Результати пошуку

Червона книга України — офіційний державний документ, в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів та заходи щодо їх збереження і відтворення. Агроекологічний потенціал ґрунтів — здатність ґрунтів виконувати функцію сільськогосподарських угідь, створювати оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин, а також підтримувати екологічну рівновагу в агроландшафтах і природному середовищі. Альтернативні джерела енергії — відновлювані джерела, до яких належать енергія сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, що існують постійно або виникають періодично у довкіллі. Артезіанські води (напірні) — усі підземні води, котрі залягають у більш-менш глибоких пластах і мають напір. Атмосферне забруднення — 1) потрапляння у повітря різних газів, частинок рідких або твердих речовин, парів, що перевищує нормальний фон концентрації речовин і негативно впливає на організми, погіршує їх життєві умови; 2) несприятливі зміни стану атмосферного повітря, цілком або частково спричинені діяльністю людини, що безпосередньо або опосередковано змінюють розподіл енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості атмосфери й умови існування живих організмів. Атмосферне повітря — життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, що є природною сумішшю газів і перебуває за межами житлових, виробничих та інших приміщень. Біологічне (біотичне) різноманіття — сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території України, її територіальних і внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Біологічне різноманіття складається а видового, популяційного, ценотичного, генетичного різноманіть. Біота — усі види живих істот у сукупності. Біотичний потенціал — генетично зумовлена здатність організмів, видів, популяцій, структурних або функціональних блоків екосистеми існувати в певному діапазоні екологічних умов та підтримувати структурно-функціональну організацію екосистеми, у складі якої вони перебувають. Біосферні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Болота — надмірно зволожені ділянки земної поверхні, на яких росте специфічна вологолюбна рослинність, розвивається болотний тип ґрунтоутворення, і, як правило, є шар торфу потужністю понад 30 см. Відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності та не мають подальшого використання за місцем утворення або виявлення, власник має позбутися їх шляхом утилізації чи видалення. Відходи небезпечні — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні або інші небезпечні властивості, котрі створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Водозбірний басейн — частина земної поверхні й товщі ґрунтів, з яких відбувається стік води у водотік або водойму. Водокористування — використання вод (водних об'єктів) з метою задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту й інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та ін. Водосховища — штучні водойми, утворені під час спорудження водомірної греблі в долині річки, причому об'єми води в них перевищують 1 млн м3. Географічна оболонка — матеріальна система, що сформувалася на поверхні Землі внаслідок взаємодії та взаємопроникнення чотирьох геосфер: атмо-, гідро-, літо- і біосфери. Геоекологія — 1) галузь знань, в якій вивчаються закономірні зв'язки між живими організмами, у тому числі людиною, техногенними спорудами та геологічним середовищем; 2) наука про екологічні проблеми зовнішніх геосфер Землі; 3) наука про екологічні перетворення геосфери під впливом техногенних процесів; 4) міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує екосферу як взаємопов'язану систему геосфер у процесі її інтеграції з суспільством; 5) міждисциплінарна наука, що вивчає неживу (абіотичну) речовину геосферних оболонок Землі як компонент навколишнього середовища і мінеральну основу біосфери; 6) наука, в котрій аналізуються різноманітні зв'язки між природою, людиною (соціумом) і господарством, пропонуються шляхи раціональної просторової організації природних, соціальних і господарських систем; 7) система наук про інтеграцію геосфер і суспільства; 8) комплексна природнича географія, що охоплює абіотичний та біоекологічний підходи і досліджує геоекосистеми (ландшафти) в їх просторово-часовій диференціації, вирішує природно-географічні завдання оптимізації довкілля людини. Геоекологічний моніторинг — система спостереження та контролю за станом навколишнього середовища для визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ за допомогою відповідних регулювальних засобів. Геоекологічне прогнозування — 1) розробка уявлень про природні комплекси майбутнього та їхні перемінні стани, в тому числі зумовлені антропогенною діяльністю; 2) система досліджень з метою виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) у цілях розробки заходів щодо оптимізації природного середовища. Геоекосистема — територіальна система, яка контролюється людиною, є ділянкою ландшафтної сфери Землі, що має характерні процеси тепло- та вологообміну, біогеохімічні кругообіги, певні види господарської діяльності та соціокультурні зв'язки. Демографічний вибух — безмежний вибухоподібний темп збільшення рівня населення. Демографічний перехід — послідовна зміна типів відтворення населення, що спричинює стабілізацію його чисельності. Демографічна політика — діяльність органів державного управління та соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних і якісних параметрів відтворення населення. Дендрологічні парки — парки, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найефективнішого наукового, культурного, рекреаційного й іншого використання. Державна система моніторингу довкілля — система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Екогеографія — особливий напрям (дисципліна) у географічній науці, що вивчає географічне середовище, його екосистеми з екологічного погляду і з метою розв'язання проблем, пов'язаних із життєдіяльністю людини як елемента живої природи" й отримання необхідних ресурсів для розвитку людства. Екологія — синтез науки про довільні природні сукупності об'єктів та явищ і нових принципів та уявлень про призначення людини й інших організмів та цілі їхньої життєдіяльності. Екологічна безпека — комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі та в її окремих регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове людство (без серйозних ускладнень адаптуватися). Екологічна експертиза — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів або об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності до норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Екологічна місткість території — максимальний обсяг техногенного й антропогенного навантаження на середовище, який воно може витримати без катастрофічних порушень. Екологічна небезпека — ступінь імовірності розвитку негативних чинників, явищ та їх взаємозв'язків, що є в певній природній системі і спричинюють її незворотну деградацію, в тому числі у системі "населення — навколишнє середовище". Екологічна проблема — який-небудь невивчений або недостатньо вивчений аспект взаємодії людини і навколишнього середовища, що потребує подальшого дослідження і вирішення. Екологічна ситуація — сукупність станів екологічних об'єктів у межах певної території (ландшафт, річковий басейн, адміністративний район, місто, природний регіон, адміністративна область або країна загалом) у певний проміжок часу. Екологічна ситуація надзвичайна — ситуація, що виникає внаслідок раптових природних лих або техногенних аварій і супроводжується великими збитками. Екологічне законодавство — структура, котра об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня та різної спрямованості. Екологічний потенціал території — 1) здатність природного середовища відновлювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу; 2) сукупність речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей екосистем, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційні, середовищні) і корисні функції (захисні, продукційні, рекреаційні, редукційні, ресурсні, естетичні), котрі людина може використовувати. Екологічне право – система норм і правил, що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища. Екологічні проблеми — суперечності, які виникають у системі речовинних, енергетичних, інформаційних зв'язків суспільства з природним середовищем, вплив цих протиріч на людину й умови її життєдіяльності Екомережа України — 1) територіально безперервна система природних ландшафтів, що утворюють природний каркас, котрий визначатиме екологічну стійкість території; 2) єдина територіальна система, до якої належать ділянки природних ландшафтів, що особливо охороняються, і території й об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території й об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екомережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. Енергетична безпека — стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного й обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні та здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. Енергоефективність — співвідношення загальних запасів основних видів енергії (ЗЗОВЕ) до ВВП; вона є основним показником ефективності економіки країни. Енергозбереження — діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), спрямована на раціональне використання й економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві, реалізується шляхом використання технічних, економічних і правових методів. Енергозберігаюча технологія — метод виробництва продукції з раціональним використанням енергії, що дає можливість одночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, отриманих у процесі виробництва й експлуатації виготовленого продукту. Забруднення водних ресурсів — внесення людиною безпосередньо або опосередковано речовин та енергії у водне середовище, що спричинює такі шкідливі наслідки, як завдання збитків живим ресурсам, небезпека для здоров'я людей, ускладнення морської діяльності, включаючи рибальство, погіршення якості морської води та зменшення її корисних властивостей. Забруднення ґрунтів — процес привнесення та виникнення в ґрунті нових, нехарактерних для нього фізичних, хімічних, біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня концентрації зазначених агентів. Заказники — природні території (акваторії)" створені з метою збереження і відтворення природних комплексів або їх окремих компонентів. Заповідання — вилучення певної території зі сфери звичайної господарської діяльності з метою підтримки екологічної рівноваги, збереження еталонів недоторканої природи, наукових досліджень характеру взаємозв'язків між екологічними факторами екосистем для збереження і відтворення ландшафтів. Заповідні урочища — лісові, степові, болотні й інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення та створюються для збереження їх у природному стані. Затока — частина океану, яка вдається в сушу, але має вільний водообмін з іншими частинами океану. Зелена книга України — державний документ, в якому наведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань України, що потребують охорони та мають важливе значення як складова біологічного різноманіття. Знеліснення — повне знищення лісової рослинності та переведення земель в інший тип господарського використання. Зоологічні парки — парки, що створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Інтенсивність атмосферних опадів — така їх кількість, що випадає за одиницю часу (хвилину, годину, місяць). Клімат — характерний для конкретної території багаторічний режим погоди, зумовлений сонячною радіацією, її перетвореннями в дійовому шарі земної поверхні та пов'язаною з нею циркуляцією атмосфери й океанів. Кліматоутворювальні фактори — фізичні механізми, що впливають на кліматичну систему, а також основні взаємодії між її (системою) складовими. Ландшафтне різноманіття — реальна множинність на земній поверхні створених природою (а нині майже повсюди тією чи іншою мірою антрологенізованих) цілісних дискретно-континуальних структур (ландшафтних комплексів будь-якого розміру чи ієрархічного рівня). Ліс — сукупність землі, рослинності (в якій домінують дерева і чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що взаємопов'язані в розвитку, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Лісові ресурси — сукупність матеріальних благ лісу, котрі можна використати, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу, з найбільшою господарською ефективністю. Лісистість — частина вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі території країни. Лимани — озера, розташовані неподалік від морів, що періодично з'єднуються з морем або відділені від нього піщаними пересипами, іноді відкритими до моря. Море — частина океану, яка вдається в сушу чи відокремлена від океану островами або підводними узвишшями, відрізняється від прилеглої частини океану природними умовами, головним чином, гідрологічним режимом. Навколишнє природне середовище — частина географічної оболонки, що оточує людину, і з якою безпосередньо пов'язані життя та виробнича діяльність суспільства. Національні природні парки — природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об'єктів, котрі мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність. Національна служба моніторингу — система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами та елементами геосистем відповідно до заданої програми й уніфікованих методик. Пам'ятки природи — природні об'єкти, що є унікальними або типовими, цінними з наукового, культурно-освітнього та оздоровчого поглядів. Парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва — найцінніші зразки паркового будівництва, які створюються з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парниковий ефект — здатність атмосфери, що пропускає короткохвильове електромагнітне випромінювання від Сонця, затримувати (частково або повністю) тепловий потік від земної поверхні, повертаючи його до Землі у вигляді "зустрічного випромінювання". Пестициди — токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, унаслідок діяльності котрих уражаються рослини, тварини, люди і завдається шкода матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічувальних видів риб. Природні ресурси — 1) елементи природи (тіла, процеси та явища), які використовуються або можуть бути використані в процесі соціального обміну речовин для задоволення потреб суспільства; 2) компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані під час здійснення господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продукти виробництва і предмети споживання, мають споживчу цінність. Природно-ресурсний потенціал — міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства; сукупність природних ресурсів і природних умов, що перебувають у певних географічних межах і забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства. Природні заповідники — 1) ландшафти, де зберігаються, охороняються і вивчаються всі компоненти екосистем: повітря, ґрунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світ, пам'ятники природи та культури; 2) територія, вилучена з будь-якого господарського використання та призначена для особливих форм застосування, насамперед, збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, стеження за загальним станом природного середовища планети (глобальний та інші види моніторингу) та підтримки екологічної рівноваги в особливо уразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів. Природні умови – комплекс взаємопов'язаних компонентів природи, що формують різнорівневі природно-територіальні комплекси. Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, покращення й охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності. Природокористування раціональне — високоефективне господарювання, що не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу та несприятливих змін у навколишньому природному середовищі людини, які можуть завдати шкоди її здоров'ю та власне життю. Регіональні ландшафтні парки — природоохоронні рекреаційні установи місцевого або регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Рекреаційні ресурси — 1) географічні об'єкти, які використовуються або можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення; 2) об'єкти та явища природного й антропогенного походження, котрі мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри і є матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування і спеціалізації рекреаційних центрів та забезпечують їх економічну ефективність. Рекреаційні умови — сукупність компонентів і властивостей природного середовища, що сприяють рекреаційній діяльності (наприклад, кліматичні особливості, мінеральні джерела, біорізноманіття тощо), але при цьому не є її матеріальною базою. Рекультивація земель — відтворення продуктивності територій, порушених гірничою промисловістю, та повернення їх у різні види використання, що передбачає здійснення комплексу інженерних, гірничотехнічних, меліоративних, сільськогосподарських та лісогосподарських робіт. Ресурсний цикл — сукупність перетворень і просторових переміщень речовин, які відбуваються на всіх етапах використання природних ресурсів. Родовища корисних копалин — нагромадження мінеральних речовин у надрах, джерелах вод та газів, на поверхні землі, дні водоймищ, які за кількістю, якістю й умовами залягання придатні для промислового використання. Стічна вода — вода, утворена в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної та дренажної вод), а також відведена із забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів. Стихійні метеорологічні явища — атмосферні явища, які за інтенсивністю, періодами виникнення, тривалістю та площею поширення можуть завдавати або завдавали збитків господарству та населенню. Техногенні родовища корисних копалин — відвали видобутку та відходи збагачення і переробки мінеральної сировини, що містять цінні корисні копалини та мають промислове значення. Техносфера — глобальна сукупність знарядь, об'єктів, матеріальних процесів і продуктів суспільного виробництва, простір геосфер Землі, який зазнає впливу виробничої діяльності людини та є зайнятим її продуктами. Червона книга України — офіційний державний документ, в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів та заходи щодо їх збереження і відтворення. Джерело Екогеографія України - Гавриленко О.П.

“Єланецький степ” знаходиться в Миколаївській області, в Єланецькому та Новоодеському районах. Створений цей заповідник 17 липня 1996 року згідно з Указом Президента України. У заповіднику зростають цілинні типчакові, типчаково-ковилові і чагарникові степи та петрофітно-степові угруповання. “ЄЛАНЕЦЬКИЙ СТЕП” (площа 1675,7 га) Ценотична різноманітність представлена лісами, чагарниками, степами, луками. Флора нараховує 418 видів судинних рослин. Фауна включає 34 види ссавців, 66 — птахів, 7 — плазунів, 6 — земноводних» 7 — малюсків, 181 — комах, 17— круглих черв'яків. Фото: http://steppe.mk.ua/ Посилання: Природний заповідник «Єланецький степ»

Втручання людини в екологічну систему в процесі активної господарської діяльності часто призводить до непоправних наслідків. Під загрозою повного зникнення виявляються окремі види тварин, порушуються умови міграції птахів, звужується видове різноманіття рослинного світу, страждають природні водойми і питні джерела. Для збереження природних територій та підтримки екологічного балансу створюються охоронювані державою заповідники, національні парки і заказники. Їх статус визначається органами виконавчої влади, уповноваженими приймати відповідні рішення в області захисту та охорони навколишнього середовища. Втручання людини в екологічну систему в процесі активної господарської діяльності часто призводить до непоправних наслідків. Під загрозою повного зникнення виявляються окремі види тварин, порушуються умови міграції птахів, звужується видове різноманіття рослинного світу, страждають природні водойми і питні джерела. Для збереження природних територій та підтримки екологічного балансу створюються охоронювані державою заповідники, національні парки і заказники. Їх статус визначається органами виконавчої влади, уповноваженими приймати відповідні рішення в області захисту та охорони навколишнього середовища. За особливостями режиму охорони заказники є природною зоною, на якій заборонені або обмежені дії, що порушують структуру екосистеми, негативно впливають на відтворення окремих видів тварин і птахів або тягнуть за собою зміну природного ландшафту. Мисливські заказники найчастіше створюються для збереження популяцій цінних тварин. На їх території вводиться тимчасова заборона на полювання і вилов, а також на види діяльності, які можуть призвести до зміни середовища їх проживання. Це стосується меліоративних робіт, вирубки лісу, використання луків для випасання худоби, прокладання доріг і будівництва різних господарських об’єктів. У місцях з суворими зимами для мешканців заказників, які страждають від нестачі корму, влаштовують підкормові майданчики, а в паводкових зонах будують обмежувальні дамби, що попереджають затоплення нір лугових гризунів, мурашників, джмелиних гнізд і пташиних кладок. Ботанічні та гідрологічні заказники являють собою природні наукові лабораторії, в яких ведуться спостереження за процесами вегетації рослин і станом водойм, що впливає на нерест промислових риб. У ландшафтних заказниках досліджуються явища, під впливом яких відбувається зміна структури грунту, трансформація скельних масивів, освіта сталактитових печер. Охоронні функції таких заказників пов’язані з подібними дослідницькими роботами. Заповідники — строго охоронювані державою території, в межах яких знаходяться ділянки суші, лісові масиви і водні акваторії, населені зникаючими видами тварин або представляють рідкісне поєднання спільноти рослинних організмів і унікальних геологічних утворень. Статус заповідної зазвичай присвоюється місцевості, типової для певної географічної зони і в той же час представляє наукову цінність як природний об’єкт чи національне історичну спадщину. У заповідниках заборонені будь-які види господарської та промислової діяльності, строго обмежено пересування і будь-які дії, які загрожують збереженню цілісності природного комплексу і здатні призвести до загибелі тварин, птахів, мешканців водойм і рослинності, На відміну від заказників, де охоронні заходи передбачені щодо окремих видів тварин і рослин, заповідники зберігають недоторканим весь природний комплекс як динамічну структуру, що відображає пристосованість живих організмів до середовища проживання. Найбільш значимі заповідники входять до числа біосферних резерватів і мають відповідні сертифікати ЮНЕСКО. Серед них — Гранд-Каньйон, що займає територію вздовж річки Колорадо протяжністю 466 км, Фьюордленд, який об’єднав найглибші озера Нової Зеландії, водоспади Ігуасу на кордоні Аргентини і Бразилії, Великий Бар’єрний Риф біля східного узбережжя Австралії. До біосферним заповідникам відносяться і наші вітчизняні: Таймирський, Байкальський, Баргузинский. Центральносібірскій і Різниця між заповідником і заказником полягає в наступному: Заказники створюються для збереження і розвитку окремих популяцій тварин, птахів або водних мешканців. Заповідники зберігають всі види живих організмів в умовах їх природного проживання. У заказниках вводяться тимчасові обмеження на деякі види господарської діяльності, щоб уникнути їх згубного впливу на процеси відновлення чисельності охороняється популяції. У заповідниках будь-який вид господарської та промислової діяльності перебуває під постійним забороною. У заказниках робляться заходи для підгодівлі тварин при несприятливо складаються погодних умовах. У заповідниках такі заходи не передбачені, оскільки переслідується мета зберегти природний розвиток природного комплексу без активного втручання людини. Заказники поділяються на мисливські, ботанічні та гідрологічні. Заповідники бувають природними, ландшафтними, історичними, археологічними. Особливо виділяють музеї-заповідники, які можуть включати частину міста, парк або окрему садибу, що представляє архітектурну або історичну цінність. Природні заповідники, на відміну від заказників, можуть входити в число біосферних резерватів.

Забруднення навколишнього середовища впливає на саме дорогоцінне, що створено еволюцією живої матерії, - на генетичну програму людини. Разом з тим забруднення середовища мутагенами охоплює генофонди популяцій всіх видів тварин, рослин, бактерій і вірусів, що населяють біосферу. Збереження і зміцнення біологічних основ людини і всіх живих істот в умовах антропогенної трансформації біосфери потребують точного знання об’єма і характера впливу з боку мутагенів. Хімічне і, зокрема, радіоактивне забруднення навколишнього середовища збільшує небезпеку збільшення кількості індукованих мутацій в соматичних і статевих клітинах людини. Причому, якщо соматичні мутації збільшують кількість злоякісних пухлин, серцево-судинних захворювань, впливають на тривалість життя та інші морфофункціональні ознаки людей одного покоління, мутації в статевих клітинах проявляються у вигляді спадкових аномалій наступних поколінь. Розрізняють такі типи мутацій: · зміна числа хромосом (хромосомні мутації, більшість з яких летальні); · розриви і обміни хромосомним матеріалом ДНК викликають: делеції, інверсії, транслокації фрагментів хромосом; · генні мутації – заміна пар основ, додавання або їх делеція; · зміна комбінаторики генів; · зміна, підвищення лабільності генома за рахунок лабільності мобільних диспергідрованих генів (МДГ); · порушення дозрівання м-РНК (викликає помилки транскрипції); · порушення експресії генома (гена) (викликає помилки в реплікації). Джерелом мутагенів біосфери є ядерна енергетика, хімізація промисловості і сільського господарства, лікарські препарати, деякі харчові добавки та ін. Вплив речовин з мутагенним ефектом може багатократно підсилюватися в результаті взаємодії даних сполук з іншими хімічними мутагенами. Особливу групу становлять біологічні фактори мутагенеза людини. Існує цілий ряд форм, які, потрапивши в організм людини, стає джерелом ураження ДНК хазяїна. До них, зокрема, належать віруси. Встановлена як мутагенна, так і канцерогенна роль вірусів. Поряд з цим показано, що віруси можуть спричиняти вплив на процеси появи мутацій у людини. Мутагенний ефект мають деякі живі вакцини з пригніченою вірулентною здатністю. Вони здатні індукувати зміни в генетичному матеріалі людини. Очевидною є важливість встановлення даного факту, оскільки велика кількість людей на Землі піддаються вакцинаціям проти грипу, кіру, віспи та інших інфекцій. Аналогічний ефект викликають токсичні речовини біологічного походження: продукти життєіяльності різних паразитів людини (наприклад, гельмінтів). А в ряді районів земної кулі різними гельмінтами заражено майже 100% населення. Все наведене свідчить про велику різноманітність джерел мутагенів середовища. Знання механізмів виникнення мутацій і їх наслідків для людини показують всю небезпеку зростання антропогенного забруднення біосфери. В популяціях сучасних людей важливим питанням є об’єм генетичного вантажу. За попередню історію розвитку людства за рахунок природного мутаційного процеса, вже накопився певний генетичний вантаж, що виражається значним числом спадкових і генетично детермінованих захворювань. Наслідками індукованого мутагенезу є: · збільшення перинатальної смертності; · різні види безпліддя; · генетичні і вроджені вади розвитку; · зростання числа спадкових хвороб – генних, хромосомних, полігенних, мультифакторних; · дитяча смертність; · зростання захворюваності на рак; · зменшення тривалості життя. Підвищення радіаційного фону внаслідок аварії на ЧАЕС збільшило кількість злоякісних новоутворень, обумовлених мутаціями соматичних клітин, ураження статевих буде мати віддалені наслідки в наступних поколіннях. За 100 років частота спонтанного рівня хромосомних абберацій підвищалася в 2 рази, що пов’язано з погіршенням екологічної ситуації. Поява злоякісного росту клітин викликається змінами генетичної програми в окремих соматичних клітинах людини. Причиною змін є зовнішні впливи, що індукують канцерогенез, в тому числі з боку хімічних сполук, фізичних факторів, вірусів та ін. Доведено, що більше ніж в 90% випадків канцерогенні фактори мають здатність викликати мутації. Для організма людини немає даних про кількісні відношення канцерогенеза і мутагенеза, але паралелізм цих явищ не викликає сумніву. Зростання частоти хромосомних мутацій і домінантних алелей геннної природи викликає збільшення числа спонтанних викидишів (до 50%). 30% випадків перинатальної смертності зумовлені генетичними факторами. Загальна кількість захворювань, пов’язаних з генетичними змінами, патологією вагітності і дефектами розвитку (синдроми Дауна, Клайнфельтера та ін.) збільшилася в декілька разів і вони безпосередньо пов’язані зі збільшенням мутагенів навколишнього середовища. Генетичний вантаж в популяціях сучасної людини є причиною трагедій в сім’ях, де народжуються діти з дефектами, і спричиняє значний економічний тиск на сучасне суспільство, державу. Багато вчених говорять про неминучу генетичну катастрофу для людства внаслідок дії мутагенів, що робить ще більш актуальною проблему охорони біосфери. Мутації в масі мають негативний характер для адаптаційних особливостей виду. В зв’язку з цим підвищення кількості мутацій в усіх випадках веде до збільшення чисельності генетичних жертв. Вихід з цього положення здійснюється шляхом еволюційних змін, напрямлених на адаптацію до мутагенів, введених в середовище існування. Але така адаптація відбувається за рахунок елімінації величезної кількості особин. По мірі створення генетичної стійкості проти мутагенного впливу факторів середовища ця кількість буде поступово зменшуватися. В результаті відбудеться генетична адаптація популяцій на високий мутагенний фон навколишнього середовища. Аналогічні адаптації отримані в експериментах з штучно створеним високим фоном радіації. Саме такою адаптацією пояснюється і поява в природних умовах рас комах, стійких до інсектицидів, а також вірусів і патогенних бактерій, резистентних до антибіотиків та хіміопрепаратів. Найбільший успіх в подібній еволюції забезпечений видам з найбільшою чисельністю при швидкій зміні поколінь, а саме для мікроорганізмів. Для людини як біосоціальної істоти такий вихід неможливий. Для неї зростання фона радіації і рівня хімічних мутагенів тягне за собою найбільш негативні наслідки. В зв’язку з тим, що генетична адаптація популяцій людини до все зростаючого фону мутагенів неможлива, на передній край висуваються завдання розробки методів охорони спадковості людини. Для вирішення цього необхідна організація медико-гентичного моніторинга – служби слідкування за основними генетичними процесами, що відбуваються в популяціях людей. Однією з найбільших труднощів цього моніторингу є величезне різноманіття генетичних особливостей людини. Успішне вирішення завдання охорони спадковості людини від руйнуючої дії мутагенів залежить від ефективності наукових досліджень в цьому напрямку. Широкі перспективи тут відкривають використання цитогенетичних методів, вивчення білкового поліморфізму, дослідження мономорфних ізоферментів. Поряд з моніторингом на передній план виступає проблема прогнозу, оцінки можливих наслідків післядії мутагенів. Теоретично і експериментально обгрунтована для людини залежність числа мутацій від дози мутагена за допомогою уявлення про дозу, що подвоюється. Визначення такої залежності дозволяє кількісно виразити генетичний вантаж у вигляді числа додаткових мутацій, які дана популяція буде отримувати при тому чи іншому підвищенні фону мутагенів в середовищі існуванні. Можлива мінімальна доза, що подвоюється для іонізуючого випромінювання виявилася рівною 10 Р (М.П.Дубінін) і була прийнята для оцінки небезпеки радіації Генеральною Ассамблеєю ООН. Велике значення має генетичний моніторинг для прогнозу трудових ресурсів, прогнозу якості здоров’я народонаселення. Виключно важливе соціальне значенне має проблема аномалій психіки людини і вона стає однією з ключових моніторингу. Не має сумнівів в тому, що такий аналіз повинен бути комплексним – соціально-біологічний, клініко-генетичний, популяційно-епідеміологічний. Генетичний моніторинг аномалій генетичного розвитку і послідуючий його аналіз з біосоціальних позицій дає змогу не тільки виміряти генетичний вантаж в популяції, але і навчитися контролювати його, керувати ним і таким чином пронозувати зміни в поведінці людей в умовах антропогенної трансформації біосфери. Зведення до мінімуму можливості несприятливої мутагенної дії, пов’язаного з присутністю в навколишньому середовищі хімічних речовин, вимагає їх випробування в тест-системах на мутагенність для людини та інших живих організмів. В зв’язку з тим, що створена величезна кількість хімічних речовин, виконати це дуже важко. Важливим напрямом є аналіз не окремих хімічних сполук, а комплекса їх, що складають ядро мутагенного на даному етапі зміни і розвитку біосфери. Такий підхід вимагає принипово нового виду моніторингу. Умовою, що забезпечує моніторинг за мутагенами біосфери в цілому, є розробка методів моделювання головних комплексів мутагенів як глобального, так і локального значення. В боротьбі з впливом мутагенів середовища на спадковість людини великі перспективи відкривають дослідження по антимутагенам. Антимутагенами називають сполуки, які нейтралізують сам мутаген до його реакції з молекулою ДНК або знімають ураження з молекули ДНК. Зараз відомо майже 50 антимутагенів, серед них особлива роль належить вітамінам (особливо А,С,Е) та лікарським рослинам. Пошуки антимутагенів продовжуються. Соціальне значення забруднення навколишнього середовища мутагенами, як бачимо, виключно велике. Саме з вивченням даної проблеми пов’язані питання профілактики алкоголізму, тютюнопаління, наркоманій, антисоціальних форм поведінки, особливо в підлітків. В явищах, пов’язаних з мутагенами середовища, людина зустрілася з проблемою свого нового положення в навколишньому середовищі, яке змінене його ж діяльністю і тепер основним завданням є попередження подальшого забруднення біосфери мутагенами і пошук способів захисту ДНК людини від уражаючого ефекта мутагенними факторами.

Акселерація — це комплексний органічний процес, що характеризується прискоренням психічного і фізичного розвитку, фаз розвитку і подовженням періоду нормальної функціональної здатності людини в усіх вікових групах. Процес прискорення вікового розвитку відбувається шляхом зрушення морфогенезу на більш ранні стадії онтогенезу. Акселерація демонструє позитивні біологічні і соціальні зрушення в житті підростаючого покоління. Термін «акселерація» (від англ. acceleration — прискорення) ввів в широку практику шкільний лікар з Лейпціга Е. Кох в 1935 р. Основні прояви акселерації в дитячому віці полягають в першу чергу в збільшенні довжини і маси тіла новонароджених. За деякими даними, з 1939 по 1968 р. маса тіла новонароджених збільшилася на 500 г, а довжина тіла — на 2 см. За останні 40-45 років ці ж показники збільшилися відповідно на 300 г і 1,2 см. В теперішній час кількість дітей, які народжуються з великою масою тіла (понад 4000 г), збільшилася з 5 до 12-16%. Крім того, у дітей на першому році життя спостерігаються більш інтенсивні прибавки в масі і довжині тіла. Так, якщо 20 років тому вважали, що щомісячна прибавка маси тіла в першому півріччі життя дитини становить 600 г, то в даний час — 800 г. Зараз зріст однорічних дітей в середньому на 1,5-5 см, а маса тіла на 1-2 кг більші, ніж 50 років тому. Відмічається раніше прорізування молочних зубів і раніша заміна їх постійними. Прорізування перших молочних зубів відбувається на 2-4 міс. раніше, а їх заміна на 1 рік раніше, ніж у дітей минулого століття. Ще С.Х.Хотовицький (1847) писав, що перші молочні зуби прорізуються в 30-40 тиж. (тобто в 7,5-10 міс.). Спостерігається більш виражена прибавка в масі тіла і зрості у дітей дошкільного і шкільного віку, збільшення довжини тіла у нинішнього покоління, порівняно з попереднім. За останні 100 років зріст підлітків збільшився в середньому на 15-20 см. Показники фізичного розвитку учнів у 1962 р. (Г.П.Сальникова, 1965), порівнюючи з даними Ф.Ф.Ерісмана (1925), який одним з перших досліджував фізичний розвиток 26 тис. дітей і підлітків у 1889 p., значно вищі: довжина тіла — на 9-21 см, маса тіла — на 4,4-16,7 кг, окружність грудної клітки — на 3-9,6 см. (Нижча межа зрушень стосується дітей молодшого шкільного віку, верхня — учнів старшого шкільного віку). Характерне більш раннє «схрещування» величин окружності голови і грудної клітки. За даними М.П.Гундобіна (1906), «схрещування» відбувається на 9-10-му місяці життя дитини, за даними М.Д.Орлова (1937) — на 6-му місяці, тоді як Р.Б.Коган і С.Н.Левітін (1960) спостерігали «схрещування» вказаних величин на 2-3-му місяці життя. Відмічається більш рання поява ядер закостеніння у хлопчиків і дівчаток. В цілому закостеніння скелета у дівчаток закінчується на 3 роки, а у хлопчиків на 2 роки раніше, ніж у 20-30-ті роки нашого століття (І.Н.Усов, 1984). Спостерігається прискорення статевого дозрівання, значно раніша поява менархе (менструацій). Якщо в 1885 р. менструація наставала в 16-17 років, за даними Ф.Ф.Ерісмана, то в даний час — в 11-13 років. За даними А.Зельцлер (1968), на початку нинішнього віку менархе спостерігалось у дівчаток у віці 15-16 років, а в 1956-1958 pp. — у 12-13 років. За зведеними даними, кожні 10 років менархе прискорюється на 4-6 міс. Єдиної теорії, що пояснює причини акселерації, до теперішнього часу нема. Найвідоміші гіпотези можна умовно розподілити на декілька груп, підсумованих Ю.П.Лисициним (1973) таким чином: І. Фізико-хімічні теорії: — геліогенна (вплив сонячної радіації); — радіохвильова, магнітна (вплив магнітного поля); — космічної радіації; — підвищеної концентрації вуглекислого газу, пов’язаної з поширенням виробництва. ІІ. Теорії окремих факторів умов життя: — аліментарна; — нутритивна; — підвищеної інформації. ІІІ. Генетичні теорії: — циклічних біологічних змін; — гетерозиса (змішення популяцій). ІV. Теорії комплексу факторів умов життя: — урбаністичний вплив; комплексу соціально-біологічних факторів. Розглянемо коротко найбільш загальні положення деяких гіпотез акселерації. Геліогенна гіпотеза запропонована в 1935 р. Е.Кохом. Згідно з нею підсилений ріст обумовлений дією на організм променевої енергії, і сонце є джерелом первинного подразника. Під час інтенсивної інсоляції підсилюється вироблення в шкірі активної форми вітаміну D (кальциферолів), який, впливаючи на процеси закостеніння, сприяє прискореному розвитку дітей. Крім цього, прискореному росту сприяє широке застосування вітаміну D для профілактики рахіту у дітей. Радіохвильова гіпотеза запропонована Treiber у 1941 р. і пояснює акселерацію значним поширенням будівництва радіостанцій на початку 20-х років. На думку автора гіпотези, радіохвилі, які постійно пронизують наше тіло, суттєво активують гормон росту, що більш активно і значно раніше проявляє свій вплив на дитячий організм. Останнім часом увагу привертає гіпотеза підвищеної концентрації вуглекислого газу в атмосфері. За думкою деяких дослідників, збільшення в останнє десятиріччя в атмосфері Землі, особливо в містах, кількості вуглекислого газу сприяє витягуванню тіла в довжину, в першу чергу швидкому збільшенню грудної клітки, внаслідок чого починається інтенсивний ріст всього організму. Аліментарна гіпотеза, запропонована LenzB 1959 p., причинами акселерації вважає зміни в характері харчування. Як приклад Lenz наводить дані, що за останні 100 років вживання м’яса в раціоні харчування збільшилось майже в 4 рази, а вершкового масла в 1,5 рази. Збільшення вживання білків (м’яса) і жирів протягом останніх десятиріч призводить до підсилення росту шляхом впливу на ендокринну систему. Слід відмітити, що більш як 200 років тому М.В.Ломоносов в трактаті «О размножении и сохранении российского народа» (1761) звернув увагу на залежність фізичного розвитку і характеру харчування. Він писав, що «самоїди, які харчуються переважно м’ясом, високі, широкоплечі і сильні, а лопарі, що вживають тільки рибу, дрібні і малолюдні». Нутритивна (нутригенна) гіпотеза, запропонована Furst в 1935 p., передбачає прискорення росту за рахунок збільшення надходження в організм вітамінів і мінеральних солей, які стимулююче впливають на ріст. Гіпотеза гетерозису пояснює причину прискорення росту зміною генетичного складу популяції внаслідок збільшення долі гетеролокальних шлюбів між індивидами з різних етнотериторіальних груп. На гетерозис як причину акселерації вказують багато вітчизняних і зарубіжних вчених. Найбільш повне уявлення про причини акселерації представила А.Зельцлер у 1968 р. Узагальнивши різні гіпотези, автор дійшла висновку, що стимулювати акселерацію можуть зовнішні впливи, такі як харчування, клімат, черговість дитини серед братів і сестер, урбанізаційна травма, фізичне і розумове навантаження, поінформованість з питань статі і статевого життя, «американізм» (прискорений темп життя, збільшення тривалості світового дня за рахунок інтенсивного освітлення, загальний безпечний стан, інтенсивний вуличний рух, нагромадження шумів) та поєднання різних подразників. Крім того, важливе значення має вплив залоз внутрішньої секреції (відмічено підвищення функціональної активності щитовидної залози, можливо, під впливом жирної і білкової їжі), а також генетична (конституціональна) схильність. Останнім часом було зроблено висновок про три провідні рівні реалізації акселерації розвитку: екологобіологічний, біосоціальний, соціобіологічний. Екологобіологічний рівень обумовлений сонячною активністю, яка має циклічний характер, а також пов’язаний з численними стихійними лихами — землетрусами, паводками і т.д. Біосоціальний рівень пов’язаний з генетичними факторами, які проявляються акселерацією розвитку при змішенні раніше ізольованих груп людей в популяції, що призводить до гетерозису. Соціобіологічний рівень реалізації акселерації розвитку забезпечується впливом соціальних і економічних умов життя людини. Однак, незважаючи на велику кількість запропонованих гіпотез, остаточні механізми акселерації залишаються невиясненими. Очевидно, акселерація розвитку обумовлена дією численних факторів. Саме цю точку зору поділяють в даний час більшість дослідників. У зв’язку з прискоренням росту і дозрівання людини виник ряд важливих соціальних, медичних та гігієнічних проблем. Причому, якщо акселерацію 10- 12 років тому назад оцінювали позитивно, то в даний час зростає інформація про її негативний вплив як на організм, так і на соціальну поведінку дитини. Акселерація поставила надто важливі соціальні питання. При цьому слід відмітити, що поряд із фізичною та інтелектуальною акселерацією соціальний розвиток дітей не прискорюється. Дитинство затягується (в соціальному розумінні), знижується відповідальність за свої вчинки. Збільшуються «ножиці» між фізичною та соціальною зрілістю, інтелектуальним та духовним рівнем. Високий рівень фізичного розвитку і психологічні особливості підлітків — легка збудливість нервової системи, емоційність, нездатність активно гальмувати емоційні прояви у поведінці і фізіологічні потяги, переоцінка своїх можливостей і недооцінка зовнішньої безпеки поряд з низькою соціальною відповідальністю стали причиною збільшення кількості правопорушень серед Дітей та підлітків і призвели до зростання злочинності. Надзвичайно актуальною стала необхідність більш раннього статевого виховання дітей, оскільки збільшився розрив між віком початку статевого Дозрівання і досягненням соціальної зрілості. Таким чином, акселерація поставила перед педагогами, лікарями, батьками нові завдання, вирішення яких має важливе державне і соціальне значення. Прискорений фізичний розвиток має також важливий медичний аспект. Як випливає з третього закону росту і розвитку М.П.Гундобіна (1906), «каждый орган, а следовательно, и весь организм в период усиленного роста обладает наименьшей стойкостью в борьбе с вредными моментами...», тому різні, навіть незначні впливи можуть призвести до патології і затримки фізичного розвитку. Крім цього, прискорений розвиток часто проходить не гармонійно, а з вираженою гетерохронією розвитку основних соматотропних ознак, що утруднює визначення функціонально-адаптованих сил, ступеня біологічного дозрівання організму, збільшує можливість порушення здоров’я. Це ставить завдання перегляду програми фізичного виховання, уточнення норми фізичних навантажень, обґрунтування оптимальних режимів фізичного удосконалення.

Методичні рекомендації щодо організації та змісту діяльності вчителя загальноосвітнього навчального закладу в умовах інклюзивного навчання. Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл / Уклад. Ю.Д. Бойчук, О.С. Бородіна. – Харків : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2013. – 20 с. Дана методична розробка рекомендована для вчителів загальноосвітніх навчальних шкіл, які працюють в умовах інклюзивного навчання. Вона містить загальну інформацію про інклюзію й інклюзивне навчання, його особливості і переваги, та основні вимоги до вчителя, який працює з дітьми, що мають обмежені можливості здоров’я, в умовах інклюзивного навчання. У всьому світі, у тому числі й в Україні, тривалий час панувала “сегрегативна” модель навчання громадян з обмеженими можливостями здоров’я, що передбачала навчання цих осіб у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах. Така модель штучно позбавляла дітей з обмеженими можливостями здоров’я права перебувати у звичайному оточенні, серед своїх однолітків, які не мають проблем зі здоров’ям. Протягом останніх років за рекомендаціями ЮНЕСКО у багатьох країнах світу (у першу чергу, високорозвинутих) було змінено модель навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я із “сегрегативної” на “інклюзивну”, що передбачає організацію спільного навчання осіб з обмеженими можливостями здоров’я та їхніх здорових однолітків у загальноосвітніх навчальних закладах шляхом створення необхідних умов для такого навчання відповідно до потреб і можливостей осіб з обмеженими можливостями здоров’я. У свою чергу питання щодо необхідності переходу до інклюзивного навчання осіб з обмеженими можливостями здоров’я в українській системі освіти знайшло своє відображення у низці державних документів. Зокрема, щодо законів України в галузі освіти варто відзначити: Закон “Про загальну середню освіту”, Закон “Про освіту”. Серед законів України з питань прав інвалідів: Закон “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Закон “Про реабілітацію інвалідів в Украні”, Закон “Про охорону дитинства”. Серед актів Кабінету Міністрів України: Державна типова програма реабілітації інвалідів, Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006–2011 роки, Державний стандарт початкової освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, “Про схвалення концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів”, “Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах”. Серед указів Президента України: “Про додаткові і невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”, “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”, “Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”. Серед актів Міністерства освіти і науки України: Концепція Державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами, Концепція розвитку інклюзивної освіти. У той же час, в галузі інклюзивної освіти дітей з обмеженими можливостями здоров’я можна виділити три взаємообумовлені проблеми. Перша полягає в тому, що частина дітей, які чимось відрізняються від однолітків, виявляються фактично соціально ізольованими. Педагоги при цьому не завжди володіють методикою формування позитивних міжособистісних стосунків у колективі, до складу якого входять такі діти. Як наслідок, загострюється проблема формування життєвої компетенції дітей з обмеженими можливостями здоров’я. При обмеженій соціальній взаємодії ці діти не набувають необхідного їм позитивного досвіду поведінки в різних життєвих ситуаціях. Нарешті, третя проблема, від якої багато в чому залежить ефективне вирішення перших двох, пов’язана з кадровим забезпеченням розвитку інклюзивної освіти. Перш за все, інклюзія – це розкриття кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є досить складною і водночас відповідає можливостям дитини. Зрозуміло, що діти досягають успіхів з різною швидкістю, залежно від індивідуальних здібностей і задатків. Учитель цю специфіку розвитку повинен брати до уваги і намагатися знаходити оптимальні форми допомоги дитині в навчанні й спілкуванні. У разі уповільнення цього процесу вчитель має визначити, якої саме (спеціальної чи додаткової) допомоги потребує дитина, залучити фахівців, батьків, з’ясувати бажання самої дитини, її потреби тощо. Мають визначатися цілі й очікувані результати наданої допомоги, проводитись детальна оцінка потреб дитини. Залежно від діагнозу дитини, педагог повинен залучати до навчально-виховного процесу різних спеціалістів, а саме: психологів, дефектологів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, логопедів, невропатологів тощо. Для надання якісного психолого-медико-соціально-педагогічного супроводу необхідним є формування команди різних спеціалістів, які ефективно працювали разом на благо дітей. Водночас, процес інклюзії висуває серйозні вимоги щодо науково-методичного, матеріально-технічного його забезпечення, використання інформаційних, кадрових ресурсів. Інклюзія можлива за умов: створення відповідного безбар’єрного середовища, яке пристосовано для перебування в ньому дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, сенсорними дефектами та іншими вадами; здійснення особистісно-орієнтованого підходу до дитини з боку вчителів, розробки для неї індивідуальної навчальної програми, забезпечення необхідними навчальними посібниками тощо; забезпечення необхідного для дитини психолого-педагогічного супроводу з метою корекції недоліків її розвитку і усунення проблем, що викликані неуспішністю у засвоєнні нею навчальної інформації, труднощами спілкування з оточуючими тощо; позитивного ставлення до дитини з обмеженими можливостями здоров’я з боку педагогічного колективу, колективу однолітків, батьків здорових дітей, готовності всіх учасників освітньо-виховного процесу до співпраці, взаємодопомоги, толерантного ставлення один до одного. Процес інклюзії має ряд позитивних рис і без всякого сумніву, свідчить про серйозні соціальні зрушення у нашому суспільстві. Впровадження інклюзії демонструє прагнення нашої держави орієнтуватися на міжнародні стандарти та загальнолюдські цінності у питаннях створення системи допомоги особам з обмеженими можливостями здоров’я, забезпечення для них рівних прав та можливостей. Найголовніше, що може дати інклюзія, – це усунути будь-які прояви соціальної ізоляції дітей і підлітків, що мають обмежені можливості здоров’я. Головною і крім того важливою ланкою, від діяльності якої залежить успішність процесу навчання, є вчитель. При цьому ми не повинні забувати, що це звичайний вчитель загальноосвітньої школи, який не має спеціальної корекційної освіти. Важливим питанням ефективності інклюзивної освіти є підготовка вчителя до роботи в інклюзивному середовищі з метою його відповідності до професійних вимог, які висуває до нього інклюзивне освітнє середовище. Завантажити:

Методична розробка рекомендована для викладачів вищих навчальних закладів, які працюють з незрячими та слабозорими студентами. Вона містить загальну інформацію про основні порушення зору та практичні поради щодо корекційно-педагогічної підтримки навчання таких студентів в умовах освітнього середовища вищого навчального закладу. Корекційно-педагогічна підтримка студентів з порушеннями зору в освітньому середовищі вищого навчального закладу: Методичні рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів / Бойчук Ю. Д., Бородіна О. С., Васильєва К. І., Хребтова Н. П. - Харків : ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2013. – 24 с. Завантажити: КОРЕКЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА СТУДЕНТІВ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ГЛОСАРІЙ АДАПТАЦІЯ – зміни в середовищі і організації роботи, завдяки яким студент з обмеженими можливостями здоров’я має змогу брати активну й повноцінну участь у заняттях й інших видах діяльності. АКОМОДАЦІЯ ОКА — пристосування ока до чіткого бачення предметів, що розміщені на різній відстані від нього. АМАВРОЗ – сліпота, що виникає внаслідок ураження центрального відділу зорового аналізатора. АМЕТРОПІЯ – порушення зору (короткозорість, далекозорість тощо), при яких око не може без оптичних стекол (окулярів) чітко бачити предмети. АМБЛІОПІЯ («ледаче око») – ослаблення зору, обумовлене функціональними розладами зорового аналізатора. При амбліопії відсутній бінокулярний зір – здатність мозку правильно зіставляти два зображення обох очей в одне ціле. Очі бачать занадто різні картинки, і мозок не може поєднати їх в одну об’ємну. У результаті пригнічується робота одного ока. Причини виникнення амбліопії можуть бути різні. Найбільш поширена – косоокість. Амбліопія при косоокості є його наслідком. Разом з тим амбліопія може бути і причиною косоокості. Відбувається це в тому випадку, коли одне око володіє таким низьким рівнем зору (зазвичай нижче 0,4-0,3) при якому неможливе злиття зображення. Ця здатність необхідна для можливості оцінювати глибину, тобто те, який предмет у полі зору перебуває за яким. При амбліопії це неможливо. АНОФТАЛЬМ — відсутність одного очного яблука ока або обох очей, рідкісна вроджена аномалія розвитку органу зору. Очниця, повіки і очна щілина зменшені в розмірах. Анофтальм спостерігається при недорозвиненні переднього мозку або порушенні нормального розвитку зорового міхура на ранній ембріональній стадії і супроводжується, як правило, аномаліями розвитку зорового нерва і зорових центрів. АСТИГМАТИЗМ – аномалія заломлюючої здатності ока, за якої в одному оці спостерігається поєднання або різних видів рефракції, або різних ступенів одного її виду. У народі астигматизм називають «кривим дзеркалом». Астигматизм, як і інші аномалії рефракції, – одна з причин слабозорості. Виправляють астигматизм ока лінзами з різними показниками заломлювання. АТРОФІЯ ЗОРОВОГО НЕРВА виникає внаслідок різних захворювань, при яких має місце набряк, запалення, здавлювання, пошкодження, дегенерація волокон зорового нерва або судин, що живлять його. До руйнування нервових волокон і їх заміщення гліозною і сполучною тканиною призводять захворювання зорового нерва і сітківки, головного мозку, його оболонок і судин, глаукома, загальні інтоксикації, спадкові причини. АХРОМАЗІЯ. АХРОМАТИЧНИЙ ЗІР – найбільш важка форма розладу кольоросприймання. Усі кольори поділяються на хроматичні й ахроматичні. Ахроматичні кольори (білі, чорні та подібні) відрізняються один від одного лише за світлістю. Хроматичні кольори – усі інші. Хроматичне сприймання виникає від змішування лише трьох кольорів – червоного, зеленого та синього (або фіолетового). Ахромазія характеризується повною втратою здатності розрізняти хроматичні тони. Ахроматичний зір спостерігається у сліпих, що мають залишковий зір, і слабозорих дітей при деяких захворюваннях нейрозорового апарату органу зору. БРАЙЛЯ ШРИФТ – рельєфно-крапковий шрифт, призначений для письма і читання незрячими людьми, був розроблений у 1829 році французьким сліпим тифлопедагогом Луї Брайлем. Брайля шрифт адаптований до різних мов і отримав всесвітнє розповсюдження. Для зображення букв шрифтом Брайля використовуються 6 крапок, розташованих в одній клітинці по три крапки у два стовпці. ГІПЕРМЕТРОПІЯ, або далекозорість – явище сплощеності кришталика ока людини, при якому зображення опиняється позаду сітківки, різновид аномалій рефракції, при яких зображення предмета проектується за сітківку ока. Чітке бачення досягається при віддаленні об’єкта від очей на більшу відстань, ніж у нормі. Гіперметропія може бути: 1) природною (дитячою), що є нормою (у новонароджених 4–5 Д (діоптрій)); 2) звичайною (рефракційною). Студентам із гіперметропією показана постійна корекція окулярами і максимальне зорове навантаження до 20 хв. ГЛАУКОМА – велика група захворювань ока, що є найчастішою причиною сліпоти в людей у всьому світі. Основні ознаки глаукоми – підвищення внутрішньоочного тиску, зниження зорових функцій та зміни в тканинах ока – особлива форма атрофії зорового нерва та поглиблення його диска. Виникненню глаукоми сприяють порушення функції центральної нервової системи, ендокринні розлади. Важливо постійно відстежувати стан студента з глаукомою, не навантажувати його, не провокувати стан, коли внутрішньоочний тиск може різко піднятись (перехід із темної кімнати на яскраве світло, різка зміна температури оточення тощо), що може спричинити втрату зору. ДАЛЬТОНІЗМ (протанопія) – вроджений розлад кольорового зору. ІНВАЛІД — особа, яка частково або зовсім нездатна виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час. Причинами інвалідності можуть бути: вроджений дефект розвитку, травма, загальне або професійне захворювання, трудове каліцтво, поранення. Інвалідом з дитинства вважається особа, яка стала непрацездатною до початку трудової діяльності (з дня народження, у період навчання тощо). ІНКЛЮЗІЯ – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті, і, насамперед, тих, що мають обмежені можливості здоров’я. ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА – система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту і права навчатися за місцем проживання, передбачає навчання в умовах загальноосвітнього навчального закладу. КАТАРАКТА – помутніння кришталика ока або його капсули. Це одна з найбільш розповсюджених причин сліпоти. Помутніння кришталика перешкоджає проходженню променів світла в око і призводить до зниження зору. Катаракта може бути вродженою і набутою (старечою, травматичною чи як ускладнення при глаукомі, діабеті). КОЛОБОМА – дефект (відсутність) певної тканини повік або оболонок очного яблука. КОРОТКОЗОРІСТЬ, міопія – різновид аномалії рефракції, унаслідок якого особи, що на нього страждають, погано бачать віддалені предмети, тобто в них порушена гострота зору вдалину. За короткозорості промені світла фокусуються не на сітківці, як у нормі, а попереду неї. Коригується за допомогою «мінусових» окулярів або контактних лінз, що зміщують фокус на сітківку. КОСООКІСТЬ – таке положення очей, коли зорова лінія одного з них спрямована на предмет, а другого – відхилена від цього предмета. Розрізняють два види косоокості: так звана співдружня й паралітична. У дітей найчастіше зустрічається співдружня косоокість. Однією з характеристик її ознак є відсутність обмеження рухливості очей незважаючи на неправильне положення зорової лінії одного з них. Паралітична косоокість виникає в будь-якому віці. Типовою її ознакою є скарги хворих на роздвоєння предметів (диплопія). Відсутність бінокулярного зору провокує порушення та обмеження в сприйнятті зовнішнього світу, рухах, орієнтуванні в просторі. Косоокість – досить помітний косметичний дефект і часто викликає негативні емоційні реакції у людини, впливає на формування її характеру. МІКРОФТАЛЬМ – аномалія розвитку очей, яка характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей у різних ступенях вираженості. НІСТАГМ – це мимовільні ритмічні коливальні рухи очних яблук у ту чи іншу сторону (тремтіння очей). Розрізняють фізіологічний (виникає при розгляданні об’єктів, що швидко рухаються перед очима) та патологічний ністагм, що часто буває у осіб з патологією зору. Напрямок ністагму може бути горизонтальним і вертикальним. Більш чітко ністагм виявляється при погляді вбік. ПІГМЕНТНА ДИСТРОФІЯ СІТКІВКИ – згущення пігменту на очному дні по периферії сітківки у вигляді “кісткових голок”, атрофія судинної оболонки, звуження артеріол, восковидна блідість диска зорового нерва. Найчастіше хворі скаржаться на погіршення нічного зору (нічна сліпота), втрату периферичного зору. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД – діяльність практичного психолога і спеціального педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи і її інтеграції в соціум. РЕФРАКЦІЯ ОКА — заломлююча сила оптичної системи ока, виражена в діоптріях. Рефракція ока як фізичне явище визначається радіусом кривизни кожного заломлюючого середовища ока, показниками заломлення середовищ і відстанню між їх поверхнями, тобто обумовлена анатомічними особливостями ока. Око як оптичний апарат побудоване на зразок фотокамери, тобто має світлозаломлюючу систему (рогову оболонку і кришталик) і світлочутливий екран (сітківку). Паралельні промені світла, пройшовши через заломлюючу систему ока, збираються у головному фокусі цієї системи. Рефракцію, при якій задній головний фокус збігається з сітківкою, називають нормальною і позначають як еметропія; при розташуванні заднього головного фокусу попереду сітківки говорять про міопію, або короткозорість; рефракцію, що характеризується розташуванням заднього головного фокусу позаду сітківки, називають гіперметропія, або далекозорість. СПЕЦІАЛЬНІ УМОВИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ОСВІТИ – умови навчання, зокрема спеціальні програми і методи освіти, індивідуальні технічні навчальні засоби, підручники, навчальні посібники, а також педагогічні, медичні, соціальні й інші послуги, без яких неможливе або ускладнене засвоєння загальноосвітніх і професійних навчальних програм особам з обмеженими можливостями здоров’я. СТИГМАТИЗАЦІЯ — соціально-психологічна дискримінація деякої категорії людей. ТИФЛОТЕХНІКА – галузь приладобудування, яка конструює і виготовляє тифлотехнічні засоби (тифлоприлади) для корекції та компенсації порушених зорових функцій, а також для розвитку і відновлення зору. Корекція неповноцінного зору здійснюється шляхом посилення корисного оптичного сигналу. Це досягається збільшенням яскравості, контрастності, кутових розмірів зображення об’єкта на сітківці ока за допомогою звичайних (коригуючих) окулярів. Побутова тифлотехніка розробляє тифлотехнічні засоби, що полегшують орієнтування сліпих і слабозорих у просторі та розширюють сприйняття ними оточуючих предметів і побутових явищ, а також створює прилади, які допомагають спілкуванню. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Бондар В.І. Діти з особливими потребами: поради батькам / В.І. Бондар, В.В. Засенко. – К. : Наук. світ, 2004. – 232 с. Выготский Л.С. Основы дефектологии / Л.С. Выготский. – М. : Лань, 2003. – 112 с. Данілавічютє Е.А. Стратегії викладання в інклюзивному навчальному закладі : [навч.-метод. посіб.] / Е.А. Данілавічютє, С.В. Литовченко ; за заг. ред. А.А. Колупаєвої. – К. : Видавнича група “А.С.К.”, 2012. – 360 с. Дементьева Н.Ф. Социальная работа с семьей ребенка с ограничеными возможностями / Н.Ф. Дементьева, Г.Н. Багаева, Т.Н. Исаева. – М. : “Академия”, 1999. – 213 с. Індекс інклюзії: загальноосвітній навчальний заклад : [навч.-метод. посіб.] / Кол. упорядників: Патрикеєва О.О., Софій Н.З., Луценко І.В., Василашко І.П. Під заг. ред. Шинкаренко В.І. – К. : ТОВ “Видавничий дім “Плеяди”, 2011. – 96 с. Інклюзивна модель освіти: аналіз законодавчого простору. – Всеукраїнський фонд “Крок за кроком”. – К. : ФО3П Парашин К.С., 2008. – 60 с. Кантор В.З. Педагогическая реабилитация и стиль жизни слепых и слабовидящих / В.З. Кантор. – СПб. : Каро, 2004. – 240с. Колупаєва А.А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання : [наук.-метод. посіб.] / А.А. Колупаєва, Л.О. Савчук. – К. : Наук. світ, 2010. – 196 с. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : [монографія] / А.А. Колупаєва. – К. : “Самміт-Книга”, 2009. – 272 с. Колупаєва А.А. Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами : [навч.-метод. посіб. : у 9 кн.] / А.А. Колупаєвої. – К. : ТОВ ВПЦ “Літопис-ХХ”, – 2010. – 38 с. Концепція розвитку інклюзивної освіти / Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2010. – №34–35–36. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] / Т. Лорман, Д. Деппелер, Д. Харві ; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С. 2010. – 296 с. Романова О.М. Діти з особливими потребами в школі: психол.-пед. супровід / О.М. Романова, Л.П. Засенко, О.П. Кириліна. – К. : Шкільний світ. 2011. – 127 с. Солнцева Л.И. Современная тифлопедагогика и тифлопсихология в системе образования детей с нарушениями зрения / Л.И. Солнцева. – М. : Полиграф-Сервис, 1999. – 180 с. Софий Н. Права детей с особыми образовательными потребностями на равный доступ к качественному образованию / Н. Софий, Н. Сварник, П. Троханис. – К. : [б. и.], 2006. – 59 с. Софій Н. Як досягати змін: [посіб. для батьків і педагогів з обстоювання та захисту прав дітей з особливими освітніми потребами та громадської діяльності] / Н. Софій, Ю. Кавун. – К. : ФО-П Придатченко П.М., 2006. – 140 с. Специальная педагогика : [учеб. пособ. для студ. высших пед. учеб. завед.] / Л.И. Аксенова, Б.А. Архипов, Л.И. Белякова ; под ред. Н.М. Назаровой. – М. : Издательский центр “Академия”, 2000. – 400 с. Український дефектологічний словник : словник / Ін-т дефектології АПН України ; ред. В. І. Бондар. – Київ : Милосердя України, 2001. – 212 с. Чорнобой Е. Огляд ролі асистентів учителів у канадських школах. Досвід провінцій Манітоба, Нова Шотландія та Альберта : [посіб.] / Е. Чорнобой, О. Красюкова-Еннз. – К. : Паливода А.В., 2012. – 32 с.

Методичні рекомендації для викладачів вищих педагогічних навчальних закладів. Методичні рекомендації присвячено висвітленню теоретичних та методичних питань формування духовного здоров’я молодших школярів. Розкрито педагогічну сутність поняття «духовне здоров’я». Розглянуто зв’язок духовності як філософського поняття з духовним здоров’ям як сучасною валеологічною проблемою. Визначено основні шляхи підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування духовного здоров’я молодших школярів. Розраховані на викладачів вищих педагогічних навчальних закладів, аспірантів, студентів та вчителів-практиків. Завантажити:

Методичні рекомендації для викладачів та студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Методичні рекомендації присвячено висвітленню теоретичних та методичних питань формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя у процесі біологічної підготовки в загальноосвітніх навчальних закладах. Розраховані на викладачів вищих педагогічних навчальних закладів, студентів та вчителів-предметників. У сучасних умовах глобалізації всіх сфер життя, використання високих технологій, що супроводжуються безперервними екологічними катастрофами техногенного походження, середовище існування людини та її здоров’я опинилися під загрозою. Стан природного середовища та здоров’я людини є величинами, похідними від діяльності людини, заснованої на інтелектуальному та духовному розвитку, який залежить над усе від ефективного функціонування системи освіти. У зв’язку з цим виникає потреба розглядати питання екологічної та валеологічної науки в нерозривному зв’язку та єдності, що орієнтовані на формування гармонічних стосунків у системі «Людина-Природа-Суспільство», де інтегрованим показником благополуччя є здоров’я людини. Розвиток сучасної системи освіти визначається інноваційними перетвореннями, в основі яких лежить використання компетентнісного підходу, а саме формування у майбутніх учителів професійно-педагогічної компетентності, важливим складником якої є еколого-валеологічна компетентність як інтегрована характеристика професійних і особистісних якостей майбутнього вчителя, яка відображає рівень сформованості еколого-валеологічних цінностей, знань, умінь та практичного досвіду, що дозволяють йому успішно здійснювати педагогічно орієнтовану еколого-валеологічну діяльність, спрямовану на збереження здоров’я та охорону довкілля в умовах загострення екологічної ситуації, здійснення еколого-валеологічного навчання і виховання школярів. Значний потенціал для формування еколого-валеологічної компетентності розкривається у процесі природничої підготовки, а саме при вивченні біологічних та хімічних дисциплін, що дозволяють формувати у майбутнього вчителя цілісну наукову картину органічного світу; закономірності організації та еволюції живої матерії; усвідомлення життя і здоров’я людини як найвищих цінностей; виробляти стратегію взаємодії людини з природним середовищем на засадах коеволюційного підходу. Водночас, упедагогічній науці проблемі формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя приділено недостатньо уваги. Це зумовило необхідність розв’язання існуючих суперечностей стосовно досліджуваної проблеми, а саме між: об’єктивно існуючою потребою суспільства в забезпеченні еколого- й здоров’ябезпечного співіснування з навколишнім природним середовищем та відсутністю науково обґрунтованих освітніх стратегій його забезпечення; потребами сучасного суспільства до підготовки майбутнього вчителя з високим рівнем еколого-валеологічної компетентності та характером традиційної системи вищої педагогічної освіти, яка не дозволяє забезпечити високого рівня її сформованості; необхідним цілеспрямованим формуванням еколого-валеологічної компетентності вчителя та відсутністю необхідних для цього педагогічних технологій. Завантажити:

Валеоло́гія (лат. valeo — здоров'я, бути здоровим) — сучасна інтегральна наука про фундаментальні закони духовного, психічного і фізичного здоров'я як окремої особи так і всього суспільства в цілому на новому етапі його духовно-творчої еволюції. Вперше цей термін запропонував професор І. І. Брехман у 1980 році. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип.3 / М-во освіти і науки України; ХДПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. Микитюк О.М. – Х. : ХДПУ, 2000. – 251 с. – ISBN 966-7542-01-7 1. Методические рекомендации учителям по анатомии, физиологии и гигиене человека : 8-й класс / Харьк. обл. совет пед. общ-ва УССР; Обл. ин-т усовершенствования учителей, ХГПИ им. Г.С. Сковороды. – Х. : Б. в., 1981. – 35 с. 2. Основи здоров’я : 5-9 кл.: Програма для загальноосв. навч. заклад. / М-во освіти і науки України; Відп. за вип. О.В.Єресько. – Київ-Ірпінь : Перун, 1998. – 41 с. – (Нова програма 12-річної школи) 3. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип.3 / М-во освіти і науки України; ХДПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. Микитюк О.М. – Х. : ХДПУ, 2000. – 251 с. – ISBN 966-7542-01-7 4. Валеологія : Навч. посібник для студ. вищ. пед. заклад. освіти. Ч.1 / М-во освіти і науки України та ін.; За ред. В.І. Бобрицької. – Полтава : Скайтек, 2000. – 145 с. : ілюстр. – ISBN 966-95451-9-6 5. Валеологія : Навч. посібник для студ. вищ. пед. заклад. освіти. Ч.2 / М-во освіти і науки України та ін.; За ред. В.І. Бобрицької. – Полтава : Скайтек, 2000. – 159 с. : ілюстр. – ISBN 966-95451-9-6 6. Медико-біологічні основи валеології : Навч. посібник для студ. вищих навч. заклад. / М-во освіти і науки України та ін.; Під заг. ред. П.Д. Плахтія. – Кам’янець-Подільський : Б. в., 2000. – 408 с. 7. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип. 4 / М-во освіти і науки України; ХДПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. Микитюк О.М. – Х. : ХДПУ, 2001. – 243 с. 8. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип. 5 / М-во освіти і науки України; ХДПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. О. М. Микитюк. – Х. : ХДПУ, 2002. – 163 с. 9. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип. 6 / М-во освіти і науки України; ХДПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. Микитюк О.М. – Х. : ХДПУ, 2004. – 163 с. 10. Державне регулювання виробництва та контроль за безпечністю тютюнових виробів в Україні : Зб. наук.- практич. та інформ. матеріалів / Громадська організація "Фонд "Здоров"я для всіх". – К. : ЗАТ "ВІПОЛ", 2004. – 131 с. – ISBN 966-646-075-0 11. Законодавче регулювання тютюнокуріння в Україні: гармонізація вітчизняних та міжнародних правових засад : Навч. посібник / За ред. М.Поліщука та І.Солоненка. – К. : Дзвін, 2005. – 207 с. – ISBN 966-95346-6-6 12. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип. 7 / М-во освіти і науки України; ХНПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. Микитюк О.М. – Х. : ХНПУ, 2005. – 176 с. 13. Проблеми освіти : Наук.- метод. зб. Вип. 48 / М-во освіти і науки України та ін.; Редкол.: С.М. Ніколаєнко (голов.ред.) та ін. – К. : Ін-т інновац. технологій і змісту освіти, 2006. – 230 с. – ISBN 966-8847-12-1 14. Проблеми освіти : Наук.-метод. зб. Вип. 49 / Редкол.: С.М. Ніколаєнко (голов.ред.) та ін. – К. : Ін-т інновац. технологій і змісту освіти, 2006. – 234 с. – ISBN 966-8847-16-4 15. Біологія та валеологія : Зб. наук. праць. Вип. 8 / М-во освіти і науки України; ХНПУ ім. Г.С. Сковороди; Голов. ред. Микитюк О.М. – Х. : ХНПУ, 2006. – 188 с. 16. Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг? : Зб. тез конференції / Нац. ун-т "Києво-Могилянська акад."; За заг. ред. Т. Семигіної. – К. : Сфера, 2007. – 250 с. – ISBN 966-8782-39-9 17. Формування у дітей і молоді культури здоров’я (фізичного, психічного, духовного) засобами позашкільної освіти : Бібліогр. матеріали / АПН України та ін.; Уклад.: Ворон Л.М., Чернобровкіна С.В.; Наук. ред. Рогова П.І. – К. : Б. в., 2007. – 34 с. 18. Біологія та валеологія : зб. наук. пр. Вип. 9 / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди ; [редкол. Микитюк О. М. — голов. ред.]. – Х. : ХНПУ, 2007. – 165 с. 19. Біологія та валеологія : зб. наук. пр. Вип. 10 / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди ; [редкол. Микитюк О. М. — голов. ред.]. – Х. : ХНПУ, 2008. – 187 с. 20. Збірник наукових праць студентів природничого факультету. Вип. 1 / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди ; [редкол. : О. М. Микитюк (голов. ред.) та ін.]. – Х. : ХНПУ, 2008. – 22 с. 21. Збірник наукових праць студентів природничого факультету. Вип. 2 / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди ; [редкол. : О. М. Микитюк (голов. ред.) та ін.]. – Х. : ХНПУ, 2009. – 79 с. : іл. 22. Алатон, А. Валеологія : на допомогу вчителю : додаткові матеріали для учителів почат. шк. / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 112 с. 23. Алатон, А. Валеологія : підруч. для почат. шк. для 2 — 3(4) кл. / А. Алатон. – 2-ге вид. – К. : Алатон, 1997. – 208 с. : іл. 24. Алатон, А. Пригоди в країні невидимок. Оповідка 1. Як Майя стала охайною дівчинкою / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 25 с. : іл. 25. Алатон, А. Пригоди в країні невидимок. Оповідка 2. Я ніколи не палитиму / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 29 с. : іл. 26. Алатон, А. Пригоди в країні невидимок. Оповідка 3. Чому треба прибирати в оселі / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 29 с. : іл. 27. Алатон, А. Пригоди в країні невидимок. Оповідка 4. Маленька дитина — небезпека на кожному кроці / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 29 с. : іл. 28. Алатон, А. Пригоди в країні невидимок. Оповідка 5. Як Майї подарували цуценя / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 29 с. : іл. 29. Алатон, А. Пригоди в країні невидимок. Оповідка 6. Не всі мікроби — вороги / А. Алатон. – К. : Алатон, 1997. – 29 с. : іл. 30. Анисимова, В.С. Самостоятельные работы учащихся по анатомии, физиологии и гигиене человека / В. С. Анисимова, Е. П. Бруновт, Л. В. Реброва. – М. : Просвещение, 1978. – 128 с. : ил. – (Пособие для учителя) 31. Анисимова, В.С. Самостоятельные работы учащихся по анатомии, физиологии и гигиене человека : пособ. для учителей / В. С. Анисимова, Е. П. Бруновт, Л. В. Реброва. – 2-е изд., перераб. – М. : Просвещение, 1987. – 128 с. : ил. 32. Анисімова, В.С. Самостійні роботи учнів з анатомії, фізіології і гігієни людини : посіб. для вчителя / В. С. Анисімова, Є. П. Бруновт, Л. В. Реброва. – К. : Освіта, 1993. – 112 с. : іл. 33. Апанасенко, Г.Л. Медицинская валеология / Г. Л. Апанасенко, Л. А. Попова. – К. : Здоров’я, 1998. – 248 с. : ил. 34. Апанасенко, Г.Л. Медицинская валеология / Г. Л. Апанасенко, Л. А. Попова. – Ростов-на-Дону : Феникс; Киев: Здоровье, 2000. – 245 с. – (Гиппократ) 35. Основы здоровья и физическая культура : Учебник для 4-го кл. общеобразоват. учеб. заведений / В. Г. Арефьев, В. М. Ермолова, А. Б. Качеров и др. – К. : Просвіта, 2004. – 154 с. : иллюстр. – ISBN 966-7115-58-5 36. Основи здоров`я і фізична культура : Підручник для 4-го кл. загальноосв. навч.заклад. / В. Г. Арефьєв, В. М. Єрмолова, О. Б. Качеров та ін. – К. : Просвіта, 2004. – 174 с. : ілюстр. – ISBN 966-7115-57-7 37. Белик, Э.В. Валеология : справочник школьника / Э. В. Белик. – Донецк : БАО, 2004. – 511 с. – ISBN 966-548-994-1 38. Основы здоровья : Учебник для 2-го кл. / Н. М. Бибик, Т. Е. Бойченко, Н. С. Коваль, А. И. Манюк. – К. : Навчальна книга, 2003. – 96 с. : ил. – ISBN 966-7943-30-5 39. Основы здоровья : Учебник для 3-го кл. / Н. М. Бибик, Т. Е. Бойченко, Н. С. Коваль, А. И. Манюк. – К. : Навчальна книга, 2003. – 111 с. : ил. – ISBN 966-7943-46-1 40. Основы здоровья : Учебник для 4-го кл. / Н. М. Бибик, Т. Е. Бойченко, Н. С. Коваль, А. И. Манюк. – К. : Навчальна книга, 2004. – 143 с. : иллюстр. – ISBN 966-7943-17-8 41. Основи здоров`я : Підручник для 3-го кл. / Н. М. Бібік, Т. Є. Бойченко, Н. С. Коваль, О. І. Манюк. – К. : Навчальна книга, 2003. – 111 с. : іл. – ISBN 966-7943-45-3 42. Основи здоров`я : Підручник для 2-го кл. / Н. М. Бібік, Т. Є. Бойченко, Н. С. Коваль, О. І. Манюк. – К. : Навчальна книга, 2003. – 96 с. : іл. – ISBN 966-7943-11-9 43. Основи здоров`я : Підручник для 4-го кл. / Н. М. Бібік, Т. Є. Бойченко, Н. С. Коваль, О. І. Манюк. – К. : Навчальна книга, 2004. – 143 с. : іллюстр. – ISBN 966-329-003-Х 44. Білик, Е.В. Валеологія : Довідник школяра / Е. В. Білик. – Донецк : ТОВ ВКФ "БАО", 2005. – 511 с. : ілюстр. – ISBN 966-338-102-7 45. Основы здоровья : Учебник для 5-го кл. общеобразоват. учеб. завед. с рус. яз. обучения / Т. Е. Бойченко, С. В. Василенко, Н. И. Гущина и др. – К. : Навчальна книга, 2005. – 191 с. : иллюстр. – ISBN 966-329-034-Х 46. Основи здоров`я : Підручник для 5-го кл. загальноосв. навч. заклад. / Т. Є. Бойченко, С. В. Василенко, Н. І. Гущина та ін. – К. : Навчальна книга, 2005. – 191 с. : ілюстр. – ISBN 966-329-033-1 47. Основы здоровья : 7 кл.: Учебник для общеобразоват. учеб. завед. / Т. Е. Бойченко, И. П. Василашко, Н. С. Коваль, В. В. Дывак. – К. : Генеза, 2007. – 167 с. : иллюстр. – ISBN 978-966-504-637-0 48. Бойченко, Т.Е. Основы здоровья : Учебник для 6-го кл. общеобразоват. учеб. завед. / Т. Е. Бойченко, Н. С. Коваль, В. В. Дывак ; Под общ. ред. А.Я. Савченко. – К. : Генеза, 2006. – 143 с. : иллюстр. – ISBN 966-504-515-6 49. Бойченко, Т.Е. Основы здоровья : Учебник для 1-го кл. общеобразоват. учеб. завед. / Т. Е. Бойченко, А. Я. Савченко. – 2-е изд., дораб. – К. : Генеза, 2007. – 96 с. : иллюстр. 50. Основи здоров’я : Підручник для 7 кл. загальноосв. навч. заклад. / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, Н. С. Коваль, В. В. Дивак. – К. : Генеза, 2007. – 167 с. : ілюстр. – ISBN 978-966-504-624-0 51. Бойченко, Т.Є. Основи здоров’я : підруч. для 8-го кл. загальноосв. навч. закл. / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, Н. С. Коваль. – К. : Генеза, 2008. – 158 с. : іл. – ISBN 978-966-504-759-9 52. Бойченко, Т.Є. Основи здоров’я : 9 кл. : підруч. для загальноосвіт. навч. закл. / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, Н. С. Коваль. – К. : Генеза, 2009. – 159 с. : іл. – ISBN 978-966-504-926-5 53. Бойченко, Т.Є. Основи здоров`я : Підручник для 6-го кл. загальноосв. навч. заклад. / Т. Є. Бойченко, Н. С. Коваль, В. В. Дивак ; За заг. ред. О.Я. Савченко. – К. : Генеза, 2006. – 143 с. : ілюстр. – ISBN 966-504-492-3 54. Бойченко, Т.Є. Основи здоров`я : Підручник для 1-го кл. загальноосв. навч. заклад. / Т. Є. Бойченко, О. Я. Савченко. – 2-ге вид., доопрац. – К. : Генеза, 2007. – 95 с. : ілюстр. – ISBN 978-966-504-590-8 55. Бойченко, Т.Є. Основи здоров`я : Підручник для 1-го кл. / Т. Є. Бойченко, О. Я. Савченко. – К. : Навчальна книга, 2002. – 96 с. : іл. – ISBN 966-7943-21-6 56. Бойченко, Т.Є. Абетка здоров`я / Т. Є. Бойченко. – К. : Освіта, 1997. – 71 с. : іл. 57. Бойчук, Ю.Д. Еколого-валеологічна культура майбутнього вчителя: теоретико-методичні аспекти формування : монографія / Ю. Д. Бойчук ; ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. – Суми : Універ. книга, 2008. – 355 с. – ISBN 978-966-680-452-8 58. Формування здорового способу життя молоді : Навч.- метод. посібник / Т. В. Бондар, О. Г. Карпенко, Д. М. Дикова-Фаворська та ін. – К. : Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2005. – 114 с. : ілюстр. – (Б-чка слухача курсів підвищення кваліфікації М-ва у справах сім’ї, молоді та спорту). – ISBN 966-7902-86-8 59. Методика обучения анатомии, физиологии и гигиене человека : Пособие для учителей / Е. П. Бруновт, И. Д. Зверев, Г. Я. Малахова, д. и. – 2-е изд., испр. – М. : Просвещение, 1978. – 302 с. : иллюстр. – (Б-ка учителя биологии) 60. Бруновт, Є.П. Уроки анатомії, фізіології і гігієни людини : Посібник для вчителів / Є. П. Бруновт, Г. Я. Малахова, Є. О. Соколова. – К. : Рад. шк., 1986. – 172 с. : ілюстр. 61. Вайнер, Э.Н. Валеология : Учебник для вузов / Э. Н. Вайнер. – 2-е изд., испр. – М. : Флинта; Наука, 2002. – 414 с. – ISBN 5-89349-329-Х 62. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я : Підручник для студ. вищих навч. заклад. / Ю. В. Вороненко, Л. О. Прус, А. П. Чуйко та ін. ; За ред. Ю.В. Вороненка. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2002. – 328 с. : ілюстр. – ISBN 966-7364-93-3 63. Воронцова, Т.В. Основы здоровья : Учебник для 7-го кл. общеобразоват. учеб. завед. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. – К. : Алатон, 2007. – 207 с. : иллюстр. – ISBN 978-966-7107-49-9 64. Воронцова, Т.В. Основи здоров`я : Підручник для 5-го кл. загальноосв. навч. заклад. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, І. А. Репік. – К. : Алатон, 2005. – : ілюстр. 65. Воронцова, Т.В. Основи здоров`я : Підручник для 7-го кл. загальноосв. навч. заклад. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. – К. : Алатон, 2007. – 207 с. : ілюстр. – ISBN 978-966-7107-37-6 66. Воронцова, Т.В. Основи здоров`я : підруч. для 8-го кл. загальноосв. навч. закл. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. – К. : Алатон, 2008. – 159 с. : іл. – ISBN 978-966-7107-41-3 67. Воронцова, Т.В. Основи здоров`я : підруч. для 9-го кл. загальноосвіт. навч. закл. / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. – К. : Алатон, 2009. – 199 с. : іл. – ISBN 978-966-7107-53-6 68. Гнатюк, О.В. Основи здоров`я і фізична культура : Підручник для 1-го кл. / О. В. Гнатюк ; За ред. С. Д. Максименка. – К. : Форум, 2003. – 127 с. : іл. – ISBN 966-7786-59-5 69. Гнатюк, О.В. Основи здоров`я і фізична культура : Підручник для 4-го кл. / О. В. Гнатюк. – К. : Промінь, 2004. – 143 с. – ISBN 966-8512-10-3 70. Гнатюк, О.В. Основы здоровья и физическая культура : Учебник для 1-го кл. / О. В. Гнатюк ; Под ред. С.Д. Максименко. – К. : Проминь, 2003. – 128 с. : ил. – ISBN 966-8512-02-2 71. Гончаренко, М.С. Валеологический словарь / М. С. Гончаренко ; ХГУ. – Х. : Б.и., 1999. – 315 с. – ISBN 966-623-000-1 72. Гончаренко, М.С. Екологічна валеологія : словник-довідник / М. С. Гончаренко, Ю. Д. Бойчук ; ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. – 223 с. – ISBN 978-966-623-477-6 73. Гончаренко, М.С. Валеологія в схемах : Навч. посібник для студ. вищих навч. заклад. / М. С. Гончаренко. – Х. : Бурун книга, 2005. – 207 с. – ISBN 966-96265-8-7 74. Грибан, В.Г. Валеологія : Навч. пос. для студ. вищих навч. заклад. / В. Г. Грибан ; М-во освіти і науки України та ін. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 251 с. – ISBN 966-364-089-8 75. Грибан, В.Г. Валеологія : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. Г. Грибан ; Дніпропетров. держ. ун-т внутр. справ. – К. : Центр навч. літ., 2008. – 213 с. – ISBN 978-966-364-604-6 76. Гриньова, М.В. Методика викладання валеології : Навч.-метод. посібник / М. В. Гриньова ; М-во освіти і науки України та ін. – 2-е вид., доп. – Полтава : АСМІ, 2003. – 219 с. : ілюстр. – ISBN 966-7653-23-4 77. Даценко, І.І. Гігієна і екологія людини : Навч. посібник / І. І. Даценко ; Мін-во освіти і науки України та ін. – Львів : Афіша, 2000. – 247 с. – ISBN 966-7760-25-1 78. Дубровинская, Н.В. Психофизиология ребенка : Психофизиологические основы детской валеологии: Учеб. пособие для студ. вузов / Н. В. Дубровинская, Д. А. Фарбер, М. М. Безруких. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 144 с. : илюстр. – (Учебное пособие для вузов). – ISBN 5-691-00459-Х 79. Душанин, С.А. Тренировочные программы для здоровья / С. А. Душанин, Л. Я. Иващенко, Е. А. Пирогова. – К. : Здоров"я, 1985. – 31 с. : иллюстр. 80. Задорожный, К.М. Биология : 8 кл.: Планы-конспекты уроков / К. М. Задорожный ; Под ред. О.В.Таглиной. – Х. : Веста: Изд-во "Ранок", 2003. – 190 с. – (В помощь учителю). – ISBN 966-679-793-3 81. Зайцев, Г.К. Валеология. Культура здоровья : Кн. для учителей и студ. пед. спец. / Г. К. Зайцев, А. Г. Зайцев. – Самара : Бахрах-М, 2003. – 268 с. – ISBN 5-94648-027-8 82. Качеров, А.Б. Основы здоровья и физическая культура : Учебник для 3-го кл. общеобразоват. учеб. завед. / А. Б. Качеров, В. Г. Арефьев. – К. : Просвіта, 2003. – 160 с. : ил. – ISBN 966-7115-52-6 83. Качеров, А.Б. Основы здоровья и физическая культура : Учебник для 2-го кл. общеобразоват. учеб. завед. / А. Б. Качеров, В. Г. Арефьев. – К. : Просвіта, 2003. – 160 с. : ил. – ISBN 966-7115-54-2 84. Качеров, О.Б. Основи здоров`я і фізична культура : Підручник для 3-го кл. загальноосв. навч.заклад. / О. Б. Качеров, В. Г. Арефьєв. – К. : Просвіта, 2003. – 159 с. : іл. – ISBN 966-7115-50-Х 85. Качеров, О.Б. Основи здоров`я і фізична культура : Підручник для 2-го кл. загальноосв. навч.заклад. / О. Б. Качеров, В. Г. Арефьєв. – К. : Просвіта, 2003. – 156 с. : іл. – ISBN 966-7115-53-4 86. Моніторинг школи культури здоров’я / С. В. Кириленко, О. М. Михайлов, Є. М. Павлютенков, В. П. Сергієнко. – Х. : Основа, 2008. – 175 с. – (Бібліотека журналу “Управління школою” ; вип. 10 (70)). – ISBN 978-966-333-959-7 87. Климова, В.И. Человек и его здоровье / В. И. Климова. – М. : Знание, 1986. – 188 с. – (Наука и прогресс) 88. Коденко, Я.В. Основи медичних знань : Навч. посібник для 10-11 кл. серед. загальноосв. шк. / Я. В. Коденко. – К. : Арт-Освіта, 2004. – 159 с. : ілюстр. – ISBN 966-8673-07-7 89. Коханевич, М.Т. Мир должен стать украино-центрическим. Новое миропонимание : Пониматие мира как живой и разумной сущности - Божества, детьми которого мы являемся / М. Т. Коханевич. – Черновцы : Б.в., 2007. – 256 с. 90. Міхеєнко, О.І. Валеологія: основи індивідуального здоров’я людини : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. І. Міхеєнко. – Суми : Університетська книга, 2009. – 399 с. – ISBN 978-966-680-434-4 91. Найдин, В.Л. Десять тысяч шагов к здоровью / В. Л. Найдин. – М. : Физкультура и спорт, 1978. – 128 с. – (Физкультура и здоровье) 92. Репродуктивное здоровье подростков : (учеб.- метод. пособие) / О. А. Ольховская, О. В. Прибілова, Н. Г. Рахмаил, О. П. Федорова ; Упр. охраны здоровья Харьк. обл. гос. администрации и др. – Х. : Б. и., 2003. – 74 с. : иллюстр. 93. Петрушин, В.И. Валеология : Учеб. пособие / В. И. Петрушин, Н. В. Петрушина. – М. : Гардарики, 2002. – 431 с. : илюстр. – ISBN 5-8297-0102-2 94. Петрушин, В.И. Валеология : Учеб. пособие / В. И. Петрушин, Н. В. Петрушина. – М. : Гардарики, 2003. – 427 с. : илюстр. – ISBN 5-8297-0102-2 95. Полищук, Н.Н. Основы здоровья : 6 кл.: Учебник для общеобразоват. учеб. завед. / Н. Н. Полищук. – К. : Генеза, 2006. – 190 с. : иллюстр. – ISBN 966-504-522-9 96. Полищук, Н.Н. Основы здоровья : 7 кл.: Учебник для общеобразоват. учеб. завед. / Н. Н. Полищук. – К. : Генеза, 2007. – 231 с. : иллюстр. – ISBN 978-966-504-639-4 97. Поліщук, Н.М. Основи здоров"я : 6 кл.: Підручник для загальноосв. навч. заклад. / Н. М. Поліщук. – К. : Генеза, 2006. – 190 с. : ілюстр. – ISBN 966-504-502-4 98. Поліщук, Н.М. Основи здоров’я : 7 кл.: Підручник для загальноосв. навч. заклад. / Н. М. Поліщук. – К. : Генеза, 2007. – 223 с. : ілюстр. – ISBN 978-966-504-608-0 99. Попов, С.В. Валеология в школе и дома : ( О физическом благополучии школьников) / С. В. Попов. – СПб. : Союз, 1998. – 254 с. – ISBN 5-87852-068-0 100. Стефанюк, С.К. Народознавча валеологія : Деякі аспекти досвіду народозн. валеологічної роботи 116-ї гімназії м. Харкова. Ч.I / С. К. Стефанюк ; М-во освіти України, ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Х. : Крок, 1998. – 99 с. – ISBN 966-7093-23-9 101. Стефанюк, С.К. Народна валеологія козацької держави : Посібник. Ч.II / С. К. Стефанюк ; М-во освіти України, ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Х. : Крок, 1999. – 94 с. – ISBN 966-7093-75-1 102. Стефанюк, С.К. Фактори валеологізації й соціалізації : Деякі аспекти досвіду соціально-валеологічної роботи 116-ї гімназії м. Харкова. Ч.IІІ. Народознавча валеологія / С. К. Стефанюк ; М-во освіти України, ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Х. : Крок, 2000. – 86 с. – ISBN 966-7093-76-Х 103. Соціально-просвітницькі тренінги з формування мотивації до здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу : [навч.-метод. посіб.] / С. В. Страшко, Л. А. Животовська, О. Д. Гречишкіна та ін. ; Наук.-метод. центр вищ. освіти МОН України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова ; за ред. С. В. Страшка. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Освіта України, 2006. – 259 с. : іл. – ISBN 966-8847-15-6 104. Субота, Н.П. Валеологія : Метод. розробки лабораторно-практичних занять / Н. П. Субота, С. М. Коц ; М-во освіти і науки України, ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. – Х. : ХНПУ, 2005. – 167 с. 105. Субота, Н.П. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи валеології : Метод. розробки лабораторно-практ. занять / Н. П. Субота ; М-во освіти і науки України, ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Х. : ХДПУ, 2004. – 35 с. 106. Тагліна, О.В. Основи здоров’я : підруч. для 8-го кл. загальноосв. навч. закл. / О. В. Тагліна, І. Ю. Кузьміна. – Х. : Веста, 2008. – 159 с. : іл. – ISBN 978-966-08-3650-1 107. Тагліна, О.В. Основи здоров’я : підруч. для 9-го кл. загальноосвіт. шк. / О. В. Тагліна, І. Ю. Кузьміна. – Х. : Ранок, 2009. – 175 с. : іл. – ISBN 978-966-672-884-8 108. Царенко, А.В. Валеологія : Навч. пос. для 8-9 кл. загальноосв. шкіл / А. В. Царенко, Г. Ф. Яцук. – К. : Генеза, 1998. – 135 с. : іл. – ISBN 966-504-191-6 109. Цимбал, Н.М. Практикум з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров"я : Навч.-метод. посібник для студ. вищих навч. заклад. / Н. М. Цимбал ; М-во освіти України та ін. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2000. – 167 с. : ілюстр. – ISBN 966-7520-21-8 110. Цимбал, Н.М. Практикум з валеології. Основи долікарської допомоги : Навч.-метод. посібник для студ. вищих навч. заклад. / Н. М. Цимбал, О. Д. Берегова. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2000. – 109 с. : ілюстр. – ISBN 966-7437-40-Х 111. Чумаков, Б.Н. Валеология : Курс лекций / Б. Н. Чумаков. – 2-е изд., доп. и испр. – М. : Пед. о-во России, 2002. – 406 с. – ISBN 5-93134-023-8 Здоровьеформирующее физическое развитие : Развивающие двигательные программы для детей 5-6 лет: Пособие для пед. дошк. учреждений / И. К. Шилкова, А. С. Большев, Ю. Р. Силкин и др. ; Науч. ред. Безруких М.М. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 334 с. – (Здоровьесберегающая педагогика). – ISBN 5-691-00806-4