Раціональне природокористування напрямлене на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.
В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище очевидною є необхідність переходу до нової форми зв’язку між суспільними виробництвом і навколишнім середовищем – до замкненої системи виробництва і раціонального типу природокористування.
Замкнена система виробництва опирається на два фундаментальних принципи: 1) найбільш повне використання відходів виробництва; 2) доведення не використовуваних відходів до такого стану, при якому вони можуть бути асимільованими екологічними системами без шкідливих наслідків.
Перехід до раціонального природокористування ставить перед суспільством ряд ще більших проблем.
Теорія наукового природокористування є науковою дисципліною, яка розробляє загальні принципи всієї практичної діяльності, пов’язаної з впливом на навколишнє середовище. Мета природокористування полягає в забезпеченні єдиного підходу до природи як загальної основи праці і життя людства.
Природокористування – це сукупність всіх впливів людства на природу, до яких належать заходи по освоєнню, перетворенню і охороні природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне.
Раціональне природокористування напрямлене на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.
Нераціональним природокористування виявляється в тих випадках, коли впливи людини на природу призводять до підривання її відновлювальних властивостей, зниженню якості і вичерпання природних ресурсів, забрудненню навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але і опосередкованих впливів на природу.
Попередження і подолання результатів нераціонального природокористування складає задачу охорони природи, яка охоплює заходи по підтриманню вже існуючої продуктивності природи. Наука про охорону – созологія вивчає закономірності антропогенної динаміки природних ресурсів в їх взаємозв’язку, обгрунтовує раціональне використання природних багатств, розробляє способи їх збереження і відновлення.
Структурна особливість природокористування полягає в тому, що воно приймає різні форми в залежності від типів природних ресурсів – витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров’я).
При використанні практично невичерпних ресурсів (енергія сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами, найбільшим коефіцієнтом корисної дії (ККД) добуваючих виробництв і установок.
Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів.
Охорона витратних ресурсів, які відновлюються в ході використання, напрямлена на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво.
Охорона природних ресурсів означає підтримання їх якостей, сприятливих для господарства, відпочинку і здоров’я, а також недопущення невиправданих перетворень (наприклад, вторинного засолення грунтів, виникнення непродуктивних мілководь).
Раціональне освоєння ресурсів середовища полягає в найбільш повному і вигідному пристосуванні до них господарства.
Перетворення витратних ресурсів виражається в їх примноженні і збагаченні, в підвищенні продуктивності природи. Тут необхідні заходи і всебічне урахування корисних і шкідливих наслідків.
Перетворення ресурсів середовища означає їх покращення, оптимізацію, підвищення естетичних достоїнств. До цієї групи процесів природокористування належать рекультивація ландшафту, акліматизація різних видів тварин. Поряд з позитивними прикладами збагачення фауни відомі також випадки, коли акліматизація тварин призводила до багатьох шкідливих наслідків.
Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми: перший - програма першочергових заходів, другий – довгострокова програма переходу до системи раціонального природокористування.
Першочергові заходи: створення системи контролю за якістю середовища, урахування заходів по охороні природи при розробці народногосподарських планів, заходи по формуванню екологічної культури населення.
Довгострокова програма – це програма переходу виробництва до більш високого ступеню розвитку. Сюди належать питання економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в найближчому майбутньому і в перспективний період.
Comments