Результати пошуку

Травлення– це сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, забезпечуючи обробку і перетворення харчових продукті хімічні сполуки, здатні засвоюватися клітинами організму. Джерело: Еко Життя Фізичні зміни їжі в її механічній обробці, роздрібленні, перемішуванні і розчиненні під впливом ферментів, які знаходяться в соках травних залоз. Ферменти розщеплють білки, жири, вуглеводи до більш простих хімічних сполук (амінокислоти, гліцерин, жирні кислоти, моносахариди). Вода, мінеральні солі, вітаміни поступають в кров в незмінному виді. Поживні речовини, що надходять в організм з їжею, є будівельним матеріалом і одночасно джерелом енергії, необхідної для підтримання життя організму. При розпаді та окисленні білків, жирів та вуглеводів виділяється різна, але стала для кожної речовини кількість енергії, що характеризує енергетичну цінність цих речовин. Характеристика харчових речовин Для підтримання своєї життєдіяльності людина повинна вживати їжу. Харчові продукти (хліб, м’ясо, риба, овочі, молоко тощо) містять всі необхідні для життя речовини: воду, мінеральні солі та органічні сполуки – білки, жири, вуглеводи та вітаміни, як рослинного, так і тваринного походження. Обмін білків. Білки їжі в травному тракті розщеплюються до амінокислот, останні всмоктуються в кров і транспортуються до всіх клітин тіла. В клітинах з них синтезуються білки, властиві лише для даного виду організмів, органа та тканини. Специфічність білків обумовлена кількістю та послідовністю амінокислот у молекулі білка. Інформація про структуру молекул білків організму знаходиться в закодованому вигляді в молекулах ДНК і за допомогою молекул РНК передається до рибосом, де відбувається синтез білків. Білки є складовою частиною цитоплазми, ядра та інших органоїдів усіх клітин тіла, а також плазми крові та тканинної рідини. В організмі відбувається постійна зміна, оновлення білків, причому кількість білків, що розпадаються, дорівнює кількості білків, які синтезуються. Це явище називається азотною рівновагою. Воно характерне для здорового дорослого організму. Тільки в молодому організмі, який росте, процеси асиміляції переважаються над процесами дисиміляції. тому загальна кількість білків, отже й маси тіла, зростає. З 20 амінокислот, що входять до складу білків, людський організм може синтезувати тільки половину. Решта, названа незамінними (наприклад, триптофан, лізин, лейцин та деякі інші), повинні надходити до організму з білками їжі. Білки, які містять всі незамінні амінокислоти, називаються повноцінними, а ті, у складі яких відсутня хоча б одна незамінна амінокислота, - неповноцінними. До перших належать переважно тваринні білки (молока, м’яса, яєць, риби тощо), до других – більшість рослинних білків. Харчування тільки неповноцінними білками може призвести до порушення обміну білків, і тоді азотова рівновага стане негативною. Людині щодоби потрібно 1 г білка на 1 кг ваги; найменша потреба білка при вуглеводній дієті – 22 г на добу. При достатній кількості вуглеводів і жирів людина може обходитись 35-40 г повноцінного білка, наприклад білка молока. З крові до кишкового тракту з соком надходять білки і полі пептиди. У людини за добу виділяється 25-30 г білка і значна кількість полі пептидів. Білковий обмін регулюється корою півкуль головного мозку через залози внутрішньої секреції. У підгорбковій частині проміжного мозку виявлено центр регуляції білкового обміну. Обмін жирів. Жир, що надходить до кишечника, під дією жирових ферментів розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти, а потім з кров’ю розноситься по всьому організму. Частина жиру, потрапивши до клітин тіла, включається у складні біохімічні процеси, що супроводжують діяльність цих клітин, і стає їх складовим компонентом. Друга, більша, частина жиру відкладається в сполучнотканинній клітковині під шкірою, в сальнику та інших органах. Цей жир править за резерв органічних сполук і використовується організмом при недостатньому харчуванні. Жири є розчинником деяких вітамінів, а також можуть безпосередньо окислюватись до вуглекислого газу і води. Жир швидко обмінюється в організмі, він весь час розпадається і знову синтезується. Жир є матеріалом для складних сполук – ліпоїдів, що входять, як структурні елементи до складу цитоплазми. Обмін жирів і ліпоїдів регулюється корою півкуль головного мозку через проміжний мозок і вегетативну нервову систему, яка зумовлює розклад жиру в печінці. Гормони передньої частки гіпофіза, а також гормони статевих залоз, як і тироксин щитовидної залози, посилюють окислення жиру. 100 г жиру на добу цілком задовольняють потребу людини в жирі. При жирній їжі кількість жиру в крові може досягти 1%. Обмін вуглеводів. Вуглеводи потрапляють з кишечника в кров у вигляді моносахаридів – глюкози і фруктози. Переважна більшість глюкози відкладається про запас у вигляді глікогену, решта розноситься з кров’ю до всіх клітин тіла і там окислюється з виділенням енергії, що йде на різні фізіологічні процеси (скорочення м’язів, збудення нервових клітин тощо). Коли внаслідок використання глюкози клітинами її рівень у крові знижується, частина глікогену печінки перетворюється на глюкозу і виходить у кров. Таким чином вміст глюкози в крові підтримується на відносно сталому рівні – приблизно 0,12%. Вуглеводи – основне джерело енергії для всіх життєвих процесів в організмі. При нестачі вуглеводів у їжі вони можуть утворюватися з жирів і частково з білків. З другого боку, частина вуглеводів може перетворюватися на жири і відкладатися про запас. Центром регуляції вуглеводного обміну є проміжний мозок. Нестача цукру в крові збуджує через рецептори нервовий центр, звідти по відцентрових нервах надходять імпульси до печінки, де глікоген перетворюється у виноградний цукор, який і надходить у кров. Збільшення вмісту глюкози в крові до 0,1% припиняє розщеплення глікогену в печінці. На вуглеводний обмін впливають такі залози: підшлункова, частина надниркової, гіпофіз, щитовидна. Добова потреба людини у вуглеводах – 450 г. Обмін води і мінеральних речовин. Вода та мінеральні солі переходять з травного каналу в кров у незмінному стані. В ході обміну речовин вони також не зазнають істотних змін і енергетичного значення в організмі не мають. Значення води та мінеральних солей полягає в іншому. Всі хімічні перетворення, які відбуваються в нашому тілі, відбуваються лише у водних розчинах, тому вода обов’язково входить до складу всіх клітинних компонентів. В організмі людини вода становить близько 65% маси тіла. Особливо багато її в крові та лімфі (близько 90%). Навіть у кістках скелета містить до 20% води. Мінеральні солі потрібні для підтримання постійного складу внутрішнього середовища організму, транспорту кисню та вуглекислого газу кров’ю, виникнення фізіологічних процесів. Наприклад, кальцій бере участь у зсіданні крові, разом з фосфором входить до складу кісткової тканини. Залізо в складі гемоглобіну переносить кисень, йод є обов’язковим компонентом гормону щитовидної залози. Деякі солі входить до складу внутрішньоклітинних ферментів і беруть участь у складних хімічних процесах усередині клітин. Потреба у воді і мінеральних речовинах пояснюється щоденним виділенням цих речовин з організму. Водний баланс людини такий: питна вода – 1000 мл; вода, що надходить з їжею, - 1000 мл; вода від процесів окислення – 300 мл. Потреба у воді однорічної дитини становить 90 мл на 1 кг води, а дитини 12-13 років – 40-50 мл на 1 кг ваги. Вода та мінеральні солі виводяться з організму з сечею, потом і калом. Поповнюється кількість води в організмі за рахунок води, яку людина п’є і споживає з їжею. Мінеральні солі, що є в їжі, в основному задовольняють потреби організму. Тільки хлористий натрій необхідно додавати з їжею. Використана література: · “Довідник з біології” К.М.Ситника · “Фізіологія людини і тварин” С.Ю.Ярослав, М.Т.Ананенко.

Вірусний гепатит А - гостра циклічна хвороба з переважно фекально-оральним механізмом передачі, що характеризується ураженням печінки і синдромом інтоксикації, збільшенням печінки і нерідко жовтяницею. Етіологія. Збудник - вірус гепатиту А - ентеро вірус типу 72, відноситься до роду Enterovirus сімейства Picornaviridae, діаметр 28 нм. Джерело: Еко Життя Геном вірусу представлений однонитчатим РНК. Передбачається наявність двох серотипів і декількох варіантів і штамів вірусу. Вірус гепатиту А стійкий у навколишнім середовищі: при кімнатній температурі може зберігатися декілька тижнів чи кілька місяців, а при 4 °C - кілька років. Вірус інактивіюється при температурі 100 °C протягом 5 хв., при 85 °С - протягом 1 хв. Чутливий до формаліну й УФО, відносно стійкий до хлору, не инактивіюється хлороформом і ефіром. Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі з без жовтяничної, субклінічної чи інфекції хворі в інкубаційному, продромальному періодах і початковій фазі періоду розпалу хвороби, у фекаліях яких виявляються вірус гепатиту А чи антигени вірусу гепатиту А. Найбільше епідеміологічне значення мають пацієнти зі стертими і безжовтяничними формами гепатиту А, кількість яких може в 2-10 разів перевищувати число хворих жовтяничними формами, а виявлення вимагає застосування складних вірусологічних і імунологічних методів, мало доступних у широкій практиці. Ведучий механізм зараження гепатитом А - фекально-оральний, реалізований через водяний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі. Особливого значення набуває водяний шлях передачі інфекції, що забезпечує виникнення епідемічних спалахів гепатиту. Можливий “крово-контактний” механізм передачі вірусу гепатиту А в випадках порушення правил асептики при проведенні парентеральних маніпуляцій у період вирусеміїї у хворих гепатитом А. Наявність повітряно-краплинного шляху передачі точно не встановлена. Сприйнятливість до гепатиту А загальна. Найбільш часте захворювання реєструється у дітей старше 1 року (особливо у віці 3-12 років) і у молоді. Гепатиту А властиво сезонне підвищення захворюваності в літньо-осінній період. Відзначається також і циклічне підвищення захворюваності через 3-5, 7-20 років, що зв'язано зі зміною імунної структури популяції хазяїнів вірусу. Повторні захворювання гепатиту А зустрічаються рідко і зв'язано, імовірно, із зараженням іншим серологічним типом вірусу. Патогенез. Гепатит А – гостра циклічна інфекція, що характеризується чіткою зміною періодів. Після зараження вірусом гепатиту А з кишечнику проникає в кров, виникає вірусемія, що обумовлює розвиток токсичного синдрому в початковий період хвороби, з наступним надходженням у печінку. У результаті впровадження і реплікації вірус впливає на пряму цитолітичну дію на гепатоцити, розвиваються запальні і некробіотичні процеси переважно в перипортальній зоні печіночних часточок і портальних трактів. Унаслідок комплексних імунних механізмів реплікація вірусу припиняється, і він виводиться з організму людини. Хронічні форми інфекції, у тому числі і вірусоносія при гепатиті А розвиваються вкрай рідко. Клінічна картина. Гепатит А характеризується поліморфізмом клінічних проявів. Розрізняють наступні форми ступеня виразності клінічних проявів: субклінічну, стерту, безжовтяничну, жовтяничну. По тривалості: гостру і затяжну. По ступеню ваги захворювання: легку, середньої ваги, важку. Ускладнення: рецидиви, загострення, поразки жовчевивідних шляхів. Наслідки: видужання без залишкових явищ, із залишковими явищами – постгепатитний синдром, затяжна реконвалесценція, поразки желчовиводящих шляхів (дискинезія, холецистит). Профілактика. Проводиться комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, такий же як при інших кишкових інфекціях. Питна вода і харчові продукти, вільні від вірусу гепатиту А - застава зниження захворюваності. Необхідна перевірка якості водопровідної води на вірусне забруднення. Контактні особи обстежуються протягом 50 днів. У центрах хвороби проводиться дезінфекція хлоровмістними препаратами. Імунопрофілактика гепатиту А специфічного імуноглобуліну по 0,05 мол/кг маси тіла в/м чи нормального донорських. Активна імунопрофілактика гепатиту А не розроблена. Історія хвороби. Перші відомості про захворювання жовтухою відносяться до 18 століття. Найбільші спалахи хвороби фіксувались під час війн, стихійних явищ, неврожаїв. У 19 ст. Отримала назву катаральної жовтухи за пропозицією Р. Вірхова. Однак у 1883 році терапевт Боткін С. П. Встановив інфекційну природу захворювання. Список використаної літератури: Бунін К. В. Інфекційні хвороби, М., 1977

Грип – це хвороба, яка в більшості випадків починається раптово. Віруси грипу, як і всі інші вибагливі до живильного середовища. Вони можуть розвиватися лише в клітинах живих організмів. Їх відносять до абсолютних паразитів, що існують лише за рахунок іншого організму. Віруси розвиваються не в будь-яких клітинах, а тільки там, де для їх розвитку є сприятливі умови. Такі умови збудник грипу знаходить в клітинах слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і легень. Джерело: Еко Життя Під час розмови, кашлю та чхання вірус грипу потрапляє на слизові оболонки дихальних шляхів. За допомогою відповідних ферментів, які знаходяться на зовнішній поверхні білкової оболонки вірусу, він проникає в клітини дихальних шляхів і легень. Там вірус звільняється від свого ворсистого покривала – білкової оболонки. При цьому центральна його частина – рибонуклеїнова кислота – змушує клітину утворювати подібні їй частинки нуклеїнової кислоти. При грипі за дуже короткий час в інфікованих клітинах з’являється безліч таких частинок. Експериментальні дослідження показали, що в середовищі, в яке внесено лише кілька вірусних частинок за добу нагромаджуються мільярди їх. Коли кількість вірусів в організмі досягає відповідного рівня, людина захворює. Період від попадання вірусів в організм до появи перших ознак хвороби дістав назву інкубаційного. При грипі він триває від кількох годин до однієї-двох діб. Ті клітини, в які проникли віруси, через деякий час гинуть. У процесі їх розпаду звільняється велика кількість вірусів. Частина їх всмоктується в кров, викликаючи загальне отруєння організму, і розноситься в різні системи та органи, що при відповідних умовах призводить до ускладнень. Значна кількість вірусів під час розмови, кашлю та чхання потрапляє в зовнішнє середовище. В таких випадках збудники грипу разом з краплинами слизу попадають на відстань 2-3 м. Ось чому так швидко грип поширюється, особливо в місцях великого скупчення людей. Джерелом інфекції є хвора людина протягом усього гарячкового періоду і навіть за кілька годин до появи перших ознак захворювання. Хворий найбільш заразний в перші 3 дні хвороби. У міру одужання кількість вірусів в організмі з кожним днем зменшується, і з 5-7 дня захворювання людина перестає бути заразною. Проте у хворих з ускладненнями вірус може ще виявлятись на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів, у крові та харкотинні. Вірус грипу знаходили також у сечі та випорожненнях. Також людина може вказати не лише день, а й час захворювання. Короткочасний озноб змінюється підвищенням температури до 38-39­ ­оС і більше. Хворий з самого початку захворювання відчуває загальну слабкість, нездужання, ломоту та біль при рухах очима. При тяжкому перебігу хвороби можливі носові й інші кровотечі, нудота, блювання, запаморочення, іноді втрата свідомості, марення. У дітей в дуже тяжких випадках захворювання може супроводжуватись судорогами, порушенням дихання та ін. Через кілька годин, а частіше на наступний день з’являється відчуття дряпання в горлі, закладання носа, пізніше – нежить, біль у горлі, за грудьми, кашель, утруднення дихання. У більшості випадків у хворих на грип на 3-4-й день, рідше 5-й, температура знижується до нормальної, всі перелічені явища хвороби згасають. Невелика загальна слабкість залишається протягом кількох днів. Заходи запобігання захворюванню. Основним джерелом інфекції при захворювання на грип є хворий, тому перш за все необхідно його ізолювати, краще в окрему кімнату, або відгородити його ліжко завісою. Якщо захворювання починається тоді, коли людина перебувала в колективі – під час роботи чи навчання, негайна ізоляція хворого додому чи в лікувальний заклад, громадський транспорт використовувати не варто. Лікаря треба викликати додому, а перевозити хворих потрібно лише транспортом санітарної служби, яку можна викликати по телефону. Навіть хворим з легким перебігом грипу не слід їхати загальним транспортом, приходити на роботу, відвідувати громадські місця (їдальні, магазини, кіно). Якщо перші ознаки захворювання виникли під час перебування на роботі чи транспорті, хворий повинен максимально обмежити спілкування. Під час розмови рот і ніс необхідно прикривати носовою хусточкою. Особливо ретельно цього треба дотримуватись при кашлі та чханні, коли значно збільшується заразна зона навколо хворого. Хворим на грип не можна користуватися спільними речами (рушником, посудом і ін.), вітатись за руку, цілувати рідних та близьких, особливо дітей та людей старшого віку. Матері або інші члени родини, хворі на грип при догляді за дитиною повинні прикривати ніс та рот марлевою маскою, яку легко можна зробити в домашніх умовах. Для виготовлення її марлю відповідного розміру складають у 4 шари, а по ріжках пришивають тасьму. Користуватися маскою також необхідно всім, кому доводиться спілкуватися з населенням під час епідемії: продавцям, касирам та ін. Час від часу маску треба дезінфікувати. Після разового використання її слід прокип’ятити, або прогладити гарячою праскою. Після догляду за хворим, повернення додому з роботи чи з інших місць треба добре помити руки та обличчя з милом. Необхідно пам’ятати, що в повітрі приміщення, де знаходиться хворий, завжди є збудники хвороби – віруси. У повітрі вони не стійкі, і їх легко знешкодити доступними методами. Якщо систематично провітрювати кімнату, в якій перебуває хворий, концентрація вірусів у повітрі зменшується настільки, що можливість заразитися грипом практично зникає. Віруси значно довше зберігаються в краплинах слизу, що осіли на речах, які знаходяться в кімнаті та на підлозі. Разом з частинками пилу вони піднімаються в повітря, і, попадаючи на слизові оболонки дихальних шляхів здорових людей, спричиняють захворювання. Щоб запобігти цьому, приміщення треба прибирати вологим способом. Сприятливі умови для вірусу грипу створюються при попаданні його на носові хусточки, рушники, посуд. Щоб знешкодити ці речі, слід обробити їх гарячою водою, милом та облити чистий уже посуд окропом, а ще краще – прокип’ятити протягом 5 хвилин. Рушники, носові хусточки, та іншу білизну, якими користувався хворий спочатку виварити, потім випрати і лише після цього висушити. Якщо зразу після забруднення цього зробити з якоїсь причини не можна, таку білизну до прання слід зберігати в закритих целофанових мішках.

Мислення — процес відображення в свідомості людини буття в його істотних зв’язках і відношеннях між об’єктами і явищами. Характерним для ВНД людини є висока здатність до абстрактно-логічного мислення, яке формується в ранньому віці. В розвитку мислення одне з центральних місць посідає виникнення і формування понять. Як відомо, кожне слово є “сигналом сигналів” — дуже рухливим, пластичним комплексом конкретних подразників, які становлять поняття, виражене даним словом. Утворившись один раз, такий комплекс починає вбирати в себе нові конкретні подразники, засвоюючи одні з них і диференціюючи інші. Протягом усього життя людина безперервно поповнює зміст своїх понять, приводить їх у зв’язок одне з іншим. Однією з найскладніших форм відображення дійсності є мислення. Особливістю навчання у шкільному віці є необхідність формування нових уявлень на основі наявних понять. У навчанні старшокласників значна увага повинна приділятися розвитку в них навичок утворення нових більш абстрактних понять і словесного оперування цими поняттями. Збагачення змісту понять, встановлення між ними спільних зв’язків і повсякденне тренування їх мовного виразу дозволяє поступово оволодівати дедалі складнішими формами людського мислення. Здатність мозку до відображення дійсності грунтується на його складній будові, перебігу нейрофізіологічних процесів та ідеальній психічній діяльності, яка протікає на цій основі. Досліджуючи вищу нервову діяльність тварин, І.П. Павлов спочатку не відокремлював її від психічної діяльності. Згодом він прийшов до висновку, що психічні процеси найтісніше зв’язані з фізіологічними явищами, але не зводяться до них. При вивченні психічної діяльності користуються здебільшого електрофізіологічними методиками: реєстрацією ЕЕГ, “хвилі чекання”, викликаних та надповільних потенціалів. Електроенцефалограма дозволяє фіксувати сумарну активність нейронів за різних станів організму. “Хвиля чекання” відображає типи мислительної діяльності в різних людей. Викликані потенціали характеризують особливості взаємодії нейронів і їх ансамблів у процесі аналітико-синтетичної діяльності мозку. Надповільні потенціали відбивають стійкі стани систем мозку, рівень їх збудливості та готовність до діяльності, настроювання на мислительну та інші види діяльності. Психічна діяльність включає системні процеси, які об’єднують фізіологічні прояви в одне ціле. Значний внесок у розрізнення психічних і фізіологічних явищ було зроблено на основі принципу домінанти (О.О. Ухтомський, 1923). Цей принцип пояснює виникнення інтегрального (психічного) образу як продукта пережитих домінант, як результату суб’єктивного відображення об’єктивно існуючого світу. Психічні стани та процеси виникають як узагальнені образи, в основі яких лежать коркові домінанти. Вони зберігаються в несвідомій сфері в прихованій формі як сліди минулої діяльності і можуть активно діяти в полі свідомості. Такі домінанти можуть не лише формувати психічні образи, випливаючи в поле чіткої уваги, але й вступати в конфлікт одна з іншою. Потрібно ще раз наголосити, що всяке поняття й уявлення є слід пережитої колись домінанти. Цей слід, а деколи й уся домінанта може виражатись відповідним сигналом. Психічна діяльність виникає на певному етапі розвитку життя, як більш досконала форма відображення об’єктивної дійсності у вигляді відчуттів і сприймання, які призводять до її усвідомлення. Свою діяльність свідомість здійснює на основі коркових домінант. З іншого боку свідомість сама формує домінанти, які мають адаптивне значення. Домінанта порушує рівновагу між нервовими центрами і тим самим зближує організм із навколишнім середовищем, збагачує його новими можливостями. Не всі психічні явища та процеси відбиваються в нашій свідомості. Все те, що вже пізнано, або за певних умов може бути усвідомленим, відносять до неусвідомлених психічних явищ. Гадають, що в мозку існує механізм психологічного захисту. Він реагує на слабкі, але важливі для людини подразники. І хоча вони не усвідомлюються, однак викликають біоелектричні, вегетативні та психічні зміни. Пам’ять та її механізми Пам’ять — здатність сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і забувати інформацію, одержану внаслідок навчання. Пам’ять властива всьому живому. Людина запам’ятовує у мовній формі, а зберігає інформацію у вигляді загальних положень. Подразники, надходячи з першої сигнальної системи в другу, кодуються словами, які за допомогою мислення формують ідею. Ідея передається для зберігання в довгострокову пам’ять. Відтворення інформації відбувається у зворотному порядку. Розрізняють короткочасну (первинну) і довготривалу (вторинну і третинну) пам’ять. Деколи виділяють ще чутливу пам’ять. Об’єм інформації, який сприймає людина, значно менше тієї кількості, яка сприймається аналізаторами. З 50 біт/с інформації, що фіксується всіма органами чуття, лише 0,5 біт/с переходить в довготривалу пам’ять. Запам’ятовування відбувається шляхом витіснення менш важливої інформації. Частина сигналів протягом часток секунди зберігається у вигляді фізичних параметрів подразника і не досягає свідомості (чуттєва пам’ять). Клінічні спостереження над людьми (хронічні алкоголіки) показали, що в них втрачається пам’ять на недавні події при збереженні давніх пам’ятних слідів. Такі ж порушення спостерігаються після струсів мозку, а також при його вогнищевих ураженнях. На цій підставі було виділено короткочасну та довготривалу пам’ять. Утримання інформації в короткочасній пам’яті в людей відбувається 20-60 хв, після цього формуються стійкі пам’ятні сліди (енграми). Короткочасна пам’ять пов’язана з циркуляцією імпульсів по замкнутих ланцюгах нейронів (гіпотеза реверберації збудження). Вона не вимагає змін обміну РНК і ДНК. Вважають, що циркуляція імпульсів по нейронних сітках покращує тимчасову синаптичну провідність. При цьому збільшується число активних синапсів після ритмічного подразнення пресинаптичних волокон. Таким чином, короткочасна пам’ять пов’язана з виникненням нетривалих зворотних фізико-хімічних властивостей мембран, концентрації медіаторів у синапсах. Це призводить до перебудови нервових сіток. Довготривала пам’ять зумовлена стійкими змінами хімізму нервових клітин, а саме структури молекул ДНК, синтезу мембранних білків, деяких пептидів. У формуванні довготривалої пам’яті активну участь беруть і гліальні клітини. Одержані експериментальні дані підтверджують той факт, що введення щурам витяжки глії пришвидшувало вироблення умовних рефлексів. Слід відмітити, що кількість гліальних клітин зростає в ряді від нижчих тварин до вищих. Ці та інші дані доводять, що короткочасна пам’ять зумовлюється реверберацією імпульсів по нейронних сітках, а довготривала — пластичними процесами за участю глії. Значну роль у процесах, пов’язаних із пам’яттю, відіграють не окремі нейрони, а об’єднання нейронів — функціональні ансамблі (Д. Хебб, 1949), які мають властивості, неоднакові з окремими нейронами.

Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення. Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, с свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекват­ному, узагальненому, цілеспрямованому активному відобра­женні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що пос­тійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні люди­ною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання —у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті. Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знан­ням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт — зна­чить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному спілковому, теоре­тичному і практичному ставленні до неї Тому іншою необхідною складеною свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості — це яко­мога більш адекватне пізнання об'єкта, то, відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає й* інтересам, уявленням і понят­тям. Людина усвідомлює не тільки об'єкти, їхні властивості та зв'язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності. Свідомість не дана людині від народження Вона фор­мується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішньою світу, вона немовби «розчинена» в ньому, її свідомість складається поступово через оволодіння в про­цесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості. Свідомість — це продукт суспільно-історичною розвит­ку людства. Основою якісної зміни в розвитку психіки — переходу до свідомості — с специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спря­мовану на загальну ціль (при відмінності й функцій, що вико­нуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких дні тварин). Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за “порогом” свідомості, не досягають) належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни “несвідоме”, “підсвідоме” часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Ін­коли про людину говорять: “Вона зробила це несвідомо”, “Вона не хотіла цього, але так сталося” тощо. Часто ми звергаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби “самі по собі”, в готовому вигляді, невідомо як і звідки. Явища людської психіки дуже різноманітні. І далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяль­ність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, в стані дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого. Зона максимально ясної свідомості у психічній діяль­ності порівняно невелика. За нею починається смуга просто ясної свідомості, а потім мінімальної свідомості, за якою вже йде неусвідомлене. Останнє виступає то як потяг, то як відчуття, сприймання, уявлення і мислення, то як сомнам­булізм, то як здогадка, інтуїція, то як гіпнотичний стан або сновидіння, стан афекту чи несамовитості.

Світ квітів—ніжний, яскравий і тендітний. Ми дуже мало знаємо про квіти. Вони супроводжують життя людини від народження до останнього подиху. Квіти використовували як лікарські засоби й талісмани. Вони оспівувалися письменниками, композиторами, художниками. Квіти відкривають перед людиною можливість пізнати прекрасне, відчути повноту життя. Наближеність до квітів, споглядання їх неповторної, досконалої і витонченої краси пом'якшує душу та краще розкриває грані людського характеру. Будь-який народ ставиться з великою шаною до кожної рослини. Вони були оберегами, лікували, оберігали від зла. Скільки легенд, пісень, склали народи і про свої улюблені рослини. Ми повинні вчитися у предків шанувати природу, адже ми також є частиною цієї природи, яка нас оточує, і без неї не зможемо жити на землі. Якщо людина не шанує своїх традицій, не шанує природи, вона жорстоко розплачується за свої помилки. Приклад тому — Чорнобиль, наші ріки, які висихають, наша земля отруєна хімікатами, по ній небезпечно ступати босими ногами, про що пише поетеса з О. Бабій: Давно хрущів над вишнями нема, Садки вишневі сохнуть поодинці. І Відважний навіть босим по стежинці Уже не вийде в поле край села. Але не все ж про сумне… Давайте поговоримо про прекрасне – про квіти!

Ще в глибоку давнину було відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу хворобу, в друге на неї не хворіє. З розвитком мікробіології стало також відомо, що не завжди проникнення в організм збудника інфекції веде до захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. В нормальному стані організм набуває активної специфічної стійкості проти того чи іншого виду інфекції. Стан організму, за якого він протистоїть шкідливій дії патогенних мікробів, їхніх токсинів або будь-яких інших сторонніх тіл, назвали імунітетом (immunitans – звільнення). Видатний вітчизняний І.І.Мечников головну роль у природженій і набутій несприйнятливість до інфекції відводив організмові і його специфічним клітинам – фагоцитом. До 1885р. у вивченні імунітету визначилися два конкуруючі напрямки. Перший очолював І.І.Мечников. Він розвив теорію клітинного імунітету і розглядав фагоцетоз як основний фактор захисту організму від інфекції. Представником другого напрямку був П.Ерліх, який вважав, що основним захисним механізмом від інфекції є гуморальні фактори сироватки крові. Інтенсивні дослідження цієї важливої проблеми показали, що ці дві точки зору не є протилежними, а доповнюють одна одну. В 1909р. І.І.Мечников і П.Ерліх за розробку вчення про імунітет були удостоєні Нобелівської премії. Головне завдання імунітету – знищення клітин, що генетично відрізняються від власних. Види імунітету Природжений (видовий або спадковий) імунітет – стійкість організму до певних патогенних агентів, яка властива даному виді і передається спадково. Вважають, що цей вид імунітету пов’язаний з особливостями генотипу даного конкретного виду макроорганізму. Наприклад: несприйнятливість людини до чуми ВРХ, курячої холери, а тварин – до скарлатини, кору. В основі механізмів природженого імунітету до інфекцій лежить відсутність у клітинах макроорганізму рецепторів і субстратів, які необхідні для адсорбції і розмноження збудника інфекції, наявність речовин, що блокують його репродукцію, здатність організму – хазяїна синтезувати різний інгібітори у відповідь на проникнення патогенних мікроорганізмів. Природний у свою чергу – на активний і пасивний. Набутий імунітет – специфічний захист проти генетично чужорідних субстанцій (антигенів), який здійснюється імунною системою організму у вигляді вироблення антитіл або нагромадження сенсибілізованих лімфоцитів. Набутий імунітет виробляється в результаті перенесеного захворювання або вакцинації здорового організму. Набутий імунітет поділяють на природний і штучний. Природний активний імунітет може виникати після перенесення інфекції і тривати місяцями, роками або все життя. Природний пасивний імунітет має новонароджений організм, набуваючи його від матері в період внутрішньоутробного розвитку. Набутий штучний імунітет виробляється в результаті активної або пасивної імунізації організму. Штучний активний імунітет формується під впливом вакцин і може тривати від кількох місяців до кількох років. Імунітет, зумовлений введенням в організм готових захисних речовин (антитіл) у вигляді сироваток, дістав назву набутого пасивного імунітету, набутий імунітет не успадковується. Він формується по відношенню до конкретного виду патогенного мікроба в результаті контакту з ним, тобто є суворо специфічним. Цей вид імунітету дуже стійкий; наприклад, після віспи він зберігається все життя, а після кору і висипного тифу – довгі роки. Неспецифічна резистентність. Під нею розуміють відносний рівень природженої стійкості організму незалежно від виду факторів: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, в тому числі до мікробів, їхніх токсинів та ін. вона може бути властива всьому організму, його окремим системам, органам, тканинам. Вона пов’язана з анатомо-фізіологічними і генетичними особливостями організму, з його механічними гуморальними і клітинними не специфічними факторами захисту та ін. Імунологічні реакції організму на проникнення до нього генетично чужорідних речовин здійснює його лімфоїдна система. Завдяки виробленню специфічних молекул – антитіл. Джерело: Біологія та Екологія Сучасне суспільство

З розвитком культури наприкінці ХІХ століття в Західній Європі зароджуються мотиви охорони ландшафтів, природних пам’яток на науковій основі. Найбільш активними пропагандистами руху були німецький природоохоронник Гуго Конвенц і швейцарський зоолог Пауль Саразін, які виступали в пресі, публікували книги, мандрували. 1864 рік вважається роком заснування одного із перших заповідних об’єктів - Йосемітського нац. парку (США), який успішно функціонує до сьогоднішнього дня.

Гідатофіти – це водяні рослини, цілком або майже цілком занурені у воду. Вийняті із води, ці рослини швидко висихають і гинуть, бо в них редуковані продихи і нема кутикули. До них належать водяний жовтець, елодея, валіснерія, рдесник, водопериця. Листкові пластинки гідатофітів тонкі, часто розсічені, що сприяє повнішому використанню послабленого у воді сонячного світла і засвоєнню вуглекислого газу. Підтримувані водою пагони майже не мають механічних тканин, у них розвинена аеренхіма. Інколи у них зустрічається різнолистість – гетерофілія, а в багатьох наявні плаваючі на поверхні води листки. Коренева система гідатофітів дуже редукована, інколи взагалі відсутня, або втратила свої функції, як у ряски. У них відсутні провідні тканини, тому поглинання води і мінеральних солей відбувається усією поверхнею тіла. Квітконосні пагони виносять квітки на поверхню води, а після запилення вони знову можуть занурюватися у воду і дозрівання плодів здійснюється уже під водою. Гідрофіти – це наземно-водяні рослини, частково занурені у воду. Ростуть на берегах водойм, на мілководді та на болотах. Зустрічаються в районах з різними кліматичними умовами. До них відносять очерет звичайний, частуху подорожникову, бобівник трилистий, калюжницю болотяну. У них краще, ніж у гідатофітів розвинуті механічні та провідні тканини, добре виражена аеренхіма. У листках гідрофітів наявний епідерміс з продихами, але інтенсивність транспірації надто висока, тому вони можуть рости тільки на постійному інтенсивному поглинанні води. Гігрофіти – це наземні рослини, які живуть в умовах підвищеної вологості повітря або на досить вологих грунтах. Серед них розрізняють тіньові і світлові гігрофіти. Тіньові – це рослини нижніх ярусів сирих лісів у різних кліматичних зонах. До них належать будяк городній, розрив-трава, цірцея альпійська, тропічні трави. Через високу вологість повітря в них затруднена транспірація, тому для поліпшення водного обміну на листках розвиваються гідатоди – водяні продихи, яку виділяють краплиннорідку воду. Листки цих рослин часто тонкі, з тіньовою структурою, зі слабо розвиненою кутикулою, вміщають багато вільної і малозв’язаної води. З настанням нетривалої і несильної посухи у тканинах створюється негативний водний баланс, рослини в’януть і можуть загинути. Світлові гігрофіти – це види відкритих місцевостей помірної смуги, які ростуть на постійно вологих грунтах і у вологому повітрі – рис, підмаренник, росичка, папірус… Мезофіти – це рослини, що можуть переносити нетривалу і не дуже сильну посуху. Вони ростуть при середній вологості, помірно теплому режимі і досить добрій забезпеченості мінеральним живленням. До мезофітів відносять вічнозелені дерева верхніх ярусів тропічних лісів, листопадні дерева саван, деревні породи вологих вічнозелених субтропічних лісів, літньозелені листяні породи лісів помірного поясу, чагарники підліска, трав’янисті рослини дібров, рослини заплавних і не надто сухих лук, пустельні ефемери, багато бур’янів і більшість культурних рослин. Отже, група мезофітів дуже числена і неоднорідна. Ксерофіти – це рослини, що ростуть у місцях з недостатнім зволоженням і мають пристосування, які дають змогу добувати воду в разі її нестачі або обмежувати її випаровуванні і, навіть, вміння запасати її під час посухи. Ксерофіти краще ніж усі інші рослини здатні регулювати водний обмін, тому під час тривалої посухи перебувають в активному стані. Це рослини пустель, степів, твердолистяних і вічнозелених лісів та чагарникових заростей, піщаних дюн і сухих схилів, які добре нагріваються. Ксерофіти поділяються на дві основні групи: сукуленти і склерофіти. Сукуленти – соковиті рослини з дуже розвинутою водозапасаючою паренхімою в різних органах. Тому сукуленти є: - стеблові – кактуси, кактусовидні молочаї, стапелії; - листкові – алое, агави, бріофілуми, молодило, очитки; - кореневі – аспарагус, квасениця. Листки, рідше стебла, сукулентів мають товсту кутикулу, восковий наліт або густе опушення. Продихи занурені, відкриваються у щілину, де затримується водяна пара. Вдень вони закриті. Це допомагає сукулентам зберігати накопичену вологу. Зате гірше відбувається газообмін та затруднюється надходження вуглекислого газу всередину рослини. Саме тому багато сукулентів з родини лілійних, бромелієвих, товстолистих уночі при відкритих продихах поглинають вуглекислий газ, а лише наступного дня його переробляють в процесі фотосинтезу. Ростуть сукуленти повільно. Осмотичний тиск клітинного соку у них малий – всього 3-8 атм., вони розвивають невелику сисну силу і здатні всмоктувати воду лише атмосферних опадів із верхніх грунтових шарів. Коренева система їх неглибока, але дуже розгалуджена. Склерофіти – рослини, сухі на вигляд, часто з вузькими та дрібними листками, іноді скрученими в трубочки. Листки ще можуть бути розсіченими, вкритими волосками або восковим нальотом. Добре розвинена склеренхіма, тому ці рослини без шкідливих наслідків можуть втрачати до 25% вологи, не в’янучи. Сисна сила коренів до кількох десятків атмосфер, що дає змогу успішно добувати воду з грунту. В разі нестачі води склерофіти різко знижують транспірацію. Таким чином, неоднакові шляхи регуляції водного обміну дають змогу рослинам заселяти різні за кологічними умовами ділянки суші. Різноманітність пристосувань лежить в основі поширення рослин по поверхні планети, де дефіцит вологи є однією з головних проблем екологічних адаптацій. Основні екологічні групи рослин

Розбираємось у причинах безсоння та способах її подолання. Статистика показує, що безсоння страждає близько 60% населення розвинених країн (адже ми розвинена країна?). Хтось не може заснути до ранку; хтось, ледь заснув, прокидається і більше очі не заплющує. І потім його весь день переслідують погане самопочуття, розбитість, пригнічений настрій. Взагалі почувається не у своїй тарілці. Джерело статті: https://vashaibolit.com.ua/6649-yak-peremogti-bezsonnya-snodyne-rezhim-snu.html ПРИЧИНИ БЕЗСОННЯ Причин безсоння багато. Надлишок стресу: мозок продовжує працювати, переживати, незважаючи на пізній час. Безсоння - один із класичних симптомів депресії та захворювань, з нею пов'язаних: синдром хронічної втоми, фіброміалгія, синдром подразненого кишечника. Іноді безсоння - це наслідок деяких неврологічних захворювань. Окремо скажу про так зване апное (зупинка дихання) під час сну. Багатьом знайома ситуація, коли огрядна людина засинає на спині і починає сильно хропіти. Потім затихає на секунди — і знову страшний хропіння! Ось у ці секунди в нього дихання і зупиняється: верхнє піднебіння западає і закриває вхід у дихальні шляхи. Він через це прокидається, причому кілька разів за ніч, потім весь день мається: сонливість, втома або ще гірше - швидко розвиваються гіпертонія, підвищення цукру, хвороби судин. ЯК ПЕРЕМОГТИ БЕЗСОННЯ? Що ж із безсонням робити? Пігулки? Таблетку випити просто... Але через короткий час вона вже не допомагає, збільшуємо дозу, потім ходимо півдня сонливі. Навіть люди, далекі від медицини, все більше починають розуміти, що снодійні – це глухий шлях! Тоді що? Прийом алкоголю проти ночі? Знаю, навіть деякі лікарі неофіційно радять випити склянку вина на ніч. Так, алкоголь на ніч може допомогти заснути і раз, і два, але постійний прийом алкоголю безсоння тільки посилює. Забудешся на годину, але потім прокинешся — і вже не можеш заснути. Але насправді існує кілька правил, виконуючи які можна налагодити сон. Перше – це гігієна сну. Потрібно знати її правила і взяти на себе щоденну працю їх дотримуватися! Що це за правила? Ось вони коротко. Ліжко – тільки для сну. Скрупульозні американці додають у своїх офіційних рекомендаціях - використовуйте ліжко тільки для сну та сексу (ніякої фантазії у людей!). Усі там полежати, повалятися з комп'ютером або перед телевізором — неприпустимі. Спіть рівно стільки, щоб почуватися відпочившим. Не пересипайте, не валяйтесь. РЕЖИМ СНУ Звикайте в той самий час лягати, в один і той же час вставати . Це дуже важливо. Не примушуйте себе спати. Якщо ви лежите більше 20 хвилин і не заснули - підведіться, підіть в іншу кімнату. Почитайте, ще щось зробіть доти, доки не захочете спати. Але якщо ви вирішите поїсти чи порахувати гроші, — вірніше, скільки вам не вистачає, щоб виплатити чи заплатити, — чи подивитися новини, це вас тільки збудить і заснути не допоможе! Захотіли спати — пішли знову до ліжка. Знову 20 хвилин полежали та зрозуміли, що не можете заснути. Знову підвелися і пішли читати. І так поки що остаточно не заснете. Уникнути безсоння можна, правильно вибудувавши режим дня: якщо завжди лягати спати в один і той же час і дотримуватися однакових процедур перед тим, як вирушити в ліжко, шанси на швидке засинання збільшаться вдвічі. Будильник у вас повинен бути заведений завжди на той самий час, включаючи суботу та неділю. Це дуже важливо. Так як у тих, хто не висипається у будні, але намагається висипатися у вихідні, безсоння протікає в набагато гіршому варіанті. ВІДМОВТЕСЯ ВІД КОФЕЇНУ ТА НІКОТИНУ Треба уникати міцного чаю та кави після обіду. Тому що, як не крути, кофеїн впливає на безсоння. Є люди, які можуть випити перед сном дві чашки міцної кави та піти спати! Але це виняток. Якщо про каву багато хто знає, то до чаю ми ставимося значно легковажніше. Адже іноді в чаї міститься більше кофеїну, ніж у каві. Десь читав, що максимальна кількість кофеїну в чаї досягається у перші хвилини після заварювання. Потім він заміщається молекулами інших біологічно активних речовин та його концентрація падає. Багато хто ж, навпаки, наполягає поменше: "А то буде надто міцний!". Якщо ви курите, то не куріть перед сном: нікотин має збуджуючу дію. Якщо ви голодні, з'їжте яблуко чи щось інше легке. ГІГІЄНА СНУ У спальні не повинно бути зайвих звуків та світла. Температура в приміщенні під час сну повинна бути не вищою за 16–17 градусів. У гігієні сну велике значення має фізичне навантаження. Але, зрозуміло, вправи потрібно робити не кілька хвилин перед сном. ПРИЙОМИ ОБМЕЖЕННЯ СНУ ТА ТЕХНІКА РОЗСЛАБЛЕННЯ І ось ви прислухалися до всіх порад, все виконуєте, і все одно нормалізувати сон не виходить! Тоді спробуйте наступне. Прийоми пов'язані з обмеженням сну. Попереджаю — буде непросто, вимагатиме сили волі! Отже, ви призначаєте фіксований час підйому. Завжди одне й те саме. Незалежно від того, коли ви заснули. Ви помічаєте час, скільки зрештою проспали. Наприклад, підйом о 7-й, лягли ви об 11-й, але заснули тільки о 2-й. Вдень до ліжка навіть не підходити і ніяких "подрімаю в кріслі!". Тепер ви йдете вночі спати о 7-й мінус 5 — рівно о 2 годині ночі. Заснули, о 7-й підйом — дивишся, свої 5 години проспали. Якщо знову заснули не відразу - пролежали годину без сну і в результаті проспали всього 4 години, - наступної ночі лягайте в 7 мінус 4 і 3 години. І не хвилиною раніше, як би не хотілося, хоч би як ви вирубалися! Це робиться, щоб усунути зайвий час лежання в ліжку без сну. Ви повинні привчити себе засипати відразу, як тільки лягаєте в ліжко. І ось ви з такими муками досягли того, що впали та заснули. Тепер починаємо додавати по півгодини сну. Наприклад, попередньої ночі проспали 5 годин, тепер лягаємо о 1.30. Декілька ночей вдалося поспати по 5 з половиною годин - тепер додаємо ще півгодини і лягаємо на годину. І так до повноцінних 7-8 годин! Не вийшло десь збій: з тієї ж точки знову починаємо все знову. Ті, кому така методика видається дуже жорсткою, можуть випробувати техніку розслаблення. Треба лягти, зосередитися і подумки почати розслабляти всі м'язи, зверху вниз. М'язи навколо очей, обличчя, потім рук, тулуб, живіт, ноги, пальці ніг. Після кількох разів уже починає виходити. І щогодини повторювати цю релаксацію, доки заснув. Це ефективніше, ніж вважати баранів! У боротьбі з безсоння може допомогти яскрава лампа, особливо в нашому кліматі. Це називається "фототерапія". При пробудженні вмикаємо яскраве світло і знаходимося під ним не менше півгодини (уявляєте: тільки під ранок заснув, темрява, здається, глуха ніч, тут дзвонить будильник і запалюється яскраве світло, викликаючи різі в очах! Бр-р-р!) СНОДІЙНЕ Про снодійні ми вже згадували: звикати не варто, хоч бувають ситуації, коли без них не обійтися. Але це вам треба вирішувати вже з вашим лікарем. Зараз рекламують такий препарат, як мелатонін… Це гормон шишкоподібної залози (є у нас і така!), який бере участь у регуляції ритму сну. Як мелатонін, так і ліки, які посилюють його природну продукцію, досить ефективні при безсонні, викликаному зміною часових поясів, в інших випадках ефект може бути недостатнім. Для боротьби з безсонням часто застосовують ліки від алергії — перше їхнє покоління, яке справді має побічний снодійний ефект. Наприклад, "старий добрий" димедрол! Але сон після нього дуже важкий, і потім на весь день забезпечені сонливість та головний біль! Використання засобів від алергії як снодійного, наприклад препаратів на основі димедролу, викликає тяжкий сон та ранковий головний біль. Корвалол та валокордин дуже популярні у нас краплі, заборонені до застосування у всьому світі. Чому? Адже ж допомагають! Та тому що містять фенобарбітал — важке снодійне, від якого вже давно відмовилися через виражені побічні ефекти. Валеріана. Здавалося б, і рослинна, і "м'яка", і нешкідлива. Було кілька досліджень дії валеріанки на сон, дія виявилася не вищою за ефект плацебо. Але ось що з'ясували американці: за 2013 рік список ліків, що найчастіше викликають токсичну поразку печінки, очолила — так-так, саме валеріана (мабуть, коти мають якусь іншу печінку!). І взагалі, таблетки від безсоння, які ми так чи інакше намагаємося застосовувати, завдають, як правило, більше шкоди, ніж користі. Хтось за кермом засне, а хтось лунатиком стане. Так-так, лунатиком, як у "Місячному камені". Там герой теж настойку для сну приймав, потім уві сні так цей місячний камінь сховав, що на протязі всієї книги знайти не могли. Але камінь — гаразд, не в кожного алмази є, а люди починають комусь дзвонити, не усвідомлюючи (вони вранці не пам'ятають про це); людина може сісти в машину та поїхати невідомо куди. Або зайнятися сексом, знову ж таки несвідомо і потім не пам'ятати про це (і потім з ранку дивуватися: що це дружина? І сніданок з усмішкою, і черевики почистила…). Буває, що через снодійну людину не пам'ятає взагалі, що було з нею весь попередній день. Особливий випадок - згадані "хропуни": люди з апное сну. Їхнє снодійне може просто вбити, тому що під час зупинки дихання вони прокидаються, а під снодійним просплять останню можливість зітхнути! Отже перед тим, як призначити "храпуну" якесь снодійне, лікар повинен переконатися, чи немає тут апное сну!