top of page
Фото автораАлекс Чагин

ЕНДОКРИННА СИСТЕМА

Залози внутрішньої секреції або ендокринні залози отримали свою назву в зв’язку з тим, що вони виділяють свої секрети безпосередньо у кров. В них немає вивідних проток.Речовина, що утворюються в ендокринних залозах, називаються гормонами. Гормони володіють високою біологічною активністю, вони здатні спрямовано впливати на ті чи інші ланки обміну речовин і регулювати діяльність різних органів, систем і організму в цілому.


Біологія та Екологія

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ


Залози внутрішньої секреції або ендокринні залози отримали свою назву в зв’язку з тим, що вони виділяють свої секрети безпосередньо у кров. В них немає вивідних проток.Речовина, що утворюються в ендокринних залозах, називаються гормонами. Гормони володіють високою біологічною активністю, вони здатні спрямовано впливати на ті чи інші ланки обміну речовин і регулювати діяльність різних органів, систем і організму в цілому.


До залоз вутрішньої секркції відносять:


- гіпофіз


- надниркові залози


- щитовидна залоза


- навколощітовидні залози


- підшлункова залоза


- статеві залози


- епіфіз.

2. ФІЗІОЛОГІЯ ГІПОФІЗА


Маючи невеликий розмір і масу, гіпофіз, однак, відіграє дуже важливу роль в системі ендокринної регуляції функцій організму. Анатомічно гіпофіз поділяється на 4 частини:


- передню


- проміжну


- задню


- горбкову.


Виділяє наступні гормони:


соматотропний гормон – гормон росту;

тиреотропний гормон – гормон, що впливає на активність щитовидної залози;

гонадотропний гормон – регулює статеве дозрівання;

лактогенний гормон – впливає безпосередньо на ферментативні системи залозистих клітин молочних залоз;

адренокортикотропний гормон – регулює секрецію пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз;

меланоцит стимулюючий гормон – впливає на пігментні клітини;

вазопресин (антидіуретичний) – стимулює посилену реабсорбцію води, а також затримку Na, К, хлоридів в ниркових канальцях;

окситоцин – впливає на мускулатуру матки, викликаючи її скорочення, сприяє лактації.

Функцію гіпофіза регулює гіпоталамус.


3. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ


Мінералкортикоїди: альдостерон – за високої активності альдостерону виведення Na з сечею відразу зменшується, натомість виділення К – зростає;


при низькій активності альдостерону навпаки: Na>, К<.

Таким чином, альдостерон, дезоксикортикостерон впливають на рівень транспорту Na та К через клітинні мембрани, сприяючи проникненню Na в глиб клітин і виходу К з них, беруть участь в обміні води.


Глюкокортикоїди:


· кортизон

· гідрокортизон

· кортикостерон

Виділяються клітинами пучкової зони і впливають на обмін речовин.


Статеві гормони:


· естрогени

· прогестерон

· апдрогени

Мають важливе значення для розвитку статевої системи в дитячому віці, коли ще відсутня функція статевих залоз.


Мозкова речовина Н.;


· адреналін

· норадреналін

І адреналін, і норадреналін є симпатичними медіаторами.


Адреналін сприяє також збільшенню м’язової сили. Його можна характеризувати як гормон, що мобілізує організм до миттєвої реакції на зміни у зовнішньому середовищі.

4. ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ


Щитоподібна залоза – плоский утвір рожевого кольору. Побудована з фолікулів і парафолікулярної тканини. Основна функція щитоподібної залози – синтез і виділення у кров специфічних гормонів:


1. тироксину;

2. трийодтироніну;

3. кальцитонін.

До складу цих гормонів входить йод. Йод потрапляє в організм з їжею, водою та лікарськими препаратами. Всмоктуючись у кров, йод поглинається щитоподібною залозою.


Гормони щитоподібної залози – тироксин і трийодтиронін регулюють активність таких процесів:


· обміну речовин

· теплоутворення

· дифференціювання тканин організму

· змінюють діяльність серцево-судинної системи та органів дихання

· скорочувальну здатність та втомлюваність м’язів

· збудливість і лабільність нервової системи

· резистентність організму до вірусних захворювань

· адаптація до зовнішнього середовища

Ранній і сильний гіпотиреоз спричинює кретинізм – карликовий зріст, розумове і фізичне відставання та ін.


5. ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕЧІНКИ


Печінка є надзвичайно важливим поліфункціональним органом.


Нижче подано перелік основних функцій цього органу.


Функції печінки:


1) бере активну участь в обміні речовин – білків, жирів та вуглеводів;


2) відповідає за обмін вітамінів, гормонів та інших біологічно активних речовин;


3) відіграє важливу роль в підтриманні гомеостазу;


4) як залоза зовнішньої секреції, печінка виробляє жовч та відіграє значну роль в процесах травлення і всмоктування поживних речовин;


5) за допомогою купферовських клітин печінка бере участь в загальній діяльності всієї ретикуло-ендотеліальної системи:


· гемолізі

· знешкодженні і затримці токсичних речовин, що надходять з кров’ю;

6) особливості печінкового кровообігу перетворюють печінку в один з регуляторів розподілу крові в організмі;


7) печінка є місцем утворення багатьох білків плазми крові і відіграє активну роль в системі крові;


8) печінка виконує певною мірою і екскреторну функцію.


Роль печінки в обміні речовин:


Вуглеводи. Глюкоза та інші моносахариди перетворюються в печінці в глікоген. В печінці ж він відкладається як „цукровий резерв”. В міру необхідності глікоген в печінці перетворюється в глюкозу і надходить в кров.


Вміст глікогену в печінці незалежно від прийому їжі зазнає ритмічних коливань на протязі доби. Найбільше глікогену спостерігається вночі, найменше – на протязі дня, в зв’язку з активною витратою енергії.


Цукровий гомеостаз необхідний для нормальної діяльності усіх систем та органів. В нормі кількість вуглеводів у крові становить 80-120 мг %. Значне зниження вуглеводів в крові (гіпоглікемія), а також стійке підвищення їх вмісту (гіперглікемія) можуть призвести до важких для організму наслідків.


Підвищений вміст цукру в крові викликає посилення регуляційної діяльності печінки. При цьому глюкоза перетворюється, з одного боку, в глікоген, який депонується, з другого боку вона використовується для отримання енергії, а якщо і після цього залишається надлишок глюкози, то вона перетворюється в жир.


При зниженні рівня глюкози в крові (наприклад, при голодуванні) в печінці відбувається розщеплення глікогену, а якщо цього недостатньо, то посилюється гліконеогенез (перетворення в цукор глікогенних амінокислот та жиру).


Глюкостатична функція печінки пітримується нейрогуморальною регуляцією. Підвищенння вмісту цукру в крові підвищується адреналіном, глюкагоном, тироксином, глюкокортикоїдами та діабетогенними факторами гіпофіза.


Знижується рівень цукру гормоном інсуліном.


Білки. В печінці відбувається розщеплення та перебудова амінокислот, утворенні сечовини, а також синтез білка.


Печінка відіграє вирішальну роль в синтезі білків крові.


Роль печінки в жировому обміні.


Печінка може депонувати значно більше жиру, ніж глікогену. В жировому обміні печінка бере участь шляхом впливу жовчі на жири в кишківнику, а також і безпосередньо шляхом розщеплення жирів і шляхом синтезу ліпоїдів (холестерину).


Механізм окислення жирних кислот полягає в β–окисленні. Окислення жирних кислот відбувається в другому вуглеводневому атомі перед карбоксильною групою (β–атомі). В результаті утворюється нова жирна кислота, молекула котрої на 2 вуглеводневих атоми коротша від попередньої, та оцтова кислота. З 2 молекул оцтової кислоти утворюється ацетооцтова кислота, яка після відщеплення CO2 перетворюється на ацетон. Масляна кислота є проміжним продуктом при β–окисленні. При неповному окисленні масляної кислоти утворюється β–оксимасляна кислота. Ацетон, масляна кислота та β–оксимасляна кислота називаються кетоновими тілами.


Експерименти показали, що при нормальному вмісті вуглеводів в їжі печінка в процесі розщеплення жирних кислот утворює мало кетонових тіл. При нестачі вуглеводів в їжі в печінці хребетних тварин утворюється багато ацетооцтової кислоти. Це свідчить про те, що в присутності вуглеводів в печінці відбувається повне окислення жирних кислот.


Одна з найважливіших функцій печінки в жировому обміні – утворення жиру з цукру. Вуглеводи – безпосереднє джерело енергії, а жири – найважливіші запаси енергії в організмі.


Роль печінки в обміні вітамінів.


Усі жиророзчинні вітаміни (A, D, Є, K та ін.) всмоктуються в стінки кишківника лише в присутності жовчних кислот, що виділяються печінкою. Деякі вітаміни депонуються печінкою, частина вітамінів активізується в печінці, зазнаючи в ній фосфорилювання.


Роль печінки у жовчоутворенні та жовчовиділенні.


Жовч, яку виробляє печінка, бере активну участь в перетворенні жирів:


сприяє їх емульгації;

активує фермент ліпозу в панкреатичному та кишковому соці;

сприяє також всмоктуванню жирних кислот, каротину, вітамінів О, Є, К, холестерину, амінокислот, солей кальцію та стимулює перистальтику кишечника.

Печінка утворює на добу ≈ 1 л жовчі.


Жовч – це зеленувато-жовта рідина, звичайно слаболужної реакції. До складу жовчі входять: солі жовчних кислот, жовчні пігменти, холестерин, лецитин, жири, неорганічні солі.


З печінки жовч по внутрішньопечінковим жовчним протокам надходить в печінкову протоку, звідки частина її безпосередньо виділяється через загальну жовчну протоку в дванадцятипалу кишку, а частина через пухирну протоку потрапляє в жовчний міхур. Тут відбувається концентрація жовчі внаслідок всмоктування води.


Таким чином механізм утворення жовчі зводиться до фільтрації одних речовин з плазми крові (вода, глюкоза, іони Na, K, Cl, креатинін), секреція інших гепатоцидами (жовчні кислоти), а також реабсорбції води та деяких інших речовин з жовчних протоків та міхура.


Як показали І.П. Павлов та його учні, утворення жовчі регулюється ЦНС шляхом різноманітних рефлекторних впливів. Жовчоутворення вібдувається безперервно, посилюючись під час їжі. Надходження жовчі в кишківнику в залежності від прийому їжі та її складу.


Екскреторна функція печінки.


Речовини, які виділяються печінкою в нормі разом із жовча, можна розділити на дві групи:


речовини, пов’язані в плазмі крові з білками (тироксин)

речовини, нерозчинні у воді (холестерин, стероїди).

Справа в тому, що речовини, пов’язані в плазмі крові з білками не можуть проникнути крізь мембрани ниркових канальців, так само речовини, нерозчинні у воді, не можуть бути виведеними з сечею. В печінці ж присутня глюкуронова кислота, яка переводить ці речовини у розчинний стан, після чого вони виділяються з жовчю.


Дезінтоксикаційна функція печінки.


Мікроби зазнають в печінці фагоцитозу. Гепатоцити знешкоджують токсини екзогенного і ендогенного походження. Механізм знешкодження полягає в тому, що в результаті хімічних процесів в печінці отруйні речовини перетворюються в неотруйні або менш отруйні.


Наприклад, токсичний аміак, що утворюється при білковому метаболізмі, швидко перетворюється печінкою в нешкідливу для людського організму сечовину.


Велику роль в знешкодженні відіграють окисні та відновні процеси, ацетилювання, гідроліз. Для виконання печінкою цих перетворень необхідна достатня кількість в ній глікогена, а також присутність АТФ.


Роль печінки у згортанні крові.


В печінці синтезуються речовини, необхідні для згортання крові:


· компоненти протромбінового комплексу (фактори II, VII, IX, X), для синтезу яких необхідний вітамін К;

· утворюється фібриноген, фактори V, XI, XII, XIII;

· в печінці відбувається синтез елементів протизгортальної системи; гепарину, антитромбіну, антиплазміну.


6. ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ


Статеві залози, як і печінка та підшлункова залоза належить до залоз змішаної секреції.

Зовнішня секреція статевих залоз полягає в утворенні і виведенні статевих клітин — сперматозоїдів та яйцеклітин. Внутрішня секреція - це утворення та виділення в кров гормонів.

Від ступеня розвитку статевих залоз, їх внутрішньосекреторної діяльності залежить статеве дозрівання. На строки статевого дозрівання впливають характер харчування, режим праці та відпочинку.


Внутрішньосекреторна діяльність статевих залоз полягає в утворенні та виділенні статевих гормонів, які поділяються на:


андрогени або чоловічі статеві гормони;

естрогени — жіночі статеві гормони.


І перші, і другі утворюються як в чоловічому, так і в жіночому організмі, але в чоловічому значно переважають андрогени, а в жіночому — естрогени.

Чоловічі статеві гормони:


· тестостерон,

· андростерон

· інші.


Найбільш активний — тестостерон. Його фізіологічна роль полягає в наступному:

сприяє накопиченню білків у м’язах;

сприяє зміцненню кісткової системи;

сприяє інтенсивному росту;

стимулює розвиток чоловічого статевого апарату та вторинних статевих ознак;

андрогени необхідні для сперматогенезу і нормального функціонування чоловічого статевого апарату.

Жіночі статеві гормони — естрогени, до яких відносяться:


· естрон;

· естріол;

· естрадіол;

· і особливо важливий — прогестерон.


Визначають розвиток статевої сфери жіночого організму, його обмін речовин, жіночий статевий цикл. Під впливом цих гормонів змінюється емоційно-психологічний стан жінок.


Основна функція естрогенів — створення оптимальних умов для запліднення.


Головна функція прогестерону — забезпечення імплантації та розвитку зародка після запліднення.


Регуляція внутрішньосеркеторної діяльності статевих залоз здійснюється нервовою системою та гормонами гіпофіза та епіфіза.

29 переглядів1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

1 Comment

Rated 0 out of 5 stars.
No ratings yet

Add a rating
Guest
Mar 10, 2023
Rated 5 out of 5 stars.

😆😆😆 Стаття була корисною !!!!!


Like
bottom of page