Кристали – тверді тіла, яким властива симетрія атомів. Кристали – це мінерали, які мають правильну геометричну форму. Кристалічним називається стійкий фазовий стан твердого тіла, структура якого має правильну періодичну тримірну повторюваність розташування частинок: атомів, іонів, молекул.
Кристали – тверді тіла, яким властива симетрія атомів. Кристали – це мінерали, які мають правильну геометричну форму. Кристалічним називається стійкий фазовий стан твердого тіла, структура якого має правильну періодичну тримірну повторюваність розташування частинок: атомів, іонів, молекул.
Кристалографія – наука, що вивчає тіла, які складені з кристалічної речовини, їх геометричну форму, фізико-хімічні властивості. В основі її методу лежить принцип симетрії.
Аморфна речовина – (безформний) некристалічна речовина, для якої характерне невпорядковане розташування матеріальних часток та властива ізотропність. Стан речовини, протилежний кристалічному.
Властивості кристалічної речовини – анізотропність, ізотропність, здатність самоограняться.
Анізотропність – властивість кристалічного тіла залишається незмінною в усіх паралельних напрямках і може змінюватись лише в непаралельних.
Ізотропність – властивість кристалічного тіла не змінюється залежно від напрямку.
Здатність кристалів самоограняться – притягання до грані частинок, які випадають з розчину, на всій її поверхні однаково та відбувається завдяки анізотропності.
Грані кристалів – площини, що обмежують кристал.
Ребра кристалів – лінії перетину граней.
Вершини кристалів – точки перетину ребер.
Кути кристалів – площини кристалів, що пересікаються.
Закон сталості граних кутів – кути між відповідними гранями одного й того ж самого мінералу однакові і сталі. За величиною граних кутів можна визначити кожен мінерал. Цей закон у 1673 р. відкрив датчанин Микола Стенон.
Елементи симетрії – площа, лінія і центр, відносно яких грані, ребра і кути фігури розташовуються симетрично.
Площина симетрії (Р) – це уявна площина, яка ділить кристал на дві однакові і протилежно обернені частини, кожна з яких є дзеркальним відображенням іншої.
Вісь симетрії (L) – це уявна пряма лінія, при обертанні навколо якої на певний кут усі елементи обмеження кристала суміщаються. Залежно від числа таких суміщень у разі повного обертання кристала на 3600 розрізняють осі 2-, 3-, 4- та 6-го порядків.
Центр симетрії (С) – це уявна точка всередині кристала, в якій перетинаються і діляться навпіл усі діагоналі.
Атомні кристалічні ґратки – в їх вузлах розташовані атоми (алмаз, графіт, сірка), властиві для самородних елементів.
Іонні кристалічні ґратки – у вузлах ґратки розташовані іони (галіт, пірит), вони властиві для галоїдних сполук лужних металів та більшості окислів двовалентних металів
Молекулярні кристалічні ґратки – у вузлах розміщені молекули, вони характерні переважно для більшості органічних сполук (цукор).
Сингонії – (рівнокутність) або системи кристалографічної форми, в які об’єднуються кристали різної форми за спільними ознаками. До однієї системи потрапляють усі кристали, в яких однакові кути між кристалографічними осями.
Кубічна сингонія – кристали цієї сингонії розвиваються в трьох напрямках під прямими кутами відповідно до трьох кристалографічних осей. У кристалах кубічної сингонії найбільша кількість елементів симетрії, тому її називають вищою і вона характеризується наявністю більш як одної осі вищого порядку.
Середня сингонія – до них належать кристали, які мають лише одну вісь вище другого порядку(гексагональна, тетрагональна, тригональна сингонії).
Вища сингонія – характеризується наявністю більш як одної осі вищого порядку (вище другого - кубічна).
Нижча сингонія – кристали не мають осей симетрії вищих, ніж другого порядку (ромбічна, моноклінна, триклінна).
Гексагональна сингонія – або шестикутна, форми цієї сингонії в перетинах утворюють шестикутник. Кристали гексагональної сингонії розвиваються в чотирьох напрямках, з них один вертикальний і три горизонтальні і мають одну вісь симетрії шостого порядку.
Тетрагональна сингонія – чотирикутна, бо форми її в перетинах утворюють чотирикутник. Кристали цієї сингонії розвиваються в двох напрямках горизонтальних і третьому вертикальному, та для неї характерна одна вісь четвертого порядку.
Тригональна сингонія – фігури в перетинах утворюють трикутник. Кристали цієї сингонії розвиваються по чотирьох кристалографічних осях, як в гексагональної сингонії. У цих кристалах одна вісь третього порядку.
Ромбічна сингонія – кристали неоднаково розвиваються в трьох напрямках під прямими кутами. Фігури у перетинах утворюють ромб та у них більше ніж одна ось другого порядку.
Моноклінна сингонія – у цієї сингонії одна кристалографічна вісь похилена, кристалографічні осі, як в ромбічній сингонії, нерівні, кути між ними прямі, тупі й гостри. Кристал розвивається в трьох напрямках неоднаково під різними кутами та мають одну вісь симетрії другого порядку (слюда, гіпс, ортоклаз).
Триклинна сингонія – усі осі цієї сингонії похилені (кожна відносно інших), тому, між ними прямих кутів немає, є лише тупі й гострі. Кристал розвивається неоднаково в трьох напрямках під тупими й гострими кутами, тому елементів симетрії немає (польові шпати – алюмосилікати калію, натрію, кальцію).
Фізичні і хімічні властивості мінералів, їх класифікація
Мінерали – природні хімічні сполуки або самородні елементи, які виникли внаслідок перебігу різноманітних фізико-хімічних процесів у земній корі і на її поверхні. Вони входять до складу всіх гірських порід, рудних і нерудних корисних копалин.
Мінералогія (від лат. minera - руда) – розділ геології, який досліджує склад, будову, властивості і походження мінералів.
Первинні мінерали – сформувались безпосередньо з магми одночасно з породою в основному в глибоких шарах земної кори і при виливанні магми на поверхню земної кори.
Вторинні мінерали – утворилися пізніше, ніж первинні, і часто за рахунок первинних, на земній поверхні або біля неї. До них належать мінерали осадового і метаморфічного походження.
Інтерференція світла – просторовий перерозподіл енергії світлового випромінювання внаслідок накладання двох чи декількох світлових хвиль.
Спайність – здатність деяких мінералів колотися у певних кристалографічних напрямках з утворенням дзеркальних поверхонь – площин спайності.
Шкала Мооса – набір із 10 мінералів, в якому кожен наступний мінерал своїм гострим кінцем дряпає всі попередні, умовно позначається балами від 1 до 10.
Фізичні властивості мінералів – колір, блиск, злам, спайність, твердість, щільність, риска, прозорість, магнітність, смак, запах, ковкість, розчинність у воді, взаємодію з 10% розчином HCl.
Колір мінералів – у деяких він є постійною ознакою (малахіт – зелений, лазурит – синій), але може бути різний та залежить від хромофора (кальцит – безколірний, білий, жовтий, зелений, фіолетовий, бурий, чорний), умов освітлення (лабрадор – сині переливчасті плями), механічних домішок тощо.
Хромофор - забарвлювальний елемент мінералу, що надає певного кольору.
Блиск – зумовлений тим, що поверхня мінералу відбиває світло та залежить від кількості відбитого ним світла. Буває – металевий, напівметалевий, скляний, перламутровий, жирний, шовковистий, алмазний, матовий.
Металевий блиск мінералу – яскравий блиск, який спостерігається на свіжому зломі металу (золото, пірит, магнетит).
Напівметалевий блиск мінералу – або металовидний – тьмяніший блиск, як у графіту, ільменіту.
Скляний блиск мінералу – нагадує блиск скла (гірський кришталь, кам'яна сіль).
Перламутровий блиск мінералу – переливи райдужними кольорами внаслідок відбивання світла внутрішніми площинами мінералу (слюда, кальцит).
Жирний блиск мінералу – поверхня наче змазана жиром (тальк, нефелін).
Шовковистий блиск мінералу – блимаючий, характерний для тих мінералів, які мають волокнисту будову (азбест, волокнистий гіпс).
Алмазний блиск мінералу – схожий на скляний, але яскравіший (алмаз, цинкова обманка).
Матовий блиск мінералу – блиск відсутній (піролюзит, каолініт).
Злам мінералу – характеризується тією поверхнею, яка виникає при розламуванні або при роздрібненні мінералу. Мінерали, які мають спайність дають рівний злам (кальцит, галіт). Розрізняють залами у мінералів без спайності – раковистий, нерівний, скалкуватий, гачкуватий, землистий, зернистий.
Раковистий злам мінералу – схожий на внутрішню поверхню раковини (опал, халцедон, обсидіан).
Нерівний злам мінералу – характеризується нерівною поверхнею без блискучих спайних ділянок (апатит).
Скалкуватий злам мінералу – нагадує злам деревини поперек волокнистості, властивий мінералам волокнистого складу ( азбест, волокнистий гіпс, іноді рогова обманка).
Гачкуватий злам мінералу – поверхня зламу вкрита дрібними гачечками (самородна мідь, самородне срібло).
Землистий злам мінералу – характерний для землистих мінералів.
Зернистий злам мінералу - характерний для мінералів зернистої будови.
Прозорість – здатність речовини пропускати світло і залежить від її фізико-хімічних властивостей. Залежно від ступеня прозорості мінерали поділяють на прозорі (гірський кришталь), напівпрозорі (сфалерит), непрозорі (пірит).
Спайність – здатність деяких мінералів колотися у певних кристалографічних напрямках з утворенням дзеркальних поверхонь – площин спайності. Розрізняють види спайності – цілком досконалу, досконалу, середню, недосконалу.
Цілком досконала спайність – у мінералу, який у певному напрямку дуже легко розщеплюється на пластинки, листочки, лусочки. Площини спайності – дзеркально-блискучі, рівні (слюда).
Досконала спайність – у мінералу, який у певному напрямку колеться з утворенням рівних блискучих площин (мінерали групи шпатів – ортоклаз, флюорит, кальцит).
Середня спайність – у мінералів, які від удару розпадаються на уламки, обмежені приблизно однаково як площинами спайності, так і неправильними поверхнями зламу (авгіт).
Недосконала спайність – та, яку важко знаходити на уламках мінералу (апатит, берил).
Відсутність спайності – під час удару мінерал колеться у випадкових напрямках і дає нерівні поверхні зламу (кварц, пірит).
Твердість – ступінь опору поверхні досліджуваного мінералу дряпанню.
Щільність мінералу – залежить від його хімічного складу і структури. Виділяють три групи – легкі (щільність до 2,5 г/см 3; середні – 2,5-4,0; важкі – понад 4,0 г/см 3.
Побежалість – наявність на поверхні непрозорих мінералів райдужних плівок.
Риска, або колір риски мінералу – здатність мінералів давати кольорову риску на "бісквіті", колір риски – це колір мінералу в подрібненому стані і він може відрізнятися від кольору мінералу.
Магнітність – здатність мінералу притягуватись до магніту та діяти на магнітну стрілку.
Запах – під час горіння, тертя, розтиранні у порошок, при ударах деякі мінерали виділяють характерні запахи (сірка, фосфорит, каолін).
Смак – деякі мінерали, які добро розчиняються у воді викликають смакові відчуття. Можуть бути – солоні (галіт), гірко-солоні (сильвін, мірабіліт), кислий - галуни.
Взаємодія з кислотою – важлива властивість деяких карбонатів з виділенням бульбашок СО2. Використовується для діагностування карбонатних порід (вапняків, крейди).
Поліморфізм – (багатоформність) здатність кристалічної речовини змінювати кристалічну структуру, а у зв’язку з цим і фізичні властивості. Наприклад, диморфізм природного вуглецю, який кристалізується залежно від умов у вигляді алмазу (кубічна сингонія), або у вигляді графіту (гексагональна сингонія).
Ізоморфізм – (рівноформність) речовини з різним хімічним складом мають однакову кристалічну структуру, завдяки здатності іонів до взаємного заміщення, розміри яких ідентичні.
Псевдоморфози – явище, коли один мінерал утворюється у формі іншого. Скам'янілості, органічна речовина яких заміщена кальцитом або опалом (скам'яніле дерево).
Парагенезис – сумісне залягання мінералів, зумовлене спільністю їх походження. Знаючи умови утворення мінералів, за відомими мінералом можна знайти й інші компоненти даної асоціації.
Генезис – походження мінералів і гірських порід у земній корі.
Мінералогенезис – походження мінералів.
Процеси утворення мінералів – за джерелом утворення: ендогенні (інтрузивний та ефузивний магматизм, метаморфізм – зумовлені внутрішньою енергією Землі) та екзогенні (вивітрювання, осадоутворення, діагенез – зумовлені зовнішню енергією Землі, основним джерелом є промениста енергія Сонця).
Петрогенезис – походження гірських порід.
Магма – вогнево-рідинний силікатний або алюмосилікатний розплав, що містить воду, водяну пару, гази ( F2, Cl2, CO2, CO, H2) та леткі компоненти – сірку, фосфор, бор.
Ендогенні процеси – процеси мінералоутворення, що зумовлені внутрішньою енергією Землі. Серед них виділяють магматизм (інтрузивний та ефузивний) і метаморфізм.
Інтрузивний магматизм – процеси, при яких магма, що піднімається з надр Землі, частіше не досягає земної поверхні, а повністю застигає і кристалізується на глибіні
Ендогенні = магматичні мінерали – мінерали, які утворюються або з магми і зв’язаних з нею продуктів.
Інтрузивні мінерали та гірські породи – (глибинні) ті, що утворилися ендогенно, тобто з магми на глибіні. Характер мінералів кристалічний і вони мають вигляд великих зерен внаслідок повільного застигання магми в земній корі в умовах великого тиску й високої температури.
Ефузивні мінерали та гірські породи – (виливні) утворилися під час виливу магматичних мас на поверхню Землі в умовах низької температури й меншого атмосферного тиску і не встигли закристалізуватися. Вони мають тонко кристалічну будову, дрібний розмір, або мають вигляд аморфної склуватої маси.
Стадії утворення мінералів – у процесі застигання магми виділяють такі стадії: магматична (мінерали кристалізуються за температурою понад 7000 С); пегматитова (мінерали кристалізуються із залишкового розплаву, збагаченого силікатною кислотою, леткими компонентами, рідкими елементами за температури нижче 7000 С з утворенням пегматитів); гідротермальна (мінерали утворюються з нагрітих водних – гідротермальних – розчинів за температури 400-1000 С).
Пегматити – грубокристалічні тіла, що утворилися у процесі подальшої кристалізації основної (гранітної) магми, збагаченої рідкісними та рідкісноземельними елементами і леткими речовинами. Пегматити багаті на різні мінерали.
Пегматитовий процес – один з основних процесів мінералоутворення за участю пегматитів, які з'являються після подальшої кристалізації силікатного розплаву основної (гранітної) магми.
Пневматолітовий процес – процес, в якому активну роль у мінералоутворенні відіграють гази (самородна сірка, нашатир, бромовмісні мінерали, хлориди, сульфати), тобто мінерали утворюються з водяної пари й газових продуктів магми.
Гідротермальний процес – під час проникнення по тріщинах у холодніші ділянки земної кори сумісно з іншими леткими компонентами водяна пара конденсується з утворенням гарячих водних розчинів гідротермального походження – руди рідкісних, кольорових і радіоактивних металів, золото).
Гідротермальні розчини – розчини, які виділяються з магми або формуються внаслідок скраплення газів.
Екзогенні = гіпергенні процеси – утворення мінералів, що зумовлені зовнішню енергією Землі. Серед них розрізняють процеси вивітрювання, осадоутворення і діагенез.
Вивітрювання – процес зміни фізичного стану і хімічного складу мінералів і гірських порід під дією фізичних, хімічних, біологічних чинників. Розрізняють вивітрювання: фізичне (процес зміни фізичного стану мінералів і гірських порід без зміни їхнього хімічного складу), хімічне (процес зміни хімічного складу мінералів під впливом атмосферної і підґрунтової води та газів) і біологічне (процес зміни фізичного стану і хімічного складу мінералів і гірських порід за участю живих організмів).
Фізичне вивітрювання – процес зміни фізичного стану мінералів і гірських порід без зміни їхнього хімічного складу.
Хімічне вивітрювання – процес зміни хімічного складу мінералів під впливом атмосферної і підґрунтової води та газів.
Біологічне вивітрювання – процес зміни фізичного стану і хімічного складу мінералів і гірських порід за участю живих організмів.
Осадоутворення – після руйнування великих мас гірських порід і мінералів вони переміщуються проточними водами, в просторі йде сортування і пере відкладання продуктів вивітрювання і утворюються механічні осади. У водоймах розчинені речовини можуть випадати в осад і це хімічні осади. За участю живих організмів утворюються так звані біоліти.
Біоліти – мінерали органічного походження в утворенні яких беруть участь бактерії, гриби, водорості, коралові поліпи, молюски, ракоподібні, голкошкірі. Ці організми поглинають розчинені сполуки і концентрують їх у своєму тілі (лімоніт; піролюзит; солі кальцію, що утворюють вапняки; фосфорити, яшма, крейда).
Метасоматоз – заміщення існуючих мінералів на нові за рахунок хімічних елементів, які приносять газо-водні високотемпературні розчини. Причому розчинення старого мінералу і відкладання нового відбувається практично одночасно, порода майже весь час перебуває у твердому стані. Метасоматичне заміщення йде без зміни об’єму, часто зберігаються сліди будови первинних мінералів (доломіт – кальцій вапняку замінюється магнієм).
Термодинамічні зони Землі – їх виділяють за термодинамічними умовами утворення мінералів:
зона гіпергенезу (лежить у верхній частині земної кори; потужність від 0,5 до 10 км; поширюється до поясу сталих температур, який змінюється упродовж сезонів і діб – на глибіні 10 км температура може становити 250-3000 С, а тиск 0,25 Гпа);
зона метаморфізму (розміщена за зоною гіпергенезу і простирається до глибини 20-25 км; тут з поглибленням поступово підвищуються тиск до 0,5 ГПа, а температура – до 600-9000 С);
зона магматизму (залягає глибше 20-25 км і характеризується температурою до 900-10000 С внаслідок розпаду радіоактивних елементів, що зумовлює перехід речовини в текучу "напіврідинну", насичену газами масу – магму та великим тиском – більше 0,5 ГПа);
Класи мінералів (за Даном) – основою такої класифікації є хімічний склад мінералів і вони поділяються на 6 класів:
1 клас – самородні елементи (алмаз, сірка, золото, срібло, мідь, платина)
2 клас – сульфіди (галеніт, сфалерит, кіновар, пірит, халькопірит)
3 клас – галоїдні сполуки (галіт, сильвін, флюорит)
4 клас – окисли = оксиди( кварц, халцедон, гематит, магнетит, лімоніт)
5 клас – солі кисневих кислот
I група – карбонати (кальцит, магнезит, доломіт, малахіт, азурит)
II група – силікати
А – безводні силікати
Метасилікати (авгіт, рогова обманка, берил)
Ортосилікати (нефелін, гранати, олівін, циркон, топаз)
Алюмосилікати (ортоклаз, мікроклін, лабрадор, турмалін)
Б – водні силікати
Слюди (мусковіт, біотит)
Хлорити (клінохлор)
Змійовики і тальк (змійовик, азбест, тальк)
Каолініти (каолін)
Монтморилоніти
III група – фосфати (апатит, фосфорит)
IV група – сульфати (барит, ангідрит, гіпс, мірабіліт)
V група – нітрати (калійна і натрова селітра)
6 клас – органічні сполуки (нафта, асфальт, озокерит, янтар, торф, кам’яне вугілля)
Самородні елементи – мінерали, що складаються лише з одного хімічного елемента (платина, золото, срібло, мідь, свинець, сірка,). Часто утворюють суміші, тверді розчини (золото і срібло утворюють електрум, залізо і нікель - аваруїт). За фізичним станом тверді, рідкі і газоподібні.
Сульфіди – сірчисті сполуки металів (пірит, халькопірит, галеніт, сфалерит, кіновар), їх походження переважно гідротермальне, може бути магматичним та екзогенним. Мають металевий блиск, часто незначну твердість, велику щільність, непрозорі, електропровідні.
Окисли (оксиди) – сполуки елементів з киснем, гідрооксиди можуть містити воду, (халцедон, лімоніт). Серед них поширений ізоморфізм, мають неметалевий блиск, високу твердість, різноманітний колір, для деяких діагностичною ознакою є колір риски, щільність коливається. Походження різноманітне - ендогенне, магматичне, пегматитове, гідротермальне, метаморфічне (кварц, гематит, магнетит, корунд).
Галоїдні сполуки – солі галогеноводневих кислот, більшість з них є відносно рідкісними мінеральними тілами. Колір різний, твердість невелика, блиск скляний, серед них переважають вторинні мінерали (галіт, сильвін, флюорит).
Карбонати – солі вугільної кислоти (кальцит, магнезит, доломіт, малахіт, азурит). Колір в них переважно світлий, може бути ізоморфізм, вони є важливими складовими частинами ґрунтотворних порід лесів і лесоподібних суглинків. Характерна реакція "кипіння".
Силікати – є мінералами ґрунтів, основою структурної будови є тісний зв'язок атомів кисню і силіцію. Походження різноманітне – магматичне (польові шпати), пегматитове (слюди, турмалін),метаморфічне (гранати, хлорити). Силікати екзогенного походження є продуктами вивітрювання силікатів ендогенного походження (каолініт, глауконіт).
Метасилікати - безводні солі метакремнієвої кислоти (авгіт, рогова обманка, берил).
Ортосилікати = острівні – безводні солі ортокремнієвої кислоти (нефелін, гранати, олівін, циркон, топаз).
Алюмосилікати – безводні солі каолінових кислот в яких алюміній не заступає водень, а виступає як компонент кислотного радикалу,(ортоклаз, мікроклін, лабрадор, турмалін)
Слюди – водні алюмосилікати, породотворні мінерали переважно кислих інтрузивних порід і кристалічних сланців (мусковіт, біотит). Спайність досконала, походження – магматичне, метаморфічне і пегматитове.
Хлорити – утворюються гідротермальним способом в умовах низької температури, колір зелений, добра спайність, низька твердість (клінохлор).
Змійовик = група серпентину - смугаста гірська порода, поверхня якої за малюнком нагадує шкіру гадюки, блиск жирний, зеленуватий відтінок, твердість мала, непрозорі.
Тальк – порода з низькою твердістю, жирна на дотик, блиск перламутровий, досконала спайність, метаморфічного походження, основний наповнювач інсектицидів, неотруйний.
Каолініти – алюмокремнієва кислота, твердість мала, за кольором безбарвні, блиск перламутровий, сингонія моноклінна. Утворюється внаслідок вивітрювання магматичних і метаморфічних порід, багатих на алюмосилікати, під дією води і вуглекислоти (каолін).
Монтморилоніти – агрегатні тонко дисперсні маси які набухають при поглинанні води, здатні вибирати з рідин різні забруднюючи завислі домішки, здатні до обміну катіонами, колір білуватий, блиск матовий і восковий, твердість мала. Утворюється в процесі вивітрювання основних магматичних порід в умовах лужного середовища, входить до складу лесових порід (контроніт, бейделіт, сапоніт, соконіт).
Фосфати – мінерали, які є солями ортофосфорної кислоти (апатит, фосфорит), агрономічні руди. Їх походження магматичне, пневматолітове, гідротермальне, осадове, морське, іноді континентальне.
Сульфати – солі сірчаної кислоти (барит, ангідрит, гіпс, мірабіліт). Походження здебільшого гіпергенне – хімічні озерні і морські осади, продукти окиснення сульфідів, сірки, продукти вулканічної діяльності. Добре розчиняються у воді і пере відкладаються, блиск неметалевий, твердість мала.
Нітрати - солі азотної кислоти (калійна і натрієва селітра). Їх походження в основному біогенне (за участю нітробактерій). Легко розчиняються у воді, є агрономічними рудами.
Органічні = вуглеводневі сполуки – чисельні речовини, в яких головна роль у вуглеводневих сполук (торф, вугілля, нафта).
Форми мінеральних агрегатів – друза, конкреція, жеода, ооліти, дендрити, сталактити, сталагміти, монокристали.
Мінеральні агрегати – природне скупчення мінералів у вигляді зерен або кристалів.
Монокристал – поодинокий, добре виражений багатогранник, який характеризується певною формою (галіт – куб, кварц – шестигранник).
Друзи – зростки кристалів, які однім кінцем прикріплені до спільної основи (гірський кришталь, кварц, галеніт).
Дендрити – гілчасті деревоподібні агрегати, які утворилися внаслідок швидкої кристалізації (самородна мідь, срібло), або під час коагуляції колоїдів (оксиди мангану, заліза).
Конкреції – агрегати кулеподібної форми, іноді з радіально-променевою будовою всередині (фосфорит, марказит).
Жеоди = секреції – порожнини в гірської породі, подекуди заповнені мінеральною речовиною. На противагу конкреціям ріст їх відбувається від периферії до центра.
Ооліти – невеликі кульки, які мають концентрично-шкаралупчасту будову. Кульки можуть бути зцементованими або перебувати у пухкому стані (піролюзит, боксит).
Сталактити та сталагміти – натічні форми, які утворюються внаслідок виділення мінералу з розчину в процесі випаровування (кальцит, гідрооксиди заліза, малахіт, арагоніт).
Колоїдні речовини – це роздрібнені (дисперсні) мінеральні маси, які складаються з частинок розміром від 0,2 до 0,001 мк. Ці частинки перебувають у колоїдному розчині і називаються золями. Золі скупчуються і згортаються, утворюючи осади – гелі. Гелі висихають, стискуються і з них утворюються колоїдні мінерали (бурий залізняк, каолініт).
Ізоморфні суміші – тверді розчини в яких складові частини мають подібний хімічний склад і зовнішню форму (мінерали-плагіоклази).
Тверді розчини – тверда однорідна суміш двох або декількох елементів чи їх хімічних сполук, які не дають хімічних реакцій. До твердих розчинів належать такі тіла, які утворюються при застиганні розплаву (сплави золота й міді, заліза і нікелю, вулканічне скло).
Структура гірських порід, їх основні типи, класифікація
Петрографія – наука про гірські породи, яка вивчає хімічний, мінералогічний склад, їх структуру, текстуру, умови утворення, залягання, поширення та зміну у зв’язку з геологічними процесами, що відбуваються у земній корі.
Гірські породи – скупчення одного або декількох мінералів, які займають значний простір у земній корі і мають більш-менш сталий хімічний і мінеральний склад та будову. Всього відомо близько 1000 видів гірських порід.
Мономінеральні гірські породи – складаються з одного мінералу (вапняк, що утворився з кальциту).
Полімінеральні гірські породи – складаються з багатьох мінералів (граніт утворений з кварцу, польового шпату і слюди).
Породоутворювальні мінерали – мінерали, які характерні для породи і обов’язково входять до її складу. Їх близько 20 видів та з них на 95% складена земна кора.
Акцесорні мінерали – другорядні, випадкові мінерали в складі порід.
Типи = групи гірських порід за походженням – магматичні, осадові і метаморфічні. Вони відрізняються умовами залягання в земній корі, хімічним і мінералогічним складом, структурою та наявністю корисних копалин.
Діагностичні ознаки гірських порід – мінеральний склад (моно-, полімінеральні); колір (визначають за забарвленням, яке переважає у породі); структура ( внутрішня будова, тобто ступінь кристалізації, форма, розмір і спосіб зростання мінералів), яка відбиває умови утворення; текстура (характеризує взаємне розміщення складових частин та щільність); форми залягання (залежать від умов утворення порід, їх вивчають у природній обстановці).
Специфічні ознаки гірських порід – "кипіння", магнітність, розчинність у воді, гігроскопічність, твердість (тверді дряпають скло, м'які не дряпають), горючість, запах.
Магматичні породи – ті, що утворюються внаслідок кристалізації магми всередині або на поверхні земної кори. Бувають інтрузивні та ефузивні, які відрізняються структурою, текстурою та умовами залягання.
Види текстури – за способом залягання складових частин розрізняють щільні (масивні породи кристалічної склуватої будови), пористі (є пори, утворені газами під час виділення з лави), масивні (мінерали розташовані в породі безладно), верстуваті (розташування мінералів верствами), сланцюваті (мінерали розташовані паралельно тонкими шарами), флюїдні (мінерали розташовані потоками – це сліди течії лави), мигдалекам'яні (пори виповнюються вторинними мінералами).
Види структур – тобто, особливості внутрішньої будови - за розміром кристалів виділяють великозернисту (розмір зерен понад 5 мм у діаметрі, що властиво для глибинних порід, які кристалізуються повільно); середньозернисту (зерна розміром 5-2 мм); дрібнозернисті (менше 2 мм, характерно для напівглибинних порід, що утворюються за швидкого охолодження магми), щільна = афанітова (зерна не помітні навіть у лупу).
Форми залягання інтрузивних порід – вони утворюють масивні тіла – лаколіти, лопотіти, батоліти, штоки, факоліти, жили, дайки, нек, сіли.
Лаколіти – тіла грибоподібної форми з випуклою поверхнею (діаметром від 100 м до декількох км, наприклад, гори Аюдаг, Залізна)
Лопотіти – мають вигляд плоского блюда або чаші
Батоліти – куполоподібні тіла великих розмірів (площею понад 200 км2); вони мають стрімкі боки і розширюються донизу, фундамент батолітів знаходиться на великій глибині
Штоки – за формою аналогічні батолітам, але менших розмірів
Факоліти – сочевице подібні тіла у складках шарів
Жили – у разі заповнення тріщин інтрузивними породами без правильної форми
Дайки – жили, які перетинають шари вертикально
Нек – застигла лава у жерлі вулкана
Сіли – горизонтальні інтрузії
Види структури ефузивних магматичних порід – склувата = афанітова (зерна не помітні навіть у лупу), порфірова (на фоні загальної рівномірнозернистої маси виділяються великі кристали вкраплень).
Види текстури ефузивних магматичних порід – пориста (зумовлена виділенням газів під час застигання лави), флюїдна (мінерали розташовані потоками – це сліди течії лави), мигдалекам'яна (пори виповнюються вторинними мінералами), масивна (мінерали розташовані в породі безладно).
Форми залягання ефузивних магматичних порід – потоки (заповнені застиглою лавою, подовжені негативні форми рельєфу), покриви (виникають у разі великих виливів базальтових лав і займають величезні площі), купола (в’язка гранітна лава, що виливається із жерла вулкана, не розтікається, а утворює куполоподібне підвищення).
Класифікація магматичних порід – (хімічна) залежить від ступеня насичення силікатною кислотою: ультракислі (Si O2 більше 75%), кислі (65-75%), середні (52-65%), основні (45-52%), ультра основні (менше 45%).
Осадові породи – продукти вивітрювання магматичних і метаморфічних порід та накопичення решток організмів. Ці продукти можуть переноситися механічними силами (вітром, водою, льодом), виділятися з розчинів і відкладатися на дні водойм або на поверхні землі. Майже 75% поверхні земної кори вкрито осадовими породами. Однієї з важливих ознак є їх смугастість.
Стадії формування осадових порід – утворення осадового матеріалу (процеси вивітрювання, осадоутворення); переміщення; акумуляції; скам'яніння. Осадові породи утворюються з продуктів руйнування гірських порід, які існували раніше, решток відмерлих організмів і продуктів їх життєдіяльності на дні водних басейнів або суходолів. Осадові породи можуть залишатися на місце свого утворення або переноситися різними механічними силами.
Види структури осадових порід – (за розміром уламків) за розмірами уламків: псефітова (грубоуламкова, розмір частинок понад 2 мм в діаметрі); псамітова (піщана, частинки від 2 до 0,05 мм); алевритова (пилувата, частинки від 0,05 до 0, 005 мм); пелітова (глиниста, частинки менше 0,005мм); мішана (псефіто-псаміто-пелітова, наприклад, морени).
Види структури осадових порід – за генетичним типом – уламкова (в уламкових порід); глиниста (у глинистих порід); зерниста (у хемогенних порід); біогенна (у біогенних порід).
Види текстури осадових порід – масивна, безладна (піски, псефіти), смугаста (перехід ангідриту в гіпс), пориста, волокниста (гіпс), радіальна (сидерит), концентрична (сталактити); за ступенем цементації поділяється на пухку і зцементовану.
Форми залягання осадових порід – для більшості характерна пластова, шарова та покривна форми залягання.
Класифікація осадових порід – виділяють 4 генетичні групи: 1- уламкові (продукти фізичного вивітрювання, груба фаза розсіювання мінеральної маси); 2- глинисті – продукти фізичного або хімічного вивітрювання, а також коагуляції колоїдних розчинів, найдрібніша фаза розсіювання речовини); 3- хемогенні (випадають з води); 4- органогенні (утворюються за участю рослинних і тваринних організмів).
Метаморфічні породи – змінені магматичні й осадові породи під впливом високих температур, тиску, газів, гарячих розчинів, тобто вторинні гірські породи.
Види структури метаморфічних порід – повнокристалічна, яка утворилася внаслідок перекристалізації порід у твердому стані. Під дією високого тиску на породи всі кристали сплющуються й орієнтуються в одному напрямку, перпендикулярному до дії тиску, або деформуються і подрібнюються. За розміром зерен мінералів розрізняють – великокристалічні (діаметр зерен більше 1 мм); середньокристалічні (діаметр від 1 до 0, 25 мм); дрібнокристалічні (діаметр менше 0, 25 мм).
Види текстури метаморфічних порід – сланцювата (мінерали видовженої форми, розташовані паралельно - сланці), смугаста (у породі чергуються смуги різних за складом і кольором мінералів різної товщини - гнейси), волокниста (мінерали переплітаються між собою), плойчата = хвиляста (порода зібрана в складки), очкова ( в породі виявляються великі зерна світлих мінералів на загальному темному фоні), масивна (зерна мінералів розміщені без певного орієнтування - мармури).
Родючість ґрунту – здатність забезпечувати рослини поживними речовинами та водою.
Складові частини ґрунту – тверда частина (містить запаси поживних речовин для рослин, які зосереджені в мінералах), рідинна частина (ґрунтовий розчин, з якого рослини безпосередньо беруть воду та поживні речовини), газова частина ( або ґрунтове повітря).
Тверда частина ґрунту - містить запаси поживних речовин для рослин, які зосереджені в мінералах. У її складі є рештки рослинних і тваринних організмів, вони розкладаються і звільняють раніш засвоєні речовини. Тверда частина складається з колоїдних (розмір частинок менше 0, 25 мікрон) та мулуватих часток (розмір більше 0, 25 мікрон). Колоїдні та мулуваті частки зумовлюють властивості ґрунту – зв’язність, набухання, поглинальна здатність.
Рідинна частинаґрунту - ґрунтовий розчин, з якого рослини безпосередньо беруть воду та поживні речовини. Взаємодія солей цього розчину з колоїдами твердої частини має велике значення і від неї залежать вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонців, внесення добрив.
Газова частинаґрунту - або ґрунтове повітря, перебуває у взаємодії з твердою частиною ґрунту та ґрунтовим розчином.
Динамічна геологія. Характеристика екзогенних та ендогенних геологічних процесів. Джерела їх енергії
Процеси внутрішньої динаміки = ендогенні процеси – тектонічні рухи, магматизм, метаморфізм
Процеси зовнішньої динаміки = екзогенні процеси – вивітрювання, геологічна діяльність вітру, атмосферних опадів, річок, морів і океанів, озер і боліт, льодовиків, підземних вод, діагенез осадів
Трансгресія – зміна положення берегової лінії морів та океану, яка викликається коливальними рухами і призводить до зниження материка
Інгресія – процес при якому море затоплює великі ділянки суходолу, річкові долини під час трансгресії
Регресія – процес піднімання материка під час якого розміри континентів збільшуються
Зминання – вигини шару пластичних порід, які викликаються складними рухами що призводять до деформації порід з утворенням складок.
Антиклінальні складки – складки, що вигнуті догори
Синклінальні складки – складки, що ввігнуті
Землетруси – або сейсмічні явища, різкі струси земної кори, що зумовлені дією підземних сил
Сейсмограф – прилад, який реєструє землетруси
Гіпоцентр землетрусу – осередок землетрусу на певній глибині в обмеженій області земної кори
Епіцентр землетрусу – місце на земної поверхні, яке знаходиться над гіпоцентром в якому підземні поштовхи найсильніші
Моретрус – струс, що йде з дна моря навіть тоді, коли гіпоцентр знаходиться під материком
Цунамі – рухливі значні маси води, які утворюють великі хвилі під час моретрусів
Тектоніка – галузь геології, яка вивчає характер залягання шарів у земній корі, або, інакше кажучи, внутрішню її будову
Тектонічні рухи – переміщення речовини Землі, яке призводить до зміни форми залягання гірських порід, зумовлене дією внутрішніх сил і частково силою тяжіння.
Складки – хвилеподібні згини шарів гірських порід різних розмірів
Грабен – опущена ділянка земної кори, або витягнута западина часто великих розмірів (Червоне море, озеро Байкал). Грабен обмежовується підняттями в рельєфі земної поверхні
Горсти – підвищені ділянки земної поверхні, які залишаються на місці, після утворення грабена (гори Шварцвальд)
Платформи –відносно стабільні блоки кори і літосфери, утворені давніми відкладами, дислокованими і метаморфизованими та протягом тривалого часу зазнавали вертикальних рухів невеликих амплітуд
Щити – частини платформи, в яких фундамент виходить на поверхню, вони характерні для давніх платформ і є наслідком тривалого підняття та денудації даної території (Український кристалічний щит, Балтійський щит)
Плита – частина платформи, покрита осадовим чохлом (Волино-Подільська плита)
Западина – фундамент платформи, що опущений на велику глибину (перед карпатська, Дніпровсько-Донецька)
Геосинкліналі – області земної кори, які характеризуються значною рухомістю, тобто області горотворних процесів
Континентальні рифти – великі структури розтягування континентального масштабу, які морфологічно виражені простими і складними грабенами з більш тонкими корою та літосферою, підвищеним тепловим потоком, вулканічною і сейсмічною активністю (Мертве море, Байкальська рифтова система)
Лава – вивержена вулканом розплавлена силікатна маса (відрізняється від магми відсутністю пари і газів)
Інтрузивний магматизм – процес вторгнення магматичного розплаву в гранітно-метаморфічні чи осадові товщі, що залягають вище, при цьому магма утворює під час застигання тіла (інтрузії) різноманітної форми
Ефузивний магматизм – процес, при якому магма виливається на земну поверхню, звільняється від газів і застигає без розкристалізації, перетворюючись на лаву
Жерло – трубоподібний канал, який веде до магматичного осередку
Кратер – чашоподібне або котлоподібне розширення жерла на вершині конусоподібної гори, складеної затверділими продуктами попередніх вивержень
Вулкани – конусоподібні гори, які утворюються під час виливання лави на земну поверхню
Вулканізм – явища, які пов’язані з підніманням магми в земну кору, а також її виливом на поверхню Землі
Гейзери = пароводні вулкани - джерела, які вивергають гарячу пару та воду в після вулканічну стадію
Головні агенти екзогенної динаміки – сонячна радіація, вода, кисень, вуглекислий газ, рослинні і тваринні організми
Вивітрювання – руйнування гірських порід на поверхні та в поверхневому шарі Землі під дією повітря, води, льоду, коливань температури, життєдіяльності організмів і людини
Типи вивітрювання – фізичне, хімічне, біологічне
Фізичне вивітрювання – процес механічного руйнування гірських порід та мінералів на уламки різних розмірів без зміни хімічного складу, які зумовлюються в основному коливаннями температур повітря і безпосереднім нагріванням сонячними променями
Хімічне вивітрювання – руйнування гірських порід і мінералів під дією атмосферної води, кисню, вуглекислого газу, органічних кислот із зміною хіміко-мінерального складу
Біологічне вивітрювання – руйнування гірських порід що здійснюється живими організмами та продуктами їх життєдіяльності
Елювій – продукти вивітрювання гірських порід, що залишаються на місці утворення
Колювій – елювіальні породи, що були змити атмосферними водами та відклалися на схилах
Вітер – рух повітряних часточок у горизонтальному напрямку, зумовлений різницею атмосферного тиску в різних місцях
Інфляція – це робота вітру, яка полягає у відкладанні захопленого уламкового матеріалу, продуктів вивітрювання. З цього матеріалу утворюються еолові відклади (бархани, дюни, лес)
Циклони – повітряні маси, які обертаються в Північній півкулі проти годинникової стрілки, причому в центрі цих мас тиск мінімальний
Антициклони – повітряні маси обертаються за годинниковою стрілкою, у центрі тиск максимальний
Дефляція – руйнівна діяльність вітру, яка полягає у видуванні часточок гірських порід
Коразія - руйнівна діяльність вітру, яка полягає в механічної обробці поверхонь гірських порід
Еолові форми – перенесений вітром уламковий матеріал, що відкладається на суші
Бархани – форма еолового рельєфу у піщаних пустелях, що має вигляд асиметричних піщаних горбів серпоподібної форми
Дюни - форма еолового рельєфу, серпоподібна, утворюється на берегах морів та великих річок та свідчать про вологий клімат
Делювій – є продуктом вивітрювання гірських порід, переміщених і перевідкладених у підніжжя схилів спокійними дощовими або талими водами. Це самостійний генетичний тип континентальних пухких відкладів зі слабковиявленою шаруватістю.
Пролювій - продукти вивітрювання гірських порід, перенесені і перевідкладені тимчасовими бурхливими водними потоками. Це один із видів відкладів на схилах. він утворюється біля підніжжя стрімких схилів гір та в між гірських западинах.
Ерозія – руйнування гірських порід текучими водами
Річка – постійно діючий водний потік
Базис ерозії – рівень, нижче якого ріка не може врізатися, тобто поглиблювати своє русло
Меандри – русло річки, яке серед власних наносів утворює петле подібні вигини
Заплава – частина річкової долини, яка періодично покривається водою
Алювій – відклади, що утворюються внаслідок акумулятивної діяльності річок
Тераси – вирівняні ділянки в долині ріки, відмежовані уступами
Річкові долини – вузькі, здебільшого хвилясті заглиблення в земній поверхні, які мають по всій довжині нахил від верхів'я до гирла
Русло – ложе по якому річка постійно тече
Закон К.М. Бера – у річок, які течуть до екватора в північній півкулі, більше підмивається правий берег, а в річок, що течуть до екватора в південній півкулі – лівий. Це відбувається у зв’язку з відхиляючою силою обертання Землі
Озера – водойми, які не мають безпосереднього зв’язку з морями
Болота – перезволожені ділянки зі специфічною рослинністю, після відмирання якої утворюється торф або сапропель
Материкова мілина = шельф – прибережна зона океанів і морів з глибинами близько 200 м, що є підводним продовженням материка
Материковий схил = батіальна зона – простягається від шельфу до глибини 2500 м з великим ухилом
Океанічне ложе – абісальна зона заглиблена на 2500 – 6000 м з глибоководними западинами
Рифтові долини – великі понижені, що обмежені розломами
Абразія – руйнівна робота моря при якої морські хвилі, здійняті вітром, руйнують морські узбережжя
Бентос – сукупність організмів, які живуть на дні та в ґрунті водойм
Планктон – одноклітинні та колоніальні водорості, радіолярії, дрібні ракоподібні, які не здатні до активного пересування, а переміщуються хвилями і течіями
Нектон –активно плаваючі водні організми
Трансгресія – наступ моря на сушу
Регресія – відступ моря
Льодовики – природні маси кристалічного льоду, які формуються на поверхні Землі внаслідок накопичення і подальшого перетворення твердих атмосферних опадів
Морени – комплекс пухкого уламкового матеріалу, відкладеного льодовиком
Гірські льодовики – поширені в гірських країнах із середньою кількістю опадів, характерна їх ознака – наявність області живлення та стоку
Область живлення = фірнове поле – місце, де лід нагромаджується
Область стоку льоду – територія, по якої рухається льодовик
Материкові льодовики = полярні – утворюються в північних і полярних областях, вони вкривають цілі материки й острови суцільним покривом
Водно-льодовикові = флювіогляціальні відклади – відклади талих льодовикових вод, що вимиваються з моренного матеріалу
Інфільтрація - процес потрапляння атмосферних опадів на земну поверхню, стікання і просочення крізь пори
Інфлюація - процес потрапляння атмосферних опадів на земну поверхню, стікання і проникання крізь тріщини у породах
Ґрунтові води – води, які містяться у ґрунтовому шарі, влітку вони можуть випаровуватись, а взимку замерзати
Підґрунтові води – води, які залягають на деякій глибині від земної поверхні в пористих, тріщинуватих або закарстованих гірських породах, які підстилаються першими від поверхні Землі тривким шаром водонепроникних гірських порід
Селі – грязекам'яні потоки, які формуються під час швидкого танення снігу та льоду, або під час великих злив (нерідко вони мають катастрофічний руйнівний характер)
Карстові явища – сукупність геологічних явищ, пов’язаних із частковим розчиненням і розмиванням водою гірських порід та утворенням у них великих ходів і порожнин
Сповзання – невеликі зміщення, які захоплюють поверхневу, вивітрену частину порід, з яких складені схили, не глибше 1 м, вони супроводжуються порушенням структури і текстури порід
Зсуви – зміщення земляних мас і рух їх по схилу під дією сили тяжіння та без порушенням структури і текстури порід
Сталактити – стовпоподібні натеки на стінках карстових печер з арагоніту, що звисає зі стелі печери
Сталагміти - стовпоподібні натеки, що ростуть із дна печери
Діагенез – процес перетворення пухких осадів, сформованих внаслідок геологічної діяльності морів, озер, боліт та інших екзогенних чинників під дією фізико-хімічних та біологічних процесів упродовж багатьох сотень тисяч років на осадові гірські породи.
Вивчення викопних решток тваринного походження.
Палеонтологія – наука, яка вивчає викопні рештки тварин та рослин, які у вигляді скам'янінь знаходяться у гірських породах минулих віків. Палеонтологія поділяється на палеозоологію та палеоботаніку.
Організми-індикатори - організми, які жили в чітко визначених фізико-географічних умовах
Повне збереження організмів - організми зберігаються до наших днів у незміненому стані в біологічно інертному середовищі. Наприклад, збереження мамонтів, шерстистих носорогів в умовах багатолітньої мерзлоти, комах в янтарі, птахів і комах в асфальті та озокериті.
Часткове збереження організмів - У даному випадку мають справу з фрагментами організмів, як правило, з їх твердими частинами: панцирами, черепашками, скелетами, зубами тощо
Ядро зовнішнє - передає зовнішню форму черепашки.
Ядро внутрішнє - утворюється в тому випадку, коли внутрішня частина черепашки відмерлого молюска заповнюється мулистим чи піщаним матеріалом і після розчинення самої черепашки залишається зліпок її внутрішньої частини, який передає внутрішню форму черепашки
Псевдоморфози - після смерті організму органічна речовина його розкладається, витісняється і заміщується мінеральною: кремнеземом, кальцитом піритом, лімонітом (при цьому зберігається анатомічна будова рослини - скам'янілі дерева чи черепашки)
Сліди життєдіяльності організмів і відбитки - сліди повзання організмів, свердління, скам'янілі екскременти, а також відбитки скелетів хребетних, м'яких частин, листя рослин, кори дерев тощо
Тип найпростіші – до нього належать одноклітинні організми дуже малих розмірів, клітина їх вкрита оболонкою та може мати черепашку (губки, корали, брахіоподи, м’якуни, голкошкірі, членистоногі)
Ряд Форамініфери (Рід Фузуліна, Рід Нумуліта) – черепашки їх вапнисті, хітинові, кременисті різної форми; однокамерні та багатокамерні; ведуть планктонний і бентосний спосіб життя; найбільшого розвитку досягли у кам’яновугільному, пермському, крейдовому і палеогеновому періодах; деякі з них є породоутворюючими видами, а також керівними формами для перерахованих періодів
Вапняк фузуліновий – мономінеральний вапняк органічного походження із фузулінових черепашок (біоліт)
Вапняк нумулітовий - мономінеральний вапняк органічного походження із нумулітових черепашок (біоліт)
Тип Кишковопорожнинні (Клас Коралові поліпи, Підклас Чотирьохпроменеві колоніальні корали, Корал Літостротіон) – виключно морські організми, належать до прикріпленого бентосу; тіло розміщується у вапнистих трубочках – кора літах; живуть у строго визначених фізико-географічних умовах – тропічні моря, глибини до 40-60 м, добра освітленість і насиченість води киснем; вважаються організмами-індикаторами середовища; рифобудівні організми; найбільшого розвитку досягли в палеозої
Тип М’якуни, Клас Головоногі м’якуни – морські хижі тварини, які відомі з початку палеозою до наших днів. Тіло міститься в черепашці, яка розділена на камери, а перегородки мають отвір для сифону; перегородки, з’єднуючись з внутрішньою стінкою черепашки, утворюють перегородкову лінію і вона слугує класифікаційною ознакою
Ряд Наутілоідеї – Тип М’якуни, Клас Головоногі м’якуни були поширені у ранньому палеозої та відомі й зараз
Ряд Амоніти - Тип М’якуни, Клас Головоногі м’якуни займали панівне положення серед морських безхребетних в юрі та крейді; у кінці крейди вимерли
Ряд Цератіти – Тип М’якуни, Клас Головоногі м’якуни займали панівне положення серед морських безхребетних у пермі-тріасі; у кінці крейди вимерли
Ряд Гоніатіти - Тип М’якуни, Клас Головоногі м’якуни були поширені у пізньому палеозої; у кінці крейди вимерли
Ряд Белемніти – Тип М’якуни, Клас Головоногі м’якуни, внутрішньочерепашкові м’якуни, які були поширені в мезозої, у викопному стані зустрічається їх внутрішній скелет – арагонітів ростр – утворення сигароподібної форми, мають стратиграфічне значення; у кінці крейди вимерли
Клас Черевоногі М’якуни – ведуть водний і наземний спосіб життя, дихають відповідно зябрами і легенями; тіло міститься в асиметричній спіральній вапнистої черепашці; відомі з кембрію, були поширені в мезозої і кайнозої де дали багато керівних і породоутворюючих форм
Тип Брахіоподи (Плечоногі) Клас Беззамкові брахіоподи, Клас Замкові брахіоподи - одиночні морські тварини, належать до прикріпленого бентосу; тіло заключне у черепашку з двох стулок із яких просовувався хрящовий відросток – ніжка – за допомогою якого прикріплювалась до субстрату. Перші брахіоподи (ранній палеозой) мали хітинову черепашку, яка скріплювалась мускулами, а у пізньопалеозойських форм появився примітивний замок у вигляді двох зубчиків і ямок, черепашка стала вапнистою; мають породоутворювальне значення для палеозою
Тип Голкошкірі – одиночні морські прикріплені або вільно плаваючі тварини з вапнистим панциром із тонких пластинок
Клас Морські лілії (Морська лілія) – скелет складався із кореня, яким вони кріпилися до субстрату, стебла із циліндричних члеників і крони, яка мала чашечку, кришечка та руки; у палеозої та мезозої заселяли мілководдя, пізніше освоїли глибоководні ділянки; відомі з ордовіка, поширились у палеозої і мезозої, живуть і в сучасних морях
Клас Морські їжаки (Морський їжак) – ведуть рухомий спосіб життя; їх кулеподібний, серцеподібний або дископодібний вапнистий панцир вкритий шкірою; панцир складений пластинками до яких зовні прикріплюються голки; відомі з ордовіка до наших днів; утворюють "їжакові" вапняки
Тип Членистоногі Клас Трилобіти – хітиново-вапнистий панцир, який розділявся на 3 частини: головний щит (рот, очі), тулубний відділ (2-44 сегментів) і хвостовий щит (міг закінчуватись шипом); бентосні форми, повзали по дну; мають стратиграфічне значення для палеозою (кембрій, ордовик, силур); вимерли у кінці палеозою
Вивчення викопних решток рослинного походження.
Відділ Плауноподібні, Рід Лепідодендроні Лепідодендрон, Рід Сигілярія – до них належать деревоподібні, кущисті та трав'янисті спорові рослини, які з'явилися у силурі. Деревоподібні форми вимерлі у тріасі. З них формувалися великі поклади кам’яного вугілля.
Відділ Папоротеподібні – трав'янисті, рідше деревоподібні спорові рослини, які з'явилися у девоні, поширились у палеозої.
Відділ Голонасінні – представлені деревами, кущами, ліанами. Їх насіння розміщується на листках або в шишках. Появились у кінці девону, поступово витіснилися покритонасінними у крейді, а у кайнозої відігравали вже другорядну роль (кордаїтові, бенетитові, цикадові, гінкгові).
Commenti