Результати пошуку

Основою онтогенезу є диференціація клітин, тобто набуття морфо-функціональних відмінностей між ними. Основою онтогенезу є диференціація клітин, тобто набуття морфо-функціональних відмінностей між ними. Сучасна біохімічна генетика встановила, що перехід клітин на певний шлях розвитку зв’язаний із зміною спектру білків. Наприклад, висока концентрація α-амілази спостерігається в зерні ячменю лише в клітинах алейронового шару, фенолоксидаза є в ендодермі, а не в корі кореня, в клітинах печінки зустрічається кілька десятків специфічних білків, які відсутні в інших органах Синтез білків визначається генотипом. Усі клітини багатоклітинного організму мають однакову генетичну інформацію , але вона реалізується в різних типах клітин неоднаково. Закономірне формування різних клітин і органів відбувається на основі послідовного утворення різних білків, зумовленого послідовним включенням у дію певних ділянок ДНК (генів). Синтез кожного білка визначається здебільшого одним структурним геном з участю іРНК. У процесі розвитку при постійній структурі ДНК відбувається послідовна транскрипція різних генів, завдяки чому змінюється склад іРНК та білків. Біохімічна диференціація клітин є не наслідком, а причиною морфологічної диференціації. Отже, кожному типові спеціалізованих клітин вибірково реалізується лише частина генетичної інформації і синтезуються специфічні білки, які і визначають морфо-функціональні особливості клітин. Диференціальна активація генів відбувається не лише в неспеціалізованих клітинах. В основі прогресивної диференціації лежить каскадний принцип, відповідно до якого речовини , які синтезуються на попередній стадії диференціації, депресують(активують) гени наступної стадії. При нормальному ході розвитку гени стають активними один за одним у певній послідовності, і процес онтогенезу становить собою поступове розгортання генетичної програми. Диференціальна активація генів здійснюється на основі взаємодії ядра і цитоплазми; вона залежить від взаємодії клітин і органів, а також від умов зовнішнього середовища.

Біополімери – біологічні макромолекули, полімери біологічного походження. Прикладами біополімерів є целюлоза, крохмаль, білки та пептиди, ДНК та РНК. Більшість біополімерів є кополімерами, тобто складаються із мономерних ланок різного типу. Біополімери – біологічні макромолекули, полімери біологічного походження. Прикладами біополімерів є целюлоза, крохмаль, білки та пептиди, ДНК та РНК. Більшість біополімерів є кополімерами, тобто складаються із мономерних ланок різного типу. Виділяють 2 типи біополімерів – регулярні (деякі поліс-ди) та нерегулярні (білки, нуклеїн.к-ти НК, деякі поліс-ди). Ф-ції білків в клітині різноманітніші, ніж ф-ції інших біополімерів – полісахар. і НК. Білки – важлива частина харчування тварин і людини, оскільки вони не можуть синтезувати повний набір аміном-т і повинні отримувати частину з них із білковою їжею. У процесі травлення протелітичні ферменти руйнують спожиті білки, розкладаючи їх до рівня амінок-т, які викор-ся при біосинтезі білків організму або піддаються подальшому розкладу для отримання енергії. Полісахариди — це вуглеводи, які склад-ся з моносахаридів або близьких до них реч-н. Основна маса вуглеводів, що зустріч-ся в природі, існує у вигляді полісах-дів. Функціонально поліс-ди поділяються на 2 групи: перша виконує головним чином опорну, структурну ф-цію (целюлоза), друга є основним поживним матеріалом (глікоген, крохмаль). Деякі поліс-ди виконують специфічні ф-ції в орг-змі людини. Наприклад, поліс-д гепарин є природним антикоагулянтом, а поліс-д гіалуронова к-та має бар'єрну функцію. Клітковина (целюлоза) є найбільш поширеним структурним полісахаридом. Вона утворює оболонку рослинних клітин. Біологічна роль НК дуже важлива. Одна з головних їхніх ф-цій – участь у синтезі білків. У процесі життєд-сті білки постійно витрачаються і тому вони мають регулярно відтворюватися за участю НК. Увесь синтез білкової молекули, що містить сотні амінокислотних залишків, триває в живому організмі близько 1 хвилини. Основне завдання молекул ДНК - зберігати інформацію про білки й надавати її в той момент, коли починається їхній синтез. Цим зумовлена підвищена хімічна стійкість ДНК порівняно з РНК. Природа подбала про те, аби зберегти основну інформацію недоторканною. Між ДНК і РНК є 3 основні відмінності: • ДНК містить залишок дезоксирибози, РНК - рибози. • ДНК містить залишок тиміну, РНК - урацилу. • ДНК існує у формі подвійної спіралі, що складається з двох окремих молекул. Молекули РНК у середньому набагато коротші й переважно одноланцюгові. РНК – нуклеїнові кислоти, полімери нуклеотидів, до складу яких входять залишок ортофосфорної кислоти, рибоза (на відміну від ДНК, що містить дезоксирибози) і азотисті основи – аденін, цитозин, гуанін і урацил. Ці молекули містяться в клітинах усіх живих організмів, а також в деяких вірусах. Деякі високоструктуровані РНК беруть участь у синтезі білка клітини, наприклад, т-РНК служать для пізнавання кодонів та доставки відповідних амінок-т до місця синтезу білка. Однак функції РНК в сучасних клітинах не обмежуються їх роллю в трансляції. Так малі ядерні РНК беруть участь у сплайсингу еукаріотичних матричних РНК та інших процесах. Крім того, що молекули РНК входять до складу деяких ферментів (наприклад, теломерази) у окремих РНК виявлена власна ензиматична активність, здатність вносити розриви в інші молекули РНК або, навпаки, «склеювати» два РНК-фрагмента. Такі РНК називаються рибозами.

Зако́ни Ме́нделя — закони, що становлять основу класичної генетики. У своїх працях Г. Мендель ґрунтувався на дослідженнях, проведених на горошку пахучому (рід Pisum). Цей об'єкт виявився вдалим, тому що для нього характерне самозапилення, яке уможливлює одержання чистих ліній, тобто особин гомозиготних за більшістю генів. У своїх роботах Мендель не виділяв окремих законів, їх виділили й назвали пізніші дослідники, вже після їхнього перевідкриття в 1900 році. Перший закон або закон одноманітності гібридів першого покоління: при схрещуванні особин з чистих ліній альтернативних варіантів однієї ознаки, всі гібриди першого покоління успадковують лише одну батьківську ознаку. Та ознака, що проявляється у гібридів першого покоління називається домінантною, а та яка не проявляється — рецесивною. Цей закон справедливий тільки у випадку повного домінування, оскільки Мендель працював лише з такими ознаками гороху для яких було характерне саме таке спадкування. Наступні закони також діють тільки в тому випадку якщо ознака спадкується за цим типом.( Р АА(жовте) х аа (зелене) F1 Аа(жовті) ) Другий закон або закон розщеплення: при схрещуванні гібридів першого покоління між собою отримуємо потомство в якому розщеплення за фенотипом буде 3:1 (з переважанням домінантної ознаки), а за генотипом 1:2:1. Приклад: Якщо схрестити між собою потомків з F1 чорних гетерозиготних кота та кішки, котрі мають генотип Вb, утворюються статеві клітини двох типів, котрі несуть алелі В та алель b. При запліднені утворюються наступні варіанти зигот: BB, Вb, Вb, bb в співвідношенні 1:2:1. У F2 утворилося ¾ чорних гетерозиготних кошенят та ¼ шоколадних. Чорні гомозиготні та чорні гетерозиготні кошенята виглядають однаково – мають однаковий фенотип. Отже, фенотип складає 3:1. Але таке домінування спостерігається не завжди. Третій закон або закон незалежного успадкування ознак: кожна пара альтернативних варіантів ознак успадковується незалежно від інших пар і дає розщеплення 3:1 по кожній парі (як і при моногібридному схрещуванні). При дигібридному схрещуванні (коли спостереження ведеться за двома ознаками) серед гібридів другого покоління спостерігається розщеплення 9:3:3:1. Цей закон справедливий лише для ознак, у яких гени, що їх кодують належать до різних груп зчеплення, тобто знаходяться в різних хромосомах. Закон може виконуватись і для ознак, гени яких знаходяться в одній хромосомі на значній відстані один від одного (не менше 50 морганід). В іншому випадку гени спадкуватимуться зчеплено. Закон чистоти гамет: в гібридного (гетирозиготного) організму гамети є чистими, тобто кожна гамета такого диплоїдного організму може містити тільки один алельний ген даного гену (нести тільки одну ознаку) і не може одночасно нести дві алелі. Це правило обумовлюється тим, що кожна гамета має лише гаплоїдний набір хромосом.

Моніторинг – це система спостереження, оцінки і прогнозу стану навколишнього середовища, яка здійснюється в різних масштабах, в тому числі і в глобальному. Система контролю над навколишнім середовищем включає основні види діяльності: систематичні спостереження над станом навколишнього середовища, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел такого впливу. Ведення моніторингу закріплено в ст..22 Закону “Про охорону навколишнього середовища”, Положенні про державну систему моніторингу навколишнього середовища, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. На відміну від змін стану біосфери, що викликаються природними причинами, її зміни під впливом антропогенних факторів можуть відбуватися дуже швидко. Так, зміни, що відбулися з цієї причини в деяких елементах біосфери за останні декілька десятків років, можна порівняти з деякими природними змінами, що відбувалися за тисячі і навіть мільйони років. Зміни стану навколишнього середовища, короткочасні і тривалі, в значному ступені фіксуються існуючими геофізичними службами (гідрометеорологічною, сейсмічною, іоносферною, геліофізичною, гравіметричною, магнітометричною, службою цунамі та ін.). Ці ж служби здійснюють спостереження за факторами, що викликають подібні зміни. В більш вузькому понятті моніторингом називають систему повторних спостережень одного або декількох елементів навколишнього природного середовища в просторі і часі з певною метою у відповідності з раніше поставленою програмою. Необхідною умовою для раціонального управління навколишнім середовищем є заснований на повторних спостереженнях попередній і достовірний прогноз, тобто передбачення і попередження можливих змін в біосфері. Таким чином, моніторинг повинен вирішувати такі завдання: · Спостереження за станом біосфери, виділення змін, обумовлених діяльністю людини, і узагальнення результатів спостережень за геофізичними і фізико-географічними параметрами стану середовища; отримання геохімічних даних, що характеризують кругообіг речовин і енергії в природі, спостереження за реакцією біоти та ін.; · Прогноз і визначення тенденцій в зміні біосфери, щоб з витікаючими звідси рекомендаціями можна було узгоджувати плани діяльності людського суспільства; · Оцінка змін і тенденцій змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище; Сучасний моніторинг навколишнього середовища для виконання контрольних функцій повинен опиратися на систему науково обгрунтованих нормативів, що мають певне екологічне значення. Для виконання прогнозних функцій – на систему оптимальних екосистемних моделей, розроблених на основі певних наукових концепцій і господарських вимог. Загальний предмет моніторингу – багатокомпонентна сукупність природних явищ, яка піддається різноманітним природним динамічним змінам і відчуває впливи з боку людини. Всебічне спостереження над станом цієї сукупності явищ є досить складним питанням, вирішити яке можна лише шляхом виділення з всього моніторингу окремих блоків. Основна задача біологічного моніторингу полягає у визначенні стану біотичної складової біосфери і її реакції на антропогенний вплив. Біологічний моніторинг включає моніторинг живих організмів – популяцій. Особливу роль тут відіграють види-біоіндикатори, які найбільш чутливі до різних впливів з боку людини. Його провідною ланкою є спостереження над станом навколишнього середовища з точки зору його впливу на стан здоров’я людини – медико-біологічний моніторинг. Особливе місце тут належить генетичному моніторингу – спостереження за можливими спадковими змінами. Для слідкування за станом здоров’я населення повинна використовуватися система показників, які відбивають основні типи екологічних реакцій людини на навколишнє середовище: інфекційних, алергенних, мутагенних, психогенних та ін. Найбільш відпрацьованими для використання в цій системі є нормативи гранично допустимої концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, водному середовищі, грунтах і живих організмах. В усіх країнах вже давно діють різні контрольно-спостережні служби (санітарно-гігієнічна, епідеміологічна, контроль за забрудненням середовища та ін.), які в тому чи іншому ступені виконують завдання екологічного моніторингу. Сучасне завдання полягає не тільки в їх збереженні і розвитку, але і в підвищенні їх наукового і технологічного рівня, ступеня репрезентивності і інформативності. Зміст геоекологічного моніторингу полягає в спостереженнях над змінами головних геосистем, з яких складається навколишнє середовище. Геосистемний моніторинг є необхідним доповненням до біоекологічного. До складу найважливіших контрольних індикаторів геоекологічного моніторингу повинні входити показники природної здатності природного середовища до самоочищення від забруднюючих речовин, що дозволить прогнозувати гранично допустиме навантаження (ГДН) геосистем різними побутовими і промисловими викидами з урахуванням показників природної стійкості екосистем. Ці показники слід визначати на основі вивчення трофічних зв’язків і інтенсивності біологічного кругообігу речовин в певних типах екосистем. В геоекологічний моніторинг повинні бути включені також і певні індикатори біологічної продуктивності, що дасть змогу визначити рівні ефективного і раціонального використання ряду природних ресурсів. Істотна відмінність біо- і геоекологічного моніторингів полягає в тому, що перший має в основному локальний характер, а другий використовує не тільки мережу контрольних пунктів, але і систему особливих тестових площ, або полігонів, тобто має в основному регіональний характер. На таких полігонах можна здійснювати слідкування за станом основних геосистем: природних, природно-технічних (перш за все типових сільськогосподарських екосистем) і антропогенних “вищої категорії” (наприклад, міських). В першій групі полігонів основним об’єктом є трофічні зв’язки і їх порушення та ГДК забруднювачів, в другій – характеристики ступеня використання природних ресурсів природних екосистем для виробництва біомаси, в третій – дієздатність методів управління процесами використання природних умов і ресурсів з точки зору збереження і покращення навколишнього середовища для населення. Важливе значення має контроль за глобальним ефектом антропогенного впливу на клімат – кліматичний моніторинг. Екологічний моніторинг є найбільш універсальним, який охоплює питання і біологічного, і геофізичного моніторингу в їх тісному взаємозв’язку. Це особливо важливо, коли спостереження здійснюється на рівні екологічних систем. Важливими з точки зору практичних дій при організації моніторингу в будь-яких масштабах, є моніторинг забруднюючих речовин (інгредієнтний моніторинг), моніторинг різних середовищ (верхніх і нижніх шарів атмосфери, гідросфери, літосфери (в першу чергу грунтів), моніторинг джерел впливу та ін. Завданням біосферного моніторингу є спостереження, контроль і прогноз можливих змін вже не в регіональному (екосистемному), а в глобальному масштабі, тобто в відношенні біосфери в цілому як середовища існування життя на Землі. Найважливішими параметрами біосфери є геофізичні характеристики сонячної радіації – головної енергетичної бази всіх біосферних процесів, - поступаючої в атмосферу і на земну поверхню. Сюди належать спостереження над станом озонового екрана, над умовами проходження радіаційної енергії через атмосферу, запиленістю атмосфери і зміною її газового складу, над виділенням антропогенного тепла і балансом вуглекислого газу в атмосфері. До складу основних параметрів сучасного моніторингу повинні входити вимірювання глобальної біологічної продуктивності грунтів, суші і вод Світового океану. Біосферний моніторинг спирається на мережу геоекологічних зональних і регіональних пунктів контролю за навколишнім середовищем, які розташовані і інтенсивно розвиваються по всьому світу. В США функціонують 5290 станцій місцевого контролю і 490 загальнонаціональних станцій моніторингу, в Японії – 1532 наземних станцій, у Франції на 120 станціях працюють 2000 приладів Зміни стану біосфери, що виявляються на великих територіях (навіть незначного рівня) досить точно виявляються за фізичними, хімічними і біологічними (біоіндикаційними) показниками. Особливе місце тут належить дистанційним методам супутникового моніторингу.

Виникнення життя на Землі – не лише природознавча, а й світоглядна проблема. На шляху її розв’язання протягом століть багато поколінь вчених висували різноманітні пояснення та здогади. До середини XVII ст. Вчені не сумнівалися в тому, що життя самозароджується з неживої матерії (абіогенез). Виникнення життя на Землі – не лише природознавча, а й світоглядна проблема. На шляху її розв’язання протягом століть багато поколінь вчених висували різноманітні пояснення та здогади. До середини XVII ст. Вчені не сумнівалися в тому, що життя самозароджується з неживої матерії (абіогенез). Перший суттєвий прорив у цій проблемі здійснив італієць Ф. Реді, який у своїх дослідах показав неможливість самозародження. Він помістив шматки м’яса у дві посудини: відкриту і закриту. У відкритій за деякий час зіпсоване м’ясо кишіло личинками мух, а в закритій цього не було. У XVІІІ ст. Ідея самозародження знову повернулася після того, як було відкрито і описано мікроорганізми. У 1862 р. Видатний французький вчений Л. Пастер отримав премію Академії наук за експеримент з колбою, в якої горло витягували і вигинали S-подібно. Коли таку колбу наповнити живильним середовищем, на ньому тривалий час не утворюється колоній мікроорганізмів, бо спори бактерій не можуть подолати самотужки вигин горла. Цей експеримент підтримав теорію біогенезу, за якою живе може походити тільки від живого. Як вважають вчені, початком еволюції органічного світу нашої планети була атомна еволюція, коли формувалися атоми окремих хімічних елементів зі своїми властивостями. Згодом почалася хімічна еволюція, під час якої атоми утворювали різноманітні комбінації, доки не виникла певна відносно стабільна сукупність речовин. Близько 4500 млн.р. тому наша планета була сферичним тілом і являла собою конгломерат газів, оксидів, карбідів та карбонатів металів. Під дією гравітації виникла земна кора, що зібрала більш щільні компоненти. Водночас постійно відбувався розпад радіоактивних елементів та екзотермічні реакції. Оскільки атмосфери не було, а температура була неймовірно високою, вода у вигляді пару конденсувалася на певній висоті над поверхнею і випадала на поверхню. Поступово поверхня планети охолоджувалася, а постійне сонячне опромінення і електричні явища могли сприяти синтезу органічних сполук. Експериментально вченим вдалося досягти синтезу органічних сполук з метану, водню і аміаку в середині ХХ ст. у спеціальній камері, що відтворила умови, які існували на нашій планеті в той час. Вільного молекулярного кисню тоді не могло бути, він з’явився тільки після появи фотосинтезу. Протягом ХХ ст. Вчені сформулювали сучасну концепцію виникнення життя. О.І. Опарін та Дж. Холдейн сформулювали ряд гіпотез, які пояснюють можливість абіогенного походження живих систем. О.І. Опарін назвав гіпотетичні ізольовані самовідтворювані системи коацерватами. Згідно його теорії процес, що привів до виникнення життя на Землі можно розділити на 3 етапи : 1) виникнення органічних речовин; 2) виникнення білків; 3) виникнення білкових тіл. Відповідно до теорії Опаріна, подальшим кроком по шляху до виникнення білкових тіл могло з'явитися освіта коацерватних крапель. За певних умов водна оболонка органічних молекулнабувала чіткі межі і відділяла молекулу віднавколишнього розчину. Молекули, оточені водною оболонкою, об'єднувалися, утворюючи багатомолекулярних комплекси - коацервати. Коацерватні краплі також могли виникатипри простому змішуванні різноманітних полімерів. При цьому відбувалася самосборкаполімерних молекул у багатомолекулярних утворень - видимі під оптичним мікроскопом краплі. Краплі були здатні поглинатиззовні речовини затипом відкритих систем. При включенні вкоацерватние краплі різних каталізаторів (утому числі і ферментів) у них відбувалися різні реакції, зокрема полімеризація надходять із зовнішнього середовища мономерів. За рахунок цьогокраплі могли збільшуватися в обсязі і вазі, а потім дробитися на дочірніутворення. Таким чином, коацервати могли зростати, розмножуватися, здійснюватиобмін речовин. Перші живі системи були виключно гегеротрофними прокаріотами. Поява фотоавтотрофного способу живлення стала першим великим ароморфозом на планеті, який розділив організми на автотрофів та гетеротрофів (приблизно 3 млрд. років тому). Ймовірно, найпершими автотрофами стали азотфіксуючі бактерії, що не виділяли молекулярного кисню. Пізніше зявилися ціанобактерії, побічним продуктом життєдіяльності яких стало виділення кисню. Ще одним важливим етапом стало виникнення окисного фосфорилювання. Поява еукаріотів (1,5 – 2 млрд. років тому) пояснюється вченими через симбіоз гетеротрофів з аеробними прокаріотами, здатними до окисного фосфорилювання. Це другий великий ароморфоз на планеті. Останні ймовірно перетворилися на мітохондрі та хлоропласти. Одним з доказів цього є існування амеб, які взагалі не мають мітохондрій, але містять всередині симбіотичні бактерії, що постачають амеб енергією. Таким чином, після появи життя на планеті і виникнення клітин організми розподілилися на три категорії: архебактерії, бактерії та еукаріоти. Архебактерії та еукаріоти мають у своїх ДНК інтрони та екзони, бактерії їх не мають. Еукаріоти протягом сотень мільйонів років представлені були виключно одноклітинними організмами, і за цей час вони сформували мітотичний поділ. Ускладнення будови клітин супроводилося появою статевого процесу і мейозу. Спершу клітини почали зливатися (ізогамія), і це, ймовірно, стало запорукою диплоїдності, а згодом мейоз забезпечив збереження постійності спадкового матеріалу через гаплоїдність гамет. Надалі виникли такі явища, як домінантність і рецесивність, кросиинговер, гетерогамія та овогамія. Найбільші історичні етапи розвитку органічного світу поєднують у два еони: докембрійський (4500 – 543 млрд. р., коли зародилося життя, виникли одноклітинні та багатоклітинні організми без скелетів) та фанерозойський (543 млрд.р. до нашого часу, протягом якого виникли і еволюціонували організми з твердим скелетом). Еони поділяють на ери, ери – періоди, періоди – на епохи, епохи – на віки. Назви багатьох етапів еволюції органічного світу називають за даними палеореконструкцій рослинного, тваринного світу, геологічними дослідженнями, тому в біології, геології, історії вони можуть не співпадати, також відрізняються хронологічні періоди, співвіднесені до цих етапів. За деякими класифікаціями докембрій поділяють на три ери: гадейську (4500 – 3800 млн. р.), архейську (3800 – 2500 млн) і протерозойську (2500 – 543 млн. р.). Фанерозой поділяють на палеозойську, мезозойську і кайнозойську ери. В більш поширеному варіанті класифікації не виділяють еонів, а поділяють весь період еволюції органічного світу на ери: архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську і кайнозойську. Архейська ера почалася 4,5 млрд. років тому і тривала 2 млрд. років. 3,5 млд років тому виникли прокаріоти (архебактерії, бактерії, ціанобактерії). 3 млрд років тому з’явилися одноклітинні морські організми і виник фотосинтез. Діє добір серед молекулярному рівні. Під кінець ери в атмосфері планети накопичився кисень в такій кількості, що спричинила масову загибель анаеробних організмів. Виник гліколіз. Протерозойська ера тривала 1,9 млрд років і включала два періоди: 1) рифейський період (тривав 1,8 млрд років): в ньому фіксують появу скелетизованих найпростіших, багатоклітинних організмів – попередників плоских і круглих червів; вчені вважають появу в цьому періоді джгутикових найпростіших запорукою виникнення багатоклітинних тварин і рослин, адже донині деякі з них (евглена) займають проміжне положення між царствами рослин і тварин; 2) венд (тривав 80 млн років) означений появою губок, кишковопорожнинних, сегментованих червів, багатоклітинних водоростей. Палеозойська ера почалася 600 млн років тому і включає шість періодів. Палеозойська ера: 1) кембрій (тривав 80 млн.р.) Масова поява тварин з твердим мінералізованим скелетом. Згідно з гіпотезой Хатчінсона, скелет виник як механізм захисту від хижаків. На початку періоду море наступало на сушу, всередині періоду відбувся відступ моря від суші, але життя панувало тільки в морях. У південній півкулі існував материк Гондвана. До кінця періоду з’явилися майже всі типи тварин, що дихають киснем. Початок панування трилобітів (членистоногі). Почали утворюватися коралові рифи. Серед рослин – виключно морські водорості. 2) ордовик (тривав 50 млн.р.). На початку періоду спостерігалося найбільше покриття суші водою. Панують безхребетні тварини, продовжують розвиватися кишковопорожнинні (медузи, губки). З хребетних з’явилися панцирні риби. Рослини представлені водоростями. 3) силур (тривав 35 млн.р.). Море поступово відступає, формуються гірські системи. Панують кишковопорожнинні, молюски, моховатки. З’явилися перші наземні тварини, що дихають киснем – скорпіони. Виникли псилофіти – перші наземні рослини. 4) девон (тривав 55 млн.р.). Різкі зміни у видовому складі тварин. Вимирають численні групи примітивних тварин. З’явилися різноманітні групи риб (вік риб), зокрема, кистепері (латимерія) та хрящові (акули). Інтенсивно оволодівають сушею тварини і рослини. У рослин формуються корінь і пагін. Виникають перші вищі павукоподібні, в яких спостерігається злиття сегментів. В кінці періоду – поява перших земноводних (стегоцефали). Виникають перші спорові рослини, плауноподібні, папоротеподібні. Виник грунт. Поява перших голонасінних. Найдревніше вугілля (Шотландія) має девонське походження. 5) карбон (тривав 65 млн.р.). В морі, як і раніше, панують безхребетні, а серед хребетних переважають риби. На суші установився теплий вологий клімат, виникли ліси зі спорових рослин (лепідодендрон, сигілярія, каламіти, кордаїти), рештки яких створили поклади кам’яного вугілля. Поява гігантських крилатих комах. Стрімко еволюціонують земноводні і з’являються перші плазуни. 6) перм (тривав 50 млн.р.). На планеті формується зональний клімат. Утворюються гірські масиви. Повністю вимирають трилобіти. На суші рептилії поступово витісняють земноводних, виникають перші жуки, сітчастокрилі (бджоли, мурашки). Вологолюбних спорових витісняють голонасінні, переважно хвойні та гінкгові. Наприкінці періоду утворився єдиний континент Пангея через зближення континентів Лавразія та Гондвана. Так пояснюється існування схожих життєвих форм на усіх сучасних континентах. Мезозойська ера тривала 230 млн років і нараховує три періоди.1) тріас (тривав 40 млн.р.). Триває еволюція риб, комах. З рептилій виникають крокодили і динозаври. Формується сезонна зміна температур. Поява перших яйцекладних ссавців (дроматеріум). 2) юра (тривав 55 млн.р.). Розквіт головоногих молюсків у морі та рептилій на суші. З’являються в морях іхтіозаври, гігантські наземні ящери та літаючі ящери – птеродактилі, виникають перші черепахи. Еволюція амфібій завершується утворенням сучасних рядів. Фіксується поява перших птахів (археоптерикс), а серед ссавців – перших хижаків. 3) крейда (тривав 65 млн.р.). В морях відмічається розквіт форамініфер (панцирні одноклітинні), кісткових риб. На суші змінюється клімат: формуються холодні та помірні кліматичні пояси. Виникають перші квіткові рослини. Вимирають деякі голонасінні, головоногі молюски і динозаври. Екологічні ніш, що були зайняті динозаврами, поступово заповнюють ссавці. Поширюються птахи. Кайнозойська ера (почалася біля 60 млн.р. тому і триває досі). В ній виділяють три періоди палеоген, неоген і антропоген, але іноді поділяють на два: третинний (палеоген і неоген) та четвертинний (антропоген). 1) палеоген (тривав 40 млн.р.) і розподіляється на три епохи: Палеоцен – епоха появи бурих водоростей, розквіту хижих ссавців та гризунів. Еоцен – епоха появи копитних, хоботних, китоподібних. Олігоцен – епоха еволюції рядів птахів, появи ластоногих і мавп. 2) неоген (тривав 23 млн.р.) і розподіляється на дві епохи: Міоцен – епоха появи людиноподібних мавп (австралопітеків). Пліоцен – епоха формування сучасної флори і фауни. 3) Антропоген (почався близько 2 млн.р. тому) і розподіляється на дві епохи: Плейстоцен – епоха льодовиків. Бурхлива еволюція сумчастих, панування мамонтів; на зміну австралопітекам приходить людина прямоходяча, потім людина розумна. Голоцен – сучасна епоха. В цю епоху зникли неандертальці, спостерігається бурхливий розвиток інтелекту людини розумної.

Для постійного існування біосфери, для запобігання припинення розвитку життя на Землі у природі повинні постійно відбуватись безпе­рервні процеси перетворення її живої речовини. Для постійного існування біосфери, для запобігання припинення розвитку життя на Землі у природі повинні постійно відбуватись безпе­рервні процеси перетворення її живої речовини. Біологічний колообіг - це багаторазова участь хімічних елементів у процесах, які протікають у біосфері. Біогеохімічні цикли – процеси руху хім..елементів,які відбуваються за участі живої речовини. Причина колообігу - обмеженість елементів, з яких будується тіло організмів. У біосфері відбувається постійний колообіг активних елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами при гнитті, надходять у грунт і атмосферу, знову включаються в колообіг речовин біосфери, поглинаючись живими організмами. Весь цей процес і буде біогенною міграцією атомів. Для біогенної міграції характерним є накопичення хімічних елементів у живих організмах, а також їх вивільнення у результаті розкладу мертвих організмів. Жива речовина значно прискорила й змінила колообіги різних речовин - води, кисню, азоту, вуглекислого газу тощо. Сучасний склад атмосфери створений завдяки діяльності живої речовини. Жива речовина активно регулює геохімічну міграцію атомів. Завдяки йому зберігається стабільність біосфери і здійснюється еволюція як живих організмів, так і всієї біосфери в цілому. Цей особливий вид стану рівноваги, що постійно змінюється, В.І Вернадський називав динамічною рівновагою. Динамічна рівновага характерна не лише для біосфери. В такому стані знаходяться атмосфера, земна кора та мантія. Розрізняють великий (геологічний) та малий (біологічний) колообіги і колообіги різних природних ресурсів (ресурсні цикли). Великий (геологічний) колообіг. Вивержені глибинні породи мантійного походження (базальти) тектонічними процесами виводяться з надр Землі в біосферу. Під впливом сонячної енергії й живої речовини вони вивітрюються, переносяться, відкладаються, перетворюючись різноманітні осадові породи, де запасається сонячна енергія (з вивержених мінералів утворюються глини, а вулканічні гази -СО, NH3 - переходять у вугілля та нафту). Потім за рахунок тектонічних рухів осадові породи потрапляють у зони високих тисків та температур (а також радіоактивного розпаду й гравітаційної диференціації) і перетворюються в гранітні породи з більш високим рівнем енергії, ніж у осадових порід. Кристалізовані вивержені породи знову за рахунок висхідних тектонічних рухів потрапляють у біосферу. Таким чином цикл завершується, але вже на новому рівні, бо з вихідних базальтів утворилися вивержені породи гранітного складу. Малий біологічний колообіг (трансформація) речовин в біосфері. В кожній екосистемі колообіг речовин відбувається в результаті взаємодії автотрофів та гетеротрофів. Кругообіг води на планеті. 1)Великий, або світовий, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океанів, переноситься вітрами на материки, випадає там у вигляді атмосферних опадів і повертається в океан у вигляді стоку. У процесі вологообігу змінюється якість води: при випаровуванні солона морська вода перетворюється в прісну, а забруднена — очищається. 2)Малий, або океанічний, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океану, сконденсується і випадає у вигляді опадів знову в океан. 3)Внутрішньоконтинентальний кругообіг — вода, що випарувалась над поверхнею суходолу, знову випадають на суходіл у вигляді атмосферних опадів. Зрештою, опади в процесі руху знову досягають Світового океану. Частина кругообігу здійснюється за рахунок енергії Сонця, в ін. частинах кругообігу енергія звільняється й може бути використана екосистемами й гідроелектростанціями. Ю.Одум звертає увагу на 2 аспекти кругообігу води: 1) море втрачає через випаровування більше води, ніж отримує з опадами; на суходолі ситуація протилежна. 2) внаслідок діяльності людини стік збільшується, а поповнення фонду грунтової води скорочується.

В світі рослин типовим арогенезом є вихід рослин на сушу. Поява наземних, або вищих, рослин знаменувало початок нової ери в житті планети. Ароморфози — це зміни, які підвищують морфофізіологічну організацію, загальну життєздатність організмів. Це вузлові моменти еволюції, які зумовлюють виникнення нових груп органічного світу — класів, типів. В світі рослин типовим арогенезом є вихід рослин на сушу. Поява наземних, або вищих, рослин знаменувало початок нової ери в житті планети. Перші достовірні наземні рослини датуються початком силурійського періоду . Передумов до появи наземних рослин було декілька. а) незалежний перебіг еволюції рослинного світу підготував появу нових , більш досконалих форм. б) за рахунок фотосинтезу морських водоростей в атмосфері відбулась кількісна зміна кисню. в) на початку палеозойської ери відбувались горотворчі процеси, що призвело до «обмеления» морей і поступової прояви суші. У самих перших наземних рослин, невеликих розмірів, поглинання води здійснювалось за допомогою ризоїдів – одно-або багатоклітинних однорядних ниток. По мірі збільшення розмірів тіла відбувався процес формування складних спеціалізованих органів – коренів і кореневими волосками. Активне поглинання ризоїдами води стимулювало виникнення і удосконалення водопровідної тканини – ксилеми. Вихід рослин на сушу супроводжувався покращенням їх освітленості ,що активізувало процес фотосинтез. Це призводило до збільшення кіл-кі асимілятів, а отже і до збільшення об’єму рослини, що викликало необхідність їх морфологічного розчленування. Незалежно від форми тіла в усіх групах наземних рослин дуже рано почала проявлятися тенденція до утв листків. Велика поверхня листка в поєднанні з зернистою формою хлоропластів сприяє збільшенню ефективності фотосинтезу. Швидкий і рівномірний розподіл пластичних речовин по всьому тілі рослини стало можливим при наявності флоеми . Таким чином, у вищих рослин відбулось формування тканин – епідермісу, ксилеми, флоеми, механічної тканини і важливих органів - листостеблового пагону і кореня. Освоєння рослинами суші супроводжувалось появою нових, наземних форм, форм тварин; сполучена еволюція рослин і тварин привела до різноманіття на Землі.

Їжа – це “пальне”, без якого організм не може функціонувати, вона дає нам енергію, котра забезпечує нормальну роботу організму, будування й оновлення всіх його структур. Треба усвідомлювати, що надлишок енергії так само небезпечний, як і її нестача. Організм, не маючи змоги використати всю енергію, відкладає її у вигляді зайвих жирів, і людина починає набирати вагу, що може мати сумні наслідки для здоров’я, не кажучи вже про естетичний бік проблеми. Джерело статті: Буковинський державний медичний університет Здоров’я людини на 70% залежить від способу життя. Так кажуть експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я. А найважливішим чинником способу життя є харчування. Їжа – це “пальне”, без якого організм не може функціонувати, вона дає нам енергію, котра забезпечує нормальну роботу організму, будування й оновлення всіх його структур. Треба усвідомлювати, що надлишок енергії так само небезпечний, як і її нестача. Організм, не маючи змоги використати всю енергію, відкладає її у вигляді зайвих жирів, і людина починає набирати вагу, що може мати сумні наслідки для здоров’я, не кажучи вже про естетичний бік проблеми. Раціональне харчування – це повноцінне харчування людей з урахуванням статі, віку, характеру праці, кліматичних умов та інших чинників. Правильне харчування сприяє збереженню здоров’я, опору шкідливим впливам довкілля. Воно підвищує фізичну та розумову працездатність і таким чином забезпечує активне довголіття. Поняття раціонального харчування включає дотримання трьох основних принципів: забезпечення балансу енергії, що надходить з їжею і витрачається людиною в процесі життєдіяльності; задоволення потреби організму в певних харчових речовинах; дотримання режиму харчування. Продукти харчування мають виконувати три основні функції: постачати необхідний матеріал для побудови й оновлення клітин; постачати енергію для функціонування організму (кровообіг, виділення тепла, секреція залоз, м’язові зусилля, робота мозку та ін.); надавати організмові здатність чинити опір хворобам. У зв’язку з переліченими функціями, речовини, що входять до складу харчових продуктів, поділяються на три групи: будівельні (тваринні та рослинні білки), енерготворні (вуглеводи та жири), охоронні (вітаміни, мінеральні солі, деякі вуглеводи та білки). Для доброго засвоювання їжі потрібне її постачання в певних співвідношеннях мiж основними компонентами харчування в пропорцiї 50:20:30. Щоденне вживання калорiй повинно розподiлятися так: 50% – на вуглеводи, 20% – бiлки i 30% – жири. Вуглеводи складають основу наших харчових продуктiв, таких, як свiжi фрукти, овочi, боби, горох, картопля, кукурудза, хлiб, вiвсяна каша, рис. Клiтковина, яка входить до складу овочiв i фруктiв, в кишечнику людини розщеплюється за участю бактерiальної флори. Вона посилює жовчевидiлення i виведення з органiзму холестерину, перистальтику кишечника i забезпечує почуття насичення. Вмiст жирiв у щоденному рацiонi складає бiля 30%. А отже треба зумiти обмежити щоденне вживання жирiв до цiєї цифри. Жири вiдкладаються в жировiй тканинi та утворюють запас енергетичного матерiалу. Жири пiдшкiрножирової клiтковини оберiгають органи вiд переохолодження, а жирова тканина оточує внутрiшнi органи, фiксує їх i попереджує вiд змiщень i травм. Сучасні дієтологи рекомендують вживати менше жирів тваринного походження, які насичені жировими кислотами, які сприяють утворенню холестерину, звуженні та закупорці кровоносних судин. Це може привести до інсульту та до інфаркту. Ось продукти багаті холестерином, які рекомендується їсти тільки в невеликих кількостях: жирне м’ясо всіх сортів, а також печінка, нирки і мізки; вершкова, пальмова і кокосова олія, сало, маргарин; копчені ковбаси, стегенця, паштети; жирні молочнокислі продукти, включаючи сметану, майонез, ряжанку; креми, тістечка, торти, здобний білий хліб; продукти, що містять шоколад і какао; смажені в маслі і підсолені картоплю і делікатесні горішки. Антагоністом холестерину є лецитин Антагоністом холестерину є лецитин, який перешкоджає розвитку атеросклерозу і сприяє підвищенню витривалості центральної нервової системи. Лецитин міститься в таких продуктах: рослинні олії: соняшникова, соєва, кукурудзяна, оливкова; жирні сорти морських риб – скумбрія, сардини, тунець, лосось, палтус, а також устриці, мідії, риб’ячий жир; вівсяна і гречана крупа, висівки, хліб з борошна грубого помелу; нежирні сорти м’яса і птиці – індичка, курка, телятина, кролик, дичина; більшість овочів і фруктів; зелень у вигляді салату, петрушки, кінзи, шпинату, кропу, цибулі, часнику. Хорошим засобом для профілактики атеросклерозу є байховий чай та волоські горіхи. Дієта з низьким вмістом жирів сьогодні вважається кращою. Бiлковi продукти повиннi складати бiля 20% калорiй, якi ми щоденно вживаємо. До них вiдносяться риба, телятина, пiсна яловичина, баранина, свинина, твердий сир, молоко, молочнокислий сир, яйця. Бiлки складають основу структурних елементiв клiтин i тканин тiла людини, входять в склад ферментiв, беруть участь у виробленнi iмунiтету. Що їсти, скільки та як? Сучасні рекомендації дієтологів в галузі раціонального харчування такі: Дотримуйтесь правила 25-50-25 для визначення кiлькостi калорiй на кожен прийом їжi: 25% калорiй повиннi припадати на снiданок, 50% – на обiд, 25% – на вечерю. Це допоможе утримувати нормальну вагу тiла. Регулярність харчування. Доцільність прийому їжі в один і той же час обумовлена умовно-рефлекторними реакціями організму на виділення слини, шлункового соку, жовчі, ферментів, тобто всього комплексу факторів, що забезпечують нормальне травлення. Кратність харчування протягом доби. Дослідження показали, що одно-або дворазове харчування несприятливо впливають на здоров’я і призводять до ряду захворювань. Здоровій людині рекомендується трьох-, чотириразове харчування з можливістю додаткового прийому їжі (сік вранці, стакан кефіру перед сном і т.д.). Сідати необхідно за стіл тільки з відчуттям голоду. Не намагайтеся наїдатися про запас. Розрізняти голод і спрагу. Іноді краще просто попити, ніж поїсти. Їжу приймати три-чотири рази на день, в проміжках між їжею не перекушувати, можна тільки пити воду або сік. Слід робити не менше 20-30 жувальних рухів перед проковтуванням. Більшість людей проковтують їжу всього лише після п’яти – восьми жувальних рухів. Треба вчитися жувати повільно. Не слід запивати їжу водою, так як це призводить до розрідження шлункового соку і зниження активності травлення. Воду можна пити за 15-20 хвилин до їжі, або через дві години після неї. Не можна вживати занадто гарячу або занадто холодну їжу. Це шкідливо для печінки, однак поступове звикання до холодної сирої воді, аж до температури талої води, корисно для загартовування та здоров’я. При варінні овочі втрачають 90% своїх енергетичних якостей і тому краще вживати їх сирими, приготованими на пару або печеними. По даними Гарвардської школи громадської охорони здоров’я, в США більше 50% злоякісних утворень шлунка і підшлункової залози є наслідком надмірного споживання кави. У першій половині дня перевагу слід надати продуктам, багатим білком і жирами, оскільки вони поліпшують обмін речовин, довше затримуються в шлунку, довше підтримують відчуття ситості, збуджують нервову систему (м’ясо, риба, яйця, сир, каші, страви з бобових). Вечеря повинна включати молочні та овочеві страви, які не викликають перезбудження нервової системи перед сном. На ніч не можна переїдати, але й не можна лягати спати голодним. Порушення режиму харчування – одна з поширених причин розладу шлунка і дванадцяти палої кишки, хронічних гастритів та інших захворювань органів травлення. Не нехтуйте нормою солі, не випивайте багато рідини, кави. В добовому раціоні повинно міститися не більше 6-10 г солі, до 2,5л рідини (вільної і в складі різних продуктів і страв). Обмежити, або ще краще відмовитися від вживання алкогольних напоїв, які порушують обмін речовин, викликають запальні процеси в слизовій оболонці травного каналу, утруднюють засвоєння харчових речовин – вітамінів, мінеральних солей тощо. Уникайте шкідливих звичок у харчуванні. Лікарі-дієтологи склали перелік страв і продуктів які бажано не вживати, до них входять: картопляні чіпси і картопля фрі – це, по суті, суміш вуглеводів і жиру, плюс смакові додатки; солодкі батончики на зразок “Снікерса”, “Марса” тощо, що складаються з великої кількості цукру і різних хімічних доповнювачів; солодкі газовані та ароматизовані напої на зразок Cola, Fanta, консервовані соки; сосиски, сардельки, варена ковбаса, паштет та інші продукти з так званими прихованими жирами. Сало, внутрішній жир, свиняча шкірка і т.п. займають 40% ваги, але замасковані під м’ясо за допомогою смакових додатків; консервовані м’ясні та овочеві продукти із застосуванням великої кількості оцту та інших консервантів. Їжа не повинна бути основним джерелом позитивних емоцій, хоча саме на це націлено кулінарне мистецтво. “Жити не для того, щоб їсти, а їсти для того, щоб жити”, “Хороший кухар – ворог здоров’я” і “голод – кращий кулінар” – ці принципи ставлення до харчування повинні бути взяті на озброєння кожною освіченою людиною. Враховуючи вищесказане, хочеться сподіватись, що сучасна людина, незважаючи на високий ритм і складність життя, буде приділяти збереженню свого здоров’я достатньо уваги. В наш непростий час, не забувайте, що правильно організоване харчування допоможе зберегти здоров’я, енергію та високу працездатність. Джерело статті: Буковинський державний медичний університет Матеріал підготувала: Марина Патратій, доцент кафедри внутрішньої медицини

Відкритощелепні комахи – основний клас шестиногих. Тіло підрозділяється на голову з вусиками і трьома парами ротових кінцівок, трьох сегментні груди з трьома парами ніг і черевце, яке не має розвинених кінцівок. Дихання трахейне. Ротовий апарат, на відміну від покритощелепних, відкритий. Членистоногих, тіло яких розділене на трьохчленикові груди з трьома парами ходильних ніг і черевце без розвинених кінцівок об’єднують в надклас шестиногих (Hexapoda). До недавнього часу всіх шестиногих об’єднували в один клас комахи (Insecta). Ряди Collembola, Protura i Diplura вважалися групою безкрилих комах (Apterygota). Але потім з’ясувалося, що представники цієї групи – особлива гілка трахейнодишних, яка пристосувалася до життя в грунті та подібних субстратах. На це вказує наявність у представників цих 3 рядів всередині голови спеціальної капсули, яка утворена оральними складками і в якій розташований ентогнатний ротовий апарат та розташування протоцеребруму над дейтоцеребрумом. В 1956 р. на Міжнародному ентомологічному конгресі було прийняте рішення про розділення комах на два класи: Insecta-Entognatha – Покритощелепні комахи і Insecta-Ectognatha – Відкритощелепні комахи. У покритощелепних комах грудний відділ слабко відокремлений від черевного. Ротовий апарат прихований в головній капсулі. У них бокові стінки ротової порожнини зрослися з нижньою губою, утворюючи глибоку порожнину, в якій знаходяться функціонуючі щелепи: мандибул і максилли. На голові більшості покритощелепних розташовані вусики, часто є прості очі. На черевці нерідко розвинені рухові придатки. Дихання трахейне або тільки шкірне. Постембріональний розвиток – аметаболія, або прямий розвиток (прометаболія). При аметаболії з яйця виходить личинка, яка схожа на імаго. Відмінності стосуються лише розмірів, пропорцій тіла і ступеня розвитку гонад. Линька може відбуватися і в імагінальному стані. Відкритощелепні комахи – основний клас шестиногих. Тіло підрозділяється на голову з вусиками і трьома парами ротових кінцівок, трьох сегментні груди з трьома парами ніг і черевце, яке не має розвинених кінцівок. Дихання трахейне. Ротовий апарат, на відміну від покритощелепних, відкритий. У більшості є розвинені крила на середньо- і задньогрудях та складні фасеткові очі на голові. Рудименти черевних ніжок модифіковані в придатки на задньому кінці тіла. Але у нижчих комах можуть бути присутні і грифельки – рудименти черевних ніжок. Мають високорозвинені адаптаційні здатності і тому досягли найвищого прогресу серед трахейнодишних і всіх членистоногих. Постембріональний розвиток двох типів – геміметаболія і голометаболія. Геміметаболія – неповне перетворення, або розвиток з поступовим метаморфозом (у тарганів, прямокрилих, клопів, рівнокрилих хоботних та ін.). З яйця виходить личинка (німфа), схожа на імаго, але з зачатковими крилами і недорозвиненими гонадами. Голометаболія – повне перетворення з такими фазами: яйце-личинка-лялечка-імаго (у жуків, метеликів, двокрилих, перетинчастокрилих, волохокрильців і сітчастокрилих). Може бути гіперметаморфоз з личинками кількох типів (у жуків-майок). У комах з повним перетворенням за розвитком кінцівок виділяють чотири типи личинок – протоподні – з зачатками грудних ніг (бджоли), олігоподні – розвиток трьох пар ходильних ніг (жуки, сітчастокрилі), поліподні – мають крім трьох пар грудних ніг, декілька пар несправжньоніжок на черевці (метелики і пильщики), аподні – безногі (двокрилі, личинки жуків вусачів і златок). За способом руху личинок комах з повним перетворенням розділяють на камподеоподібні з довгим, рухомим тілом і бігальними кінцівками та чутливими церками (жужелиці, стабіліни); ерукоподібні з м’ясистим, слабко зігнутим тілом з кінцівками або без них (пластинчатовусі); дротяникові – з твердим тілом, круглим в поперечному січінні і опорними церками (ковалики і чорнотілки) і червоподібні – безногі (двокрилі, деякі метелики, пильщики). Лялечки комах бувають вільними, покритими і прихованими. У вільних лялечок зачатки крил і кінцівок добре помітні і вільно відділені від тіла (у жуків). У покритих лялечок зачатки щільно приростають до тіла (у метеликів). Приховані лялечки покриті затверділою не скинутою личинковою шкіркою, яка утворює несправжній кокон – пупарій, всередині якого знаходиться лялечка (у мух). Комахи розмножуються статевим шляхом, вони роздільностатеві, часто мають виражений статевий диморфізм. Більшість відкладає яйця, але буває і живонародження (м’ясні мухи-саркофаги). У попелиць, бджіл, мурашок, деяких клопів, пильщиків і жуків спостерігається партеногенез – розвиток без запліднення. Варіантом партеногенезу є педогенез – розмноження без запліднення на личинковій фазі розвитку, коли розвиток гонад випережує розвиток інших органів (у комариків-галиць). Для їздців з ряду перетинчастокрилих притаманна поліембріонія – безстатеве розмноження зародків. Різноманітні форми поведінки комах визначаються комплексами інстинктів. Найскладніша поведінка у суспільних комах, які живуть великими сім’ями (терміти, деякі бджоли, оси, джмелі, мурашки). Для цих комах характерний поліморфізм, тобто диференціювання особин сім’ї на кілька форм (каст): самців, самок (матка-“цариця”) і робочих особин. Велике значення в поведінці комах відіграють біологічно активно речовини – телергони. Загальні принципи і підходи до класифікації комах базуються на ознаках метаморфоза, наявності чи відсутності крил та їх структури, ознак будови ротових апаратів. Основи сучасної класифікації комах закладені в працях А.Гандлірша, Ф.Сильвестрі, Г.Вебера, А.В.Мартинова, Н.Крістенса, В.Хенніга, К.Гамільтона, С.Туксена, К.Лаутербаха, Г.Я.Бей-Бієнко, І.Х.Шарової та інших авторів. Сучасна система класу Комахи має такий вигляд (Шарова, 1999): Клас КОМАХИ ПОКРИТОЩЕЛЕПНІ – Insecta– Entognatha Ряд Безвусикові, або Протури - Protura Ряд Ногохвістки, або Коллемболи - Podura Ряд Двохвістки – Diplura Клас КОМАХИ ВІДКРИТОЩЕЛЕПНІ Insecta – Ectognatha Підклас Первиннобезкрилі комахи – Apterygota Ряд Щетинохвістки – Thysanura Підклас Крилаті комахи – Pterygota Інфраклас Древньокрилі – Palaeoptera Ряд Одноденки – Ephemeroptera Ряд Бабки – Odonata Інфраклас Новокрилі – Neoptera Відділ з неповним перетворенням - Hemimetabola Надряд Oртоптероїди – Orthopteroidea Ряд Таргани - Blattoptera Ряд Богомоли - Manteoptera Ряд Терміти – Isoptera Ряд Веснянки – Plecoptera Ряд Ембії – Embioptera Ряд Гріллоблатиди - Grilloblattida Ряд Паличники - Phasmoptera Ряд Прямокрилі – Orthoptera Ряд Гемімериди - Hemimerida Ряд Шкірястокрилі, або Вуховертки – Dermаptera Ряд Зораптери – Zoraptera Надряд Геміптероїди – Hemipteroidea Ряд Сіноїди - Psocoptera Ряд Пухоїди - Mallophaga Ряд Воші – Anoplura Ряд Рівнокрилі хоботні - Homoptera Ряд Напівтвердокрилі - Hemiptera Ряд Бахромчастокрилі, або Трипси – Thysanoptera Відділ з повним перетворенням – Holometabola Надряд Колеоптероїди – Coleopteroidea Ряд Твердокрилі, або Жуки – Coleoptera Ряд Віялокрилі – Strepsiptera Надряд Нейроптероїди – Neuropteroidea Ряд Cітчастокрилі – Neuroptera Ряд Верблюдки – Raphidioptera Ряд Вислокрилоподібні – Megaloptera Надряд Мекоптероїди – Mecopteroidea Ряд Скорпіонниці - Mecoptera Ряд Волохокрильці - Trichoptera Ряд Лускокрилі, або Mетелики - Lepidoptera Ряд Перетинчастокрилі - Hymenoptera Ряд Блохи - Aphaniptera Ряд Двокрилі - Diptera

АГРАФІЯ – порушення або повна втрата здатності писати, що настає внаслідок ураження мовної ділянки кори при великих півкуль головного мозку. Виражається в перестановках і пропусках складів та літер, у нездатності з’єднувати літери і склади в слова тощо. У дітей А. часто є наслідком недомовності. З дітьми, котрі страждають від А., проводять логопедичні заняття, в результаті яких цей дефект зникає. АБУЛІЯ – хворобливе послаблення вольової діяльності до повної її втрати. Виявляється у відсутності стимулів до діяльності, у нездатності виконувати будь-яку дію, навіть у тому випадку, коли усвідомлюється її необхідність; є один з проявів апатії. Спостерігається при деяких психічних захворюваннях (циркулярний психоз, шизофренія) і є характерним симптомом травматичних пошкоджень і пухлих лобних часток головного мозку. В дитячому віці станом А. може починатися психічне захворювання, коли дитина без видимих причин перестає бути діяльною, стає байдужою, розсіяною. АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – характеризується формально-функціональним підходом до учня; організовуючи діяльність, учитель спирається на власне уявлення про «середнього» учня і власні абстрактні вимоги до нього; у своїх діях і оцінках учитель, як правило, суб`єктивний і стереотипний. АГНОЗІЯ, агносія – порушення процесів упізнавання внаслідок ураження кори великих півкуль головного мозку. При А. зберігається правильне зорове, слухове, дактильне сприймання й не порушується свідомість, однак втрачається здатність упізнавати, визначати те, що бачиш, чуєш, до чого доторкаєшся тощо. Найдетальніше вивчення оптична А. – порушення зорового сприймання, яке виникає внаслідок пошкодження потиличних відділів мозку. Особливою формою А. є автотопогнозія (порушення визначення локалізації частин власного тіла). Явища А. під час виникнення в дитячому віці можуть викликати серйозну затримку загального психічного розвитку дитини, ступінь якої тим більший, чим раніше виникає А. АГРАМАТИЗМ - порушення мовної діяльності внаслідок ураження певних зон кори головного мозку, яке виражається в неправильному користуванні граматичною системою мови. У дітей з порушенням мови А. (agrammatismus infantilis) проявляється в недорозвитку граматичної будови. В дорослих з порушенням мови А. виражається у втраті вміння граматично правильно змінювати слова й будувати речення (експресивний А.) і в нерозумінні значення граматичних форм (імпресивний А.). Явища А. можна компенсувати в результаті спеціального відновлювального навчання. Терміном А. характеризують також своєрідність граматичного оформлення мови у глухонімих і туговухих. Явища А. успішно долаються за допомогою спеціальних методів розвитку мови в школах для тих, хто погано чує, і глухих. АГРАФІЯ – порушення або повна втрата здатності писати, що настає внаслідок ураження мовної ділянки кори при великих півкуль головного мозку. Виражається в перестановках і пропусках складів та літер, у нездатності з’єднувати літери і склади в слова тощо. У дітей А. часто є наслідком недомовності. З дітьми, котрі страждають від А., проводять логопедичні заняття, в результаті яких цей дефект зникає. АГРЕСИВНІСТЬ ДІТЕЙ – (від лат. aggresio - напад) – емоційний стан і риса характеру дитини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гніву, злості, намагання заподіяти іншому травму (фізично чи морально). А д. є. наслідком поганого ставлення до них (брак чуйності й поваги, надмірна строгість, зловживання покараннями). АДИНАМІЯ – стан надзвичайної м’язової слабкості , яка іноді доходить до нездатності ходити стояти, навіть сидіти. Може виникнути А. внаслідок захворювання мозку (енцефаліт), а також гострих чи хронічних інфекційних захворювань, отруєнь або тривалого голодування. В дитячому віці однією з ранніх ознак туберкульозу є А., яка нерідко поєднуєься з підвищеною сонливістю. А. іноді виникає в дітей і після вірусного грипу, пневмонії та інших хвороб поряд з астетичними явищами. АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності рахувати, яке виникає при різних ушкодженнях кори головного мозку. В одних випадках А. виявляється в розладі поняття числа, в інших – у нездатності виконувати лічильні операції. Здебільшого А. – наслідок розладу мови. А. в дитячому віці пов’язана із загальною розумовою відсталістю. Навчання таких дітей арифметиці є особливо складним. Усунення А. займаються олігофренопедагоги. АКСЕЛЕРАЦІЯ , акцелерація (від лат. acceleratio - прискорення) – 1) В біології розвитку- прискорення темпів індивідуального розвитку організмів напевній стадії їх розвитку. 2) В антропології – прискорення темпів індивідуального росту й розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями. Темп А. досягає максимуму в період статевого дозрівання. АКУПЕДІЯ – розділ теорії навчання та виховання дітей з вадами слуху. А. опрацьовує методи дослідження слухової функції у дітей з вадами слуху; систему використання у таких дітей слухового сприймання в процесі виховання, навчання й практичної діяльності; технічні засоби (електроапаратуру)для дослідження слухової функції та використання слухового сприйняття в учнів спеціальних шкіл і дитячих садків. АЛЬБІНІЗМ – (від лат. albus - білий) – природжена аномалія пігментації (забарвлення) шкіри, волосся, райдужної оболонки очей. У цьому разі супроводиться недоліком зору. Діти, які мають внаслідок А. різко вираження зору, навчаються в спеціалізованих школах. АМІМІЯ – хворобливий стан, який характеризується розладом, ослабленням або повною втратою здатності наслідування рухів і жестів за умов, коли сенсорні і моторні апарати людини неушкоджені. Спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи. АНОМАЛЬНІ ДІТИ – діти з ми чи іншими відхиленнями від нормального фізичного або психологічного розвитку, які потребують виховання й навчання в спеціальних умовах. В основі цих відхилень лежать природжені чи набуті аномалії, або дефекти (від лат. defektus – недолік, звідки іноді вживаний термін «дефективні діти»). Основні категорії дефектів у А. д.: порушення слуху, зору, мови, розумова відсталість. АНТРОПОЛОГІЯ – наука, що вивчає походження, еволюцію, закономірності морфологічної організації людини та її рас і поширення їх на Земній кулі. АНТРОПОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНА – система педагогічних поглядів, яка ґрунтується на даних наук про людину. Вперше термін А. п. запровадив К. Д. Ушинський. Він твердив, що педагогіка, маючи справу з реальною людиною, повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. З положенням К.Д. Ушинського про необхідність вивчення людини в конкретній життєвій обстановці пов’язана його ідея про народність освіти, яка полягає в тому, що система освіти повинна враховувати специфічні особливості історії і розвитку даного народу. АМУЗІЯ – втрата здатності розуміти чи виконувати вокальну або інструментальну музику, писати й читати ноти. А. є результатом розладнання сприйняття навколишніх предметів (за характерним для них звуком) і порушення сенсорного синтезу. А. спостерігається при деяких нервово-психічних захворюваннях, пов’язаних з органічними ураженнями головного мозку. АНТРОПОМЕТРІЯ – один з основних методів вивчення фізичних властивостей людини: морфологічних розмірів, форми й будови тіла та окремих його частин, сили м`язів, об`єму легень тощо. Основним завданням шкільної А. є встановлення закономірностей росту й віково-статевого диференціювання дітей. АПРАКСІЯ – порушення здатності виконувати складні предметні рухи внаслідок ураження певних ділянок кори головного мозку. А. може викликати розлад моторної мови або письма. Необхідно звертати серйозну увагу на дітей, у яких запізнюється розвиток складних предметних дій. Своєчасне послідовне , поетапне навчання із застосуванням спеціальних дидактичних прийомів сприяє розвиткові дефектних функцій. АСТЕНІЯ – стан, який характеризується підвищеною стомлюваністю, ослабленням чи втратою здатності до тривалого фізичного і розумового напруження. Виникає в дітей як наслідок перенесених інфекційних захворювань (кір, скарлатина, дифтерит, грип, малярія, менінгіт) і при травматичних ураженнях мозку. АУТИЗМ - хворобливий стан психіки людини, яка характеризується послабленням зв’язків з реальністю; виявляється у зосередженості на власних переживаннях, створенні свого світу марення. Діти, хворі на А., стають відлюдкуватими, перестають спілкуватися з однолітками, усамітнюються, іноді ховаються, створюють власний світ безглуздих фантазій і живуть у цьому фантастичному світі як діючі особи, багато розмовляють з кимось невідомим, сперечаються, комусь погрожують. Хвору дитину майже неможливо повернути до дійсності. А . часто поєднується з повною відмовою від мови (мутизм) або з різким зменшенням її. При нерізко вираженому А. діти з достатніми здібностями можуть навчатись у звичайній школі. АУТОГЕННЕ ТРЕНУВАННЯ – система прийомів свідомої психічної саморегуляції людини. А. т. може реалізуватися з допомогою технічних, зокрема й автоматичних, приладів (тренажери уваги, пам`яті, уяви, волі тощо), а також завдяки зусиллям волі та інтелекту особи щодо власної психіки. А. т. застосовується з метою виявлення й використання психологічних резервів окремого індивіда в його продуктивній праці, у спорті, творчій діяльності. АФАЗІЯ – розлад мови внаслідок ураження певних зон кори головного мозку. При А. спостерігається нерозуміння мови людей (сенсорна А.), порушення усної мови, (моторна А), втрата словникового запасу (амнестична А.). БАЗЕДОВА ХВОРОБА (тиреотоксикоз) – захворювання щитовидної залози, яке веде до надмірного виділення її гормону в кров. Початкові стадії Б. х. і менш виражені її форми прийнято називати гіпертиреозом (базедовізмом). Головними ознаками гіпертиреозу у дітей і підлітків є прискорений ріст при схильності до похудіння, пришвидшений пульс і підвищена нервова збудливість. Дітей з найменшими ознаками гіпертиреозу необхідно брати на лікарняний облік. БРАДИКІНЕЗІЯ – сповільнення темпу рухів, незважаючи на те, що сила м`язів не знижена й рухи можуть здійснюватимся в повному обсязі. Хворі на Б. діти з труднощами й дуже повільно рухаються, їхні обличчя втрачають міміку, вони розмовляють маловиразно й тихо, стають в’ялими, замкнутими, відмовляються від участі в іграх. «ВАЛЬДОРФСЬКА ПЕДАГОГІКА» - сукупність методів і прийомів виховання й навчання, яка грунтується на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів. Методологічні й дидактично-методичні основи «В. п.» опрацював Р.Штейнер. Застосовується в так званих вільних вальдорфських школах (перша була відкрита в 1919). Вальдорфські школи дають повну середню освіту (12 років навчання; для вступників до університетів є ХІІІ, так званий абітурієнтський, клас). Головна дійова особа в «В. п.» - класний учитель. Його обов`язком є організація майже всієї навчально-виховної роботи зі своїми учнями протягом перших 8 років навчання. Класний учитель опрацьовує зміст і навчає основним загальноосвітнім предметам; створює і підтримує в інтересах виховання тісну взаємодію між учнями й учителями, між школою й батьками. Оцінки у вальфдорських школах не виставляються. Наприкінці навчального року класний учитель складає загальну психолого-педагогічну характеристику кожного учня. Вальдорфські установи автономні й не мають над собою керівних інстанцій, керуються педагогічною радою. Посада директора відсутня. Останнім часом в Україні спостерігаються способи реалізувати ідеї « В.п.» в школах та дитячих садках. ВИКРЕВЛЕННЯ ХРЕБТА – зміна нормальної форми хребта, що призводить до порушення постави. Якщо тяга м`язів, які оточують хребет і здійснюють його рухи, рівномірна, хребет дитини розвивається нормально; при нерівномірній тязі м`язів виникають В. х., які у свою чергу порушують нормальний розвиток м’язової системи. ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК – співрозмірний розвиток фізичних і рухових сил людини, струнке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки й діяльності. ГЕЛЬМІНТОЗИ – глистні захворювання. У дітей глисти зустрічаються дуже часто, і їх негативна дія на організм дитини проявляється значно сильніше, ніж у дорослих. Діти, що страждають глистяною інвазією, в більшості випадків бліді, мають поганий апетит. Попередження, своєчасне виявлення й лікування Г. має велике значення. Першочергове значення для попередження зараження глистами має виховання в дітей гігієнічних навичок, особливо звички мити руки перед їдою, оскільки брудні руки – найчастіший шлях зараження глистами. ГЕНОТИП – сукупність спадкових структур організму (насамперед, генів). У Г. індивіда кореняться причини спадкових захворювань психіки, а для здорових людей – витоки темпераменту, індивідуальних рис обдарованості тощо. Знання Г. має істотне значення для ефективності організації навчання й виховання людини. ГІГІЄНА – наука, що вивчає вплив різноманітних факторів навколишнього середовища й виробничої діяльності на здоров'я людини, її працездатність, тривалість життя, розробляє практичні заходи оздоровлення умов життя й праці людини. ГІГІЄНА ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ – галузь гігієни, яка вивчає взаємодію дитячого організму й факторів навколишнього середовища з метою розроблення гігієнічних нормативів, спрямованих на охорону й зміцнення здоров'я , сприятливий розвиток і удосконалення функціональних можливостей організму дітей і підлітків. Основними проблемами Г. д. і п. є стан здоров'я та фізичного розвитку, гігієна навчання й виховання, гігієна трудової діяльності дітей і підлітків, гігієна планування будівництва та обладнання навчальгних закладів і дитячих закладів різних типів. ГІГІЄНА ПРАЦІ УЧНІВ – розподіл гігієни дітей і підлітків, який вивчає вплив умов праці й різних її видів на організм учнів і опрацьовує комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на підвищення працездатності, охорону й зміцнення здоров'я школярів. Г.п.у. передбачає раціональну організацію праці учнів відповідно до їх вікових особливостей і можливостей в оптимальних умовах повітряно-теплового й світлового режимів, при раціональному чергуванні з відпочинком. ГІГІЄНА УРОКУ – система заходів, спрямована на попередження розумової і фізичної перевтоми учнів під час занять. Приміщення , в яких проводять заняття, повинні мати достатню площу, кубатуру, освітленість робочих місць учнів і класної дошки, сприятливий повітряно-тепловий режим; має гарантуватися техніка безпеки в лабораторіях і майстернях. ГІГІЄНА УЧНІВ ОСОБИСТА – розділ шкільної гігієни, який вивчає питання догляду за тілом і одягом школяра; сукупність практичних засобів, що забезпечують збереження й зміцнення здоров'я школярів, які здійснюються кожним учнем. У школі навички особистої гігієни виховуються в учнів педагогами і шкільним лікарем. ГІГІЄНА ШКІЛЬНА – див. Гігієна дітей і підлітків. ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО КНИГ – вимоги до оформлення, видання книг і поводження з ними. Гарне оформлення друкованого тексту полегшує роботу зору, зменшує втому очей під час читання. Гігієнічним вимогам відповідають книги, надруковані на цупкому білому папері без глянцю, чорним контрасним друком, чітким простим шрифтом. З профілактичною метою підручники, які переходять від старших учнів до молодших, рекомендується дезінфіктувати, а дуже брудні – знищувати. ГІПОБУЛІЯ – зниження вольових дій. Виникає внаслідок перевтоми, фізичного або нервового виснаження, вживання наркотиків, алкоголю, а також при деяких психічних розладах. При Г. різко знижується контроль індивіда за своїми словами і вчинками. ГЛУХОНІМОТА (лат. surdomutitas) – природжена або набута в ранньому дитинстві глухота й зумовлена нею відсутність мовлення. Г. найчастіше спричинюється перенесеннями в дитинстві цереброспінальним менінгітом, кором, грипом, скарлатиною, природженими аномаліями органа слуху, травмою тощо. Глухонімі діти підлягають спеціальному навчанню словесної мови. В кожній області є спеціальні дошкільні заклади й школи для глухонімих дітей, де їх вчать сприймати зором усну мову («читати з губ»), говорити, читати, писати, розвивають залишки слуху, дають загальноосвітню та професійну підготовку. ГЛУХОТА – повна відсутність або сильне зниження слуху. Буває одностороння і двостороння Г. може виникати внаслідок ураження зовнішнього, середнього або внутрішнього вуха, слухового нерва, центральних відділів слухового нерва, центральних відділів головного мозку. Розпізнають природжену Г. і набуту. Г. у дітей може бути результатом травми, завданої, зокрема, під час пологів. ГОЛОВНИЙ МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи людини і хребетних тварин. Міститься в черепній коробці й через великий потиличний отвір переходить у спинний мозок. У Г. м. людини розпізнають стовбур мозку, мозок і великий мозок (великі півкулі).Г. м. дає можливість здійснювати найскладнішу рефлекторну діяльність, аналізувати й синтезувати подразнення, що надходять із зовнішнього середовища, зберігати сліди попереднього досвіду й завязувати нові зв’язки, регулювати тим самим поведінку організму. ГОСТРОТА ЗОРУ – здатність бачити роздільно два розташованих близько один від одного об’єкти , зокрема дві точки. Визначається мінімальним проміжком між двома точками, які з даної відстані розрізняються як роздільні. ГОСТРОТА СЛУХУ – здатність встановлювати мінімальну відмінність між двома звуками за їхньою гучністю. ГРИП (франц. grippe) – гостре вірусне захворювання людини і тварин. Захворювання починається із загальної слабості, болей у м’язах кінцівок, головних болей. У дітей Г. перебігає важче, ніж у дорослих. Джерелом інфекції при Г. звичайно є хвора людина. Профілактика Г. спрямована на захист населення від зараження (імунізація введенням живої грипозної вакцини в дихальні шляхи тощо), обмеження розповсюдження інфекції (ізоляція хворих). ГУМАНІТАРИЗАЦІЯ ОСВІТИ - переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й таким чином на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей. Г. о. спрямована на подолання утилітарно-економічного, технократичного підходу до освіти як системи підготовки кадрів і робочої сили з його нехтуванням людиною і духовними цінностями. Одним з найважливіших практичних напрямів Г. о. є перегляд змісту навчання, відображення в ньому в доступній формі світової філософської й загальнокультурної спадщини, філософських і етичних концепцій, історії науки. Г. о. передбачає також підвищення в навчальному процесі статусу гуманітарних дисциплін при радикальному їх оновленні. ДАКТИЛОГРАФІЯ – письмо пальцем на будь-якій зручній для письма площині; допоміжний засіб спілкування письменної людини з глухим або сліпоглухонімим співрозмовником без використання спеціальних засобів – д а к т и л о г і ї, Б р а й л я ш р и ф т у , жестів та ін. при спілкуванні зі сліпоглухонімим співрозмовник пише пальцем на його долоні звичайними літерами. Якщо письменного сліпоглухонімого не розвинуте усне мовлення, то він також пише співрозмовникові або на його долоні, або на будь-якій площині (на обкладинці книжки, на поверхні стола та ін.). ДАКТИЛОЛОГІЯ – своєрідна форма мовлення, що базується на використанні пальців рук. Кожній букві відповідає певне положення пальців руки. Система Д. буває одноручною й дворучною (перша зручніша). Д. допомагає глухим і сліпоглухим легше і швидше оволодіти словесною мовою та користуватися нею. Глухонімі сприймають дактильні знаки зором, а сліпоглухонімі – дотиком. У дитячих садках та початкових класах шкіл для глухих дітей Д. використовують як основний засіб навчання, а в старших класах цих шкіл – як допоміжний. При навчанні сліпоглухонімих Д. – єдиний засіб спілкування. ДАКТИЛЬНА мова – див. Дактилологія. ДАЛЕКОЗОРІСТЬ , гіперметропія – один з видів патологічної рефракції ока, при якому паралельні промені після заломлення їх в оці сходяться у фокусі не на сітківці, а позаду неї. Внаслідок цього зображення предмета на сітківці стає нечітким, розпливчастим. У дитячому віці Д. стає розвиткові збіжної косоокості. Тому при Д. необхідно носити окуляри з відповідними збірними (опуклими) скельцями. ДАЛЬТОНІЗМ – один з видів часткової колірної сліпоти, розлад колірного зору. Назва походить від прізвища англійського вченого Дж. Дальтона, який 1794 вперше описав це явище. Люди, які страждають на Д., не можуть працювати на транспорті, в авіації, в хімічній, поліграфічній, текстильній промисловості, на морській службі. Д. не лікується. ДАУНА ХВОРОБА – одна з форм природженої олігофренії, при якій поєднується відсталість у розумовому розвитку зі своєрідним зовнішнім виглядом хворого. Вперше цю хворобу описав англійський лікар Л. Даун 1886. зустрічається в одного з 500-800 новонароджених. Спричинюється порушенням хромосомного набору. Діти, хворі на Д. х., відстають не лише в психічному, а й у фізичному розвитку, частіше хворіють на інфекційні хвороби. Специфічних методів лікування Д. х. не існує, велику роль відіграє працетерапія, навчання у спеціальних школах. ДЕБІЛЬНІСТЬ (від лат. debilis – слабкий) – легкий ступінь о л і г о ф р е н і ї, що характеризується примітивністю суджень і висновків, недостатньою диференціацією емоцій, обмеженою здатністю до навчання, зниженою адаптацією. Діти – дебіли становлять найбільшу (основну) групу учнів допоміжної школи. Правильно побудована система виховання й навчання дебілів в умовах спеціальної школи компенсує у відомих межах наявні в них дефекти. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviatio - відключення) – окремі вчинки або система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам: злочинність і поведінка, яка заслуговує карного покарання. Для попередження девіантних вчинків слід з ранніх років прищеплювати повагу до моральних норм і виробляти моральні звички. ДЕПРЕСІЯ (від лат. depressus - пригнічений) – хворобливий стан приголомшеності, пригнічення, скорботи, відчаю. Спостерігається при багатьох психічних захворюваннях. У хворих на Д. спостерігається загальмованість рухів, мови, зниження активності, ініціативи, порушення сну, апетиту. У дітей у стані Д. зявляються тяжкі немотивовані страхи. ДЕФЕКТОЛОГІЧНА ОСВІТА – професійна підготовка педагогів для роботи з аномальними дітьми в різних типах спеціальних закладів (школи для глухих, слабочуючих, сліпих, слабозорих, допоміжні школи, логопедичні школи й пункти, спеціальні дошкільні установи тощо). Підготовка учителів-дефектологів здійснюється на дефектологічних факультетах Українського педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і Слов`янського педінституту. ДЕФЕКТОЛОГІЯ – наука, яка вивчає особливості і закономірності розвитку, виховання й навчання дітей з фізичними і психічними вадами. До складу Д. входять с п е ц і а л ь н а п е д а г о г і к а і с п е ц і а л ь н а п с и х о л о г і я. Спеціальна педагогіка поділяється на с у р д о п е д а г о г і к у (про виховання й навчання дітей з вадами слуху), т и ф л о п е д а г о г і к у (про виховання й навчання дітей з вадами зору), о л і г о ф р е н о п е д а г о г і к у (про виховання й навчання розумово відсталих дітей), л о г о п е д і ю (про засоби і методи виправлення вад мови у дітей - логопатів). Існують і відповідні галузі спеціальної психології. До Д. належать також с у р д о т е х н і к а й т и ф л о т е х н і к а, які розробляють технічні засоби навчання, корекції та компенсації дефекту. ДИДАКТОГЕНІЯ – викликаний порушенням педагогічного такту з боку вихователя (педагога, тренера тощо) негативний психічний стан учня (пригнічений настрій, страх, фрустрація і т.д.), який негативно впливає на його діяльність міжособистісні стосунки. Д. може бути причиною неврозів. Грубість і нетактовність педагога, надмірно підкреслені дорікання за нездатність до навчання, непоправність у поведінці, бездарність у праці й науках викликають в учня негативні настрої й установки, інколи навіть хворобливого спрямування. Негативним впливам педагога піддаються вразливі, безвільні і недостатньо самостійні учні, із слабким типом нервової системи. Д. навіює дітям переконаність у своїй нездатності й непоправності поведінки. ДИЗАРТРІЯ (від лат. dis… - префікс, який означає порушення) – розлад членороздільної мови. При Д. порушується вимовляння багатьох звуків, особливо приголосних. Спричинюється Д. ураженням деяких ділянок головного мозку, порушенням інервації голосових зв'язок , язика, м`якого піднебіння, лицевих, дихальних м`язів, а також деякими вадами периферійної частини артикуляційного апарата. ДИСГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ – часткове або цілковите порушення принципу гармонійності в розвитку особистості. Часткова Д. о. спостерігається часто : наприклад, у період швидкої інформатизацій технократизації суспільства, інтелектуалізації людини й виниклого на цій основі дефіциту емоційності. Повна Д. о. може наставати внаслідок нервових і психічних захворювань. ДИСГРАФІЯ – частковий розлад письма, пов'язаний з недорозвиненням або розпадом фонематичних уявлень. Виявляється в заміні букв та інших перекрученнях звуко-буквеного складу слова. Найтяжчий ступінь порушення письма – а г р а ф і я . Запобігти Д. можна в процесі своєчасного подолання вад усного мовлення. Виправляється Д. спеціальними логопедичними методами. ДИСЛАЛІЯ - розлад мови, що виявляється в порушеннях вимовляння звуків. Розрізняють Д. механічну, пов’язану з анатомічними дефектами артикуляційного апарата, і функціональну, що сприймається через неправильне сприймання звуків. Д. в багатьох випадках супроводять відхилення в письмі, яким необхідно запобігти в процесі корекції вад вимовляння. ДИСЛЕКСІЯ – порушення читання, пов’язане з ураженням або недорозвитком окремих ділянок кори головного мозку. Виражається у сповільненому, вгадувальному характері процесу читання. Нерідко Д. супроводжується фонематичними спотвореннями й неправильним розумінням найпростішого тексту. Важкий ступінь порушення читання становить а л е к с і ю . Д. зв’язана з відхиленнями в розвитку усної і писемної мови. Методи виправлення Д. розробляються л о г о п е д і є ю. ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ – метод роботи лікувальних і профілактичних медичних установ, який передбачає систематичне спостереження за станом здоров'я й фізичним розвитком певних груп населення, попередження захворювань, раннє активне виявлення й лікування хворих. Д. дошкільників здійснюється дитячими установами, дітей шкільного віку – поліклініками дитячих лікарень і шкільними лікарями, хворих – спеціальними диспансерами. ДИТЯЧА ПСИХОЛОГІЯ - галузь психології, яка досліджує загальні та індивідуальні особливості психічного розвитку дітей, умови, рушійні сили й закономірності цього процесу на різних вікових етапах. Тому Д. п. часто називають віковою психологією. Вивчає виникнення й розвиток у дітей психічних процесів (пізнавальних, мовних, емоційних, вольових та ін.), становлення психічних властивостей, розвиток різних видів діяльності (гри, учіння, праці), формування дитини як особистості. ДУХОВНІСТЬ – індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби життя, діяти «для інших». Під Д. переважно розуміють першу з цих потреб, під душевністю – другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе. З категорією Д. співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя. Людина духовна в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата Д. рівнозначна втраті людяності. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання. ЕЙФОРІЯ – підвищений настрій (відчуття радості, безтурботності), що не відповідає об’єктивним обставинам. Спостерігається при токсичних ураженнях головного мозку, органічних ураженнях головного мозку, органічних захворюваннях центральної нервової системи. ЕКЗАЛЬТАЦІЯ – (від лат. exaitus – дуже високий) – стан збудження, надмірної радості, що може бути реакцією на сильний емоціогенний подразник (збіг щасливих обставин) або реакцією на звичайні емоціогенні подразники при схильності до Е. Нерідко Е. є негативною і потребує відповідного лікування. ЕПІЛЕПСІЯ , застаріла назва – падуча хвороба – психічне захворювання з хронічним перебігом, яке характеризується нападами розладів свідомості, що здебільшого супроводяться загальними судомами. При Е. порушується діяльність нервової системи, змінюється психіка, знижується розумові здібності. Дуже часто Е. починається в дитячому або підлітковому віці (до 14 років). Прояви Е. у дітей і підлітків значно різноманітні, ніж у дорослих. У старшому шкільному віці спостерігаються психічні еквіваленти Е. – стани, які ніби замінюють напади. Лікування Е. вимагає великого терпіння, часу й постійного нагляду лікаря. ЕРГОНОМІКА ПЕДАГОГІЧНА – розділ педагогіки, яка вивчає проблеми оптимізації матеріальних умов шкільної праці; робочих місць учня й учителя, оптимізацію дидактичних засобів, проблеми техніки безпеки й гігієни праці, умови відпочинку, а також естетику шкли і її оточення. ЕРОТИЗМ – гіперсексуальність, підвищений статевий потяг. Важкі форми Е. мають місце при маніакальних станах, прогресивному паралічі, старечому недоумстві, епідемічному енцефаліті, олігофренії. Легкі форми Е. спостерігаються в підлітковому віці, коли намічається перехід до дорослості, виявляється підвищений інтерес до іншої статі. ЕХОЛАЛІЯ – патологічне порушення мовної діяльності, яке виявляється в автоматичному повторенні слів співрозмовника. Спостерігається при органічних захворюваннях мозку та при розумовій відсталості. ЕХОПРАКСІЯ – хворобливий стан, при якому індивід бездумно повторює дії інших людей. Ці дії є простим відлунням баченого в рухах інших людей. Е. має місце при органічних ураженнях мозку, а також розладі вищих психічних функцій. ЖЕСТІВ МОВА – система умовних знаків, утворюваних рухами рук, мімікою обличчя, рухами тіла. Як додатковий засіб спілкування людей звичайно комбінується з усною мовою. Жести не універсальні і спричиняються в певному значенні лише в даному мовному колективі. Особливості жестикуляції й міміки в процесі спілкування вивчає пара лінгвістика. Для спілкування глухонімих існують складні системи Ж. м. Цій мові глухонімих дітей навчають у спеціальних школах. ЗАЇКАННЯ – складне порушення мовлення, що виявляється в розладі його нормального ритму, мимовільних зупинках у момент висловлювання або змушених повтореннях окремих звуків і складів. Найчастіше З. спостерігається у чоловіків і починається в 2 - 5-річному віці. З віком З. ускладнюється мовними вивертами, мимовільними рухами, наростаючою боязкістю перед мовленням, судорогами м`язів обличчя, кінцівок. Лікування провадиться в спеціальних лікувальних установах лікарями- невропатологами або психіатрами спільно з логопедами. ЗОНДИ ЛОГОПЕДИЧНІ – (франц. sonde – бур, шуп) – інструменти, призначені для механічного регулювання положення й руху органів мови під час корекції недоліків вимови. За допомогою З. л. органам мови надають положення, яке відповідає правильній артикуляції звуку, що формується. ІДІОТІЯ – крайній ступінь психічного недорозвинення (о л і г о ф р е н і ї ), зумовленого порушенням розвитку головного мозку плоду або дитини в перші роки її життя. Мовлення у хворих на І. недорозвинене, рухи незграбні. Іноді хворі на І. мляві, малорухливі, а інколи, навпаки, у них настає рухливе й загальне розгальмування. ІМБЕЦИЛЬНІСТЬ (від. лат. imbecillus – слабкий, немічний ) – психічне недорозвинення, середній ступінь слабоумства, зумовленого порушенням розвитку головного мозку плоду або дитини в перші роки її життя. КАРАНТИН В ДИТЯЧИХ УСТАНОВАХ (італ. quarntena, від cuaranta giorni – сорок днів) – сукупність заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб з епідемічного вогнища й ліквідацію самого вогнища. У випадку виникнення інфекційного захворювання в дитячій установі хворого негайно ізолюють, повідомляють у відповідний відділ охорони здоров'я про появу інфекційного захворювання, проводять дезинфекцію приміщення, де знаходився хворий, його одягу, постільної білизни, посуду, іграшок, витримують в К. дітей, які мали контакти з хворими. Строк К. залежить від захворювання. КАХЕКСІЯ – стан глибокого виснаження, що виникає внаслідок недостатнього й неповнолітнього харчування або тяжкого порушення обміну речовин. КОСООКІСТЬ – таке положення очей, коли зорова лінія одного з них спрямована на спостережуваний предмет, а другого – відхилена від цього предмета. Розрізняють два види К.: так звана співдружна й паралітична. У дітей найчастіше зустрічається співдружна К. однією з характеристик її ознак є відсутність обмеження рухливості очей, незважаючи на неправильне положення зорової лінії одного з них. Паралітична К. виникає в будь-якому віці. Типовою її ознакою є скарги хворих на роздвоєння предметів (диплопія). КРЕТИНІЗМ (франц. cretinisme , від cretin – кретин, недоумкуватий) – захворювання, що характеризується природженим слабоумством і затримкою фізичного розвитку внаслідок порушення функції щитовидної залози. Спостерігається при природженому недорозвиненні щитовидної залози або спадково зумовленому порушенні утворення тиреоїдних гормонів, а також при недостатньому вмісті його у питній воді. У кретинів порушені пропорції тіла: короткі кінцівки, голова непропорційна, набрякле обличчя, низьке чоло, великі вуха, рот, товстий язик, тупий вираз обличчя. Основний принцип лікування К. – компенсація недостатньої діяльності щитової залози. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА (ЛФК)- комплекс методів фізичної культури, спеціальні фізичні вправи і природні фактори, що їх застосовують у медицині з лікувально-профілактичною метою. Складовими ЛФК є механотерапія, трудотерапія й лікувальний масаж. Велике значення має застосування ЛФК в дитячому віці. Особливістю методу ЛФК у дітей є використання імітаційних рухів та ігор. ЛОГОНЕВРОЗ – розлад мовної функції, який настає в результаті невротичного стану особистості. Типовим проявом Л. є м у т и з м . Л. особливо піддаються діти раннього й дошкільного віку, коли мовна діяльність лише формується і є досить крихкою. ЛОГОПАТІЯ –загальна назва стану мовної недостатності при нормальному слухові. Форми Л. різні: порушення вимовляння, артикуляції, голосу, темпу мовлення, порушення здатності писати й читати. Поняття Л. охоплює мовні розлади, що виникають при ушкодження апарата мовлення, внаслідок органічних уражень центральної нервової системи, а також функціональних розладів або затримки розвитку мовлення тощо. Питання вивчення, подолання й запобігання Л. займається л о г о п е д і я . ЛОГОПЕДИЧНА ШКОЛА – спеціальна школа для дітей з важкими розладами мови. Крім загальних завдань, які стоять перед масовою школою , Л. ш. має на меті виправлення недоліків усної мови, читання й письма, забезпечення трудової підготовки в обсязі спеціальних програм, встановлених Міністерством освіти, психічне й фізичне оздоровлення завдяки правильній організації життя дітей і корекційно-виховній роботі (лікувальна гімнастика, масаж. Фізіотерапія тощо). В Л. ш. приймаються діти, які мають нормальний слух, але позбавлені можливості навчатися в масовій школі у зв’язку з недорозвитком мови. ЛОГОПЕДИЧНИЙ ПУНКТ при загальноосвітній школі, дошкільному закладі – організовується для надання допомоги дітям з вадами мови. Основним його завданням є усунення різних порушень усної і писемної мови, запобігання різним відхиленням мовного розвитку учнів, пропаганда логопедичних знань серед педагогів та батьків. ЛОГОПЕДІЯ - наука, що вивчає різні порушення мови, а також методи подолання їх і запобігання їм. Різноманітність цих порушень зумовлена складністю анатомо-фізіологічних механізмів, які беруть участь у формуванні мови. Основні порушення мови: алалія, афазія, дизартрія, дислалія, ринолалія, дислексія (порушення читання), заїкання, брадилалія й техілалія (порушення ритму, темпу і плавності мови), афонія, дисфонія, фонастенія (порушення голосу), порушення мови внаслідок зниження слуху. Л. – один із розділів дефектології. Як галузь педагогічної науки тісно пов’язана з фізіологією, медициною, психологією, мовознавством. Подолання порушень мови проводяться в спеціальних школах і дошкільних закладах для дітей з порушеннями мови, на логопедичних пунктах при загальноосвітніх школах, у логопедичних кабінетах при поліклініках, у стаціонарних відділеннях при лікарнях і психоневрологічних диспансерах. МАКРОЦЕФАЛІЯ , мегалоцефалія – аномальне збільшення розмірів голови внаслідок збільшення розмірів голови внаслідок збільшення розмірів головного мозку. Розумовий розвиток у макроцефалів дещо затриманий, інколи порушується зір, слух. М. буває природженою й набутою. МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – розділ психології, що вивчає роль психіки в умовах виникнення й перебігу хвороб людини, а також відновлення її здоров'я . Засновником М. п. вважають німецького психолога й філософа ХІХ ст. Р.Г. Лотце. До М. п. входять клінічна психологія, п а т о п с и х о л о г і я , клінічна психосоматологія, клінічна нейропсихологія, психофармакологія та ін. М. п. велику увагу приділяє вивченню переживань пацієнтів від раннього дитинства до моменту настання хвороби. М. п. допомагає лікарям точніше діагностувати хвороби, використовувати прийоми психотерапії, психогігієни і психопрофілактики. МЕДИЧНИЙ КАБІНЕТ У ШКОЛІ – організує медичний огляд учнів для визначення стану здоров'я і групи при заняттях фізкультурою, забезпечує першу медичну допомогу, нагляд за санітарним станом навчальних і допоміжних приміщень, медико-педагогічний нагляд за гігієнічним і фізичним вихованням школярів, лікувальну консультацію з питань фізичного виховання й режиму днята побуту учнів, медико-санітарне забезпечення спортивних заходів, профілактику інфекційних хворо тощо. МІКРОФТАЛЬМ – природжений недорозвиток очного яблука, яке сформоване правильно, але в зменшеному вигляді. Діти, які страждають на М., навчаються в школах слабозорих або школах сліпих. МОЗОК –центральний відділ нервової системи в людини й тварин, що забезпечує найдосконаліші форми регулювання життєвих функцій організму та його зв’язки з середовищем. Розрізняють М. головний і М. спинний. МОНОФОБІЯ – психічний стан, при якому людина боїться залишитися на самоті. Посилюється в екстремальних умовах, наприклад у оператора (пілота, космонавта, диспетчера), коли він працює один із складною технікою. М. може проявлятися й у молодому віці, наприклад у підлітка, який став і з о л я н т о м в учнівському колективі. МУТИЗМ – німота, мовчання, відмова від мови при збереженні розуміння мови оточуючих і при відсутності органічного ураження мовно-рухового апарату. М. має тимчасовий характер і належить до групи невторотичних реакцій. М. частіше виникає у сором’язливих, несміливих, невпевнених у собі дітей. М. може бути абсолютним (повне мовчання) і елективним (наприклад, дитина не відповідає на жодне запитання в школі й нормально розмовляє вдома). НЕВРОСТЕНІЯ , нервове виснаження, нервова слабкість – захворювання, що виникає при тривалому або надмірно сильному напруженні нервової системи. Одна з форм н е в р о з і в . Розвиток Н. зумовлюють інтоксикації, інфекції, перевтома, недосипання , недоїдання, травми черепа тощо. Основні ознаки Н.: підвищені дратівливість і збудливість, швидке стомлювання під час роботи, особливо розумової, часом апатія, головний біль, запаморочення, розлади сну. НЕВРОЗИ д и т я ч і – група функціональних захворювань нервової системи, які виникають внаслідок дії психотравмуючих факторів, що зумовлюють схильність до захворювань на Н., бувають механічні і психічні травми, інтоксикації, інфекції тощо. НЕВРОПАТОЛОГІЯ - галузь клінічної медицини, яка вивчає причини виникнення, механізми розвитку і клініку захворювань нервової системи, а також розробляє заходи їх діагностики, профілактики і лікування. НЕГАТИВІЗМ ДИТЯЧИЙ - (від лат. negativus - заперечений) – одна з ознак психічного розладу, яка виявляється в невмотивованому опорі різним впливам. Розрізняють Н. : п а с НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ – галузь психології, що вивчає мозкову основу психічних процесів і їхній розвиток з окремими системами головного мозку. НЕЙРОТИЗМ – характерологічна особливість людини, що виражається в схильності до невротичних реакцій, нервових зривів, стану тривоги та ін. зумовлюється як певними особливостями типологічного складу нервової системи індивіда, так і тривалими несприятливими умовами життя й виховання. НІМОТА – відсутність мовлення у людини при збереженні слуху. До Н. можуть спричинитися різноманітні ураження відповідних відділів головного мозку (травми, пухлини, інфекційні захворювання тощо), деякі психічні захворювання, істенія, ушкодження органів мовлення. Якщо порушення центральної нервової системи не глибоке або своєчасно проведено лікування, то функція мовлення в ряді випадків може відновитися. ОЛІГОФРЕНІЯ – вид недорозвинення психічної діяльності, в основі якого лежать залишкові явища перенесеного органічного ураження центральної нервової системи (переважно кори півкуль головного мозку). О . супроводиться анатомічними змінами, які вказують на не розвинення мозку та аномалії іншого характеру. Анатомічні зміни неминуче ведуть до порушення всієї вищої нервової діяльності дитини. Один з основних симптомів олігофренічного слабоумства – недостатня здатність до абстрагування й узагальнення. За ступенем вираження дефекту О. поділяють на 3 групи: ідіотія, імбецильність, дебільність. Якісна своєрідність дефекту визначає характер усієї системи навчання й виховання дітей- олігофренів у допоміжній школі, особливо корекційно- виховної роботи. ОЛІГОФРЕНОПЕДАГОГІКА - наука про виховання, навчання і шляхи корекції недоліків розвитку розумово відсталих дітей. Виникла як певний етап у розвитку медицини і педагогіки. Перше глибоке клінічне вивчення розумової відсталості провів французький психіатр Ескіроль (1772-1840). Французький лікар і педагог Е.Сеген опрацював першу педагогічну систему виховання й навчання розумово відсталих дітей, яка грунтувалася на розвитку активності, дієздатності розумововідсталої дитини, за допомогою вправ-тренувань органів чуття, уваги, волі. О. виокремилася в самостійну галузь педагогічної науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Змістом О. як науки є 1) вчення про суть розумової відсталості в дітей, про шляхи й засоби педагогічного і психологічного вивчення особливостей аномальної дитини; 2) теорія навчання (дидактика) розумово відсталої дитини; 3) наукове обгрунтування змісту навчання розумово відсталих дітей у допоміжній школі; 4) аргументування часткових методик навчання розумово відсталих дітей окремими навчальними предметам; 5) розроблення принципів і методів виховання в розумово відсталих дітей позитивних моральних якостей; 6) формування структури допоміжної школи як спеціальної. Опрацювання проблем теорії О. і підготовка наукових та педагогічних кадрівдля роботи в допоміжних школах в Україні ведеться в Науково-дослідному інституті дефектології АПН України й на кафедрах дефектологічних факультетів. ОСАНКА (постава) у д і т е й – звичне положення тіла дитини при сидінні, стоянні, ходьбі, яке супроводжується під впливом умов виховання й життя. При правильній О. голова й тулуб займають пряме положення, плечі трохи опущені й дещо відведені назад, груди виставлені вперед, а живіт трохи підтягнутий. Погана О. може привести до несприятливих змін в організмі й погіршення здоров'я . педагогам і батькам необхідно постійно слідкувати за тим, щоб О. дітей була правильною у всіх відношеннях. Формування О. залежить також від умілого поєднання занять фізичними вправами із суворим гігієнічним режимом. ПАТОПСИХОЛОГІЯ – галузь психологічної науки. Вивчає закономірності розладу психічної діяльності і властивостей особистості при психічних хворобах у порівнянні з закономірностями формування та перебігу психічних процесів у нормі, особливості порушень відображувальної діяльності мозку. Тісно пов`язана з п с и х і а т р і є ю . Особливого значення П. набуває у дитячій психіатрії, де її застосовують для диферінціальної діагностики, встановлення ступеня зниження інтелекту, для прогнозування здатності дитини до навчання. ПЕДІАТРІЯ – наука про дитячі хвороби; галузь медицини. Сучасна П. вивчає анатомію, фізіологію, патологію, гігієну дитячого організму, займається питаннями виховання дітей до 4 – х років. П. як самостійна наука сформувалася у другій половині ХІХ ст. ПСИХАСТЕНІЯ – хворобливий стан, при якому найбільш вираженою особливістю психічного складу людини є тривожно- помислів характер, який виявляється в постійній невпевненості в собі, нерішучості, боязкості і вразливості. Такі люди схильні до сумнівів, їм постійно важко приймати будь-які рішення. Вони нескінченно аналізують свої вчинки, схильні до заниженої самооцінки, рідко бувають задоволені собою. Перші прояви П. можуть спостерігатися в ранньому віці. З дітьми, в яких спостерігаються початкові прояви П., дуже важливо проводити спеціальну лікувально – педагогічну роботу : 1) виховання в невеликому життєрадісному дитячому колективі;2) загартування з поступовим тренуванням активності і з привчанням до самостійності; 3) психотерапія з включенням до неї елементів трудової, цікавої для дитини діяльності; 4) застосування різних заспокійливих і стимулюючих медикаментозних засобів. ПСИХІАТРІЯ – розділ медицини, що вивчає порушення в нервово психічній сфері і розробляє методи лікування і профілактики психічних захворювань. ПСИХІКА – властивість високо організаційної матерії – мозку, його здатність відображати об’єктивну дійсність у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. П. виникла на певному етапі розвитку матерії, з появою у живих організмів особливої форми подразливості – чутливості, або здатності до відчуття. П. людини – це свідомість , яка виникла у процесі трудової діяльності і всього ходу суспільного життя, в нерозривному зв’язку з розвитком мови. Важливу роль у формуванні П. людини відіграє навчання й виховання, в процесі яких організовується діяльність дитини й відбувається засвоєння мови, а через неї і всього матеріального й духовного досвіду, нагромадженого попередніми поколіннями. Досліджує П. психологія. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК – формування і вдосконалення пізнавальної діяльності й рис особистості людини на різних етапах її життя. У вітчизняній психології П. р. розглядається як результат активної діяльності дитини, взаємодії її з соціальними умовами існування при провідному впливі виховання й навчання. П. р. дитини проходить через ряд стадій чи вікових періодів, які закономірно змінюють один одного. Для кожного періоду характерним є певне становище дитини в суспільстві, яке знаходить своє вираження у провідному типі діяльності. В ході П. р. виникають і удосконалюються психічні процеси (сприймання, пам'ять, увага, мислення, мова), формуються воля та характер, з`являються певні властивості особистості. ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ – сталі душевні якості індивіда, що створюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання. До П.в. особистості належать властивості інтелектуальної та емоційно-вольової сфер діяльності людини (пам`ятливість, сприйнятливість, уважність, вдумливість, мовчазність, емоційність тощо ), а також властивості, які породжують характер і темперамент, психічні якості людини (мужність, сміливість, доброту, рішучість). Більшість П. в. формується в процесі навчання й виховання людини. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ – різні форми єдиного ціілісного відображення суб`єктом об`єктивної дійсності у процесі діяльності центральної нервової системи. На основі П. п. формуються відповідні психічні властивості, їхня певна система, яка регулює перебіг П. п. ПСИХІЧНІ СТАНИ – тимчасові, відносно сталі рівні психічної діяльності , що виявляються в різноманітній активності або характеризують психіку в цілому. П. с. зумовлюються типологічними особливостями вищої нервової діяльності, формуються в процесі цілеспрямованого свідомого діяння – навчання, виховання, праці. ПСИХІЧНІ ХВОРОБИ – розлади діяльності головного мозку, що виявляються в порушенні психіки людини, тобто у втраті здатності правильного відображати навколишній світ і адекватно реагувати на різні життєві обставини. Перші ознаки П. х. з`являються здебільшого у ранньому віці. До П. х. відносять шизофренію, маніакально-депресивний психоз, епілепсію, олігофренію, слабоумство, наркоманію, психогенію тощо, а також хвороби, що виникли внаслідок травм головного мозку, інфекцій, інтоксикацій, судинної патології головного мозку тощо. ПСИХОГІГІЄНА – розділ гігієни, що вивчає заходи по збереженню й зміщенню психічного здоров'я людей та запобіганню психічним захворюванням. Основні завдання П.: формування гармонійно розвинутої особистості; запобігання перевантаженню нервової системи; виховання правильного співвідношення інтелектуально-вольових властивостей особистості з афективною сферою; вибір і рекомендація корисних навичок і запобігання формуванню шкідливих звичок; виховання правильного ставлення людини до свого психічного і фізичного здоров'я . ПСИХОДІАГНОСТИКА – галузь психології, спрямована на всебічний аналіз особистості з метою розв’язання практичних завдань виявлення й подолання недоліків у її розвитку, підвищення рівня навчальної або професійної діяльності, забезпечення гармонійного піднесення здібностей і моральних якостей. Залежно від специфіки об’єкта П. охоплює три галузі: шкільну, професійну, клінічну. До основних методів П. належать психологічні тести, психологічне спостереження, бесіда, а також вивчення продуктів діяльності обстежуваного індивіда. ПСИХОЗИ – розлади діяльності головного мозку, що виявляються в порушенні вищої нервової діяльності. Психози виникають внаслідок первинного ураження головного мозку з наступним порушенням діяльності організму в цілому або захворюванням різних органів з вторинним порушенням психічних функцій. ПСИХОПАТІЯ , патологічний характер, психопатичні конституції – патологічний дисгармонійний склад характеру. Ця дисгармонія виявляється в нестійкості ефективно-вольових рис людини при одночасному збереженні інтелекту. Перші ознаки П. з`являються дуже рано, під впливом різних несприятливих обставин виникає загострення стану. Хоча П. – відносно стійка зміна особистості, все ж таки під впливом сприятливих умов патологічні риси можуть бути не лише згладжені, а й ліквідовані. З дітьми, в яких уже в ранньому віці спостерігаються надмірна емоційна збудливість, нестійкість настрою й поведінки тощо, необхідно організувати спеціальні заходи для дальшого розвитку П. ПСИХОТЕРАПІЯ – лікування хворого за допомогою психічного впливу на нього. Під П. у широкому значенні розуміють правильний режим у лікувальних закладах, усунення факторів, що травмують психіку хворого, сприяння виникненню у хворого позитивних емоцій тощо. П. насамперед впливає на почуття людини, на її емоції. В дитячому віці особливо ефективним є комплексне лікування неврозів при провідній ролі П. Будь-яка форма П.(переконання, навіювання, гіпноз) серед дітей і підлітків має поєднуватися з застосуванням зміцнювальних, заспокійливих, тонізуючих медикаментів і фізіотерапевтичних процедур. ПСИХОЛОГІЧНА СУМІСНІСТЬ – максимальне поєднання психічних параметрів двох або кількох людей; взаєморозуміння людей, що спілкуються. Основою П. с. є узгодженість їхніх рухів, дій, вчинків, емоційності, спрямованості потреб та ін. П. с. має виняткове значення групової (колективної) діяльності, коли чітко роз приділяються ролі і функції між виконаннями спільної програми й кожен з них доповнює іншого. ПСИХОЛОГІЯ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ- розділ психолого- педагогічних досліджень, спрямованих на виявлення специфічних особливостей поведінки важковиховуваних дітей різних вікових груп, з`ясування шляхів ефективної профілактики важковиховуваності, бездоглядності, правопорушень серед учнів. РОЗУМОВА ВТОМА – стан центральної нервової системи, що виникає внаслідок перенапруження розумової діяльності й характеризується зниженням її продуктивності, спадом уваги, сповільненням усіх процесів. Важливим засобом боротьби з Р. в. є правильна організація розумової праці, виховання з дитинства інтересу й звички до систематичної розумової діяльності. РОЗУМОВО ВІДСАЛІ ДІТИ – діти з порушенням нормального розвитку пізнавальних процесів внаслідок органічних уражень головного мозку (головним чином, його кори). До цих уражень належать: запалення тканини мозку і його оболонок (менінго-енцефаліти), ускладнення після інфекційних захворювань (дифтерит, скарлатина, кір, грип та ін.), травми голови, крововиливи в мозок дитини під час родів тощо. Залежно від ступеня порушення розумового розвитку Р. в. д. поділяються на такі основні групи: а) і д і о т и – діти, які не володіють мовою і не розуміють мови інших; не здатні до засвоєння складних навичок, мають грубі порушення в моториці (не можуть самостійно переміщатися); б) і м б е ц и л и - діти з досить грубими порушеннями в пізнавальних процесах, не здатні до тривалої цілеспрямованої дії, з погано розвинутою пам’яттю; після тривалого навчання у імбецилів виробляються навички читання, письма, рахунку. Деякі навички ручної діяльності і самообслуговування; в) д е б і л и – діти з найлегшим ступенем розумової відсталості, але вони істотно відрізняються за своїм психічним розвитком від нормальних дітей; здатні до систематичного шкільного навчання за спеціальною програмою, можуть оволодіти трудовими знаннями, уміннями й навичками порівняно легкої професії; навчаються в допоміжних школах, особливістю виховного процесу в яких є обов’язкове проведення з дітьми корекційно-виховної роботи. САНАТОРІЙ д и т я ч и й – лікувально-профілактичний стаціонарний заклад, в якому лікування дітей проводиться за допомогою природних факторів у поєднанні з іншими лікувальними заходами. Крім туберкульозних, є спеціалізовані санаторії для дітей з наслідками ревматизму, з захворюваннями опорно-рухового апарату, з хронічною пневмонією, захворюваннями органів травлення тощо. С. д. забезпечуються кваліфікованими кадрами лікарів і педагогами вихователями. Медичне обслуговування в них поєднується з виховною і навчальною роботою. В деяких санаторіях – кістково-туберкульозних, поліомієліт них – організовано повний курс навчання за програмами середньої школи. САНАТОРНИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК – оздоровчий дошкільний заклад інтернатного типу, який працює круглий рік. Організується в основному для дітей з туберкульозною інтоксикацією. Вихованці С. д. с. відбираються спеціальною комісією, до якої входять педагоги й медики. САНІТАРНО-ЛІСОВА ШКОЛА – лікувально-виховний заклад для школярів 7-14 років з ослабленим здоров`ям. В ній здійснюється комплекс лікувальних і оздоровчих закладів з навчанням за програми загальноосвітньої школи. С.- л. ш. мають різний профіль: для дітей, хворих на туберкульоз, для дітей – ревматиків і дітей – невротиків. САНІТАРНА ОСВІТА в ш к о л і – система поширення медичних і санітарно-гігієнічних знань, а також виховання гігієнічних навичок, підвищення санітарної культури учнів з метою збереження і зміцнення їхнього здоров'я. В українській школі усталилася система санітарної освіти, головними складовими якої, взаємозв’язаними між собою, є: 1) гігієнічне навчання й виховання, яким передбачено вивчення на уроках основ гігієни відповідно до навчальних програм; позакласна й позашкільна санітарна освіта; щоденне гігієнічне виховання й контроль за вихованням учнями санітарних навичок і вимог;2) систематична санітарна освіта батьків; 3) гігієнічна підготовка учителів. САНІТАРНА ШКІЛЬНА ІНСПЕКЦІЯ – система державного нагляду (попереджувального й поточного) за санітарним станом навчальних і виховних закладів. Здійснюється санітарними лікарями. САНІТАРНИЙ РЕЖИМ у школі – система заходів, спрямованих на організацію правильного в педагогічному й гігієнічному відношенні виховання дитини, попередження захворювань. С. р. встановлюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. СИГМАТИЗМ – неправильна вимова свистячих (с, з, ц) і шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. С. долається в результаті логопедичних занять. СКОЛІОЗ – викривлення хребта убік, що нерідко супроводиться ротацією (обертання) тіл і задніх елементів хребців. Найчастіше виникає в період інтенсивного росту організму (у віці 5 – 15 років). При С. спостерігається ряд змін і функціональних порушень різних органів і систем грудної клітки й черевної порожнини, що перешкоджає їх анатомічному удосконаленню в процесі розвитку організму. СЛАБОЗОРІСТЬ - порушення зору, яке характеризується різким зниженням його гостроти або менш різким зниженням його гостроти або менш різким зниженням гостроти зору, однак про значній зміні інших зорових функцій (звуження поля зору, скотома тощо). Порушення зору затрудняє навчання дітей і зумовлює необхідність у спеціальних умовах, які полегшують зорове сприймання. Слабо зорі діти в Україні навчаються в спеціальних школах і спеціальних класах для сліпих. Певна частина навчається в загальних класах масових шкіл. У школах для слабозорих дітей застосовується спеціальне обладнання , спеціальні підручники, надруковані великим шрифтом, особливі навчальні посібники, які мають чіткі зображення, добре виражені контури та обриси об’єктів. При навчанні слабозорих дітей велике значення надається використанню технічних засобів : звукозаписуючої і звуковідтворюючої апаратури, проектів, звуко- оптичних індикаторів тощо. СЛАБОУМСТВО - стійке необоротне зниження або недорозвинення розумових здібностей (інтелекту) , яке виявляється слабкістю суджень, висновків, нездатністю до узагальнень і супроводиться розладами уваги, пам`яті та втратою особистістю індивідуальних рис. Розрізняють С. вроджене і набуте, внаслідок різних патологічних процесів. СЛАБОЧУЮЧІ ДІТИ – діти з частковою втратою слуху (від 20 до 80 дБ). У С. д. через розлад здатності сприймати звукове мовлення з допомогою слухового аналізатора порушується мовний розвиток. Велике значення для нормалізації психічного розвитку С. д. має рання діагностика, яка дає можливість відрізнити їх від глухих. У С. д. при застосуванні спеціальних корекційних засобів (звукопідсилення, спеціальна методика) слухові образи слів формуються необмежено. Отже, при своєчасному реабілітаційному навчанні С. д. оволодівають можливістю слухового сприйняття усно того мовлення оточуючих. Залежно від ступеня реабілітації функції слухового аналізатора, стану психічного мовного розвитку С. д. навчаються в масових школах, І та ІІ відділенні спеціальних шкіл. СЛІПОГЛУХОНІМОТА – одночасна відсутність зору, слуху та мовлення. С. виникає внаслідок втрати в ранньому дитинстві слуху, що виключає можливість сприймати мовлення інших людей і самостійно оволодівати словесною мовою шляхом наслідування. Відсутність з раннього дитинства зору спричиняється до неможливості оптично орієнтуватися в середовищі. Ураження слуху та зору в дорослих звичайно не призводить до втрати мовлення й тому С. не настає. З сліпоглухонімими проводять спеціальну педагогічну роботу, завдяки якій вони можуть оволодівати знаннями про навколишню дійсність , мовленням, здобувати освіту. В Україні є спеціальні навчальні заклади для сліпоглухонімих. СЛІПОТА – повна відсутність зору та будь-яких світлових відчуттів. Сліпа людина не лише нічого не бачить, а й не відрізняє світло від темряви. С. може бути вродженою й набутою. У дітей набута С. частіше виступає як наслідок атрофії зорового нерва, катаракти, глаукоми. Сліпі діти в Україні у віці від 7 до 16-17 років охоплені загальною освітою. Для них створена мережа спеціальних загальноосвітніх шкіл, де вони дістають неповну середню і середню освіту, трудове моральне, фізичне й естетичне виховання. В Україні існує 16 шкіл для сліпих і слабо зрячих дітей, де навчання читанню й письму ведеться за особливою рельєфною системою Л. Брайля. Для працюючих дорослих сліпих існують загальноосвітні вечірні школи. Є також професійні школи. СЛУХ – здатність тварин і людини сприймати звукові подразнення й трансформування їх у специфічні відчуття. Чутливість С. визначається мінімальною силою звуку, що викликає відчуття – порогом чутності. Слуховий аналізатор людини може реагувати на звуки силою від десятків часток Па до 10 і більше Па, сприймає звуки частотою коливання від 16 до 20 000 Гц. Особливістю С. людини є здатність сприймати звуки мови не тільки як фізичне явище, а й як сигнали, що мають певний зміст. Здатність до слухового сприймання й розрізнення найелементарніших звуків мови (фонем) становить фонематичний С. людини й має важливе значення при оволодінні звуковою стороною мови. В попередженні порушень С. у дітей велике значення мають гігієнічні заходи , зокрема охорона С. від шкідливого впливу сильного шуму, оскільки орган С. дітей характеризується підвищеною ранимістю. СЛУХОВИЙ КАБІНЕТ – спеціально обладнана кімната в школі для глухонімих, призначена для проведення індивідуальних і групових занять з учнями , в яких збереглися залишки слуху. С. к. обладнуються звуковимірювальною, звукопідсилюючою і звуковідтворюючою апаратурою, а також різними посібниками. СЛУХОВІ АПАРАТИ , с л у х о в і п р о т е з и – звукопідсилювальні прилади, що застосовуються при стійкому зниженні слуху або г л у х о т і. Дія С. а ґрунтується на принципі підсилення звуку. Складаються С. а з мікрофона, який перетворює звукові коливання на електричні , підсилювача електричних коливань і телефону. Для передавання звуку безпосередньо через кістку за вухом встановлюють телефон, а для передавання звуку через повітря спеціальний вкладиш встановлюють у зовнішній слуховий прохід. СОМНАМБУЛІЗМ - (від лат. somnus – сон і ambulo – ходжу , прогулююсь), лунатизм – одна з рідкісних форм порушення сну. С. проявляється у тому, що людина в стані своєрідного сну автоматично робить ряд послідовних дій. Прокинувшись, вона про це нічого не пам’ятає . При С. має місце гальмування кори півкуль головного мозку, але без гальмування підкірки. С. буває здебільшого одним з проявів епілепсії, може виникати після тяжких психічних травм, травм черепа, при істерії. Явища С. в підлітковому та юнацькому віці зустрічаються частіше, ніж у маленьких дітей. Лікування С. в основному зводиться до усунення факторів, які травмують психіку, до організації правильного режиму й загально- зміцнюючи заходів. СПЕЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА – наука про виховання й навчання дітей з вадами психофізичного розвитку. С. п. розвивається на основі загальних принципів педагогіки з урахуванням своєрідності навчально-пізнавальної діяльності аномальних дітей. Відповідно до цього розроблено систему педагогічних засобів, спрямованих на виховання учнів у дусі загальнолюдської моралі, на всебічний розвиток особистості, оволодіння учнями загальноосвітніми знаннями, підготовку до практичної суспільно корисної діяльності. Важливим завданням С. п. є розробка шляхів, методів і прийомів педагогічної компенсації та корекції відхилень у розвитку дітей. У С. п. залежно від категорії аномальних дітей, які становлять об’єкт вивчення, розрізняють с у р д о п е д а г о г і к у, т и ф л о п е д а г о г і к у, т и ф л о с у р д о п е д а г о г і к у, о л і г о ф р е н о п е д а г о г і к у , л о г п е д і ю . Кожна з цих наук є відгалуженням загальної педагогіки, а всі разом вони становлять д е ф е к т о л о г і ю. СПЕЦІАЛЬНІ ШКОЛИ для аномальних дітей – навчально-виховні заклади системи Міністерства освіти України для дітей з вадами психофізичного й фізичного розвитку. С. ш. профільовані залежно від дефекту учнів. В Україні проводиться диференційоване навчання аномальних дітей у С. ш. 9 типів: спеціальних загальноосвітніх школах для розумово відсталих дітей (див. Допоміжна школа) ; для самочуючих і пізньооглухлих дітей; для глухих дітей (див. Школа для глухих); для дітей з тяжкими порушеннями мовлення; для слабозорих дітей; для сліпих дітей (див. Школа для сліпих) ; для дітей з наслідками полієліту й церебральними паралічами та ін. Крім того, функціонує диференційована мережа вечірніх, очно-заочних спеціальних шкіл для дорослих з вадами слуху й зору. С. ш. – заклади інтернатного типу. СПЕЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – галузь психології, що вивчає психологічні властивості аномальних дітей і дорослих, дефект у яких зумовлений органічним ураженням головного мозку, порушенням аналізаторів, тяжкими порушеннями мовлення при збереженні слуху. СТРЕС (англ. stress, букв. – тиск, напруження) – емоційний стан організму; виникає у напружених обставинах у відповідь на незвичні для організму подразнення. У стресовому стані людина частіше припускається помилок у розподілі й переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, дезорганізація й гальмування всієї діяльності. У стресових ситуаціях для людини особливе значення має не лише фізична чи психологічна характеристика подразників, а й стан самого організму, в тому числі психологічна настроєність людини. Відомо, що переживання складних стресових ситуацій закінчується сприятливо у людей цілеспрямованих, активно настроєних на досягнення певної мети. СУРДОПЕДАГОГІКА (від лат. surdus – глухий і педагогіка) – галузь д е ф е к т о л о г і ї , що досліджує проблеми навчання й виховання дітей з порушеннями слуху, розробляє педагогічну систему, форми, методи й засоби всебічного розвитку осіб з вадами слуху й підготовки їх до суспільно корисної праці, до життя серед людей, що чують і говорять. Центральною проблемою С. є формування в дітей з вадами слуху словесної мови. В Україні для навчання й виховання дітей з різною мірою порушення слуху створено диференціоновану мережу спеціальних шкіл. СУРДОТЕХНІКА – (від лат. surdus- глухий і техніка) – розділ дефектології, що розробляє принципи конструювання технічних засобів для корекції й компенсації дефектів слуху та порушень мовлення, пов’язаних з дефектами слуху, і методику їх використання; сукупність спеціальних засобів, призначення яких є корекція й компенсація порушень слуху і вад мовлення в глухих і слабочуючих; галузь приладобудування по розробці й виробництву таких засобів. ТИПИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, типи вищої нервової діяльності – сукупність основних природжених властивостей нервових процесів, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку й визначають індивідуальні особливості вищої нервової діяльності людини. Розрізняють чотири Т. н. с. : 1) сильний, зрівноважений, рухливий (жвавий); сильний, зрівноважений, інертний (спокійний); 3) сильний, незрівноважений (нестриманий) і 4) слабкий. Учення про Т. н. с. має велике практичне і теоретичне значення, зокрема для педагогіки та психології. ТИФЛОГРАФІКА - теорія побудови рельєфних малюнків і креслень, які використовують для навчання сліпих малюванню та кресленню або з метою унаочнення навчального матеріалу з інших предметів. У школах для сліпих рельєфне малювання і креслення виконуються за допомогою тифлографічних приладів, які даються змогу учням одержувати на папері або планшеті з спеціальним мастиковим покриттям зображення геометричних фігур, різних предметів, графіків, схем, діаграм тощо. ТИФЛОПЕДАГОГІКА – галузь дефектології, наука про особливості виховання й навчання сліпих і слабозорих дітей. Основним завданням Т. є розробка системи педагогічного впливу, спрямованої на всебічний розвиток учнів з вадами зору, формування у них процесів компенсації сліпоти та корекції вторинних відхилень, зумовлених зоровою недостатністю, а також підготовка їх до суспільно корисної трудової діяльності. Т. досліджує питання організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на основі всебічного використання ними збереження аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору); обладнання педагогічного процесу спеціальними наочними посібниками й тифлотехнічними приладами; психологопедагогічні особливості дітей з вадами зору. ТИФЛОТЕХНІКА – розділ дефектології, що розробляє принципи конструювання і використання технічних засобів (приладів, машин тощо) для корекції й компенсації дефектів зору; сукупність цих технічних засобів. Основний принцип конструювання Т. полягає у компенсаторному використанні збережених аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору). ТУГОВУХІСТЬ – стійке зниження слуху, при якому виникає утруднення сприйняття мови і мовного спілкування. Ці утруднення можуть бути різними – від незначного порушення розбірливості сприйняття мови до втрати можливості сприйняття мови, яка виголошується не біля самої вушної раковини. Між глухотою і Т. є якісна різниця: при Т. сприйняття посиленої мови зберігається. Діти, які страждають на Т. , але не мають порушень мовлення, можуть навчатися в масовій школі за умови користування індивідуальним слуховим апаратом. Діти з порушенням мовного розвитку, що виникло внаслідок Т., виховуються у спеціальних дитячих садках і навчаються у спеціальних школах-інтернатах. ФОБІЇ – нав’язливі страхи. Ф., як і інші нав’язливі стани , виникають всупереч волі хворого, він розуміє їх невмотивованість, навіть безглуздість, але подолати не може. У дітей Ф. спостерігається частіше, ніж у дорослих, і виражаються у формі побоювання дрібних тварин або гострих предметів, побоювання води, страху смерті тощо. Приводом для Ф. можуть служити різні залякування дітей, конфлікти в школі чи родині. ШИЗОФРЕНІЯ - психічне захворювання, основною ознакою якого є ніби розщеплення психіки. Розвиток хвороби супроводиться галюцинаціями , маренням, запамороченням свідомості та іншими психічними розладами, що призводять до порушень поведінки, соціальної дезадаптації хворих. Ш. – тяжка і тривала хвороба, яка вражає головним чином людей молодого віку. лікування Ш. залежить від форми і стадії захворювання. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА – частина культури суспільства, що включає систему фізичного виховання та сукупність спеціальних наукових знань і матеріальних засобів, необхідних для розвитку фізичних здібностей людини, зміцнення її здоров'я . Ф. к. органічно включає в себе громадську, особисту гігієну, гігієну праці й побуту, широко використовує сили природи, виховує правильний режим праці й відпочинку. Виховання Ф. к. починається з раннього дитячого віку. В родині, дитячих яслах і садках дітям прищеплюється гігієнічні навички, вони залучаються до активної участі в рухливих іграх. Особливо великого значення Ф. к. надається в школах, де керівництво заняттями здійснюють кваліфіковані педагоги з фізичного виховання. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ – складова частина загального виховання; соціально- педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь. Ф. в. здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим і естетичним вихованням. Обов’язкові заняття фізичними вправами за державними програмами проводяться в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, у всіх типах спеціальних навчальних закладів, в армії тощо. ШКІЛЬНА ПСИХОДІАГОСТИКА – галузь психодіагностики, що охоплює всі види навчально-виховних закладів (утому числі й дошкільні), але насамперед загальноосвітню школу. В Ш. п. можно виділити такі основні напрямки: психодіагностика й подолання загального відставання у навчанні, специфічного відставання з математики, відхилень від індивідуального оптимуму навчальної діяльності, недисциплінованої поведінки. До предмета Ш. п. входять, окрім того, діагностика психологічної готовності до шкільного навчання, а також визначення індивідуально-психологічних особливостей дітей з підвищеними здібностями. ШКОЛА ДЛЯ ГЛУХИХ – в Україні навчально-виховний заклад інтернатного типу для дітей, позбавлених слуху і внаслідок цього - мови. Перебувають у системі загальноосвітніх закладів Міністерства освіти. Навчання проводиться за спеціальними навчальними програмами й підручниками. Строк навчання - 13 років (підготовчий клас для глухих, які не виховувалися у дитячому садку, і 12 основних класів). Учні здобувають знання в обсязі дев`ятирічної загальноосвітньої школи й відповідну виробничу кваліфікацію. ШКОЛА ДЛЯ СЛІПИХ – в Україні навчально-виховний заклад інтернатного типу системи Міністерства освіти, де навчаються сліпі або діти з залишками зору ( до 0, 05). В Ш. д. с. проводиться корекційно-педагогічна робота, спрямована на нормалізацію психічного й фізичного розвитку дітей, подолання вторинних відхилень у їхньому розвитку. Навчання в Ш. д. с. здійснюється за програмами середньої загальноосвітньої школи. Строк навчання порівняно з масовою школою продовжено на один рік. ШКОЛИ -САНАТОРІЇ – В Україні спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для хворих і фізично ослаблених дітей. Створюються з метою забезпечення лікування та продовження загальноосвітньої підготовки. Зміст навчально-виховної роботи в Ш. – с. такий самий, як і масових загальноосвітніх школах. Тривалість і кількість уроків у Ш. – с. порівняно з загальноосвітньою менші. Режим дня будується з урахуванням захворювання дітей, періодичності й особливостей лікувально-оздоровчого процесу. Див. також Лісові школи. «Я – КОНЦЕПЦІЯ» - відносно стійка, в більшій чи меншій мірі усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, яка переживається ним як неповторна, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. «Я – к.»- цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що виступає як установка по відношенню до самого себе і який включає компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості тощо (самосвідомості); емоційний – самоповага, самоприниження тощо; оцінково - вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу тощо.