В 1868 р. швейцарський дослідник Ф.Мішер уперше виділив з ядер лейкоцитів людини сполуки нового типу, раніше невідомі, які він назвав нуклеїнами (від лат. nucleus - ядро), а з 1889 р. цей компонент назвали нуклеїновою кислотою. До середини 80-х років XIX в. нуклеїн був знайдений у складі хромосом, у зв'язку із чим сформувалися перші подання про його важливу роль у передачі спадкоємних властивостей.
Нуклеїнові кислоти - це найважливіший компонент всіх живих організмів, всіх живих клітин. За участю нуклеїнових кислот відбувається утворення білків, що є матеріальною основою всіх життєвих процесів. Кожний живий організм містить свої специфічні білки, якими він відрізняється від інших організмів. Інформація, що визначає особливості структури білків, «записана» у ДНК і передається в ряді поколінь молекулами ДНК.
Крім головних азотистих підстав у нуклеїнових кислотах присутні в невеликих кількостях незвичайні - мінорні підстави. Так, до складу ДНК вищих організмів входить мітив-цитозин, зміст якого у вищих рослин набагато перевищує його зміст у тварин.
Comments