Маючи невеликий розмір і масу, гіпофіз, однак, відіграє дуже важливу роль в системі ендокринної регуляції функцій організму. Анатомічно гіпофіз поділяється на 4 частини:
- передню
- проміжну
- задню
- горбкову.
Виділяє наступні гормони:
соматотропний гормон – гормон росту;
тиреотропний гормон – гормон, що впливає на активність щитовидної залози;
гонадотропний гормон – регулює статеве дозрівання;
лактогенний гормон – впливає безпосередньо на ферментативні системи залозистих клітин молочних залоз;
адренокортикотропний гормон – регулює секрецію пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз;
меланоцит стимулюючий гормон – впливає на пігментні клітини;
вазопресин (антидіуретичний) – стимулює посилену реабсорбцію води, а також затримку Na, К, хлоридів в ниркових канальцях;
окситоцин – впливає на мускулатуру матки, викликаючи її скорочення, сприяє лактації.
Функцію гіпофіза регулює гіпоталамус.
3. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ
Мінералкортикоїди: альдостерон – за високої активності альдостерону виведення Na з сечею відразу зменшується, натомість виділення К – зростає;
при низькій активності альдостерону навпаки: Na>, К<.
Таким чином, альдостерон, дезоксикортикостерон впливають на рівень транспорту Na та К через клітинні мембрани, сприяючи проникненню Na в глиб клітин і виходу К з них, беруть участь в обміні води.
Глюкокортикоїди:
· кортизон
· гідрокортизон
· кортикостерон
Виділяються клітинами пучкової зони і впливають на обмін речовин.
Статеві гормони:
· естрогени
· прогестерон
· апдрогени
Мають важливе значення для розвитку статевої системи в дитячому віці, коли ще відсутня функція статевих залоз.
Мозкова речовина Н.;
· адреналін
· норадреналін
І адреналін, і норадреналін є симпатичними медіаторами.
Адреналін сприяє також збільшенню м’язової сили. Його можна характеризувати як гормон, що мобілізує організм до миттєвої реакції на зміни у зовнішньому середовищі.
4. ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ
Щитоподібна залоза – плоский утвір рожевого кольору. Побудована з фолікулів і парафолікулярної тканини. Основна функція щитоподібної залози – синтез і виділення у кров специфічних гормонів:
1. тироксину;
2. трийодтироніну;
3. кальцитонін.
До складу цих гормонів входить йод. Йод потрапляє в організм з їжею, водою та лікарськими препаратами. Всмоктуючись у кров, йод поглинається щитоподібною залозою.
Гормони щитоподібної залози – тироксин і трийодтиронін регулюють активність таких процесів:
· обміну речовин
· теплоутворення
· дифференціювання тканин організму
· змінюють діяльність серцево-судинної системи та органів дихання
· скорочувальну здатність та втомлюваність м’язів
· збудливість і лабільність нервової системи
· резистентність організму до вірусних захворювань
· адаптація до зовнішнього середовища
Ранній і сильний гіпотиреоз спричинює кретинізм – карликовий зріст, розумове і фізичне відставання та ін.
5. ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕЧІНКИ
Печінка є надзвичайно важливим поліфункціональним органом.
Нижче подано перелік основних функцій цього органу.
Функції печінки:
1) бере активну участь в обміні речовин – білків, жирів та вуглеводів;
2) відповідає за обмін вітамінів, гормонів та інших біологічно активних речовин;
3) відіграє важливу роль в підтриманні гомеостазу;
4) як залоза зовнішньої секреції, печінка виробляє жовч та відіграє значну роль в процесах травлення і всмоктування поживних речовин;
5) за допомогою купферовських клітин печінка бере участь в загальній діяльності всієї ретикуло-ендотеліальної системи:
· гемолізі
· знешкодженні і затримці токсичних речовин, що надходять з кров’ю;
6) особливості печінкового кровообігу перетворюють печінку в один з регуляторів розподілу крові в організмі;
7) печінка є місцем утворення багатьох білків плазми крові і відіграє активну роль в системі крові;
8) печінка виконує певною мірою і екскреторну функцію.
Роль печінки в обміні речовин:
Вуглеводи. Глюкоза та інші моносахариди перетворюються в печінці в глікоген. В печінці ж він відкладається як „цукровий резерв”. В міру необхідності глікоген в печінці перетворюється в глюкозу і надходить в кров.
Вміст глікогену в печінці незалежно від прийому їжі зазнає ритмічних коливань на протязі доби. Найбільше глікогену спостерігається вночі, найменше – на протязі дня, в зв’язку з активною витратою енергії.
Цукровий гомеостаз необхідний для нормальної діяльності усіх систем та органів. В нормі кількість вуглеводів у крові становить 80-120 мг %. Значне зниження вуглеводів в крові (гіпоглікемія), а також стійке підвищення їх вмісту (гіперглікемія) можуть призвести до важких для організму наслідків.
Підвищений вміст цукру в крові викликає посилення регуляційної діяльності печінки. При цьому глюкоза перетворюється, з одного боку, в глікоген, який депонується, з другого боку вона використовується для отримання енергії, а якщо і після цього залишається надлишок глюкози, то вона перетворюється в жир.
При зниженні рівня глюкози в крові (наприклад, при голодуванні) в печінці відбувається розщеплення глікогену, а якщо цього недостатньо, то посилюється гліконеогенез (перетворення в цукор глікогенних амінокислот та жиру).
Глюкостатична функція печінки пітримується нейрогуморальною регуляцією. Підвищенння вмісту цукру в крові підвищується адреналіном, глюкагоном, тироксином, глюкокортикоїдами та діабетогенними факторами гіпофіза.
Знижується рівень цукру гормоном інсуліном.
Білки. В печінці відбувається розщеплення та перебудова амінокислот, утворенні сечовини, а також синтез білка.
Печінка відіграє вирішальну роль в синтезі білків крові.
Роль печінки в жировому обміні.
Печінка може депонувати значно більше жиру, ніж глікогену. В жировому обміні печінка бере участь шляхом впливу жовчі на жири в кишківнику, а також і безпосередньо шляхом розщеплення жирів і шляхом синтезу ліпоїдів (холестерину).
Механізм окислення жирних кислот полягає в β–окисленні. Окислення жирних кислот відбувається в другому вуглеводневому атомі перед карбоксильною групою (β–атомі). В результаті утворюється нова жирна кислота, молекула котрої на 2 вуглеводневих атоми коротша від попередньої, та оцтова кислота. З 2 молекул оцтової кислоти утворюється ацетооцтова кислота, яка після відщеплення CO2 перетворюється на ацетон. Масляна кислота є проміжним продуктом при β–окисленні. При неповному окисленні масляної кислоти утворюється β–оксимасляна кислота. Ацетон, масляна кислота та β–оксимасляна кислота називаються кетоновими тілами.
Експерименти показали, що при нормальному вмісті вуглеводів в їжі печінка в процесі розщеплення жирних кислот утворює мало кетонових тіл. При нестачі вуглеводів в їжі в печінці хребетних тварин утворюється багато ацетооцтової кислоти. Це свідчить про те, що в присутності вуглеводів в печінці відбувається повне окислення жирних кислот.
Одна з найважливіших функцій печінки в жировому обміні – утворення жиру з цукру. Вуглеводи – безпосереднє джерело енергії, а жири – найважливіші запаси енергії в організмі.
Роль печінки в обміні вітамінів.
Усі жиророзчинні вітаміни (A, D, Є, K та ін.) всмоктуються в стінки кишківника лише в присутності жовчних кислот, що виділяються печінкою. Деякі вітаміни депонуються печінкою, частина вітамінів активізується в печінці, зазнаючи в ній фосфорилювання.
Роль печінки у жовчоутворенні та жовчовиділенні.
Жовч, яку виробляє печінка, бере активну участь в перетворенні жирів:
сприяє їх емульгації;
активує фермент ліпозу в панкреатичному та кишковому соці;
сприяє також всмоктуванню жирних кислот, каротину, вітамінів О, Є, К, холестерину, амінокислот, солей кальцію та стимулює перистальтику кишечника.
Печінка утворює на добу ≈ 1 л жовчі.
Жовч – це зеленувато-жовта рідина, звичайно слаболужної реакції. До складу жовчі входять: солі жовчних кислот, жовчні пігменти, холестерин, лецитин, жири, неорганічні солі.
З печінки жовч по внутрішньопечінковим жовчним протокам надходить в печінкову протоку, звідки частина її безпосередньо виділяється через загальну жовчну протоку в дванадцятипалу кишку, а частина через пухирну протоку потрапляє в жовчний міхур. Тут відбувається концентрація жовчі внаслідок всмоктування води.
Таким чином механізм утворення жовчі зводиться до фільтрації одних речовин з плазми крові (вода, глюкоза, іони Na, K, Cl, креатинін), секреція інших гепатоцидами (жовчні кислоти), а також реабсорбції води та деяких інших речовин з жовчних протоків та міхура.
Як показали І.П. Павлов та його учні, утворення жовчі регулюється ЦНС шляхом різноманітних рефлекторних впливів. Жовчоутворення вібдувається безперервно, посилюючись під час їжі. Надходження жовчі в кишківнику в залежності від прийому їжі та її складу.
Екскреторна функція печінки.
Речовини, які виділяються печінкою в нормі разом із жовча, можна розділити на дві групи:
речовини, пов’язані в плазмі крові з білками (тироксин)
речовини, нерозчинні у воді (холестерин, стероїди).
Справа в тому, що речовини, пов’язані в плазмі крові з білками не можуть проникнути крізь мембрани ниркових канальців, так само речовини, нерозчинні у воді, не можуть бути виведеними з сечею. В печінці ж присутня глюкуронова кислота, яка переводить ці речовини у розчинний стан, після чого вони виділяються з жовчю.
Дезінтоксикаційна функція печінки.
Мікроби зазнають в печінці фагоцитозу. Гепатоцити знешкоджують токсини екзогенного і ендогенного походження. Механізм знешкодження полягає в тому, що в результаті хімічних процесів в печінці отруйні речовини перетворюються в неотруйні або менш отруйні.
Наприклад, токсичний аміак, що утворюється при білковому метаболізмі, швидко перетворюється печінкою в нешкідливу для людського організму сечовину.
Велику роль в знешкодженні відіграють окисні та відновні процеси, ацетилювання, гідроліз. Для виконання печінкою цих перетворень необхідна достатня кількість в ній глікогена, а також присутність АТФ.
Роль печінки у згортанні крові.
В печінці синтезуються речовини, необхідні для згортання крові:
· компоненти протромбінового комплексу (фактори II, VII, IX, X), для синтезу яких необхідний вітамін К;
· утворюється фібриноген, фактори V, XI, XII, XIII;
· в печінці відбувається синтез елементів протизгортальної системи; гепарину, антитромбіну, антиплазміну.
6. ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ
Статеві залози, як і печінка та підшлункова залоза належить до залоз змішаної секреції.
Зовнішня секреція статевих залоз полягає в утворенні і виведенні статевих клітин — сперматозоїдів та яйцеклітин. Внутрішня секреція - це утворення та виділення в кров гормонів.
Від ступеня розвитку статевих залоз, їх внутрішньосекреторної діяльності залежить статеве дозрівання. На строки статевого дозрівання впливають характер харчування, режим праці та відпочинку.
Внутрішньосекреторна діяльність статевих залоз полягає в утворенні та виділенні статевих гормонів, які поділяються на:
андрогени або чоловічі статеві гормони;
естрогени — жіночі статеві гормони.
І перші, і другі утворюються як в чоловічому, так і в жіночому організмі, але в чоловічому значно переважають андрогени, а в жіночому — естрогени.
Чоловічі статеві гормони:
· тестостерон,
· андростерон
· інші.
Найбільш активний — тестостерон. Його фізіологічна роль полягає в наступному:
сприяє накопиченню білків у м’язах;
сприяє зміцненню кісткової системи;
сприяє інтенсивному росту;
стимулює розвиток чоловічого статевого апарату та вторинних статевих ознак;
андрогени необхідні для сперматогенезу і нормального функціонування чоловічого статевого апарату.
Жіночі статеві гормони — естрогени, до яких відносяться:
· естрон;
· естріол;
· естрадіол;
· і особливо важливий — прогестерон.
Визначають розвиток статевої сфери жіночого організму, його обмін речовин, жіночий статевий цикл. Під впливом цих гормонів змінюється емоційно-психологічний стан жінок.
Основна функція естрогенів — створення оптимальних умов для запліднення.
Головна функція прогестерону — забезпечення імплантації та розвитку зародка після запліднення.
Регуляція внутрішньосеркеторної діяльності статевих залоз здійснюється нервовою системою та гормонами гіпофіза та епіфіза.
😆😆😆 Стаття була корисною !!!!!