Стандарти якості навколишнього природного середовища складаються на основі сучасного стану технологій і є спробою узгодження екологічних і економічних інтересів суспільства. Існують міжнародні стандарти, державні, відомчі, стандарти підприємств. В них регламентуються гранично допустимі і тимчасово узгоджені викиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище; гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в природних середовищах (воді, повітрі, грунтах, рослинних і тваринних організмах); орієнтовно-безпечні рівні впливів техногенних забруднювачів на природне середовище; правила і методи природокористування, які зводять до мінімуму збитки, що наносяться природному середовищу; організація природоохоронної служби.
Екологічні стандарти юридично закріплюються в спеціальних нормативно-технічних документах, затверджуються державними органами і носять обов’язковий характер.
Вся сфера екологічного нормування і стандартизації використовує встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) або гранично допустимі дози (ГДЗ) шкідливих агентів. ГДК – це та найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, грунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм (контакті, вдихуванні, прийманні всередину) не спричиняє вплив на здоров’я і не викликає віддалених ефектів.
Розрізняють такі гранично допустимі концентрації:
· ГДКр.з. – гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/куб.м;
· ГДКм.р. – гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених місць, мг/куб.м;
· ГДКс.д. – гранично допустима середньодобова концентрація токсичної речовини в повітрі населених місць, мг/куб.м;
· ГДКв – гранично допустима концентрація речовини у воді водойми господарсько-питного і культурно-побутового водокористування, мг/л;
· ГДКв.р. – гранично допустима концентрація речовини у воді водойми, що використовується для рибогосподарських цілей, мг/л;
· ГДКг – гранично допустима концентрація речовини в орному шарі грунту, мг/кг;
· ГДКпр (ДОК)– гранично допустима концентрація (допустима залишкова кількість) речовини в продуктах харчування, мг/кг.
Для більш повної оцінки якості середовища використовують інший критерій – ГДЕН – гранично допустиме екологічне навантаження : для води – це ГДС, г/с; для повітря – ГДВ – гранично допустимий викид, г/с. Ці величини характеризують навантаження, яке спричиняє те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.
При вмісті в середовищі кількох токсичних агентів враховують їх спільну дію, так званий ефект підсумовування негативного впливу.
Встановлюють також гранично допустимі рівні (ГДР) шумового та електромагнітного забруднення.
Найбільш істотним з розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства.
Екологічний паспорт – це нормативно-технічний документ, який включає дані по використанню підприємством ресурсів і визначенню впливу його виробництва на навколишнє середовище.
В екологічному паспорті міститься така інформація:
· про підприємство і регіон його розміщення;
· про технології, що використовуються на підприємстві;
· кількісні і якісні характеристики використовуваних ресурсів (сировини, палива, енергії);
· кількісні характеристики продукції, що випускається;
· кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих навколишнє середовище речовин (нормативи ГДС і ГДВ), а також відходів виробництва.
На сонові інформації, що міститься в екологічному паспорті, вирішуються такі екологічні задачі:
· оцінюється вплив викидів забруднюючих речовин і відходів на природне середовище та здоров’я населення;
· встановлюються нормативи викидів забруднюючих речовин і складування відходів;
· плануються і оцінюються природоохоронні заходи на підприємстві;
· аналізується дотримання підприємством законодавства, стандартів і нормативно-технічної документації по охороні навколишнього середовища;
· здійснюється експертиза проектів реконструкції підприємства;
розробляються заходи по підвищенню ефективності використання природних і мінеральних ресурсів, енергії і вторинної сировини.
Основними джерелами інформації для складання екологічного паспорта є показники виробництва, розрахункові і фактичні викиди, дозволи на природокористування, паспорта газо- і водоочисного обладнання і споруд, установок по утилізації і використанню відходів, дані державної статистичної звітності, інвентаризація джерел забруднення, дані про діяльність підприємства і фонові показники стану природного середовища в регіоні. Щорічно паспорт коригується і уточнюється.
З позицій екологічної безпеки природні системи розглядаються в двох станах: в межах норми і за її межами. Нормою вважається відповідність державними стандартам стану різних середовищ біосфери (наприклад, гранично допустимої концентрації шкідливих речовин в повітрі, воді чи грунті). Недолік цього підходу полягає в тому, що не ураховується ступінь відхилення від нормативу: в рівному положенні виявляються системи, в яких норматив перевищений в одиниці, десятки і сотні разів.
Концепція “екологічного ризику” розглядає чотири можливих стани природних систем: нормальний, пригнічений (при такому зниженні потенціалу, яке піддається самовідновленню), сильно навантажений (коли відбувається істотне зниження продуктивності природних систем) і стан екологічного лиха (при якому відбувається прогресивне руйнування природних систем – втрата їх фонового якісного стану).
Межі переходу від одного стану до іншого можна розглядати як стандарти, а межу останнього стану – як граничний державний стандарт. В залежності від виділених ресурсів можуть прийматися різні конкретні значення параметрів цілей.
Comments