Результати пошуку

Раціональне природокористування напрямлене на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів. В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище очевидною є необхідність переходу до нової форми зв’язку між суспільними виробництвом і навколишнім середовищем – до замкненої системи виробництва і раціонального типу природокористування. Замкнена система виробництва опирається на два фундаментальних принципи: 1) найбільш повне використання відходів виробництва; 2) доведення не використовуваних відходів до такого стану, при якому вони можуть бути асимільованими екологічними системами без шкідливих наслідків. Перехід до раціонального природокористування ставить перед суспільством ряд ще більших проблем. Теорія наукового природокористування є науковою дисципліною, яка розробляє загальні принципи всієї практичної діяльності, пов’язаної з впливом на навколишнє середовище. Мета природокористування полягає в забезпеченні єдиного підходу до природи як загальної основи праці і життя людства. Природокористування – це сукупність всіх впливів людства на природу, до яких належать заходи по освоєнню, перетворенню і охороні природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне. Раціональне природокористування напрямлене на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів. Нераціональним природокористування виявляється в тих випадках, коли впливи людини на природу призводять до підривання її відновлювальних властивостей, зниженню якості і вичерпання природних ресурсів, забрудненню навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але і опосередкованих впливів на природу. Попередження і подолання результатів нераціонального природокористування складає задачу охорони природи, яка охоплює заходи по підтриманню вже існуючої продуктивності природи. Наука про охорону – созологія вивчає закономірності антропогенної динаміки природних ресурсів в їх взаємозв’язку, обгрунтовує раціональне використання природних багатств, розробляє способи їх збереження і відновлення. Структурна особливість природокористування полягає в тому, що воно приймає різні форми в залежності від типів природних ресурсів – витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров’я). При використанні практично невичерпних ресурсів (енергія сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами, найбільшим коефіцієнтом корисної дії (ККД) добуваючих виробництв і установок. Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів. Охорона витратних ресурсів, які відновлюються в ході використання, напрямлена на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво. Охорона природних ресурсів означає підтримання їх якостей, сприятливих для господарства, відпочинку і здоров’я, а також недопущення невиправданих перетворень (наприклад, вторинного засолення грунтів, виникнення непродуктивних мілководь). Раціональне освоєння ресурсів середовища полягає в найбільш повному і вигідному пристосуванні до них господарства. Перетворення витратних ресурсів виражається в їх примноженні і збагаченні, в підвищенні продуктивності природи. Тут необхідні заходи і всебічне урахування корисних і шкідливих наслідків. Перетворення ресурсів середовища означає їх покращення, оптимізацію, підвищення естетичних достоїнств. До цієї групи процесів природокористування належать рекультивація ландшафту, акліматизація різних видів тварин. Поряд з позитивними прикладами збагачення фауни відомі також випадки, коли акліматизація тварин призводила до багатьох шкідливих наслідків. Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми: перший - програма першочергових заходів, другий – довгострокова програма переходу до системи раціонального природокористування. Першочергові заходи: створення системи контролю за якістю середовища, урахування заходів по охороні природи при розробці народногосподарських планів, заходи по формуванню екологічної культури населення. Довгострокова програма – це програма переходу виробництва до більш високого ступеню розвитку. Сюди належать питання економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в найближчому майбутньому і в перспективний період.

Оцінити потенційні наслідки глобального потепління для здоров’я людей дуже важко. Треба враховувати не тільки сценарії зміни клімату, але й багато інших факторів: стан навколишнього середовища (наприклад, чистоту води), соціально-економічні умови (харчування, щільність населення, доступність медичного обслуговування, імунізацію тощо). Але дослідники переконані в тому, що глобальне потепління клімату буде мати прямі наслідки для здоров’я людей. Наводимо висновки, зроблені ВООЗ. У результаті глобального потепління клімату Землі підвищиться рівень захворюваності на серцево-судинні, респіраторні та деякі інші хвороби. Зростання кількості травм, психологічних розладів і смертельних випадків стане результатом підвищення інтенсивності і тривалості теплових та інших аномалій (повеней, ураганів та ін.). Підвищення температури в районах з прохолодним кліматом знизить смертність від простудних захворювань і переохолодження, але ці факти будуть набагато слабкими, ніж негативні наслідки. Потепління порушить нормальне функціонування екологічних систем, позначиться на природних ресурсах, санітарних та інших умовах життя, порушить елементи інфраструктури і може стати причиною соціальних і економічних порясінь. Підвищення температури дозволить комахам та іншим переносникам збудників хвороб розширити середовище існування. Такі організми, як, наприклад, малярійний комар та черевоногі молюски (переносники шистоматозу), “захоплять” нові широти і висоти. Нині на малярію хворіють близько 300 млн. чоловік за рік (2 млн.- помирають). Приблизно 45 % населення Землі проживає в кліматичній зоні, неблагополучній на малярію. За прогнозами, в другій половині ХХІ століття цей показник збільшиться до 60%. У результаті захворюваність на малярію може зрости на 50-8- млн.. випадків на рік. Потепління клімату, зменшення запасів питної води і розповсюдження мікроорганізмів підвищать захворюваність на холеру, сальмонельоз та інші інфекційні хвороби. Зростання температури води сприятиме більш інтенсивному “цвітінню” води, розмноженню холерних вібріонів, а також, можливо, появі нових їх генетичних штамів. Скорочення через кліматичні зміни виробництва продуктів харчування може в окремих регіонах привести до збільшення випадків недоїдання і голоду, які будуть мати серйозні наслідки для здоров’я людей, особливо дітей. Збільшення вмісту у повітрі біозабруднювачів (пилку, спор та ін.) сприятиме спалахам алергічних захворювань, астми, респіраторних та інших захворювань. У бідних країнах населення постраждає сильніше, ніж у багатих, але уразливість багатих держав буде також зростати по мірі старіння їх населення. Для багатьох регіонів головною проблемою стане відсутність ресурсів. Негативні наслідки для здоров’я можна знизити, удосконалюючи службу охорони здоров’я, заходи з охорони навколишнього середовища, систему загальної екологічної освіти (в центрі якої буде персональна екологічна поведінка людей), розробку захисних технологій (наприклад, приміщень і систем життєзабезпечення), кондиціювання повітря, очищення води, вакцинацію тощо.

Вітаміни (лат.vita — життя і амін — речовина, що містить аміногрупу (-NH2)) — низькомолекулярні органічні сполуки різної хімічної природи, що необхідні для життєдіяльності живого організму в малих дозах, і не утворюються в самому цьому організмі в достатній кількості, через що повинні надходити із їжею. Таким чином визначення певної речовини як вітаміну залежить від того, про який вид йдеться. Наприклад, більшість тварин мають метаболічний шлях синтезу аскорбінової кислоти, проте деякі, такі як люди, мавпи, морські свинки, втратили його, тому аскорбінова кислота є для них вітаміном[1][2]. Існує 13 основних вітамінів, які поділяють на дві групи: Жиророзчинні (А, D, E, K) Водорозчинні (С, 8 вітамінів групи В) Організм зберігає жиророзчинні вітаміни в жировій тканині та печінці, а запаси цих вітамінів можуть залишатись в організмі днями та іноді місяцями. При надмірному вживанні вони можуть накопичуватися в організмі та призводити до небажаних та потенційно небезпечних наслідків.

Цей термін знайомий багатьом, хто хоч раз намагався переходити на ЗСЖ чи ПХ. Щоправда, багато хто думає, що користь у цієї речовини зводиться до налагодження роботи кишечника. Але ні – за його допомогою можна і схуднути, і покращити стан шкіри. Залишилося дізнатися, де міститься клітковина. Джерело статті: https://vashaibolit.com.ua/6594-produkti-bagat-na-kltkovinu-spisok-dlya-fguri-krasi-ta-zdorovya.html Посилання на сайт: ВІСНИК ЗДОРОВ'Я - VASHAIBOLIT.COM.UA ЩО ТАКЕ КЛІТКОВИНА Багато хто асоціює харчові волокна з гарною роботою травної системи. Але вживання продуктів із високим вмістом клітковини може зробити набагато більше, ніж просто підтримувати регулярність роботи кишківника. Вона здатна знизити ризик порушень роботи серцево-судинної системи, інсульту та діабету, покращити стан шкіри, допомогти скинути вагу і навіть запобігти раку товстої кишки. І для цього достатньо лише покращити харчування, додавши її до свого меню. Розберемося, де є клітковина, у яких продуктах міститься більше. Клітковина є частиною рослинної їжі (злаки, фрукти, овочі, горіхи та бобові), яку організм не може розщепити. Вона проходить через організм неперетравленою, зберігаючи травну систему чистою та здоровою, полегшуючи дефекацію та виводячи з організму холестерин та шкідливі канцерогени. Клітковина буває двох видів: нерозчинна та розчинна. Перша не розчиняється у воді. Це великі волокна, які допомагають запобігти запори і містяться в цільнозернових продуктах, пшеничних пластівцях та овочах, таких як морква, селера та помідори. Друга розчиняється у воді, допомагаючи контролювати рівень цукру в крові, а також знижувати рівень холестерину. Вона міститься в таких продуктах, як ячмінь, вівсянка, квасоля, горіхи та фрукти, такі як яблука, ягоди, цитрусові, груші. Багато продуктів містять як розчинну, і нерозчинну клітковину. Тут правило таке: Чим натуральніше і необробленіша їжа, тим більше в ній волокон. У м'ясі, молочних продуктах, цукрі немає клітковини. З рафінованих або «білих» продуктів, таких як білий хліб, білий рис та випічка, вона видаляється частково чи повністю. КОРИСТЬ КЛІТКОВИНИ ДЛЯ ЗДОРОВ'Я Безліч досліджень показали, як дієта з високим вмістом клітковини може зміцнити імунну систему та загальний стан здоров'я, а також покращити зовнішній вигляд та самопочуття. Ось головні плюси її вживання: Здоров'я травної системи. Харчові волокна нормалізують випорожнення кишечника, збільшуючи обсяг випорожнень і полегшуючи його відходження. Це може допомогти полегшити і запобігти як запору, так і діареї. Вживання достатньої кількості клітковини також може знизити ризик дивертикуліту (запалення кишечника), геморою, жовчнокам'яної хвороби, каменів у нирках та забезпечити деяке полегшення при синдромі подразненого кишечника (СПК). Також дієта з високим вмістом клітковини може допомогти знизити рівень шлункової кислоти та знизити ризик розвитку гастроезофагеальної рефлюксної хвороби та виразок. Цукровий діабет. Дієта з високим вмістом харчових волокон – особливо нерозчинного типу – може знизити ризик розвитку діабету 2 типу. Якщо у тебе вже є діабет, вживання розчинної клітковини може сповільнити засвоєння цукру та підвищити рівень цукру в крові. Рак. Є деякі дослідження, які припускають, що включення в постійний раціон продуктів з харчовими волокнами може допомогти запобігти колоректальному раку, а також знижує ризики розвитку інших видів онкології, включаючи рак шлунка, порожнини рота та глотки. Здоров'я шкіри. Коли дріжджі та грибок виділяються через шкіру, вони можуть спричинити запалення або акне. Вживання клітковини може вивести токсини з організму, покращуючи здоров'я та зовнішній вигляд шкіри. Серце здоров'я. Клітковина, особливо розчинна, є важливим елементом будь-якої дієти, корисної для серця. Вона може покращити рівень холестерину за рахунок зниження рівня "поганого" його типу. Також її вживання може знизити ризик розвитку метаболічного синдрому – групи факторів ризику, пов'язаних з ішемічною хворобою серця, діабетом та інсультом. Клітковина також допоможе знизити кров'яний тиск і підвищити рівень «хорошого» холестерину. Схуднення. Клітковина збільшує обсяг раціону, не збільшуючи порцію при цьому, що є ключовим фактором як у схудненні, так і підтримці здорової ваги. Вона дає тобі швидше відчути ситість, а оскільки залишається у шлунку довше, ніж інші продукти, це почуття ситості залишиться з тобою набагато довше, допомагаючи тобі їсти менше. Крім того, продукти з високим вмістом клітковини зазвичай низькокалорійні, тому допомагають знизити загальну калорійність раціону. Регулюючи рівень цукру в крові, харчові волокна допомагають підтримувати здатність організму спалювати жир і уникнути різких стрибків інсуліну, через які ми почуваємося млявими та тягнемося до шкідливої їжі. Вживання великої кількості клітковини може прискорити проходження жиру через систему травлення, так що він засвоюється в меншому обсязі. Ну і ще харчові волокна, оскільки дають можливість їсти менше, допомагають довше залишатися енергійною та знаходити сили для фізичної активності. СКІЛЬКИ КЛІТКОВИНИ ПОТРІБНО Рекомендується 25 грамів на день для жінок та 38 г на день для чоловіків. За даними досліджень, багато хто отримує лише половину цієї кількості, при цьому середнє споживання становить 15 грамів. Збільшити кількість харчових волокон упродовж дня нескладно. Для цього достатньо знати, в яких продуктах багато клітковини, і регулярно включати їх до раціону. ПРОДУКТИ, ЩО МІСТЯТЬ КЛІТКОВИНУ 1. Бобові Сочевиця, квасоля та інші бобові - це простий спосіб додати клітковину до свого раціону у вигляді абсолютно різних страв. Бобові також є джерелом білка. 2. Брокколі Цей хрестоцвітий овоч багатий не тільки харчовими волокнами, але також багатьма поживними речовинами. Дослідження показали, що 5 грамів клітковини, що містяться в порції броколі, можуть позитивно впливати на бактерії в кишечнику, а отже, допомагають його роботі. 3. Ягоди Ягоди більше відомі завдяки антиоксидантам, але в них також багато клітковини. Усього чашка свіжої чорниці може дати майже 4 г клітковини, і майже така ж кількість клітковини міститься в чашці замороженої чорниці. Ожина, полуниця та малина також є відмінними джерелами. Ну і ще одна з важливих переваг ягід полягає в тому, що вони є низькокалорійними. 4. Авокадо Авокадо практично поєднується з усім – тостами, салатами, першими стравами, яйцями – і, хоча його зазвичай хвалять за велику кількість корисних жирів, в одній порції авокадо міститься 10 г харчових волокон. 5. Попкорн В одній порції попкорну міститься 1 грам клітковини, а сама кукурудза (якщо вона натуральна і не вкрита олією, як у кінотеатрі) складається із цільного зерна і дуже корисна. 6. Цільнозерновий хліб Хороші новини для любителів хліба: справжні цілісні зерна, що містяться в 100% цільнозерновому хлібі, цільнозернових макаронах, коричневому рисі та вівсянці, містять харчові волокна. Як визначити, чи перед тобою дійсно потрібний продукт? Читай етикетку. Цілісні зерна повинні бути першим інгредієнтом на упаковці, і ніяким іншим. 7. Яблука Ці доступні цілий рік фрукти можуть сильно збільшити споживання клітковини. У яблуку міститься близько 4 г, залежно від його розміру. 8. Сухофрукти Сухофрукти, такі як інжир, чорнослив та фініки, можуть значно збільшити споживання клітковини та рекомендуються тим, хто час від часу страждає від запорів. Сорбіт, який міститься в цих фруктах, може допомогти кишечнику і привести до ще більшого комфорту. Однак вживання занадто великої кількості може призвести до спазмів або діареї, тому їж сухофрукти невеликими порціями і стеж за самопочуттям. 9. Картопля Солодкий, червоний, фіолетовий, білий — це хороші джерела клітковини; одна маленька картоплина зі шкіркою може дати близько 3 грамів. Звичайно, не потрібно налягати на чіпси та картоплю фрі. А от якщо продукт не обсмажувати в олії та не посипати сіллю, він може принести багато користі. 10. Горіхи та насіння Це не просто відмінне джерело білка та корисних жирів: у насінні соняшнику та мигдалі міститься більше 3 грамів. Сирі або сухо обсмажені горіхи краще, ніж розфасовані (які зазвичай готуються в олії). Навіть горіхове масло може містити багато харчових волокон. 11. Груші Не менш корисні, ніж яблука. В одній груші середнього розміру міститься 5,5 г харчових волокон. Також груші є добрим джерелом вітаміну С, його вміст становить 7,65 мг, що становить близько 9% від добової норми. 12. Насіння чіа Якщо шукати, в яких продуктах міститься клітковина, список продуктів буде неповним без цього суперфуду. Він містить близько 35% від добової норми. До того ж, чіа є одним із найбагатших джерел рослинної форми омега-3 жирних кислот. При цьому посипати насінням чіа можна буквально все, що завгодно. 13. Пшеничні Висівки Нерозчинні харчові волокна в пшеничних висівках можуть сприяти поліпшенню роботи шлунково-кишкового тракту, тому вони стануть корисним інгредієнтом для людей, які іноді страждають від запорів. Але дуже важливо при цьому пити багато води, щоб уникнути будь-якого дискомфорту під час травлення. 14. Вівсянка Класичний продукт для сніданку. При цьому половина порції сухих вівсяних пластівців містить 4 г клітковини. А якщо додати ягоди та насіння чіа — вийде взагалі мега-джерело цієї речовини в одній страві. ЯК ЩЕ ДОДАТИ КЛІТКОВИНУ В РАЦІОН 1. Почни зі сніданку Здорове харчування починається зі здорового сніданку. Якщо тобі подобаються пластівці в упаковці, читай етикетки та вибирай цільнозернові варіанти з 5 або більше грамами клітковини на порцію. 2. Їж фрукти, але уникай фруктових соків В одному банані середнього розміру міститься 3 г клітковини, в апельсині - те ж саме, а в яблуку - 4 грами. З іншого боку, половині склянки яблучного соку міститься незначна кількість харчових волокон, але більше калорій, ніж у звичайному соці. Процес вичавлювання соку видаляє клітковину. В якості альтернативи соку приготуй смузі. 3. Їж менше м'яса та більше бобових Бобові знаходяться у топі продуктів із вмістом харчових волокон. А от м'ясо взагалі їх не містить. Не обов'язково ставати вегетаріанцем, але спробуй періодично замінювати м'ясо, таке як яловичина, курка та індичка бобовими.

Нестача в їжі вітаміну А (ретинолу) приводить до рогового переродження епітеліальної тканини, сухості шкіри, злущування її, зниження імунітету організму до інфекцій, простудних захворювань ослаблення зору, відкладення каменів у жовчному і сечовому міхурах, у нирках. Багато вітаміну А в вершковому маслі, молоці, яйцях, риб’ячому жирі, печінці, моркві, помідорах, абрикосах. Симптоми нестачі вітаміну А в організмі (авітамінозу) – сутінкова сліпота (куряча сліпота). Добова потреба людського організму у вітамінах залежить від багатьох умов праці, фізичного стану. При вагітності, різних захворюваннях потреба організму в вітамінах зростає. Як правило, вона не задовольняється за рахунок звичайного харчового раціону. Слід спеціально підбирати відповідні природні продукти або вживати полівітамінні препарати. Нестача в їжі вітаміну А (ретинолу) приводить до рогового переродження епітеліальної тканини, сухості шкіри, злущування її, зниження імунітету організму до інфекцій, простудних захворювань ослаблення зору, відкладення каменів у жовчному і сечовому міхурах, у нирках. Багато вітаміну А в вершковому маслі, молоці, яйцях, риб’ячому жирі, печінці, моркві, помідорах, абрикосах. Симптоми нестачі вітаміну А в організмі (авітамінозу) – сутінкова сліпота (куряча сліпота). Вітамінів групи В нараховується більше десяти. Нестача їх викликає тяжкі захворювання нервової системи, затримку росту. Вітамін В1 (тіамін) забезпечує нормальну функціональну діяльність нервової, серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту. Багато тіаміну міститься в неочищеному рисі, горосі, дріжджах, печінці, нирках. Прояв авітамінозу – хвороба бері-бері (параліч). Вітамін В2 (рибофлавін)є важливим компонентом у білковому, жировому та вуглеводному обміні, бере участь в підтримці нормальної зорової функції ока, нормалізує функції шкіри. Недостатність рибофлавіну можна встановити за такими симптомами – поява тріщин і виразок біля рота, лущення шкіри, анемія, кон’юнктивіт. Багато цього вітаміну є в дріжджах, гречаних крупах, житньому хлібі, квасолі, сирі, молоці, яйцях, серці, язиці, печінці. Вітамін В6 (піридоксин) необхідний для синтезу білків, відновлення функцій печінки, нервової системи, покращує ліпідний обмін при атеросклерозі. Гіповітамінози супроводжуються себорейним дерматитом, глоситом, анемією, порушеннями психіки, судомами у дітей. Цей вітамін міститься у дріжджах, м’ясі, яйцях, бобах, горосі, картоплі, зеленому перці. Вітамін В12 (цианокобаламін) впливає на процеси фізіологічного дозрівання всіх клітин організму, особливо клітин крові і гепатоцитів, сприятливо впливає на функцію печінки та нервової системи. Синтезується бактеріями кишок людини. При нестачі виникає анемія (недокрів’я). Вітамін В15 (пантотенова кислота) відіграє важливу роль у процесах окислення, бере участь у вуглеводному і жировому обміні, у синтезі ацетилхоліну. При нестачі пантотенової кислоти відмічаються запаморочення, слабкість, стомлюваність, нудота, блювання, безсоння. Багато цього вітаміну є в дріжджах, яловичій печінці і нирках, злаках, яйцях, ікрі. Вітамін С (аскорбінова кислота) забезпечує нормальне дихання клітин і щільність стінок кровоносних судин, у тому числі і капілярів, сприяє загоєнню ран, підвищує опірність організму інфекційним хворобам, знижує ризик виникнення пухлин, стимулює біохімічну активацію вітамінів групи В. Вітамін С є у свіжих овочах, фруктах і ягодах. У 100 г ягід шипшини від 300 до 500 мг вітаміну С, смородини – до 300 мг, мандарин – 30 мг, яблук – 30 мг, лимонів – 40 мг, помідорів – 40 мг, хрону – 200 мг, картоплі – 10-20 мг, цибулі зеленої (перо) – 60 мг. Тривале зберігання фруктів і овочем призводить до зменшення вмісту кількості вітаміну С, а термічна обробка викликає руйнування значної кількості вітаміну С. Він також легко руйнується киснем повітря. Щоб втрати вітаміну С були меншими ,нарізані овочі необхідно негайно варити, кладучи їх в киплячу воду і варити, щільно закривши кришкою. Вітамін Р зменшує окислення аскорбінової кислоти і адреналіну, нормалізує проникність стінок судин, знижує кров’яний тиск при гіпертонічній хворобі. Нестача в організмі вітаміну Р викликає ламкість невеликих кровоносних судин, що призводить до крововиливів і кровотечі. Багато цього вітаміну в апельсинах, зеленому чаї, шипшині, горобині, сливах, салаті, вишнях, шкірочці винограду. Вітамін РР (нікотинова кислота) потрібний для забезпечення процесів біологічного окислення. Його відсутність викликає виникнення пелагри – захворювання, для якого характерні порушення функцій нервової системи, проноси, порушення пігментації шкіри на руках і ногах. Нікотинова кислота синтезується в організмі людини. Джерелом її є різні крупи (гречані, перлові), квасоля, горох, гриби, печінка, баранина, телятина, риба, дріжджі, висівки. Кислота фолієва, крім антианемічного ефекту, в період вагітності виконує захисну функцію по відношенню до дії тератогенних факторів, бере участь в обміні та синтезі аміно- і нуклеїнових кислот. При гіповітамінозах спостерігаються стомлюваність, анемії, виразковий стоматит, глосит, оніміння нижніх кінцівок, відсутність апетиту, діарея, випадіння волосся, депресія. На цей вітамін багаті печінка, дріжді, салат, морква, харчова зелень, капуста, буряк, картопля. Вітамін Н (біотин) має високу біологічну активність і приймає участь в регуляції обміну жирів і вуглеводів, зокрема холестерину. При нестачі вітаміну Н погіршується стан шкіряного покриву, виникає дерматит, випадає волосся, атрофуються смакові сосочки язика. В організмі біотин синтезуються мікроорганізмами кишечнику. Багато біотину міститься в курячих яйцях, трісці, дріжджах. В сирих яйцях міститься антагоніст біотину – авідин, який зменшує біологічну активність біотину. Тому систематичне вживання в їжу сирих яєць може спричинити нестачу біотину в організмі. Вітамін Е (токоферол) позитивно впливає на діяльність серцево-судинної системи, статевих залоз, має радіопротекторні властивості. Нестача у їжі вітаміну Е викликає анемію, зміни в крові, ураження скелетної та м’язової тканини, неврологічні порушення, нейром’язову патологію у дітей. Багато цього вітаміну є в рослинній олії (особливо кукурудзяній), молоці, яйцях, салаті.

Любов Нечипорук, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри загальної і соціальної педагогіки та акмеології Рівненського державного гуманітарного університету. Рівненський державний гуманітарний університет (РДГУ) Автор статті: Нечипорук Любов Іванівна Любов Нечипорук, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри загальної і соціальної педагогіки та акмеології Рівненського державного гуманітарного університету УДК 37.013.42 : 504 У статті розглядаються ціннісні орієнтири соціального здоров'я особистості в контексті напрацювань ноосферної освіти. Ключові слова: соціальне здоров'я, гармонія, ноосферна освіта, ноосферна свідомість, ноосферне мислення, соціальна позиція. В статье рассматриваются ценностные ориентиры социального здоровья личности в контексте наработок ноосферного образования. Ключевые слова: социальное здоровье, гармония, ноосферное образование, ноосферное сознание, ноосферное мышление, социальная позиция. The article deals with the values of social health in the context of the noosphere education. Key words: social health, harmonia, noosphere education, noosphere values, noosphere conscious, social position. Постановка проблеми. Людство на порозі XXI ст. переживає вкрай складний період свого розвитку. Негативні тенденції споживацького ставлення людини до природи впродовж багатьох століть зумовили глобальну зміну навколишнього середовища і призвели до руйнації гармонії світобудови, до нівелювання і втрати моральних орієнтирів життя. «Справжня проблема людського виду на цій стадії еволюції полягає в тому, що він нездатний в культурному відношенні йти в ногу й повністю пристосуватися до тих змін, які ж сам і вніс у цей світ», - заявив від імені членів Римського клубу А. Печчії [6, с. 183-184]. Такий прояв неузгодженості стрімких технологічних змін, зумовлених інтелектуальною могутністю людини, з духовно-світоглядним станом суспільства виявився і в негативних наслідках для здоров'я особистості та суспільства, зокрема соціального здоров'я. Людство високою ціною розплачується за ігнорування духовного начала свого життя: на індивідуальному рівні розплатою став такий спосіб життя, який приводить до зростання числа емоційних, психосоматичних захворювань, на соціальному рівні відсутність духовних цінностей веде до таких стратегій існування, які загрожують збереженню самого життя на нашій планеті. У нинішніх умовах актуалізується проблема пошуку нових ціннісних соціальних орієнтирів, що уможливить оптимальне поєднання, гармонію особистісних сенсів, діяльності і спілкування людини із соціумом як основи соціального здоров'я. Особливим напрямом такого пошуку є звернення до науково-філософської спадщини В. І. Вернадського про біосферу і еволюції її в ноосферу. Вчений визначає ноосферу як природний процес переходу біосфери в ноосферу, як стан гармонії в системі людина-суспільство-природа. І завданням освіти є підготовка людини до життя в планетній оболонці ноосфери як специфічному середовищі її розвитку, до життєдіяльності в нових соціоприродних умовах. Ідеї вчення про ноосферу є основою концепції стійкого розвитку суспільства, методологічним принципом стратегії виживання людства, а, отже, і збереження соціального здоров'я людини, людства загалом. Здоров'я, зокрема, соціальне здоров'я, набуває цінності для індивіда не тільки як особистісно необхідний компонент життєдіяльності, а й стає особливо значущою цінністю як умова виживання людства, його майбутнього. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема соціального здоров'я хвилювала людство протягом багатьох віків. Так, ще римський поет Децим Юній Ювенал писав: «Слід молитися, щоб розум був здоровим у тілі здоровому». Окремі аспекти соціального здоров'я розглядали Г. Песталоцці, Г. Сковорода, Л. Толстой, К. Ушинський та ін. Соціальний компонент здоров'я є предметом вивчення різних наукових дисциплін. Вирізняються особливості його визначення у філософії соціального здоров'я як складника цілого - культури, а особистісне здоров'я - як компонент особистісної культури, здоров'я нації - як компонент національної культури, як чинник соціальної реалізації особистості; соціологією соціальне здоров'я тлумачиться як здоров'я суспільства чи спільнот, соціальний ресурс, необхідний для успішної соціалізації і соціальної адаптації, система взаємодії соціальних суб'єктів на принципах поваги, гідності і честі, визнання і дотримання соціальних прав особистості; психологія соціального здоров'я розглядає його як таке, що залежить від особливостей соціального розвитку людини, від рівня рівноваги, гармонії особистості і соціального середовища; медицина соціального здоров'я вивчає його в контексті дотримання екологічних, гігієнічних норм. Висвітленню сутності здоров'я та різних його аспектів присвячені праці М. Амосова, Г. Брехмана, Е. Булич, В. Войтенко, В. Казначеєва, Ю. Лисицина, А. Щедріної; М. Гончаренко, Г. Зайцева, І. Кульневич, С. Свириденко, В. Оржеховської, Л. Татарникової та ін. Дослідження свідчать, що збереження здоров'я може відбуватися на біологічному (фізіологічному), психологічному, соціальному та духовному рівнях. На думку М. Амосова, К. Вентцеля, М. Гончаренко, В. Кулініченка, К. Курика, М. Моєсеєва, Д. Лихачова, Є. Помиткіна, Т. Тюріної та ін., визначальна роль належить саме духовній складовій здоров'я людини, її моральності, рівню розвитку свідомості, осмисленості життя та культури особистості, її ставленню до власного здоров'я, що є провідною ідеєю концепції ноосфери. Однак слід констатувати, що проблеми теоретичного обґрунтування та практичного втілення в навчально-виховний процес школи технологій формування та розвитку соціального здоров'я молодого покоління в нових реаліях становлення ноосферного суспільства лише починають розроблятися в царині сучасних досліджень. Метою статті є соціально-педагогічний аналіз формування ціннісних орієнтацій соціального здоров'я особистості в контексті напрацювань ноосферної освіти. Виклад основного матеріалу. Аналіз наукових досліджень з проблеми соціального здоров'я уможливлює вирізнення інтегрального соціально-педагогічного критерію для його оцінювання -гармонійність відносин особистості із соціальним оточенням та стан міжособистісних стосунків і самосприйняття особистості (гармонія (від грецьк. harmonia - зв'язок, стрункість, співрозмірність частин, протилежність хаосу, відповідність, логічність, рівновага, погодженість), що орієнтує на осмислення світу й людини з позиції їх внутрішнього зв'язку, впорядкованості, взаємодії). Так, Н. Приступою соціальне здоров'я розглядається як стан гармонії особистісних сенсів людини, взаємовідносин її з іншими людьми і діяльність, що сприяє не тільки самоактуалізації особистості, але й позитивному розвитку інших людей, гуманізації соціуму, суспільства і культури загалом [7]. З соціально-педагогічної позиції здоров'я також розглядається як гармонійна єдність біологічних, психологічних і соціальних якостей людини, що надає їй змогу адаптуватися до умов мікро-, макро-, мезо- і мегасередовища, а також вести продуктивне в соціальному плані життя. У контексті сучасних досліджень соціального здоров'я вирізняється і такий напрям, як екологія людини (І. Єрмаков, В. Козак, М. Курик, Б.Лихачов, О. Микитюк та ін). Як гармонійне поєднання «...відповідно розвинених свідомості та її емоційно-психічних станів,... що гарантує входження в природу, життя суспільства, забезпечує їх збереження» розглядає екологію особистості Б. Лихачов [4]. В. Козак, М. Курик визначають екологію людини як гармонію триєдиного: біологічного, фізичного тіла, екологію психосоматики особистості та індивідуальної свідомості, духовного «я», яке усвідомлює себе духовно-соціальною особистістю [3]. На цьому акцентує увагу А. Субетто, вважаючи, що «...здоров'я й гармонія є певною мірою тотожними категоріями і взаємодоповнюють одне одного, надаючи можливість глибше оцінити зв'язок здоров'я людини, глобального здоров'я людства, гармонії, краси і творчості в ноосферному суспільстві» [10]. Його думку поділяє В. Спартін, який вважає, що гармонійний розвиток, стабільність людства, залежить насамперед від його здоров'я, і спрямованість на здоровий спосіб життя - невід'ємна риса ноосферної особистості. Вона не може не турбуватися про підтримку високого рівня свого здоров'я, а це означає, що обов'язково прагнутиме до того, щоб і безпосереднє середовище її проживання було здоровим - екологічно, соціально, морально. Тому обов'язок кожного члена загальнолюдської спільноти, на його думку, - підтримувати і зміцнювати здоров'я людства - здоров'я фізичне, розумове, моральне, соціальне. А оскільки здоров'я людства загалом залежить від здоров'я природи, то природно, що турбота про здоров'я біосфери - імперативна мета людства, найважливіший людський обов'язок [9]. Критерій гармонійного поєднання соціальних якостей покладений в основу визначення показників соціального здоров'я особистості, запропонований А. Байковою. Отже, на її думку, гармонізація показників соціально-психологічної адаптованості, соціальної спрямованості і самоактуалізації особистості - це: - адаптованість особистості як погодженість особистісних тенденцій із вимогами навколишнього середовища, реалістична, об'єктивна оцінка себе і оточуючої дійсності, позитивне самоприйняття (позитивна «Я-концепція») у поєднанні із позитивним прийняттям інших; - рівень осмислення життя, відкритість реальній практиці діяльності і відносин, розуміння своїх проблем і прагнення вирішити їх, особистісна активність, саморозвиток і самореалізація в соціальних сферах у поєднанні із сприйняттям свого життя як цікавого емоційного насиченого процесу, соціальна компетентність і громадянська позиція, креативність в саморозвитку та самореалізації; - наявність сенсожиттєвих орієнтацій, пов'язаних із позитивним розвитком соціуму і суспільства загалом, сприйняття себе як особистості, яка має свободу вибору і відповідальності за свої дії і вчинки, позитивний духовний внесок в інших і тим самим в соціум, сприйняття обраної професії як засобу саморозвитку і самореалізації через внесення свого вкладу в розвиток суспільства [1]. Проблему формування соціального здоров'я особистості, що виявляється у гармонійних стосунках із самим собою, природою, суспільством, успішно розв'язує ноосферна освіта. Вона спрямована на природовідповідне навчання й виховання цілісного мислення, екологічної свідомості і духовно-моральної сфери особистості, озброєння її ефективним інструментом для самостійного вибору свого місця в системі Природа - Суспільство, вміннями ставити цілі, вибирати морально допустимі засоби їх досягнення та бачити наслідки своєї діяльності (за Н. Масловою). У контексті збереження і зміцнення соціального здоров'я особистості дедалі більшої значущості набувають ноосферні духовні цінності: Життя, Істина, Добро, Совість, Віра, Чесність, Творчість, Співпереживання, Любов як способи гармонійного поєднання людини із закономірними основами природи, Всесвіту. Без них світогляд людини XXI ст. вже не може бути повноцінним, оскільки її життєдіяльність невіддільна від могутньої взаємодії із середовищем існування. Слова Д. Ліхачова «Ми не виживемо фізично, якщо загинемо духовно» свідчать про їх значущість для здоров'я людини. Ці цінності є основою ноосферної свідомості особистості як орієнтири дотримання таких соціальних норм співжиття, ставлень до себе, інших, природи, що уможливлює гармонійну життєдіяльність, збереження себе і довкілля. В. Спартін виокремлює провідні її складники: наукова свідомість - готовність вирізняти межі своєї компетентності, отримувати й переосмислювати знання, застосовувати їх у життєвій практиці; феноменологічна - ставлення до всіх природних і соціальних об'єктів (і до планети) як до живих організмів; екологічна - розуміння органічної єдності світу й неможливість звершення дії в одному компоненті системи без впливу на інші, усвідомлення руйнівних наслідків вторгнення у складні системи; гуманістична - розуміння цінностей кожної культури, кожної особистості і кожного природного організму, бережне ставлення до тваринного й рослинного світу, живої й неживої природи; вселенська (глобальна) - розуміння взаємозв'язку регіональних і глобальних проблем, готовність до дій з метою їх подолання; самовизначення особистості як ноосферної людини - єдність знання, переконань і життєвої практики, розуміння відповідальності за світ живої й неживої природи [9]. Така ціннісна визначеність свідомості розглядається як сформованість ціннісної життєвої позиції (моральна орієнтація, суб'єктивна активність і відповідальність особистості за свій вибір, показник моральної зрілості, що визначає характер всієї її життєдіяльності). Ми виокремили соціальну позицію, що ґрунтується на ноосферній основі, як соціально зумовлену систему моральних понять, яка мотивує сенс особистісної позиції в житті суспільства, держави, світу, відчуття власної сутності, своєї місії в соціальній системі минулого й сьогодення, розуміння себе як життєдіяльнісної частини живої природи. Сформувати таку позицію - це означає допомогти школяреві піднятися на такий рівень світосприйняття й світоставлення, який би сприяв його гармонійному розвитку відповідно до законів розвитку Природи й суспільства, став би основою його соціального здоров'я. Показником соціального здоров'я особистості є тип її мислення. Як вважає Н. Маслова, негармонійна, обмежена, хвора людина виявляє неприродну, патологічну якість, яка проявляється у антропосферному неекологічному мисленні. При цьому вирізняються лівопівкулева (точні науки, раціоналізм) і правопівкулева (гуманітарні, творчі напрямки) орієнтації і проміжні варіанти. Гармонійна, універсальна, здорова людина демонструє природне, біосферовідповідне мислення, що є ціліснодинамічним, екологічним мисленням. На думку Н. Маслової, «...екологічне мислення (гармонійне, природне, біосферне, цілісне, здорове) визначається погодженістю з природними законами Всесвіту, оскільки в миследіяльність залучені водночас ліва і права півкулі головного мозку. Людина із ноосферним мисленням стане правильно розуміти своє місце в природі і свою еволюційну роль, виконуючи біосферну функцію підтримки запасу рівноваги природних систем» [5, с. 257]. Ноосферна освіта пропонує форми і методи формування ноосферного мислення, зокрема, йдеться про REAL-методику - релаксаційно-активну технологію, в якій етапи релаксації (накопичення інформації, робота правої творчої півкулі) чергуються з етапами активності (тренування лівої півкулі: логіка, аналіз, структурування інформації). Вона уможливлює формування логіки мислення у процесі пізнання Людини і Світу: змістом його є осмислення, а результатом - усвідомлення свого буття у світі, потреби у пошуку сенсу життя, який повинен збігатися із сенсом життя всього людства, випливати з нього і бути з ним тісно пов'язаним (за М. Моєсеєвим). Ноосферна освіта напрацювала певні практичні технології, форми і методи формування гармонійної особистості, що є основою соціального здоров'я. Так, усвідомлення й відчуття гармонії в навчально-виховному процесі школи досягається шляхом осмислення школярами наслідків різного роду їх взаємодії із собою, іншими людьми, природою, через уміння побудувати конструктивний діалог, спроектувати наслідки своїх дій, вчинків щодо оточуючого світу в сфері загальнолюдських стосунків, стосунків природа - людина, я - я, що ведуть до гармонії чи до дисгармонії. Таку гармонізацію індивідуальних, етнокультурних та вселюдських форм буття забезпечує діалог, що є всезагальним засобом оптимальної організації й управління на всіх рівнях розвитку життєдіяльності на Землі - від біологічного рівня до соціального й особистісного (діалог Я - Я, Я - Інші, Я - Культури, Я - Природа, Я - Універсум). Діалог культур у навчально-виховному процесі є основою формування адекватного сприйняття, розуміння, позитивного ставлення й оцінки представників груп, народів, їхнього стилю життя, морального світу, взаємного прийняття соціальних цінностей і норм. Показником спрямованості особистості на діалогічний стиль спілкування із собою та іншими є толерантність (терпимість до різних думок, неупереджене ставлення до людей і подій; у широкому значенні - стійкість до багатоманіття світу, етнічних, соціальних, культурних і світоглядних відмінностей). Виховання толерантності набуває нині планетарного значення як умова соціального здоров'я суспільства й особистості, виживання всіх і кожного в умовах глобальних криз та загрози знищення життя на планеті, безумовна необхідність, вимога ноосферного становлення цивілізації. Діалогічний стиль співжиття ноосферного суспільства ґрунтується на емоційному здоров'ї, адже розвиток особистості в цілому відбувається в діалогічному емоційному контакті із іншими, собою, природою (Т. Кириленко, Е. Носенко, Н. Разенкова, М. Яновська, D. Coleman та ін.). Емоційне здоров'я особистості як компонент соціального розглядаються І. Шванєвою яко показник гармонійної єдності людини, планети, Космосу, прагнення до збереження душевного здоров'я, гармонійного світовідчуття й оптимального рівня життєзабезпечуючих особистісних емоційних реакцій [11]. Як засіб його формування Г. Сікорська пропонує ввести у освітній простір школи курси автогностики (комплексна дисципліна, що забезпечує учнів знаннями про фізіологію й психологію кожного як індивідуальності і як людини - родової істоти), оскільки «...автогностика допоможе пізнати ... свою психофізіологічну специфіку, вибирати відповідну стратегію й технологію самонавчання, зміст своєї освіти й стратегію побудови своїх життєвих програм», - вважає вона [8]. Це уможливлює залучення в навчально-виховний процес школи біоадекватних освітніх технологій, механізмів релаксації й рефлексії, різноманітних форм здоров'язберігаючої діяльності, спрямованих на формування здорового стилю життя, що є невід'ємною рисою ноосферної особистості. Критерієм соціального здоров'я особистості є гармонійне поєднання внутрішніх і зовнішніх якостей особистості, знання про природу людини, вміння й навички спілкування, етично допустимого в конкретній ситуації, здатність організовувати свою поведінку, вміння формулювати свої бажання та вимоги, з повагою ставитися до себе та інших - асертивність, що розуміється як природність і незалежність від зовнішніх впливів і оцінок, здатність самостійно регулювати власну поведінку і відповідати за неї (за В. Каппоні, Т. Новаком, С. Стаутом та ін.). Виокремлені показники соціального здоров'я є орієнтиром організації роботи педагогів, спрямованої на забезпечення гармонізації зовнішніх зв'язків підростаючого покоління із соціумом, на формування конструктивної зовнішньої і внутрішньої соціально спрямованої активності школярів, попередження відхилень від соціально значущого рівня соціального здоров'я в умовах переходу суспільства на ноосферний шлях розвитку. Висновки. Ноосферна освіта пропонує принципово новий підхід до вирішення завдань формування соціального здоров'я особистості, орієнтує її на досягнення такої моральної довершеності, яка полягає у досягненні морально-психологічної, духовної рівноваги із соціоприродним середовищем і особистісним Я, до гармонії із собою, іншими, природою. Зважаючи на це, вважаємо за необхідне більш глибоке дослідження чинників, що впливають на процес формування соціального здоров'я особистості і суспільства XXI ст., вивчення шляхів оптимізації його збереження і зміцнення в світлі ноосферної концепції В. І. Вернадського на методологічному, теоретичному й практичному рівнях.

З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплу-таною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч рі-зних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас. З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплу-таною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч рі-зних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас. Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень. Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед, більш ніж п'яти мільярдів людей на нашій планеті не існує двох зовсім однако-вих людей, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєд-нує представників людської раси. Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення осо-бистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З по-гляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль. Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності особис-тості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаю-чи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні тео-рії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і власти-вості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони форму-ються і розвиваються. Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних власти-востей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрі-шні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори. Предметом мого дослідження є процес формування людської особистості під впливом сімейного фактора. Влив сімейного фактора на формування особистості Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найваж-ливіших є родина. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в родині, він зберігає протягом всього наступного життя. Важливість родини обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя. У родині заставляються ос-нови особистості. У процесі близьких відносин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й ін-шими родичами в дитини з перших днів життя починає формуватися структура особистості. У родині формується особистість не тільки дитини, але і його батьків. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, підсилює його соціальний досвід. Найчастіше це відбувається в батьків несвідомо, але останнім часом стали зустрічатися молоді батьки, що свідомо вихову-ють також і себе. На жаль, ця позиція батьків не стала популярної, незважаючи на те, що вона заслуговує найпильнішої уваги. У житті кожної людини батьки грають більшу й відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поводження, з їхньою допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх сво-їх діях. Ця тенденція усе більше підсилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з родителями і його прагненні бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дити-ни, то вони поводяться так, що всі їхні вчинки й поводження в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йому передати. Та-кий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль над сво-їм поводженням, за відношенням до інших людей, увага до організації сімейного життя дозво-ляє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їх всебічному й гармоніч-ному розвитку. Родина впливає на особистість дорослих не тільки у зв'язку з вихованням дітей. Більшу роль грають у родині взаємини між представниками різних поколінь, а також у межах того самого покоління (чоловіками, братами, сестрами, дідусями, бабусями). Родина як мала соціальна група впливає на своїх членів. Одночасно кожний з них своїми особистими якостями, своїм поводженням впливає на життя родини. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти фор-муванню духовних цінностей її членів, впливати на мети й життєві установки всієї родини. Всі етапи розвитку жадають від людини адаптації до нових соціальних умов, що допомагають індивідові збагачуватися новим досвідом, ставати соціально більше зрілим. Багато етапів роз-витку родини можна передбачати й навіть підготуватися до них. Однак у житті бувають такі си-туації, які не піддаються передбаченню, тому що виникають миттєво, як би стихійно, напри-клад, важка хвороба когось зі членів родини, народження хворої дитини, смерть близької лю-дини, неприємності на роботі й т.п. Подібні явища також жадають від членів родини адаптації, тому що їм доводиться вишукувати нові методи взаємин. Подолання кризової ситуації найчас-тіше підсилює згуртованість людей. Однак буває, що така ситуація стає поворотним пунктом у житті родини, приводить до її розпаду, дезорганізує її життя. Родина має величезне значення для розвитку особистості. Діти, позбавлений можливості без-посередньо й постійно брати участь у житті малої групи, що складає з рідних і близьких їм лю-дей, багато чого гублять. Особливо це помітно в маленьких дітей, що живуть поза родиною - у дитбудинках й інших установах цього типу. Розвиток особистості цих дітей нерідко протікає іншим шляхом, чим у дітей, що виховуються в родині. Розумовий і соціальний розвиток цих ді-тей часом запізнюється, а емоційне - загальмовується. Те ж саме може відбуватися з дорослою людиною, тому що недолік постійних особистих контактів є суттю самітності, стає джерелом багатьох негативних явищ і служить причиною серйозних особистісних порушень. Відомо, що на поводження багатьох людей впливає присутність інших осіб. Багато індивідів поводяться в присутності інших людей інакше, чим тоді, коли залишаються одні. Причому як-що людина відчуває доброзичливе, добре відношення присутніх, то в нього найчастіше з'яв-ляється певний стимул до таких дій, які викличуть схвалення навколишніх його людей і допо-можуть йому стати в кращому світлі. Якщо ж людина відчуває недоброзичливе відношення, то в нього з'являється опір, що проявляється самими різними способами. Добре вихована люди-на переборює цей протест зусиллям. У малій групі, де панують дружні взаємини, колектив робить досить сильний вплив на індиві-да. Це особливо проявляється у формуванні духовних цінностей, норм і зразків поводження, стилю взаємин між людьми. Завдяки своїм особливостям родина як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналеж-ність до суспільства, підсилюють почуття його безпеки й спокою, викликають бажання надава-ти допомогу й підтримку іншим людям. Родина має свою структуру, певну соціальними ролями її членів: чоловіка й дружини, батька й матері, сина й дочки, сестри й брата, дідусі й бабусі. На основі цих ролей складаються міжосо-бистісні відносини в родині. Ступінь участі людини в житті родини може бути найрізноманітні-шої, і залежно від цього родина може робити на людину більший або менший вплив. Родина відіграє колосальну роль у житті й діяльності суспільства. Функції родини можна роз-глядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків сто-совно суспільства. Родина як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби й вико-нує важливі соціальні функції. Завдяки своїй репродуктивній функції родина є джерелом продовження людського життя. Це та соціальна група, що споконвічно формує особистість людини. Родина сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Родина вводить у суспільство його нових членів, пере-даючи їм мова, вдачі й звичаї, основні зразки поводження, обов'язкові в даному суспільстві, уводить людини в мир духовних цінностей суспільства, контролює поводження своїх членів. Соціальні функції родини проявляються не тільки у відношенні дітей, але й відносно чоловіків, тому що життя в шлюбі є процесом, що грає більшу роль у житті суспільства. Одна з найголов-ніших функцій родини - створення умов для розвитку особистості всіх своїх членів. Родина за-довольняє різні потреби людини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спіл-кування. Народження дітей викличе радість не тільки від свідомості продовження свого роду, але й дає можливість впевненіше дивитися в майбутнє. У родині люди піклуються друг про друга. Також у родині задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнім житті лю-дини найбільше яскраво проявляється почуття любові й взаєморозуміння, визнання, повага, почуття безпеки. Однак задоволення своїх потреб пов'язане з виконанням певних функцій ро-дини. На жаль, родини не завжди виконують свої функції. У таких випадках виникає проблема асоці-альної ролі родини. Не виконують своїх функцій родини, які не в змозі забезпечити своїм чле-нам безпека, необхідні умови побуту й взаємодопомога, якщо в родині неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, коли родина виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почут-тям небезпеки, з людськими якостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу. Розглядаючи роль родини в житті кожної людини, необхідно також відзначити її психологічну функцію, тому що саме в родині формуються всі ті якості особистості, які являють цінність для суспільства. Кожна людина протягом свого життя, як правило, є членом двох родин: батьківської, з якої він відбувається, і родини, що він створює сам. На життя в родині батьків доводяться періоди при-близно до юнацького віку. У період змужніння людина поступово знаходить самостійність. Ніж далі, тим більше життєвого, професійного й соціального досвіду накопичує людина, і все біль-шу роль для нього починає грати родина. Для розвитку родини дуже важливим етапом є вступ чоловіки-чини й жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап, а після знаходження дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинного подружнього життя. Окремим періодам у житті родини відповідають різні відрізки часу й різних потреб. Визначення тривалості окремих періодів жит-тя родини утрудняється через різні строки вступу партнерів у шлюб. У зв'язку із цим буває до-сить складно погодити розвиток родини з періодами розвитку особистості, однак узгодження насінного й життєвого циклів необхідно. Ролі батьків всеосяжні й багатогранні. Батьки відповідають за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини й необхідність забезпечення йому умов для розвитку спричиняють певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, роль батьків поширюються й на формування особистості дитини, миру його думок, почуттів, прагнень, на виховання його влас-ного "Я". Гармонічний розвиток особистості дитини зв'язано не тільки із присутністю й активною діяль-ністю в родині кожного з батьків, але й погодженістю їхніх виховних дій. Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозумі-ти й осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між родителями порушується, коли найближчій дитині люди особи, що є його опорою, перебувають у сварці, так до того ж він чує, що це відбувається із причин, що стосується його, те він не може почувати себе впев-нено й у безпеці. А звідси й дитяча тривога, страхи й навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами родини. І особливо важливо для нього розуміти, як до-рослі ставляться до нього. Характер емоційного відношення батьків до дитини можна назвати батьківською позицією. Це один з найважливіших факторів, форми-рующих особистість дитини. Існує кілька варіацій цьо-го фактора, від домінування до повної байдужності. І постійне нав'язування контактів, і повна їхня відсутність шкідливо дитині. Дуже важливо налагодити контакт із дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку дитини. Із самого раннього віку правильний процес розвитку дитини здійснюється в першу чергу за-вдяки турботам батьків. Маленька дитина вчиться у своїх батьків мислити, говорити, розуміти й контролювати свої реакції. Завдяки особистісним зразкам, якимись є для нього батьки, він учиться тому, як ставитися до інших членів родини, родичам, знайомим: кого любити, кого уникати, з ким більш-менш ува-жатися, кому виражати свою симпатію або антипатію, коли стримувати свої реакції. Родина го-товить дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йому духовні цінності, моральні норми, зразки поводження, традиції, культуру свого суспільства. Напрямні, погоджені виховні методи батьків учать дитини розкутості, у той же час він учиться управляти своїми діями й учинками відповідно до моральних норм. У дитини формується мир цінностей. У цьому багатобічному розвитку батьки своїм поводженням і власним прикладом надають ди-тині більшу допомогу. Однак деякі батьки можуть утрудняти, гальмувати, навіть порушувати поводження своїх дітей, сприяючи прояву в нього патологічних рис особистості. Дитина, що виховується в родині, де особистісними зразками для нього є батьки, одержує під-готовку до наступних соціальних ролей: жінки або чоловіки, дружини або чоловіка, матері або батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск. Дітей звичайно хвалять за поводження, що відповідає їхньої підлоги, і гудять за дії, властивої протилежної підлоги. Правильне полове виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї підлоги становлять одну з ос-нов подальшого розвитку їхньої особистості. У результаті розумного застосування заохочень розвиток заохочень розвиток людини як осо-бистості можна прискорити, зробити більше успішним, чим використовуючи покарання й за-борони. Якщо все-таки виникає нестаток у покаранні, то для посилення виховного ефекту по-карання по можливості повинні випливати безпосередньо за його провиною, що заслуговує. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина, за який дитина покарана, доступно йому пояснений. Дуже суворе може викликати в дитини страх або озлобити його. Будь-який фізичний вплив формує в дитини переконання, що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує. Поводження дитини багато в чому залежить від виховання в родині. Дошкільники, наприклад, часто бачать себе очами дорослих. Позитивне або негативне до нього відношення з боку до-рослих формує його самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в родинах, де батьки часто лають дитину або ставлять перед ним завищені за-вдання. Крім того, дитина, що бачить, що батьки не ладять, часто обвинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знов-таки занижується. Така дитина почуває, що не відповідає бажан-ням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Звичайно це відбувається в роди-нах, де дитини заохочують по дріб'язках, а система покарань дуже м'яка. Саме собою, що діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми й собі, і своїм близьким. Тому із самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Виключається похвала при дитині, рідко да-руються подарунки за вчинки, не використовуються вкрай тверді покарання. Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй дія-льності й відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх, і у випадку невдачі з одержати важку психічну трав-му. Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на багато чого ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніва-ються у своїх можливостях, швидко упокорюються з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються. У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система вихо-вання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і облік того, що можна й чого не можна допустити відносно дитини. Можуть бути виділені 4 тактики вихован-ня в родині й відповідаючи їм 4 типи сімейних відносин, що є передумовою й результатом їх-нього виникнення: диктат, опіка, невтручання й співробітництво. Диктат у родині проявляється в систематичному придушенні родителями ініціативи й почуття власного достоїнства в дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні висувати вимоги своїй дитині, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально виправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам впливу наказ і насильство, зіштовхуються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді й відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним відбувається ламання багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власного достоїнства, ініціативність, віра в себе й свої мож-ливості, все це - гарантія невдалого формування особистості. Опіка в родині - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею, задоволення всіх потреб дитини, обгороджують його від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаю-чи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного бу-динку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснова-ний на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощам у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гіпоопека, що припускає під собою сполучення байдужного відношення батьківського відношення з повною відсутністю контролю. У результаті, подорос-лішав, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх. Система міжособистісних відносин у родині, що будується на доцільності незалежного існу-вання дорослих від дітей, може породжуватися тактикою невтручання. При цьому передбача-ється, що можуть співіснувати два мири: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність ба-тьків як вихователів. Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відно-син у родині загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає гру-пою високого рівня розвитку - колективом. Багато батьків із завмиранням серця чекають так називаного перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання відбувається зовсім непомітно, для когось стає дійсною катастрофою. Ще недавно слухняна й спокійна дитина раптом стає колючим, роздратованим, він раз у раз вступає в конфлікт із навколишніми. Це нерідко викликає непро-думану негативну реакцію батьків, учителів. Їхня помилка полягає в тому, що вони з підкорити підлітка своїй волі, а це тільки озлобляє, відштовхує його від дорослих й, що найстрашніше , - ламає зростаючої людини, роблячи його нещирим пристосованцем або як і раніше слухняним аж до втрати свого Я. Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні до еман-сипації від дорослих, звільненню від їхньої опіки, контролю. Маючи потребу в батьках, у їхній любові й турботі, у їхній думці, вони випробовують сильне бажання бути самостійними, рівни-ми з ними. Те, як зложаться відносини в цей важкий для обох сторін період і після нього, за-лежить, головним чином, від стилю виховання, що зложилося в родині, і можливостей батьків перешикуватися - прийняти почуття дорослості своєї дитини. Існує 3 стилі батьківського пово-дження - авторитарний, демократичний і попустительський. При авторитарному стилі бажання батька - закон для дитини. Такі батьки придушують своїх ді-тей. Вони жадають від підлітка беззаперечного підпорядкування й не вважають потрібним по-яснювати йому причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя підлітка, причому роблять це не завжди коректно. Діти в таких родинах звичайно замикаються, їхнє спілкування з родителями порушується. Частина підлітків іде на конфлікт, але частіше діти, що ростуть у подібній родині, пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевне-ними в собі, менш самостійними. Демократичний стиль сімейних відносин є самим оптимальним для виховання. Демократичні батьки цінують у поводженні підлітка й самостійність, і дисципліну. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось областях його життя; не ущемляючи прав, одночасно вима-гають виконання обов'язків; вони поважають його думку й радяться з ним. Контроль, заснова-ний на теплих почуттях і розумній турботі, звичайно не занадто дратує підлітка; він часто при-слухається до пояснень, чому не варто робити одного й варто зробити інше. Формування до-рослості при таких обставинах відбувається без особливих переживань і конфліктів. При попустительському стилі батьки майже не обертають уваги на своїх дітей, ні в чому їх не обмежують, нічого не забороняють. Підлітки з таких родин часто попадають під поганий вплив, можуть підняти руку на своїх батьків, у них майже немає цінностей. Як би гладко не проходив підлітковий період, конфліктів не уникнути. Конфлікти найчастіше виникають при відношенні батьків до підлітка як до маленької дитини, а також будь-який дріб'язок - від ма-нери підлітка одягатися до питання про годину, до якого йому дозволене перебувати поза бу-динком. Для того, щоб знайти загальну мову з підлітком, потрібно постаратися сприймати його як рівноправного партнера, що просто поки має меншим життєвий досвід, цікавитися його проблемами, вникати в усі виникаючі в його житті складності й допомагати йому. У такому ви-падку підліток обов'язково відплатить своїм батькам увагою й турботою зі своєї сторони. Висновок Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних власти-востей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрі-шні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори. Предметом мого дослідження виступав процес формування людської особистості під впливом сімейного фактора. Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найваж-ливіших є родина. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в родині, він зберігає протягом всього наступного життя. Важливість родини обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя. У родині заставляються ос-нови особистості. Список використаних джерел Ди Снайдер. Практическая психология для подростков или Как найти свое место в жизни. – М.: АСТ-ПРЕСС,1999. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. - М.: Планета детей, 1997. Ковалев С.В.Психология современной семьи. - М.: Просвещение, 1988. Козлов Н.И. Истинная правда, или Учебник для психолога по жизни. – М.: АСТ-ПРЕСС, 2000. Мухина В.С. Детская психология: Учебник для студентов педагогических институтов. - М., 1985. - С. 251-261. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании. - М.: Владос, 1996.

Як самостійну наукову установу Карпатський державний заповідник організовано 12 листопада 1968 року. КАРПАТСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК (площа 19 899 га) Як самостійну наукову установу Карпатський державний заповідник організовано 12 листопада 1968 року. Заповідник повністю знаходиться на території Закарпатської області. Заповідник фактично розташований у теплій, помірній, прохолодній, помірно холодній і холодній кліматичних зонах Карпат. Зима в горах настає в листопаді, а іноді сніг випадає навіть у вересні. В заповіднику є ряд груп типів лісу: бучини чисті, грабові, тисові, дубові, букові, діброви з дуба скельного, липняки з липи широколистої та дрібнолистої, скельні букові яворини і ясенини. Ростуть також дуб скельний, липа широколиста, бруомена європейська, граб звичайний, плющ, клокичка периста, жостір проносний, купина лікарська. Основні типи гірської рослинності представлені такими формаціями: буковоялицевих і ялицево-букових лісів; ялиново-букових лісів; ялинових лісів; угруповань сосни гірської, вільхи зеленої; угруповань ялівцю сибірського; угруповань рододендрона; альпійський лук і пустищ. Тваринний світ Карпатського заповідника представлений значно повніше ніж у сусідніх областях Європи. Карпати - єдине місце в республіці, де досі вільно живе найбільший лісовий хижак - ведмідь бурий. Зустрічаються лисиця, куниця, борсук, горностай, видра, норка, тхір. Серед копитних - олень карпатський. Серед гризунів поширена карпатська білка. Крім білок, у заповіднику живе ще понад 15 видів дрібних, переважно мишоподібних гризунів, зокрема миші лісова, польова, полівка лісова. У заповіднику багато дятлів, синиць, повзиків, диких голубів, є зозуля, дрімлюга, горіхівка, іволга, щиглик, зяблик, чиж, шишкар, снігур. Чимало в заповіднику хижих птахів: яструб-тетерев' ятник, яструб-лерепелятник, шуліка, беркут та ін. З класу плазунів у заповіднику мешкають веретільниця, ящірки прудка, зелена, живородна; із змій - мідянка, полоз лісовий і дуже рідко гадюка звичайна.

Указом Президента України від 10 серпня 1998 року на базі державного заповідника “Дунайські плавні” створено Дунайський біосферний заповідник. Заповідник створено для охорони дельтових екосистем, а також водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення. ДУНАЙСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК (площа 46 402,9 га) Локація на Google Указом Президента України від 10 серпня 1998 року на базі державного заповідника “Дунайські плавні” створено Дунайський біосферний заповідник. Заповідник створено для охорони дельтових екосистем, а також водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення. Ценотична різноманітність заповідника представленна лісами, чагарниками, луками, прибрежно-водною і водною рослинністю, солончаками. Флора заповідника налічує 950 видів судинних рослин, тваринний світ — 39 видів ссавців, 252 — птахів, 5 — плазунів, 10— земноводних, 90 — риб, 2800 — водних безхребетних. Фітопланктон представлений 717, зоопланктон — 180, а макрозообентос — 87 видами.

Всі дороги Херсонщини ведуть до Асканії. "Асканія-Нова" - острівець серед бурхливого сьогодення, що доносить сучасникам велич і спокій колись безмежного Степу. "Асканія-Нова" - притулок для диких тварин, яких людство у своєму неприборканому бажанні споживати поставило на грань зникнення."Асканія-Нова" - сучасне і далеке минуле, що існують поряд, нагадуючи нам про нестримний плин часу. Що приваблює сюди людей? Фото: www.galleryua.com БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК “АСКАНІЯ-НОВА” ім. Ф.Е.ФАЛЬЦ-ФЕЙНА (площа 33307,6 га) Всі дороги Херсонщини ведуть до Асканії. "Асканія-Нова" - острівець серед бурхливого сьогодення, що доносить сучасникам велич і спокій колись безмежного Степу. "Асканія-Нова" - притулок для диких тварин, яких людство у своєму неприборканому бажанні споживати поставило на грань зникнення."Асканія-Нова" - сучасне і далеке минуле, що існують поряд, нагадуючи нам про нестримний плин часу. Що приваблює сюди людей? Біосферний заповідник "Асканія-Нова" - найстаріший заповідний комплекс України. Тільки тут ви побачите первозданний степ, стада диких тварин, незлічимі зграї птахів; вдихнете повітря, напоєне неповторним ароматом степових трав, пройдетесь тінистими алеями дендропарку; доторкнетесь до давньої історії Таврії, про яку нагадують пам'ятки половецької цивілізації - кам'яні ідоли. А ще, мабуть, кличе бажання доторкнутися до незвичного. Віч-на-віч зустрітися з казковістю та романтичністю, що присутні у звичайному українському селищі завдяки добрим справам людини з всесвітньовідомим ім'ям - Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна. Бо при загальній платонічній любові до природи збереження найцінніших природних територій було і залишається турботою учених, громадських діячів, окремих ентузіастів. Історія заповідника "Асканія-Нова" - тому приклад. Ф.Фальц-Фейн 103 роки тому вивів з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого в Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу. Статус біосферного заповідника Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна є провідною природоохоронною науково-дослідною установою загальнодержавного і міжнародного значення в Північному Причорномор'ї з фундаментальних та прикладних проблем збереження природи типчаково-ковилових степових екосистем, збереження і збагачення паркових культурфітоценозів в умовах зрошення на півдні України, збереження і збагачення різноманіття диких тварин степової зони України, інших природних зон Землі в вільних, напіввільних і вольєрних умовах утримання, забезпечення довгострокового моніторингу геосистемного, регіонального і біоценотичного рівнів, проведення періодичних інвентаризацій природних ресурсів, вивчення соціально-економічних аспектів проживання людей на території заповідника, формування їх екологічної свідомості. Він діє як методологічний і науково-організаційний центр з питань природоохоронної та туристично-екскурсійної діяльності. Історія сучасності біосферного заповідника Біосферний заповідник створено відповідно з Указом Президента України N 563/93 від 26 листопада 1993 року "Про біосферні заповідники в Україні" і наказу УААН №70/95 від 24 травня 1995 року "Про приведення статусу Біосферного заповідника "Асканія-Нова" у відповідність з чинним законодавством України" на базі існуючого з 1898 року приватного заповідника Фрідріха Фальц-Фейна та заснованого Декретами Ради Народних Комісарів УСРР від 1 квітня 1919 року і 8 лютого 1921 року Державного степового заповідника "Чаплі" і реорганізованого Постановою Президії Південного відділення ВАСГНІЛ від 13 квітня 1983 року в біосферний заповідник. В грудні 1984 року VIII сесією координаційної ради за програмою "Людина і біосфера" ухвалено його включення до міжнародної мережі біосферних резерватів (Сертифікат ЮНЕСКО від 15 лютого 1985 року). Діюче найменування - Біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Ф.Е.Фальц-Фейна Української академії аграрних наук визначене Постановою Кабінету Міністрів України №213 від 2 квітня 1994 року "Про присвоєння імені Ф.Е.Фальц-Фейна Біосферному заповіднику ""Асканія-Нова"". Тваринний рай на Землі Зоологічний парк заповіднику існує понад 100 років. Від інших зоологічних парків він відрізняється утриманням тварин, переважна більшість яких цілорічне перебуває у напіввільних умовах, на значних за площею штучно створених ставках та в загонах Великого Чапельського поду. На експозиційному маршруті розмістилися красуні лами, ошатні аксиси, добродушні поні та віслючки, довгорогі ватусі, найбільші нелітаючі птахи -африканські страуси, австралійські ему, американські нанду. На ставках - пташиний парад: чорні та білі лебеді, гуси, качки, казарки. У вольєрах для хижих птахів - чорний гриф, степовий орел, луговий лунь, коршун. Демонструють своє вбрання фламінго, журавлі, павичі, фазани, папуги. Тварин тут значно більше, ніж у зоопарку. У густому травостої мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних і плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року зустрічається більше 270 видів птахів. Життєвий простір переважного їх числа обмежується товстим шаром степового войлоку та верхнім горизонтом грунту - такі умови виживання "у відкритому просторі".Сучасна колекція зоопарку налічує майже 5000 ссавців та птахів. Міжнародне визнання Асканійський степ, а також знамениті дендрологічний та зоологічний парки зараз є складовими частинами Біосферного заповідника "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна - природоохоронної науково-дослідної установи загальнодержавного і міжнародного значення, яка входить до всесвітньої мережі біосферних резерватів під егідою ЮНЕСКО. ПРИРОДА На бескрайніх степах Територія Загальна площа Біосферного заповідника "Асканія-Нова" становить 33307,6 га, з них 11054 га - заповідна зона, 6909 га - буферна, 196,6 га -насадження дендрологічного парку, 61,1 га - зоопарк, 15344,6 га - зона антропогенних ландшафтів. Заповідний степ складається з трьох масивів, загальною площею 9898 га: Північний, Південний, Великий Чапельський під, а також 1156 га перелогів, де з 1966 року вивчаються процеси відновлення природної рослинності. Клімат Помірно континентальний з жарким сухим літом та м'якою нестійкою зимою. Середньорічна температура повітря дорівнює 9,8 С. Середньомісячна температура найтеплішого місяця (липня) 22,4 С, а найхолоднішого (січня) -3,1 С. Амплітуда річних температур повітря перевищує 70 С. Зима найчастіше безсніжна, або з малопотужним сніговим покривом - 4 см. Грунт промерзає до 30-40 см, в окремі суворі зими - до 120 см. Весна наступає швидко. Супроводжується посухою або тривалим застоєм холодів. Літо довге, жарке, сухе. У другій його половині спостерігається затяжна повітряно-грунтова посуха, яка переходить в осінню. Восени сонячно, сухо й тепло. Норма опадів 400 мм з коливаннями від 180 до 690 мм. В літні місяці випаровування у 5-6 разів перевищує кількість опадів. Нестача вологи та висока інсоляція зумовлюють дуже високу сухість повітря, яка опівдні падає до 10 %.Переважають східні повітряні течії. Весною та літом вони приносять суховії. Наприкінці зими та ранньою весною бувають пилові бурі. Рельєф Заповідник розташований в межах Причорноморської низовини в центрі межиріччя Дніпро-Молочна на верхньопліоценовій морській терасі. Розчленування рельєфу досить незначне: висота над рівнем моря становить всього 20-32,6 м. Для території характерний слабкий загальний нахил в південному та південно-західному напрямах. Рівнинність порушують чисельні безстічні замкнуті впадини різної величини, глибини та форми, які називають подами. Найбільший на території заповідника називається Великий Чапельський під. Крім цих, порівняно великих форм рельєфу, є дрібніші западини - степові блюдця. Схили великих долин пронизують пологі балки. Водорозділи займають зональні грунти та рослинність. Грунтоутворюючі породи та грунти В геологічній будові представлені породи від докембрійського до четвертинного віку. Зона активного водообміну має потужність 140-150 м. Першим регіональним водоупором є темно-сірі нижньосарматські глини, над ним залягає товща вапняків середньо- і верхньосарматського, меотичного та понтійського віку потужністю 40-50 м. Неогенові відкладення перекриваються зеленкувато-сірими пліоцен-четвертинними глинами. Четвертинні відкладення представлені засоленими лесами потужністю 15-20 м. Тип засолення - хлоридно-сульфатний з двома акумулятивними сольовими горизонтами. У складі солей переважають сульфати кальцію і магнію. Кристалічний гіпс відмічається на глибинах від 1,4 м до 2, 5 м. Фоновими грунтами є темно-каштанові (87,7 % території). Друге місце посідають лучно-каштанові (7,1 %), за ними йдуть глесолоді (1,4 %) та каштанові (0,5 %) грунти. Природні багатства Асканійський степ, а також знамениті дендрологічний та зоологічний парки зараз є складовими частинами Біосферного заповідника "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна - природоохоронної науково-дослідницької установи загальнодержавного і міжнародного значення, яка гньої мережі біосферних резерватів під егідою ЮНЕСКО. Слово "Асканія-Нова" асоціюється, головним чином, з дендропарком та зоопарком. Це і не дивно, адже виділити якусь частинку степу для сприйняття його в цілому дуже важко. Суха мова статистики, яка відмічає зростання тут 478 видів вищих рослин, неспроможна передати різноманіття всіх проявів, букету запахів, притаманних лише дикому степу. Наукове означення його досить просте і коротке: посушливий, кострицево- його досить просте і коротке: посушливий, кострицево-ковиловий. З вченими не варто сперечатися, але загляньте сюди наприкінці квітня і побачите, як на сірому фоні минулорічної трави яскравими різнобарвними вогниками горять квіти тюльпанів, ніжною блакиттю манять півники. Розстелить ковила українська свої перисті остюки - і степ вже хвилюється наче море. Зацвіте льон австрійський - і земля ніби вкриється легким серпанком. Пройде ще трохи часу - і степ вже нагадує килим. Тварин тут значно більше, ніж у зоопарку. У густому травостої мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних і плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року зустрічається більше 270 видів птахів. Життєвий простір переважного їх числа обмежується товстим шаром степового войлоку та верхнім горизонтом грунту - такі умови виживання "у відкритому просторі". Рослинність наповнена життям Особливий інтерес представляють ділянка "Стара", яка заповідана ще у 1898 році, та Великий Чапельський під, де утримуються дикі тварини зоопарку. Ділянка "Стара" (площа 520 га) найстаріша у світі за часом заповідання степова територія. На ній представлені майже всі характерні типи рослинності та грунтів, чітко простежується екологічний ряд, хоча перепад відносних висот знаходиться у межах 2 метрів. Її флору, фауну та грунти вивчають з 1902 року. Завдяки геоботанічному картографічному моніторингу, який здійснюється з 1927 р., вдалося виявити особливості ходу резерватогенної сукцесії. Після 100 років перебування в заповідному режимі "Стара" все ще не вийшла за межі відновлювальних стадій. Сьогодні лише ЗО % її площі вкриті кореневищними злаками та осоками, так що заростання кущами або лісом їй ще довго не загрожуватиме. Регулятивне втручання для збереження заповідного ландшафту в типовому стані більш потрібне в північніших широтах, а посушливий клімат півдня України сильно загальмовує незворотні зміни природних компонентів. Резерватогенна сукцесія в деякі особливості: уповільнений темп автогенезу, (еність стадій демутації автогенезу та наявність двох - ксеромезофітної осоки і ксерофітного злаку стоколосу Великий Чапельський під (4x6 км) - унікальна депресія, для якої характерно періодичне заповнення талою водою. В найглибшій частині зростають гідрофіти, у тому числі найрідкісніший вид в Україні -зіркоплідник частуховидний. Тут збереглися такі надзвичайно рідкісні формації як східноферулова, надзвичайно рідкісні формації як східноферулова, лікарськоавранова, мінливоконюшинова та інші. На цій ділянці найвищий показник видової насиченості квіткових - 368 видів. Флора поду налічує також значну кількість ендеміків - 53 види, з них 7 зустрічаються лише тут, а 8 видів занесені до "Червоної книги України". Видове різноманіття природних екосистем Флора та рослинність Флора вищих автохтонних рослин налічує 478 видів. Переважають багаторічні трави (51 %). 62,4 % видів належать до весняно-літнього та літнього феноритмотипів. Серед ендеміків (85 видів) переважають східнопричорноморська, причорноморська та причорноморсько-каспійська групи. До "Червоної книги України" занесено 13 видів вищих рослин: карагана скіфська, зіркоплідник частуховидний, ковили українська, Лессінга та волосиста, тюльпани Шренка і скіфський, волошка Талієва, цибулі Регеля та скіфська, рябчик шаховий, зозулинець рідкоквітковий, дворядник крейдяний; З види грибів, 4 - лишайників. Шість видів квіткових асканійської автохтонної флори занесені до міжнародних червоних списків. Державний дендрологічний парк "Асканія-Нова" Унікальна пам'ятка садово-паркового мистецтва кінця XIX століття. Це найбільший за площею (196,6 га) ландшафтний зрошуваний парк на півдні України. Навіть серед найцінніших аналогічних закладів регіону посідає особливе місце, бо створений він у посушливому безводному степу, практично непридатному для вирощування деревних рослин. В його складі виділяються старий (28 га, закладений У 1887-1895 рр.) та новий (100 га, створений у 1966-1972 рр.) парки. Старий парк з насадженнями 115-літнього віку відрізняється різноманітністю видового складу, природністю і завершеністю композицій, вражає чистотою та досконалістю свого художнього образу. Неповторності йому додають мальовничий ставочок з невеличким острівцем і білими квітками латаття на водній поверхні, грот, архітектурний ансамбль старої водонапірної вежі та розгалужена мережа ариків, які, як сотні гомінливих ручаїв, розносять по паркові потоки прохолодної вологи. В новій частині парку створено каскад ставків, величезні галявини, рукотоворні пагорби, з вершин яких його можна охопити одним поглядом. Тут очі розбігаються від різноманіття дерев і кущів. Дендропарк є своєрідним живим музеєм, генофонд якого нараховує 748 видів та 190 садових форм і сортів деревних, 1500 видів та сортів трав'янистих квітково-декоративних рослин. 95 видів - реліктові, рідкісні та зникаючі деревні і трав'янисті рослини, з них три занесені до "Червоної книги МСОП", 29 - до "Червоної книги України". У деревній флорі дендропарку переважають євросибірські, північноамериканські (в основному приатлантичні), східноазіатські, ірано туранські, середземноморські види. Створений для захисту, краси та розуміння Тваринний світ Зообіота налічує 1530 видів (переважають членистоногі - 1155 видів). Мешкають 4 види амфібій, 5 - рептилій, 28 - ссавців, гніздиться 107 видів птахів. Червонокнижна аборигенна фауна представлена 19 видами, з яких 6 - комахи, 3 - плазуни, 6 - птахи, 4 -ссавці. Зоологічний парк "Асканія-Нова" Займає площу 61,1 га. Тут розташовані зелені насадження, водойми, зимові приміщення для тварин та невеликі вольєри, де експонуються копитні і птахи зоопарку. На території Великого Чапельського поду (площа 2300 га) у загонах різної величини утримується колекція диких копитних тварин зоопарку, у тому числі такий надрідкісний вид, як кінь Пржевальського, який успішно розводиться тут понад 100 років. Колекція тварин зоопарку налічує 112 видів, підвидів, рас та порід ссавців та птахів чисельністю понад п'ять тисяч особин. З них 27 рідкісних видів тварин, які занесені до "Червоної книги МСОП" та 7 видів - до "Червоної книги України" (кінь Пржевальського, кулан туркменський, зебра Греві, гвинторогий козел, гривастий баран, огар, степовий орел, сірий журавель, степовий журавель та інші). Зоопарк є базою для збагачення фауни України, видового різноманіття зоопарків, заповідників, мисливських господарств. Щорічно тут отримують понад 1000 особин приплоду тварин 62 видів. Адреса заповідника: 75230, Херсонська область, Чаплинський район, смт. Асканія-Нова, вул. Фрунзе, 13.